Цивільне право: предмет и цели

Слід розрізняти матеріальне і формальне здійснення цивільного права.

Матеріальне здійснення права - це його фактичне функціонування, яке залежить від потенційної придат-ності і узгодженості матеріальних положень права. Здій-снення норми права визначається станом суспільного життя, вимогами часу, характером населення держави та іншими матеріальними чинниками.

Формальне здійснення права - це процес застосу-вання абстрактної норми до конкретного випадку. Чим простіший пошук необхідної для застосування норми права і надійніший його результат, тим краще функціонує норма, тим краще вона виконує свою функ-цію, і навпаки.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

1. ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Для задоволення  своїх потреб люди ви-мушені вступати в різноманітні суспільні відносини. У міру того, як ці суспільні відносини  врегульовуються нормами пра-ва - вони переростають в правовідноси-ни. Таким чином, правовідносини - це ча-стина суспільних відносин, які врегульо-вані нормами права.

Одним із наслідків  зворотного впливу норм права на суспільні  відносини є те, що учасники цих  відносин наділяються певними правами  і обов'язками відносно один одного, причому невиконання обо-в'язків  тягне за собою застосування до порушника  засобів державно-примусово-го характеру. Врегульовані нормами ци-вільного права  суспільні відносини нази-ваються  цивільно-правовими відносинами.

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та осо-бисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридичне рівними но-сіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечуєть-ся можливістю застосування засобів дер-жавно-примусового впливу.

У цьому визначенні зазначені такі особливості циві-льних  правовідносин:

по-перше, це певні  майнові і деякі особисті немай-нові відносини, а також відносини, що виникають в сфері інтелектуальної  діяльності;

по-друге, ці відносини  виникають між суб'єктами на засадах  юридичної рівності, незалежності, самостійності, вільного волевиявлення, що робить неможливим пану-вання одного із суб'єктів над іншим, підпорядкування  волі іншого своїй волі;

по-третє, невиконання  будь-ким із учасників право-відносин взятих обов'язків або порушення  чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів дер-жавного  примусу. Як правило, засоби такого примусу  носять майновий характер.

2. ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Кожне просте (а  тим більше складне) цивільно-правове  відношення є інтегральним правовим явищем. Воно має принаймні три  основних елементи (частини):

- суб'єктів 

-об'єкт (чи  об'єкти);

- зміст (суть)¹.

Суб'єктами цивільного правовідношення виступають його учасники. Ними можуть бути громадяни (фізичні особи), організації (юридичні особи) і в передбачених законом випадках держава (скарбниця).

У деяких цивільних  правовідносинах суб'єкти мають  спеціальну назву. Наприклад, в зобов'язальному  право-відношенні наділеного правами  суб'єкта називають кре-дитором, а іншого, що має обов'язки (зобов'язаного), - боржникам. В цивільному правовідношенні боржник і кредитор протистоять один одному і не можуть співісну-вати один без одного.

До об'єкт  цивільних правовідносин можна  віднести:

1) майно (речі  та послуги);

2) результат  інтелектуальної діяльності;

3) особисті немайнові  права. 

Зміст цивільного правовідношення, як уже зазначалось, складають цивільні права і обов'язки суб'єктів правовід-ношення. При цьому один із суб'єктів має правомочнос-ті на здійснення певних дій для задоволення свого ін-тересу, а другий несе відповідні цим правомочностям обов'язки)'

Право, що належить конкретній особі, називається суб'єктивним цивільним правом (певно, точніше було б сказати суб'єктним цивільним правом), а відповідний цьому праву обов'язок другої особи - суб'єктивним (точ-ніше: суб'єктним) цивільним обов'язком.

Зміст суб'єктивного  цивільного права полягає в тому, що закон уповноважує суб'єкта права:

1) здійснювати  певні дії (наприклад, володіти  річчю, користуватись та розпоряджатись  нею);

2) вимагати відповідної  поведінки від зобов'язаних осіб (наприклад, передати річ, виконати  роботу, сплати-ти гроші і т.д.);

3) звертатись  у необхідних випадках до суду  з вимо-гою розглянути питання  про застосування примусової  сили державного апарату до  зобов'язаних осіб.

Отже, суб'єктивне цивільне право - це засноване на ци-вільно-правових нормах право особи здійснювати певні дії і вимагати задоволення свого інтересу від зобов'язаної особи.

Зміст цивільно-правового  обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії  чи утриматись від певних дій) для  задоволення інтересів уповноваженої  особи. Суб'єктив-ний цивільний обов 'язок - це заснована на законі міра від-повідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведін-ки зобов 'язаної особи.

Суб'єктивне  цивільне право (обов'язок) необхідно  відрізняти від об'єктивного права (цивільного та й будь-якого іншого). Об'єктивне право (право в об'єктивному  розумінні) - це сукупність правових норм, а суб'єктивне цивільне право (обов'язок) - це право (обов'язок), яке на-лежить конкретному суб'єктові цивільних  правовідносин.

Необхідно звернути увагу на те, що такий поділ ци-вільного права цілком визначений лише щодо майнових правовідносин та відносин, що виникають у сфері інте-лектуальної  діяльності. Що ж до особистих немайнових прав, то при їх поділі на об'єктивні й суб'єктивні слід враховувати, що власне особа і є носієм цих прав, що ці права невід'ємні від особи.

3. ВИДИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Класифікація  цивільних правовідносин проводиться  за їх ознаками. Так, за характером змісту розрізняють право-відносини майнові, правовідносини, що виникають у сфері  інтелектуальної діяльності, і немайнові  правовід-носини; за зв'язками між учасниками - абсолютні і від-носні; за залежністю задоволення інтересів уповноваженої особи від дій інших осіб розрізняють речові і зо-бов'язальні правовідносини, за структурою - прості і складні.

Розмежування  цих видів цивільних правовідносин  має не тільки теоретичне, а й  важливе практичне зна-чення для  розуміння суті взаємовідносин сторін в право-відношенні, для конкретного  застосування цивільного законодавства  в тому чи іншому випадку.

Правовідносини майнові, немайнові та ті, що виника-ють у сфері інтелектуальної діяльності. Поділ цивільних правовідносин за характером змісту заснований на вчен-ні про предмет цивільно-правового регулювання і харак-теризується тим, що:

по-перше, суб'єктивні  майнові права можуть переда-ватися, тоді як особисті немайнові права  та право ав-торства, за загальним  правилом, не можуть бути відо-кремлені від їх носія. Наприклад, засвідчене право ав-торства не можливо продати  чи подарувати іншій осо-бі. Воно не переходить до інших осіб і після  смерті автора;

по-друге, у випадках порушення майнових прав ін-тереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлення порушених  прав (наприклад, суд може зобов'язати  незаконного володільця повернути  річ власнику); особисті немайнові  права захищаються засо-бами немайнового  характеру;

по-третє, у деяких випадках, передбачених законом, допускається відшкодування моральної шкоди.

Майнові правовідносини за своїм складом неоднорі-дні. Деякі  з них складають правовідносини власності, інші - зобов'язальні майнові  правовідносини.

Абсолютні і відносні правовідносини. Як вже зазнача-лося, правовідносини поділяють на абсолютні і відносні за їх суб'єктним складом.

В абсолютному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб. На-приклад, у правовідносинах власності власник виступає уповноваженою особою, а всі інші особи, які існують одночасно з ним, є зобов'язаними по відношенню до власника. В абсолютному правовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої особи, її обов'язок утри-муватись від дій, які б порушували права інших осіб. Та-ким чином, в абсолютному правовідношенні і уповно-важена особа, і зобов'язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення будь-котрим із них таких правил тягне для порушника негативні наслідки.

У відносному правовідношенні уповноваженій особі про-тистоїть конкретна зобов'язана особа, яка повинна здій-снити на користь уповноваженої особи певні дії. Як от:

передати майно  у її власність, виконати певну роботу, надати відповідну послугу, сплатити визначену  суму грошей і т.п. Прикладом відносного цивільного правовід-ношення може бути будь-яке цивільно-правове зо-бов'язання, що виникає із договору чи факту  заподіяння шкоди.

Відносне правовідношення  виникає також у разі по-рушення  прав власника, права авторства, особистих  не-майнових прав, оскільки тут має  місце конкретна упов-новажена особа  і конкретна зобов'язана особа - поруш-ник чужих прав.

Право уповноваженої  особи в абсолютному правовід-ношенні  може бути порушене будь-ким. Право  уповно-важеної особи в відносному правовідношенні може бути порушене тільки конкретною особою, яка приймає  участь в цьому правовідношенні. Так, позикодавець може ви-магати повернення боргу тільки від позичальника.

Отже, право уповноваженої  особи в абсолютному правовідношенні  захищається від порушення будь-якою особою, а право уповноваженої  особи у відносному пра-вовідношенні захищається від порушення з  боку конкре-тно визначених осіб.

Речові і зобов'язальні вравовідносини. Поділ правовід-носин на речові і зобов'язальні не слід розуміти так, що в основі його лежить наявність чи відсутність зв'язку правовідносин з речами. З речами зв'язані не лише ре-чові, а й багато зобов'язальних правовідносин (наприк-лад, договори купівлі-продажу, майнового-найму тощо). В основі поділу правовідносин на речові і зобов'язальні лежить характер залежності задоволення інтересів упов-новаженої особи (носія права) від дій інших осіб.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи  може бути задоволений її власними діями, а всі інші особи зобов'язані  лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності, відносини по володінню  і користуванню майном.

Якщо ж для  задоволення інтересу уповноваженої  особи необхідні активні дії  конкретних зобов'язаних осіб, то такі правовідносини називаються зобов'язаль-ними.

Отже, речові права  реалізуються безпосередньо упов-новаженою  особою, реалізація ж зобов'язальних право-відносин завжди пов'язана з  виконанням обов'язку кон-кретною зобов'язаною особою (боржником).

Прості і складні правовідносини. Простими називаю-ться правовідносини, в яких одній особі належить тільки одне право, а другій тільки один обов'язок. Наприклад, правовідношення, що виникає із договору позики.

Складними є  правовідносини, в яких обидві сторони  мають як права, так і обов'язки. Так, за договором купі-влі-продажу  майна покупець має право вимагати переда-чі йому проданої речі і в  той же час зобов'язаний спла-тити продавцю її вартість. Продавець, в свою чергу, зо-бов'язаний передати річ, і в той же час має право вима-гати сплати грошей за цю річ.

Розмежування  правовідносин на прості, і складні  ін-коли є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зустрічаються  елементи, що відносяться до різ-них  зобов'язань. Наприклад, при перевезенні  речей ви-никає обов'язок не тільки перевезти річ, а й зберегти ії. Тому при вирішенні спірних питань в кожному конкре-тному випадку  необхідно визначитись, простим  чи складним є те чи інше правовідношення, бо тільки це дасть можливість вірно  застосувати до нього певну правову  норму.

На завершення викладеного в цій главі відмітимо, що цивільно-правові норми самі по собі не породжують цивільних правовідносин. Виникнення, зміна і припи-нення  цивільних правовідносин відбуваються в силу різ-них юридичних фактів.