Закон: поняття, ознаки, види та заходи з підвищення його ролі. Конституція (Основний Закон) України

КУРСОВА РОБОТА

 

на тему: “Закон: поняття, ознаки, види та заходи з підвищення його ролі. Конституція (Основний Закон) України”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

 

 

Вступ………………………………………………………………………………3

 

Розділ 1. Закон як різновид нормативно-правових актів України……4

1.1 Поняття і ознаки  закону…………………………………………4

1.2 Класифікація законів

Розділ 2. Закон в системі нормативно-правових актів

 2.1 Дія нормативно-правових актів у часі, просторі й за колом осіб

2.2 Місце та роль закону в системі нормативно-правових актів.

Розділ 3. Конституція України – акт вищої юридичної сили та її правова характеристика

 

Висновки

 

Список нормативно-правових актів та використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

На сьогоднішній день більшість  країн світу – це держави соціально-демократичної  орієнтації, які прагнуть стати правовими. Україна також відноситься до їх числа. Однак бути правовою державою – означає дотримання і гарантування основних прав і свобод людини і  громадянина. Найвищою соціальною цінністю такої держави є особа. Для  повної і всебічної охорони і  захисту прав людини необхідні документи, які чітко закріплюють взаємовідносини  держави і особи, сприяють зміцненню  законності та правопорядку у суспільстві. Серед інших документів провідну роль відіграє закон, як нормативно-правовий акт вищого органу державної влади  в країні. Діяльність усіх державних  органів, установ та організацій  повинні підпорядковуватись його волі та приписам. У зв’язку з цим  необхідно дослідити основні  положення науки теорії держави  і права щодо визначення поняття  закону. Базуючись на положеннях даної  науки, вітчизняна юридична практика регламентує  свою діяльність щодо створення закону та реалізації його норм.

Саме тому основними питаннями, які досліджуються у даній  роботі будуть наступні:

• визначення поняття та ознак закону;
• аналіз структури закону;
• розгляд основних стадій законодавчого процесу;
• встановлення дії закону у просторі, часі та колу осіб;
• тлумачення принципу верховенства закону.

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Закон як різновид нормативно-правових актів України

 

1.1. Поняття і  ознаки закону

 

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають  закони.

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання  суспільного життя, установлює права  і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням  особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної  чинності означає таке:

— закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

— усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків. „КОНСУМ”. 2001р. 655с. – С. 316.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів  влади в державі, як правило,  вищого представницького органу  країни (в Україні — Верховна  Рада) або громадянського суспільства  (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути  лише нормативним за змістом  (на відміну від акта застосування  норм права і акта тлумачення  норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права,  що вводяться, або їх зміни,  містить первинні, засадничі норми  права, яких раніше в правовій  системі не було, до того ж  — норми з ключових, основних  питань життя, встановлює права  і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений  у суворій відповідності з  конституцією і раніше ухваленими  законами і не потребує додаткового  затвердження;

5. Акт, що може бути  замінений, як правило, лише  законом і перевірений на відповідність  конституції лише Конституційним  Судом;

6. Акт, що має вищу  юридичну чинність, тобто акт  найвищого юридичного «рангу»;  всі інші акти повинні відповідати  закону, ні в чому йому не  суперечити;

7. Акт, ухвалений із  дотриманням особливої законодавчої  процедури, яка зветься законодавчим  процесом. Теория государства и  права. Курс лекций. / Под ред.  Н.И. Матузова і А.В. Малько. – 2-е изд., пере раб. и доп.  М.: Юристъ, 2000. – 776 с. – С. 382 –  383

Структура закону це організація  змісту, доцільного розташування нормативно-правових розпоряджень і інших правових атрибутів. Структура закону займає важливе  місце в законодавчій техніці  і має істотне практичне значення. Правильний розподіл правового матеріалу  в тексті закону робить його структуру  чіткою, стрункою, логічно послідовною, допомагає швидко орієнтуватися  в змісті закону, сприяє кращому  його засвоєнню, забезпечує використання на практиці відповідно до вимог законності. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под  ред. Проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало, 1998. – 640 с. – С. 177.

Структура закону складається  з наступних основних елементів (частин).

1. Найменування  органу, що прийняв закон.

Вказівкою на орган, що прийняв  закон, визначається його дії і юридична сила. Будь-який правовий акт, так само і закон, повинен мати найменування органу, що його прийняв. Тим самим  створюється відповідна ієрархія нормативно-правих актів за їх юридичною силою. Слід мати на увазі, що всі правові акти обов'язкові, але юридична сила їх різна.

 

2. Назва закону.

Кожний закон (як і будь-який правовий акт) повинен мати назву, що дозволяє відразу ж визначити  його предмет, коло регульованих ним  суспільних відносин. При цьому назва  закону повинна формулюватися максимально  стисло, лаконічно відображати його основний зміст. Бувають, проте, випадки, коли довгої назви закону важко або  навіть неможливо уникнути. Тоді доцільно давати короткі підзаголовки. Вимога законодавчої техніки щодо стислості  назви закону пов’язано з необхідністю швидко орієнтуватися в об’ємному  законодавчому матеріалі.

Назва закону, який регулює  певне коло суспільних відносин, відрізняється  від назви закону, який змінює прийняті закони і інші правові акти. В першому випадку стисло вказується його основний зміст; в другому — необхідно перераховувати статті або відтворювати повністю назви актів, які новим законом змінюються або доповнюються.

3. Преамбула закону.

Преамбула є вступною частиною закону, в якій викладаються мотиви його прийняття, завдання або цілі. Тим сам розкриваються причини  прийняття і спрямованість закону, політичне, економічне або соціально-культурне  значення. Преамбула пропагує закон, мобілізує і активізує діяльність людей на його практичну реалізацію, втілення в життя.

Преамбулу закону слід висловлювати стисло, без зайвих слів, урочистих  описів і популістських закликів. Гасла, декларації в законі недоречні: вони не несуть ніякого правового  навантаження і лише захаращують  його текст.

Правила законодавчої техніки  зовсім не вимагають, щоб у всіх законах  формулювалися преамбули. Наприклад, в кодексах вони відсутні, бо сам  зміст зі всією очевидністю свідчить про прагнення законодавця звести воєдино і систематизувати нормативно-правовий матеріал відповідних галузей законодавства. Немає потреби в преамбулах і  в тих законах, мотиви, задачі або  цілі яких, випливають із змісту їх приписів. В тих же випадках, коли закон  встановлює винятки із загального порядку  регулювання відповідних суспільних відносин або по-новому регулює інші відносини, преамбула закону необхідна  для того, щоб пояснити підстави його прийняття.

Іноді в преамбулу включається  так звана констатуюча частина, яка описує незадовільність раніше прийнятих правових актів або  критично аналізує становище справ  у відповідних сферах суспільних відносин, які склались в результаті реалізації цих актів. Такого роду констатуючі частини преамбули є зайвими, оскільки перевантажують текст відомостями, що не мають нормативно-правового значення: вони є вихідним пунктом для введення в життя нових, більш досконалих правових актів і тому доречні в заключних положеннях, пояснювальних записках або доповідях при обговоренні законопроекту.

Не можна допускати, щоб  мотиви, задачі або цілі закону викладались  не в преамбулі закону, а в його ухвалюючій частині, як і преамбула  закону не повинна мати конкретний нормативно - правовий характер.

4. Нормативно-правовий  зміст закону.

Основною частиною закону є його нормативно-правовий зміст, правові  приписи, дозволи і заборони. На цю частину слід зосередити головну  увагу в процесі законотворчості, оскільки саме в ній висловлюються  обов’язкові вимоги, що становлять зміст закону. Сильченко Н. Границы  деятельности законодателя // Советское  государство и право. - 1991. - № 8. –  С. 35-37.

Нормативно-правова частина  закону звичайно починається після  слів такий-то орган "ухвалює"; вслід  за цим викладається конкретний зміст  відповідних розпоряджень, дозволів, заборон. Нормативно-правовий зміст  закону викладається в логічній послідовності  з розбиттям на статті, які в  свою чергу діляться на пункти з  цифрами або буквеними позначеннями або на частини, кожна з яких починається  з абзацу. При цьому пунктам  і частинам надається рівноцінне значення.

Підзаконні акти часто  викладаються не по статтях, а по пунктах  з цифровим позначенням, що є доцільним. Більш логічним був би виклад підзаконних  актів, так само як і законів, тобто  з розбиттям на статті.

Постановлююча частина великих  за об'ємом законів розбивається також  на розділи, глави і параграфи. При  цьому не тільки розділи, глави і  параграфи, але і статті закону повинні  бути забезпечені спеціальними заголовками, що лаконічно виражають їхню суть, що дозволяє ознайомитися з предметом  закону і легко знайти в ньому  необхідний законний припис.

Кожну статтю (пункт, частина) закону слід формулювати так, щоб  вона містила по можливості окреме, але закінчене правове правило  зі всіма його складовими елементами. У випадку, якщо в одній статті (пункті, частині) важко відтворити всі ознаки правового правила, деякі  з них можуть бути виділені в окремий  абзац при неодмінній умові, що в  ньому не буде викладено інше правове  правило, яке логічно не пов’язане  з самою статтею єдністю внутрішнього змісту. Інакше кажучи, даний абзац  — лише доповнення до статті, але  ні в якому разі не самостійна частина.

Статті (пункти, частини) закону можуть викладатися або в узагальненій формі, що охоплює однорідні факти  або однопорядкові суспільні  відносини, або шляхом перечислення конкретних предметів, дій або явищ. Останній варіант є менш досконалим в порівнянні з першим (методом  узагальнених формул), оскільки статті закону при переліку в результаті стають громіздкими за об'ємом і, що більш важливо, такий перелік  далеко не завжди виявляється вичерпним. Тому в тих випадках, коли неможливо обійтися без перечислень, необхідно досягати їх повноти. Якщо ж повний перелік дати неможливо, то слід привести примірний перелік, який допоможе зрозуміти сенс і спрямованість правового регулювання відповідних суспільних відносин. При цьому вимушеному варіанті примірного переліку слід користуватися обережно, не розширювати його зміст, що може потягти за собою помилки в правозастосовчій практиці. В усякому разі, необхідно уникати виразів на зразок "і т. ін.", "інші питання", якими в законодавстві звичайно закінчується примірний перелік. Ці вирази допускають розповсюдження правового правила на ті випадки, які прямо не вказані в переліку. А це досить складна операція, яка вимагає з'ясування загальних ознак всіх випадків, вказаних в переліку, вслід за тим загальні ознаки необхідно підвести під ті випадки, які підпадали під вирази "і т. ін.", "інші питання".

В більшості випадків нормативно-правова  частина закону викладається постатейно відповідно до схеми "якщо — то", вслід за якою указуються ті невигідні  наслідки (санкції), які настають при  невиконанні або порушенні статті. Слід, проте, помітити, що невигідні  наслідки (санкції) не завжди містяться  в даній статті, вони можуть бути вказані в іншій статті закону або навіть в іншому правовому  акті.

В тому випадку, якщо законом (або підзаконним актом) змінюється, доповнюється або відміняється стаття раніше діючого закону (або підзаконного акту), то відповідний припис закону починається із слів: "статтю таку-то викласти в наступній редакції" або "такий-то акт доповнити статтею (пунктом, частиною) такою-то наступного змісту". Якщо, далі, законом встановлюється нормативно-правовий припис, який поширює  дію раніше прийнятих актів на інше коло осіб і суспільних відносин, або якщо тимчасовим нормативно-правовим приписом (дія яких обмежена певним періодом; календарним строком або  часом, встановленим для виконання  того або іншого припису) надається  характер невизначено-тривалої дії, то цей нормативно-правовий припис викладається як правове правило, що знов прийняте. З точки зору законодавчої техніки  неприпустимо включення в закон  постійної (точніше — невизначено-тривалої) дії нормативно-правових приписів тимчасового  характеру, і, навпаки, включення в  закон постійної (точніше — невизначено-тривалої) дії приписів тимчасового характеру.