Нормативно правові акти як джерела права

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Нормативно – правові акти як джерела права 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст 

Вступ..................................................................................................................3 

Розділ  І. Нормативно–правовий акт у  системі джерел права ....................5

1.1. Загальна  характеристика джерел права...................................................5

1.2  Поняття  нормативно – правового акту...................................................13

1.3  Структура  нормативно-правового акту..................................................18 

Розділ  ІІ. Система нормативних актів  України............................................19

2.1. Види  нормативних актів України...........................................................19

2.2.  Дія нормативних актів.............................................................................31 

Висновки...........................................................................................................37 

Список  використаної літератури....................................................................39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Вступ 

     Актуальність  цієї теми полягає в значені нормативно-правового  акту, можливості впливу його на різні сторони розвитку держави та врегулювання суспільних відносин. Наприклад, акти, розраховані на врегулювання майнових і пов’язаних з ними не майнових відносин, не мають сили у відносинах між державними органами, і навпаки. Іншими словами, тільки в якості вийнятку (в ситуації так званого субсидіарного застосування права) норми однієї галузі можуть розповсюдити свої дії на відносини, що регулюються нормативними актами іншої галузі права. В предмет правового регулювання входять вольові суспільні відносини, що виключають дію актів по відношенню до події або інших станів в яких не може брати участь воля людини. Такого роду обставини можуть виступати тільки в якості юридичних фактів, тобто закон може пов’язати з ними настання юридичних наслідків, але вплинути на їх хід норми права безсилі. Законодавець виключає притягнення до відповідальності за образи думок, вважаючи таку практику реакційною. Нормативно-правовий акт є основною, а іноді єдиною формою (джерелом) права для багатьох держав із континентальною або романо-німецькою моделлю правової системи. Поширеність саме цієї форми права може бути пояснена можливістю чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст юридичних приписів та швидко довести до відома зацікавлених суб'єктів зміст нормативних приписів.

     Фундаментальні  розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про істотні переваги нормативно-правового акту перед іншими джерелами права, його юридичні властивості, особливості та дії (в просторі, за колом осіб, в часі); момент набуття чинності та момент припинення його дії, а також зворотна сила закону, аналізували сучасні вітчизняні дослідники: В. Колісник, В. Котюк, О. Михайленко, В. Прилуцький, С. Шевчук, Копейченков В.В., Скакун О. Ф., Плечій О., Рабинович П.М., Андрусяк Т. Г. М.В. Цвік,  Лазнюк Н.В.

     Дана  курсова робота складається з  вступу, розділу першого «Нормативно–правовий акт у системі джерел права», підрозділу першого «Загальна характеристика джерел права», підрозділу другого «Поняття нормативно – правового акту»,  підрозділу третього «Структура нормативно-правового акту», розділу другого «Система нормативних актів України», підрозділу першого «Види нормативних актів України», підрозділу другого «Дія нормативних актів», висновків та списку використаної літератури.

     Мета  й завдання дослідження. Метою дослідження є визначення поняття «нормативно-правового акту», з`ясування його місця й ролі в житті держави. Дослідження проблематики юридичної сили, набуття чинності та моменту припинення дії дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але, надзвичайно актуальні й складні питання його врегулювання відносин в державі законом, його виконання, дотримання наказів, інструкцій тощо.

     Ця  мета конкретизована у комплексі  науково-дослідницьких завдань. До них належать:

• охарактеризувати джерела права;
• розкрити поняття, ознаки, структуру та види нормативно-правового акту. Чим нормативно-правовий акт відрізняється від інших джерел права;
• розкрити поняття закону та підзаконного акту, його ознаки;
• з’ясувати основні напрями дії нормативно-правового акту;
• звернути увагу на зворотню силу закону;

     Об`єктом  дослідження – нормативно-правовий акт як джерело права.

     Предметом дослідження є статус та значення нормативно-правового акту, а саме закону та підзаконного актів, їх значний вплив на діяльність суспільства, здійснення реалізації нормативно-правового акту для формування демократичної, соціальної-правової держави та громадянського суспільства. 

 

Розділ  І. Нормативно–правовий акт у системі джерел права 

      1.1. Загальна характеристика  джерел права 

     Поняття “джерело права” існує упродовж багатьох століть. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміну “джерело”, то в сфері права під ним потрібно розуміти силу, яка створює право. Такою силою перш за все є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення.

      Як  уже зазначалося, в сучасній літературі представлені різні погляди щодо визначення понять „форма права” та „джерело права” і щодо їх співвідношення. На мою думку, кожен з поглядів має свої переваги  й недоліки, тому я спробую їх об’єднати.

      Термін  „джерело” права має глибоке  коріння, тому і має багато значень:

• фактори, що обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права: система соціально-економічних відносин (матеріальне розуміння):
• сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право (ідеалістичне розуміння);
• історичні пам’ятники, що колись мали значення діючого права: Руська Правда в Київській Русі, Закони Хаммурапі у Вавілоні;
• способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм (спеціально-юридичне розуміння) (це є власне форма права).

      Вибір терміну „джерела права” приписують Тіту Лівію, який у своїй „історії”  називає Закон ХІІ Таблиць  джерелом права. Історики держави і  права ще досі називають історичні  пам’ятники джерелами права.

      Багатогранність терміну „джерело права” вимагає  теорію права замінити його іншим терміном – „форми права”. Форми права – це по суті різні види права, які склались історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права. Це зовнішня форма існування змісту норм права (тобто тут форма збігається із спеціально-юридичним розумінням джерела права). Тому, на мою думку, потрібно вживати термін форма (джерело) права, хоча й вжиток терміну форма права не буде неправильним.

      Отже, форма (джерело) права – це:

• зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, що офіційно встановлені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством – правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах ¹;
• вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення (розглядаються як юридичні форми (джерела)  права)²;
• спосіб зовнішнього оформлення правових норм, що засвідчує їхню державну загальнообов’язковість, тобто це способи форми вираження і закріплення державної волі³.

      Як  правило, українські правознавці (Копєйчиков, Кравчук, Котюк) виділяють 4 види форм (джерел) права (нормативно-правовий акт, правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент та нормативний договір).   Нечитайленко А.А. виділяє 3 форми права: правовий звичай, юридичний нормативний акт та судовий чи адміністративний прецедент⁴. Львівський правознавець Андрусяк виділяє 6 видів форм права: правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, релігійні канонічні тексти та міжнародно-правові акти⁵. Я ж погоджуюсь з поглядами О.Ф. Скакун, яка виділяє 7 видів форм (джерел) права:

1. Правовий звичай.
2. Нормативно-правовий акт.
3. Правовий прецедент.
4. Нормативно-правовий договір.
5. Правова доктрина.
6. Релігійно-правова норма.
7. Міжнародно-правовий акт.

     Правовий  звичай – це історично обумовлене, неписане правило поведінки загального характеру, яке увійшло в звичку через багаторазове застосування протягом тривалого часу і санкціоноване державою ⁶.

      Звичаєве  право тривалий час було єдиним видом  права, аж до появи писемності і появи  нового виду права – закону, або  писаного права. Але тривалий час  звичай не визнавався самостійною формою права. Лише теоретики так званої „історичної школи”, яка існувала у ХІХ столітті, переконливо довели важливість і значення правового звичаю як форми права. Вони ж підкреслили головну відмінність звичаєвого  права і закону: творцем першого є не держава, а саме суспільство, його основою є правова свідомість широких народних мас. Тому характерні ознаки звичаєвого права:  правові звичаї творяться без прямого наказу з боку держави чи її органів; звичаєве право є написаним. Щодо останньої ознаки, то зрозуміло, що норми звичаєвого можуть бути записані і дійсно записуються, але факт запису, матеріальної фіксації не буде для цього права істотним, бо воно діє не тому, що записане, а тому, що воно визнається правом у масовій свідомості і масово виконується.

      Відомий французький юрист Р.Давід розрізняє  три види звичаїв (залежно від їх ролі в правовій системі):

1. звичаї secundum legem (в доповнення до закону) – допомагають тлумачити норми закону;
2. звичаї praeter legem (крім закону) – застосовуються у разі прогалин у праві;
3. звичаї abversus legem (проти закону) – сфера поширення обмежена, бо колізії між законом і звичаєм вирішуються на користь закону⁷

      На  нинішній день правовий звичай має  досить обмежене коло застосування, що пояснюється двома причинами. По-перше, цілий ряд правових звичаїв знаходять  своє відображення у чинному законодавстві і перестають відігравати роль власне правового звичаю, перетворюючись у норми права, закріплені у нормативно-правових актах (тобто держава визнає звичаї, що мають найбільше значення для суспільства та найбільше відповідають його інтересам, і ,звичайно, забезпечують інтереси самої держави). По-друге, при розвинутій законодавчій системі потреба правового регулювання реально існуючих правових відносин знаходить відповідну реакцію з боку законодавчої влади, не даючи можливості сформуватися правовому звичаю.

      На  сьогоднішній день правовий звичай в  Україні, до певної міри, застосовується у цивільно-правових відносинах, в  морському праві тощо. Звичай має  більше значення в релігійно-общинній правовій системі, що має місце в  деяких країнах Азії та Африки⁸.

     Нормативно-правовий акт – це письмовий юридичний  документ, що виданий державою чи окремими її органами, має владний, зальнообов’язковий характер, в якому закріплюються  офіційні правила поведінки, що забезпечуються і охороняються державною владою і направлені на регулювання суспільних відносин⁹.

      Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і  відноситься до  правових актів (хоча тут не можу заперечити і думку  кандидата юридичних наук Головченка В., який цілком обґрунтовано вважає, що між правовим актом та нормативно-правовим актом немає ніякої різниці – ці поняття ідентичні – , адже правовий акт не може бути ненормативним і навпаки).

      Правових  актів досить багато, і їх потрібно розрізняти. Термін „правовий акт” в правознавстві має три значення: 1) правило правомірної дії – юридичний факт;  2) результат правомірних дій як елемент правової системи – юридична норма, індивідуальний припис, акт автономного регулювання;  3) юридичний документ.

      Правовий  прецедент – це форма права, коли конкретному рішенню суду чи адміністративного органу в конкретній справі, що розглядається вперше, надається формальна обов’язковість при розв’язанні  всіх наступних аналогічних справ¹⁰.

      Судовий прецедент і судова практика визнавалися  формами права ще в Стародавньому  Римі. Починаючи з ХІІІ століття, прецедентне право набуває поширення в Англії, де воно створювалось королівськими судами..