Технічні елементи в баскетболі (передачі, ведення, кидки)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра економіки АПК

 

Реферат

 

з дисципліни «Фізичне виховання»

 

Тема роботи: «Технічні елементи в баскетболі (передачі, ведення, кидки)»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 5 групи

другого курсу

напрямку 6503

Гілка Марія Олександрівна

 

Перевірив: Вишенський С.А.

 

Київ-2011

Технічні елементи в баскетболі (передачі, ведення, кидки)

До засобів ведення  гри належать технічні прийоми, без  яких у баскетбол, грати неможливо. Технічна підготовка спрямована на вивчення структури рухів того чи іншого прийому, а тактична озброює баскетболістів умінням доцільно використовувати  вивчені прийоми в умовах суперництва  двох команд. Технічна підготовка кваліфікованих баскетболістів органічно пов'язана  з тактичною поняттям «техніко-тактична підготовка». Тому ряд методичних положень індивідуальної підготовки баскетболістів однаково стосується цих двох підсистем.

Баскетбол — гра колективна, але часто команда складається  з гравців різних за рівнем підготовленості. Кожний баскетболіст, підпорядковуючи  свої дії головному завданню, в  той же час реалізує їх індивідуально, тобто сам вирішуючи, як і коли застосувати певний прийом, уважно стежить за діями своїх партнерів  та суперників, тощо. Отже, індивідуальні  тактичні дії — це самостійні дії  гравця, спрямовані на розв'язання окремих  тактичних завдань у взаємозв'язку з іншими гравцями команди.

Доцільність індивідуальних тактичних дій визначається успіхом  у грі. Чим вища індивідуальна  майстерність, баскетболістів, тим  гнучкіша техніко-тактична стратегія  команди, тим успішніші дії колективу. В цьому випадку у захисті  успішно вирішуються два завдання — якнайменше пропустити м'ячів у  свою корзину і якнайбільше м'ячів забрати у суперника при мінімальній  кількості персональних зауважень.

Сучасна тактика баскетболу являє собою складний процес взаємодії  гравців у нападі та захисті. Успіх  цих взаємодій залежить від рівня  фізичної, технічної, психологічної  підготовленості гравців, а також  засвоєння ними індивідуальних групових, командних, тактичних дій у нападі і захисті. Тому в індивідуальному  тренуванні баскетболістів техніко-тактичному підрозділу вдосконалення майстерності відводиться чільне місце.

Головними напрямками індивідуальної техніко-тактичної підготовки є  вивчення суті та найважливіших теоретико-методичних положень тактики баскетболу; оволодіння технічними прийомами та тактичними діями; вдосконалення тактичного мислення; вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості; практична реалізація тактичної підготовленості, тощо. Кожен з цих напрямків техніко-тактичної підготовки ґрунтується на використанні певних засобів та методів.

В основу індивідуальної техніко-тактичної  підготовки баскетболістів в останні  роки успішно впроваджується метод  моделювання, що має багато варіантів. Узагальнення досвіду практики свідчить, що реалізація індивідуальних модельних  тренувань базується переважно  на якісних характеристиках змагальної діяльності, що не завжди сприяє ефективному  розвитку адаптаційних процесів, адекватних умовам напружених змагань. Власне тому розробка і застосування індивідуальних тренувань, комплексів вправ, виходячи з просторових (взаєморозташування, траєкторія, відстань, тощо), часових (тривалість, темп), просторовочасових (швидкість, прискорення), динамічних (параметри реакції опори, зусилля взаємодії з м'ячем тощо) енергетичних, психоемоційних (психічне напруження) характеристик змагальної діяльності провідними фахівцями розглядається як один з найоптимальніших шляхів підвищення ефективності індивідуального тренування гравців.

Аналіз спеціальної літератури, узагальнення передового досвіду практики свідчать, що найважливішими особливостями  техніко-тактичної підготовки на сучасному  етапі розвитку баскетболу є:

— універсалізація гравців  поряд з тенденцією до спеціалізації (поняття універсалізації переважно  стосується високорослих гравців, зокрема  центрових, котрі, як правило, відходять  від звичних позицій біля щита, беручи активну участь не тільки в завершенні атаки, але й в її підготовці; спеціалізація більше притаманна захисникам, серед яких виділяють захисників розігруючи та захисників, що тяжіють до атакуючих дій;

— всебічний розвиток інтелектуальних  здібностей, цілеспрямована підготовка до самостійного осмислення змагальних ситуацій, здатність до імпровізації в умовах змагального ліміту часу, простору, інформації;

— застосування тактичних  дій, які базуються на двох або  трьох ходових комбінаціях;

— збільшення часу, протягом якого суперник застосовує активний захист;

— створення в ході учбово-тренувальних занять умов, наближених до змагальних, шляхом використання кількісного підходу (обмеження простору та часу), підвищення активності протидії тощо;

— всебічне використання методу моделювання манери гри суперника, особливо в груповому та індивідуальному  аспектах.

Провідні фахівці баскетболу О. Я. Гомельський, (1988), Д. Р. Вуден (1987), С. Стонкус (1987) підкреслюють, що слабким місцем гравців високого класу є недостатній рівень індивідуальної тактичної підготовленості. Це зумовлено, обмеженим використанням у системі підготовки науково-практичних даних про механізми сприймання та переробки інформації.

У сучасній практиці підготовки баскетболістів ефективним засобом  є використання відео магнітофонної  техніки, яку застосовують при реалізації практично всіх напрямків техніко-тактичної  підготовки. За її допомогою можливо:

— розробляти модельні характеристики змагальної діяльності суперників, конкретних гравців, команди в цілому;

— здійснювати об'єктивний аналіз ефективності техніко-тактичних  гравців в умовах змагань і  тренування;

— використовувати відеотехніку як тренажерні комплекси тощо.

Для індивідуального підходу  у виборі засобів під час навчання та вдосконалення прийомів техніки  і тактики гри, розвитку фізичних якостей баскетболістів при самостійних  заняттях рекомендовано специфічні методи використання тренувальних вправ: без суперника; з умовним партнером (стінка, щит, батут тощо); з умовним  суперником (макети гравців, стояки та ін.); з партнером та умовним суперником; з партнером, з умовним партнером  та суперником, з партнером та суперником (чисельна перевага гравців на боці нападаючих); з партнером та суперником (рівнозначні склади атакуючих та захисників). Специфічні методи тренування враховують особливості спеціалізованої  діяльності баскетболістів різного  ігрового амплуа.

 

Вправи для  вдосконалення способів пересування  гравця по майданчику

 

Пересування баскетболіста  по майданчику становить частину  суцільної системи дій, спрямованих  на виконання конкретних ігрових  завдань. Для пересування по майданчику гравець використовує ходьбу, різні  види бігу, стрибки, зупинки, повороти, за допомогою чого він має можливість своєчасно і правильно вибрати  місце на майданчику, звільнитися  від опіки суперника і вміти  переміститися в потрібному напрямку для наступних техніко-тактичних  дій. Чим більше вправ застосовує баскетболіст, в процесі самостійної  підготовки, тим цікавішою і ефективнішою буде кожне заняття.

Тренувальні вправи без суперника  застосовують для навчання і вдосконалення  технічних прийомів та рухових дій  гравця. Цей метод допомагає створити правильне уявлення про рухи та оволодіння основною структурою рухових навиків. Активне та свідоме ставлення  до виконання завдань дає змогу  баскетболісту аналізувати свої дії, контролювати їх з м'ячем та без  м'яча. Систематичне застосування методу тренування без суперника сприяє поліпшенню техніки рухів гравця з м'ячем та без м'яча, вдосконаленню  м'язового чуття та координації  рухів, чутливості аналізаторів, розвиває якості, потрібні баскетболісту при  індивідуальних діях у процесі гри. Вправи без партнера:

1. Звичайний біг 5—б  м, потім ривок 45 м тощо. Після  7—8 спроб відпочинок ЗО—40 сек.  і знову повторити комплекс.

2. 5—6 стрибків з діставанням  щита, після чого ривок :до середньої  лінії.

3. Біг зі зміною напрямку  в межах поля.

4. Рівномірний біг з  зупинками і поворотами.

5. Біг на місці з  максимальною частотою кроків  та наступним ривком, зупинкою  і поворотом.

6. Пересування в межах  поля обличчям вперед, спиною, боком,  приставними кроками.

7. З середини площадки  біг у напрямку корзини, стрибок  у русі з діставанням щита  — кільця, приземлення {на обидві  ноги і ривок 3—4 м до бокової  лінії. При використанні тренувальних  вправ з партнером вивчають  і вдосконалюють усі технічні  прийоми гри: баскетболіст вчиться  усвідомлювати доцільність визначених  дій, погоджує свої дії з  діями партнера, а змагальний  характер при виконанні вправ  із застосуванням цього методу  підвищує напруженість тренувального  процесу.

 

Вправи з партнером:

1. На одній половині поля гравці ловлять один одного. При цьому доцільно частіше виконувати зупинки, обманні рухи, зміцнюючи напрям і ритм бігу і намагаючись менше бігти по прямій.

2. Гравці обличчями один  до одного перебувають в центрі  майданчика біля середньої лінії, на якій лежить м'яч. За сигналом баскетболісти розпочинають біг до лінії штрафних кидків протилежних сторін поля спиною, вперед, від штрафної лінії до лицьової правим боком, у зворотному напрямку від лицьової до штрафної лівим боком, від лінії штрафного кидка до центра майданчика ривок. Завдання — якнайшвидше оволодіти м'ячем.

3. Один гравець пересувається  по майданчику в різних напрямах, якомога частіше змінює ритм  і напрям, а другий пересувається  приставними кроками спиною вперед, втримуючи постійний інтервал  між собою.

Гравці змагаються в швидкості  пересування від лицьової до лицьової лінії (рис. 8). Біг вперед — звичайний  біг, у зворотному напрямку в першому  та другому випадках — боком, в  третьому випадку — спиною вперед.

Тренування з умовним  суперником (макет, стояк, підвісні м'ячі) використовують для розвитку уміння точно визначати відстань до суперника. При цьому збільшується вимогливість до точності руху та дії зорового аналізатора.

Вправи з умовним  суперником сприяють закріпленню та вдосконаленню координації рухів, кмітливості.

1. Оббігання 4—5 стояків, після чого стрибок вверх з розбігу з діставанням щита і кільця.

2. Біг на швидкість  з наступанням в коло обручів, розміщених в різному порядку.

3. Біг між підвісними  м'ячами (м'ячі нерухомі; м'ячі  в русі). При цьому треба намагатися  не торкнутися шнурка.

4. Стрибки через гімнастичну  лавку: поштовхом однієї або  обох ніг пересуватися вперед, після чого оббігання 3—4 стояків.

Вправи з суперником сприяють вдосконаленню індивідуальних дій  баскетболістів в умовах, максимально  наближених до ігрових, загартовують моральні і вольові якості спортсмена. Виконуючи  вправи з суперником, треба не порушувати правила гри в умовах активної протидії. Вправи для вдосконалення способів пересування особливо , корисні баскетболістам високого зросту, які виконують функції центрових.

Вправи з суперником:

1. Пересування по майданчику  вільним способом, намагаючись звільнитися  від опіки суперника.

2. В парах, обличчями  один одному, на відстані 1,5—2  м, кожний вертикально тримає  гімнастичну палку, якою спирається  на майданчик. За сигналом необхідно  залишити свою палку, зробити  ривок, впіймати палку суперника  скоріше, ніж вона впаде на  майданчик.

3. В парах, обличчями  один до одного на певній  відстані пересування по майданчику  на оптимальній швидкості. Захисник  намагається торкнутися рукою  спину нападаючого, за що одержує  очко. Набравши 5 очок, гравці міняються  ролями.

4. Пересування в парах  на обмеженому просторі майданчика. Нападаючий робить обманні рухи, використовує різні способи пересування,  зупинки, повороти, після цього  ривок на 3— 4 м з метою звільнення  від «опіки» суперника.

5. Гравці стоять обличчями  один до одного в низькій  стійці на відстані витягнутої  руки. Пересуваючись по майданчику, стараються доторкнутися спини  суперника, не даючи доторкнутися  до своєї.

6. Один гравець в ролі  захисника, другий — нападаючого.  Змінюючи напрям і ритм бігу, нападаючий біжить від лицьової  до протилежної лицьової лінії.  Його завдання — обійти суперника  та доторкнутися лінії першим. Захисник намагається не пропустити  нападаючого, для цього йому  необхідно бути на відстані  не менше 2 м від нападаючого  і бути між гравцем і корзиною. Захиснику необхідно пересуватися  по майданчику оптимальним для  даної ситуації способом у  відповідності до швидкості пересування  нападаючого. Після кожної спроби  гравці міняються ролями.

У вправах з партнером  та умовним суперником до гравців  ставлять додаткові вимоги, пов'язані  з оцінкою часових та просторових  характеристик дій, вміння погодити свої дії¹ з діями партнера при подоланні опору умовного противника.

Орієнтовні вправи

1. Гравці розташовуються на лицьовій лінії, один напроти стояків, поставлених в лінію через 3 м (4—5 стояків). За сигналом гравці розпочинають біг з оптимальною швидкістю. Один оббігає стояки, другий біжить по прямій. Завдання — одночасно досягти лінії штрафного кидка протилежної сторони майданчика, після чого гравці міняються ролями.