Цивільне право: предмет и цели

2. ПРЕДМЕТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Аналіз чинного  законодавства дає змогу зробити  ви-сновок, що цивільне право регулює  три групи суспіль-них відносин:

- майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності і відносини у галузі товарообігу);

- відносини, що виникають у сфері інтелектуальної ді-яльності;

- особисті немайнові відносини.

Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп.

Майнові відносини - це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухо-мого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у ци-вільному праві на: а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу. Слід мати на увазі, що для цивіль-ного права важливими є не самі речі і не способи їх ви-робництва, а вольові відносини між людьми, які спри-чинені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб. Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріаль-них благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припи-нити порушення. Для права власності немає значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не вийде за межі дозволе-ного законом.

Іншим видом  майнових відносин є відносини у галузі товарообігу. Ці відносини називають товарно-грошо-вими, оскільки вони виникають на базі товарного виро-бництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний опо-середкований вартістю перехід матеріальних благ від од-них суб'єктів до інших. Ці відносини, як правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний харак-тер. Товар обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин власності, котрі відображають ста-тику майна, товарно-грошові відносини відображають його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання роз-порядитися своїм майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або у користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму грошей, то він стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше такі відносини виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих потреб громадян (договір ку-півлі-продажу).

Характерними  ознаками товарно-грошових відносин є:

а) еквівалентно-платний характер. В товарно-грошо-вих відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей. Діям одного суб'єкта, який передає майно, виконує ро-боту, надає послуги, мають відповідати дії другого су-б'єкта, який платить відповідну вартість грошима. За та-ких умов відбувається обмін майна на гроші;

б) майнова відокремленість учасників відносин. Май-но організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлене від майна інших організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських гос-подарств. Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами, що володіють ним на підставі ін-шого права.

Важливим є  те, що учасники товарно-грошових від-носин  можуть самостійно та вільно вибирати спосіб роз-порядження майном. При здійсненні цивільних прав власник, передаючи  своє майно іншим особам і вирішу-ючи  цим самим його фактичну долю, вирішує  і юридичну долю цього майна, передає право власності на нього.

Відносини у  галузі товарообігу можуть і не бути то-варно-грошовими. Інколи вони носять безоплатний ха-рактер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами  власності. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Майнові відносини  виникають:

а) між фізичними  особами;

б) між фізичними  і юридичними особами;

в) між юридичними особами;

г) з участю держави  і фізичних або юридичних осіб. Слід також мати на увазі, що не всі  майнові відноси-ни регулюються  цивільним правом. Значна частина  май-нових відносин є предметом  регулювання інших галузей права. Так, майнові відносини, що виникають  у зв'язку із сплатою податків, митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються  фінансовим і адміністративним пра-вом - Кримінальне право також регулює  майнові відно-сини (конфіскація, штраф, майнові злочини). Тому від-повісти  на запитання, які майнові відносини  регулюються цивільним правом, можна  таким чином: ті майнові відносини, в яких державні організації виступають не як суб'єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб'єкти.

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної дія-льності ²,.ґрунтуються на нормах двох самостійних пра-вових інститутів, які склалися у цивільному праві і в ци-вільному законодавстві, авторського права і права проми-слової власності. Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною винаходів, про-мислових зразків, товарних знаків, фірмових наймену-вань, раціоналізаторських пропозицій, секретів вироб-ництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності.

Чинним законодавством всі результати творчої діяль-ності визнані товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних угод. В умовах ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяль-ності в такий спосіб стають об'єктами цивільного оборо-ту і створюють власний ринок духовної і науково-технічної продукції. Суб'єктами цих відносин, як і май-нових, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи й держава.

Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими акта-ми, або не випливає із суті особистого немайнового від-ношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової ре-путації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина, зображеного в творах образотворчого мис-тецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, запи-сок і листів. До таких відносин слід віднести право гро-мадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо.

Ці відносини  мають абсолютний характер. Блага, про  які йдеться, невід'ємні від особи, як носія індивідуальних рис, мають  соціальну цінність, об'єктив-ний  характер. Візьмемо, наприклад, захист честі і гіднос-ті громадян. Честь - це соціальна оцінка особистості, ЇЇ (особистості) об'єктивна суспільно  визначена власти-вість, якість. Гідність - відображення цієї властивості в  свідомості S носія (іншими словами, самооцінка особис-тості, яка відображає оцінку суспільну). Без об'єктив-ного прояву особистих немайнових благ їх не можливо  захистити в судовому порядку.

Зрозуміло, що виключного переліку всіх немайнових благ у Цивільному кодексі бути не може. В цьому  зако-нодавчому акті закріплюються  лише основні з них. Вод-ночас  звертає на себе увагу той факт, що чинне цивільне законодавство  містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові  відносини, які не пов'язані з  майновими (ст. 7 ЦК України). Без сумні-ву, це стоїть на заваді охорони особистих  інтересів і прав громадян.

3. МЕТОД ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Цивільне правове  регулювання суспільних відносин від-бувається  не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, які впливають на формування поведінки суб'єктів відносин. Сукупність таких способів та заходів прийнято називати методом цивільного провес. Якщо предмет циві-льно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - на питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулю-ються.

Чим же характеризується цивільно-правовий ме-тод? Передусім - юридичною рівністю сторін» автоно-мією їх волі та їх майновою самостійністю; диспозити-вністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особ-ливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відпові-дальності  сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових від-носин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна з сторін має свій комплекс прав і обо-в'язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівно-сті суб'єктів цивільно-правових відносин є те, що вони за своєю волею мають право розпоряджатися майном, яке знаходиться у їх власності, повному господарському ві-данні або оперативному управлінні. Цивільне право спря-моване на те, щоб.врегулювати відносини між сторона-ми в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-якого протиправного посягання, обмежити від зов-нішнього втручання. Відносини, що засновані на влад-ному підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивіль-но-правовими. Такі відносини найчастіше є адміністра-тивно-правовими, фінансово-правовими та ін.

З урахуванням  принципу юридичної рівності побудо-вані всі інші принципи цивільно-правового  методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді, коли в основі уго-ди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає пра-во сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних ви-падках формувати свої права і обов'язки. Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у пев-них межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовува-ти ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки. Як результат цього, договір чи одностороння угода є не ли-ше юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.

Наявність диспозитивних  засад у цивільному праві не означає, що в ньому відсутні імперативні  норми. Але вони не є визначальними. В основному цивільні правові  відносини формуються під впливом  диспозитивних норм.

Виходячи із засад рівності і незалежності учасників  цивільних правовідносин, закон надає можливість вирі-шувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо самим учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості або спеціально створеним для розгляду таких спорів державним органам чи третім особам. Важ-ливим є те, що такий орган не повинен бути пов'язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адмініс-тративними відносинами, оскільки за наявності такого зв'язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних відносин, як правило, розг-лядаються судом, арбітражем, третейським судом після подачі відповідного позову однією із заінтересованих сторін.

Оскільки сторони  цивільно-правових відносин пов'я-зані між собою, як правило, тільки угодою, то встанов-лено, що та із сторін, яка  добровільно взяла на себе зо-бов'язання і не виконала їх, повинна відшкодувати ін-шій стороні збитки, що фактично виникли у цієї сторо-ни внаслідок  невиконання того, на що ця сторона  у від-повідності з угодою розраховувала. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відпові-дальність. Така відповідальність носить майновий ха-рактер.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цивільного права. Цивільне право - це галузь права, що на засадах, юридичної рівності сторін регулює майнові від-носини (власності і товарообігу), відносини у сфері інтеле-ктуальної діяльності, а також відносини щодо захисту і охорони особистих немайнових благ.

В юридичній  літературі дається також визначення цивільного права як науки та учбової  дисципліни.

Наука цивільного права - це складова частина право-вої науки, яка шляхом вивчення закономірностей циві-льно-правового регулювання суспільних відносин фор-мулює вчення про цивільне право, аналізує і узагальнює практику застосування цивільних норм, визначає суть цивільно-правових термінів.

Цивільне право  як учбова дисципліна - сукупність за-собів з допомогою яких вивчається цивільне право і ви-роблені наукою цивільного права поняття, судження, висновки, ідеї, концепції і теорії.

4. ФУНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Термін "функція" походить від латинського слова func-tia, яке означає виконання, здійснення. Вважається, що функції права поряд з методом правового регулювання і принципами права становлять правові категорії, які ві-дображають. основні елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому.

Функції цивільного права - це напрями впливу циві-льно-правових норм на суб'єктів права.

Цивілістична  наука, цивільне законодавство, практ-ка розрізняють такі функції цивільного права: регулятив-ну, охоронну, попереджувально-виховну та попереджуваль-на стимулюючу.

Функції права  досить часто зводять до тієї чи іншої мети, яку ставить перед  собою законодавець, запрова-джуючи ту чи іншу правову норму або приймаючи  пев-ний законодавчий акт.

Говорячи про  функції тих чи інших норм цивільного права, на наш погляд, слід перш за все  з'ясувати прак-тичну придатність  цих правових норм. Ті норми, які  ре-алізуються або можуть бути реалізованими, слід віднести до правових норм, які  функціонують. І навпаки, ті нор-ми, що не придала до застосування, не можна  вважати такими, що функціонують.