Статистичне дослідження робочої сили в Україні

• порiвняно невелика за кiлькiстю група трудящих, якi мають високий соцiальний статус і професiйно-квалiфiкацiйний рiвень, високу заробiтну плату на рiвнi мiжнародних стандартiв, на якi орiєнтується ця група. У цiй групi надiйнi гарантiї зайнятостi й у їхніх доходах все бiльшу роль вiдiграють рiзнi соцiальнi виплати, премiї та доходи вiд участi в прибутках;

• в основному «професiонали», тобто особи, якi мають вищу або середню спецiальну освiту, зайнятi в сферi iнформацiйних систем і високих технологiй, а також бiльшiсть службовцiв державного сектора. Їхня заробiтна плата йде в ногу з iнфляцiєю. У цiй групi досить велика конкуренцiя за робочi мiсця, але завдяки високiй конкурентоспроможностi ця група трудящих має досить високi гарантiї зайнятостi; працiвники фiзичної працi, зайнятi в секторах економiки, якi мають тенденцiю до скорочення. У цiєї групи працiвникiв є такi професiї та квалiфiкацiя, якi поступово зникають разом зі скороченням чи лiквiдацiєю окремих видiв робiт або цiлих галузей. Гарантiї заробiтної плати та зайнятостi нерідко зберiгаються завдяки сильним позицiям профспiлок, якi склалися в минулi часи;

• складається з працiвникiв тих професiй, яких є надлишок на ринку працi. Ця група, яка останнiм часом усе зростає за кiлькiстю, має вiдносно низький рiвень заробiтної плати i слабкi гарантiї зайнятостi. Їi особливо вражають спади виробництва та дiлової активностi;

• складається з осiб, якi ще не знайшли роботи або виштовхуються з ринку працi. Це найвразливіша категорiя трудящих: молодь i безробiтнi, якi вже довго не мають роботи, так званi «розчарованi» працiвники, тобто якi втратили надiю знайти роботу, особи похилого вiку, iншi особи, котрi мають слабкi гарантiї зайнятостi або вони повнiстю вiдсутнi. Зазвичай, цi люди мають мiзернi доходи i перебувають за межею бiдностi.

Сучасна ситуація у сферах регулювання  та управління трудовими ресурсами  в країні є результатом існування  проблем та суперечностей, які тривалий час не вирішувались та продовжують  загострюватися. Зокрема, встановлено, що існує висока залежність економічної сфери від політичної кон'юнктури, короткострокова орієнтованість економічної діяльності, мають місце негативні демографічні тенденції, територіальні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, структурні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, незбалансованість існуючих трудових ресурсів та робочих місць, невідповідність сфери професійної освіти потребам ринку праці, низький рівень заробітної плати в бюджетному секторі.

2.3.Прогноз чисельності робочої сили у цілому по країні та в розрізі регіонів на період до 2020 року

В умовах централізованої економіки  для прогнозування показників, що характеризують стан зайнятості населення, використовувався баланс трудових ресурсів. Трудові ресурси – це частина населення, яка має відповідний фізичний розвиток, нахили, здібності та знання, що необхідні для роботи.

До трудових ресурсів належало населення:

працездатного віку (чоловіки віком 16 – 59 років, жінки віком 16 – 54 роки), за винятком непрацюючих інвалідів праці і війни І та ІІ груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які отримували пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіки віком 50 – 59 років, жінки віком  45 – 54 роки);

старше працездатного віку та молодше  працездатного віку, зайняте в суспільному виробництві.

При переході на систему міжнародних  показників оцінки стану розвитку трудового  потенціалу, зокрема зайнятості населення, поняття „трудові ресурси” було змінено  поняттям „економічно активне населення”, що відповідає  рекомендаціям Міжнародної організації праці та 13-ої Міжнародної конференції статистиків праці від 29 жовтня 1982 року.

Економічно активне населення  складається з населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке упродовж певного періоду  часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці.

За матеріалами вибіркових обстежень  населення (домогосподарств) з питань економічної активності все населення  країни віком 15 – 70 років розподіляється на економічно активне (зайняте та безробітне) та економічно неактивне населення.

До складу економічно активного  населення (робочої сили) включаються  особи, які упродовж звітного періоду  займалися економічною діяльністю або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікувалися  як „зайняті” та „безробітні” (у  визначенні МОП).

До економічно неактивного населення  включаються незайняті особи, які  належать до таких соціальних груп: пенсіонери (за віком, по інвалідності, на пільгових умовах); учні та студенти; особи, які виконують домашні (сімейні) обов’язки; особи працездатного віку, які зневірилися знайти роботу; особи, які вважають, що немає підходящої роботи та не знають, де і як її знайти; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті особи, діяльність яких не є економічною діяльністю  (виконання громадських обов’язків, благодійна діяльність тощо).

Для прогнозування чисельності  економічно активного населення (робочої  сили) використано демографічний  прогноз населення України до 2020 року, існуючу динаміку чисельності  наявного населення країни, чисельності економічно активного і економічно неактивного населення у 2007 – 2010 роках та дані  експертних оцінок.[Додаток 5]

Прогнозні розрахунки чисельності  економічно активного населення (робочої  сили) та економічно неактивного населення  здійснювалися (як і розрахунки демографічного прогнозу, виконані Інститутом демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України) у трьох варіантах: прогнози базовий, песимістичний і оптимістичний. За песимістичним прогнозом у 2020 році чисельність економічно активного населення  країни  може зменшитися у порівнянні з 2009 роком майже на  2,2 млн. осіб, за базовим прогнозом – на 1,2 млн. осіб і за оптимістичним прогнозом – на 0,7 млн. осіб.

Процес зменшення чисельності  економічно активного населення (робочої сили) може особливо прискоритися у 2015 - 2020 роках внаслідок виходу у цей період за межі працездатного віку найбільш численних післявоєнних поколінь.

Основною причиною прискорення  процесу старіння населення у  цей період може стати не стільки  збільшення тривалості життя, скільки низька народжуваність у 1990-ті – на початку 2000-х років та порівняно висока народжуваність наприкінці 1950-х – початку 1960-х років.

Протягом усього досліджуваного прогнозного  періоду в Україні збільшуватиметься  також демографічне навантаження на працездатний контингент.

Прогресуюче старіння нації завжди тягне за собою низку соціальних та економічних проблем і протиріч. Так, зростаюче навантаження на соціальні  статті бюджету в умовах поглиблення  старіння актуалізовує потребу у збільшенні пенсійних коштів; воно також пов’язане із формуванням додаткового „попиту” на медичні послуги з боку літнього населення, з необхідністю здійснення вкладень у розвиток спеціальних медичних технологій, орієнтованих на літнє населення, на збільшення ресурсів для утримання осіб похилого віку в інтернатних закладах тощо. Необхідність збільшення витрат на підтримання здоров’я громадян похилого віку, яка зумовлена зростанням їх чисельності та питомої ваги у населенні країни в середньостроковій перспективі, поєднуватиметься з потребою у збільшенні вкладень у здоров’я осіб працездатного віку (з огляду на його незадовільний стан і високу передчасну смертність).

Таким чином, Україна протягом усього і поточного десятиріччя буде охоплена демографічною кризою, однією з відмінних ознак якої є масштабна та затяжна депопуляція, „підживлювана” до того ж високим рівнем постаріння населення. Особливості перебігу процесу старіння населення в Україні визначаються специфікою співвідношення між динамікою народжуваності й смертності у період незалежності країни: тривале падіння народжуваності у 1990-ті роки поєднувалось із підвищенням смертності, і тому останнє визначить поглиблення старіння й на перспективу.  Порівняно низька тривалість життя обумовлює ту обставину, що частка осіб віком понад 65 років у населенні країни залишається поки що нижчою, ніж у найбільш розвинутих європейських країнах.

Як масштаби та інтенсивність депопуляції, так і рівень постаріння населення  у нашій країні характеризуються значними територіальними відмінностями. Гострота і довготривалість депопуляційних явищ, глибина постаріння населення значно вищі у сільській місцевості країни. Особливо високою інтенсивністю природного скорочення населення відрізняються східні й північно-східні регіони країни, у низці північних же областей найбільшою є частка осіб похилого віку.

Депопуляційні тенденції та старіння населення породжують певні демографічні труднощі – обмеження щодо ресурсного забезпечення соціально-економічного розвитку на перспективу, оскільки зумовлюють зменшення чисельності та питомої ваги працездатних громадян у населенні країни.

З метою подолання негативних демографічних  тенденцій, які склалися, необхідно  створити соціально-економічні умови  для ефективної демографічної політики, що відповідала б довгостроковим інтересам регіонів країни і забезпечувала б відтворення населення, достатній рівень медичного обслуговування та профілактику захворювань, поліпшення  фізичного і психологічного стану людини.

Для  поліпшення демографічної  ситуації в країні зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади мають бути спрямовані, зокрема, на:

• створення передумов для оптимізації народжуваності за рахунок вдосконалення умов праці та побуту жінок, зміцнення сім’ї та підвищення стійкості шлюбу, орієнтації сімей на середньодітність;
• стимулювання народжуваності шляхом державної підтримки сімей з дітьми, надання їм соціальної допомоги;
• забезпечення збільшення середньої тривалості життя на основі кардинального покращання ситуації у сфері охорони материнства і дитинства, зміцнення здоров’я населення, скорочення захворюваності та смертності всіх вікових категорій;
• створення умов для задоволення потреб населення в сучасних медичних послугах, зокрема за рахунок реструктуризації галузі;
• сприяння ефективному поєднанню державної і приватної медицини;
• формування у населення активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя;
• здійснення низки заходів щодо зниження ризиків для здоров’я, які пов’язані із забрудненням та шкідливим впливом довкілля;
• вирішення проблем гігієни, безпеки праці, профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань.

Важливим напрямом збільшення чисельності  економічно активного населення (робочої  сили) в перспективі може бути залучення  частини економічно неактивного населення до стану економічно активного населення, що можливо реалізувати, зокрема, шляхом створення нових робочих місць та збільшення попиту на робочу силу.

В умовах зростання економіки, активізації підприємницької діяльності та збільшення реальних доходів населення розширюватиметься попит на продукцію, яка задовольняє більш високий рівень потреб, а саме: послуги освіти, страхування, створення програмного забезпечення, оброблення даних, дослідження та розробки, послуги охорони здоров’я та надання соціальної допомоги, а також індивідуальні послуги. Збільшення обсягу реалізації вищезазначених послуг призведе до прискорення зростання ВДВ в інших видах економічної діяльності (у цілому) до 3,4 відсотка.

Таким чином, розвиток усіх сфер економічної діяльності матиме певний позитивний вплив на розвиток подій, які відбуватимуться на ринку праці в              2011 році. Кон’юнктура ринку праці складатиметься з урахуванням Основних напрямів реалізації державної політики зайнятості на 2010-2011 роки (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2010 р. №831), якими визначено пріоритетні завдання у сфері зайнятості населення, зокрема такі, як: стимулювання створення робочих місць з належними умовами та гідною оплатою праці, підтримка самостійної зайнятості, сприяння розвитку підприємницької ініціативи громадян; підвищення якості та конкурентоспроможності національної робочої сили; зміцнення позиції молоді на ринку праці; повернення безробітних, що перебувають на обліку в державній службі зайнятості, до активної трудової діяльності та забезпечення їх соціального захисту; посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація трудових відносин, забезпечення дотримання прав і гарантій працівників.

Крім того, очікується, що поступовому вирівнюванню якісних диспропорцій у сфері зайнятості населення сприятиме прийняття Загальнодержавної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року.

Враховуючи зазначене, в 2011 році прогнозується зростання  чисельності зайнятого населення віком 15-70 років на 0,7 відсотка порівняно з 2010 роком          (до 20,5 млн. осіб). Збільшення чисельності зайнятого населення в цілому по економіці відбуватиметься за рахунок зростання зайнятих в усіх видах економічної діяльності:

- у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві –                      на 1,4 відсотка;

- у промисловості – на 0,1 відсотка;