Цивільне право України

Отже, цивільні правовідносини – це врегульовані нормами цивільного права вольові відносини між носіями цивільних прав і припиняються  на основі цивільно-правових  норм і юридичних фактів та забезпечення яких здійснюється заходами державного примусу. Суб’єктами яких є особи, на яких поширюється дія цивільно-правових норм. Особливістю правового статусу суб’єктів цивільного права є те, що вони наділені  цивільною правосуб’єктністю, яка включає їхню цивільну  правоздатність (здатність особи мати цивільні права і обов’язки), а також цивільну дієздатність (здатність особи своїми діями набувати та реалізовувати цивільні права та обов’язки), Слід також зазначити, що цивільна правоздатність осіб настає з моменту народження. Ніхто не має права позбавити особу цивільної правоздатності, і лише у випадках передбачених законом особа може бути обмежена у такій правоздатності, наприклад, позбавлена батьківських прав, права займатися певними видами діяльності і т.ін. Припиняється цивільна правоздатність фізичних осіб з моменту їхньої смерті.

Цивільна правоздатність фізичних осіб – це гарантована  законом можливість особи реалізовувати  свої права та обов’язки. Дієздатними  визнаються правоздатні особи. Змістом цивільної дієздатності є здатність особи: своїми діями набувати цивільні права і обов’язки; самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки; особисто відповідати за свою протиправну поведінку. Обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб розрізняють:

• дієздатних у повному обсязі – це особи, що досягли 18 років. Або з моменту вступу особи в шлюб;
• обмежено дієздатними – це  особи від 15 до 18 років або з моменту вступу в шлюб;
• недієздатними визнаються особи віком до 15 років, від  їхнього імені виступають батьки або опікуни;
• обмежені судом у дієздатності, що зловживають спиртними або наркотичними засобами і становлять своїми діями сім’ю у скрутне матеріальне становище;
• недієздатні визнані судом особи, які внаслідок душевної хвороби  або недоумства не розуміють характеру  чи значення своїх дій, або не можуть керувати ними.

Основними ж ознаками юридичної  особи є такі:

• являє собою певну організаційну єдність, закріплену статутом або положенням;
• має власне майно;
• наділена цивільною правосуб’єктністю, яка включає її цивільну правоздатність та цивільну дієздатність;
• бере участь у правовідносинах від свого імені, і може набувати майнових і немайнових прав і виконувати обов’язки, бути позивачем  і відповідачем у суді тощо;
• діє на основі та згідно зі статутом (положенням);
• самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями;
• має назву, юридичну адресу та інші атрибути;
• припиняється правоздатність та дієздатність – з моменту припинення юридичної особи.

У цивільних правовідносинах  юридична особа  бере участь через  свої органи (посадових осіб), які  діють у межах прав, наданих  їм законом або передбачених статутом.

Залежно від порядку створення  юридичні особи поділяться на два  види:

1) юридичні особи публічного  права. Такі юридичні особи  створюються за рішенням державних  органів або органів місцевого  самоврядування;

2) юридичні особи приватного  права.  Створюються фізичним  та юридичними особами на підставі  установчих документів.

Отже, цивільні правовідносини  - це майнові та особисті немайнові  відносини, засновані на юридичній  рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників: суб’єктів (фізичних та юридичних осіб).

 

 

4. Правочини та їх характеристика

Для того, щоб набути цивільних  прав  та обов’язків, змінити чи припинити їх, особа самостійно або  через свого представника має  вчинити певну дію. Такі дію називають правочином (угодами).

Особа може вчинити її з  іншою особою чи іншими особами. Дія  спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, вчинена однією  особою є одностороннім правочином.

Наприклад, заповіт –  особисте розпорядження дієздатної фізичної особи на випадок своєї  смерті. В ньому вона призначає  своїми спадкоємцями одну або декілька осіб (необов’язково рідних); дарування, тобто передача майна у власність  іншої особи, що є безоплатною.

Дво-  чи багатосторонній правочин (договір) виникає в результаті узгодження своїх дій двома або більше особами. Договори у свою чергу поділяються на одно-, дво- та багатосторонні. Односторонній договір передбачає, що одна сторона має лише права, а інша – лише обов’язки. Двосторонній же договір наділяє правами та обов’язками обидві сторони договору.

У багатьох випадках закон  допускає кілька форм вчинення правочину, що забезпечує особі свободу її дій. Водночас у певних випадках закон  встановлює конкретну форму вчинення правочину, недотримання якої може бути підставою для визнання правочину  недійсним.

Так, правочин між юридичними особами або заповіти завжди мають  оформлятися письмово. Крім того, наприклад, цивільно-правова дія, як і купівля-продаж або дарування будинку чи квартири, вимагає ще й  обов’язок нотаріального посвідчення.

Письмова форма правочину  означає, що його зміст має фіксуватися  у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Сторони мають підписати  ці документи. Якщо стороною правочину  є юридична особа, підпис її уповноваженої  особи має бути скріплений печаткою.

За загальним правилом, правочин можна змінити. Так, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від  нього. Якщо правочин є дво-, або багатостороннім, змінити його чи відмовитися від  нього можна лише за згодою сторін.

Чинне законодавство встановлює загальне правило, за яким договор є  відплатним, тобто взаємовигідним. Сторони договору на власний розсуд вирішують чи укладати договір, самостійно  обирають майбутнього контрагента (іншу сторону договору), а також  визначають умови договору.

Всі договірні умови можна  поділити на  такі групи:

- істотні – умови передбачені  законом як необхідні для укладення  певного виду договору;

- звичайні - умови, що містяться  в нормативно-правових актах.  Вони є обов’язковими для сторін, незалежно від того, чи включили  вони їх до тексту договору;

- випадкові – умови,  які сторони на власний розсуд  включили до договору. Такі умови  не повинні суперечити закону.

Для того, щоб укласти  договір, одна сторона має звернутися до іншої сторони з відповідною  пропозицією. Договір вважатиметься  укладеним, якщо інша сторона прийняла цю пропозицію.

Цивільний Кодекс України  містить чітке правило про  те, що сторони обов’язково мають  виконати договір. Його невиконання  тягне цивільно-правову відповідальність.

Умовами дійсності правочинів є те, що:

- зміст правочину не  може суперечити ЦКУ, іншим  актам цивільного законодавства,  а також моральним засадам  суспільства;

- особа повинна мати  обсяг дієздатності, необхідний  для вчинення правочину;

- волевиявлення учасника  правочину має бути вільним  і відповідати його внутрішній  волі (так, дія, вчинена особою  під примусом, не може вважатися  правочином);

- правочин має бути  спрямований на реальне настання  правових наслідків, які він  передбачає;

- правочин, що вчиняється  батьками (опікунами), не може суперечити  правам та інтересам їхніх  малолітніх , неповнолітніх чи непрацездатних  дітей.

Крім того, правочин має  вчинятися у встановленій законом  формі. Недійсність правочину може  встановлюватися двома способами: законом або рішенням суду.

Правочин, який визначається законом недійсним, має назву нікчемний. Наприклад, дарування квартири неповнолітньою особою.

Якщо закон прямо не встановлює недійсності правочину  і при цьому зацікавлена особа  заперечує його дійсність, правочин називається оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним  з моменту його вчинення.

Отже, правочини є однією з підстав виникнення цивільних  прав та обов’язків, інакше вони не матимуть законної сили, тобто будуть недійсними.

 

 

 

 

 

Висновок

 

Досліджуючи тему «Цивільне  право України» можна зробити  висновки:

• по-перше, цивільне право – це самостійна галузь права, яка складається з підгалузей права (правових інститутів)  та чітко визначених  цивільно-правових норм. Особливістю даної  галузі є те, що з її правових інститутів утворилися самостійні галузі, такі як сімейне право, житлове право, господарське право (не визначене, як самостійне, але вже не є підпорядкованим цивільному праву);
• по-друге, цивільне право регулює досить складні цивільно-правові відносини, суб’єктами яких є фізичні і юридичні особи, що за певних ситуацій можуть бути обмежені судом;
• по-третє, основними підставами для виникнення цивільних правовідносин є правочини (угоди в ЦКУ 1963 р.), вони повинні відповідати  певним вимогам цивільного законодавства, інакше вони не матимуть законної сили, тобто будуть недійсними.

Особливої уваги  в роботі заслуговують суб’єкти цивільних правовідносин. Чітко прослідковуються види дієздатності та умови її настання.

Слід відмітити, що окремо в логічно-структурній схемі відображена  система цивільного права, за основу якої була взята логічно-структурна схема системи права,запропонована  І. Котюком.

Також схематично зображено  і структуру цивільного законодавства.

 З основних завдань  і мети роботи слід звернути  увагу на те, що всі цивільні  правовідносини в Україні здійснюються  на основі чинного законодавства,  основою якого є Конституція  України.

 

 

 

 

 

Використана література

1. Конституція України,2007. Закон  вiд 28.06.1996  № 254к/96-ВР Документ 254к/96-вр, остання редакцiя вiд 30.09.2010 на пiдставi v020p710-10
2. Цивільний кодекс України. – К.: “Атіка”, 2003. – 416 с.
3. Цивільне право України / Ч.Н.Азімов, М.М.Сибільов, В.І.Борисова та ін. / За ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. – Х.: Право, 2000.
4. Право власності в Україні / за ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
5. Цивільне право України: академічний курс: у 2-х частинах / За ред. Я.М.Шевченко. – К.: Ін Юре, 2003.
6. Становлення та розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучасній Україні / за ред. Я.М.Шевченко. - К., 2001.
7. Право інтелектуальної власності / за ред. О.А.Підопригори – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002.
8. Цивільне право/ Підручник за ред. О.А.Підопригори. - Київ,  1996.„Правознавство” В. В. Копейчеков Київ „Юрінком Інтер” 1999 р.
9. „Хрестоматія з правознавства” І. П. Козінцев, Л. М. Козаченко Київ „Юрінком Інтер” 1998 р.

10.Погрібний С.О. Володіння у цивільному праві. – Одеса, 2002.

11.Загальна теорія цивільного права// Підручник за ред. О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової, - Київ: Вища школа, 1992.