Статистичне дослідження робочої сили в Україні

- у будівництві – на 0,5 відсотка;

- у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – на 0,7 відсотка;

- на транспорті та зв’язку – на 1,4 відсотка;

- у сфері фінансової діяльності – на 0,3 відсотка;

- у сфері здійснення операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям – на 1,2 відсотка;

- у сфері державного управління – на 0,2 відсотка;

- в освіті – на 1,1 відсотка;

- у сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги – на  0,4 відсотка;

- у сфері надання комунальних та індивідуальних послуг - на 0,3 відсотка.

Однак, на жаль, помірне  відновлення економіки не дозволить суттєво поліпшити ситуацію на ринку праці, і чисельність зайнятого населення віком            15-70 років за підсумками 2011 року не перевищить рівень 2008 року, коли чисельність зайнятого населення була найбільшою за роки економічного зростання.

При прогнозуванні чисельності  зайнятого населення за видами економічної  діяльності враховувались основні (пріоритетні) завдання економічного розвитку на перспективу, зокрема: [Додаток 4]

• енергозабезпечення та енергетична безпека рівень розвитку енергетики має вирішальний вплив на стан економіки, вирішення проблем соціальної сфери, зокрема підвищення рівня життя населення, задоволення потреби економіки та населення в енергоресурсах та електричній енергії, енергетичну безпеку країни;
• промисловість вагомий внесок промислового комплексу в економіку країни визначає його провідну роль у реалізації найважливіших стратегічних інтересів держави. Проведення ефективної промислової політики дозволить забезпечити у 2010 - 2011 роках зростання реальних обсягів промислового виробництва, сприятиме зменшенню рівня енерго- та матеріалоємності промислової продукції, а також навантаження на оточуюче природне середовище;
• розвиток мінерально-сировинної бази у сфері розвитку мінерально-сировинної бази пріоритетними завданнями є зменшення залежності від імпорту дефіцитної для національної економіки мінеральної сировини, зміцнення експортного потенціалу країни, підтримка розвитку геологічних досліджень з метою забезпечення економіки країни гостродефіцитними видами власної мінеральної сировини;
• агропромисловий комплекс і розвиток села значимість розвитку аграрного сектора економіки зумовлюється його вагомим внеском у забезпечення добробуту населення країни. Сільське господарство виконує важливу функцію із забезпечення продовольчої безпеки та продовольчої незалежності країни.  Це зумовлює необхідність визначення організаційно-правових і фінансово-економічних засад розвитку сільських територій та поліпшення умов проживання сільського населення, формування конкурентоспроможного аграрно-промислового комплексу;
• транспорт перехід країни до нового етапу соціально-економічного розвитку, курс на європейську інтеграцію вимагає подальшого розвитку транспорту, що має важливе значення як для економіки в цілому, так і для ефективного функціонування її виробничої та соціальної сфер і пов’язане з більш повним задоволенням потреб населення та економіки країни у транспортних послугах;
• будівництво розвиток будівельної галузі пов’язаний з реалізацію інвестиційної політики держави і має важливе значення для розвитку окремих галузей економіки; це зумовлює створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності у будівництві, підвищення конкурентоспроможності та нарощування потужностей вітчизняних будівельних підприємств відповідно до потреб ринку будівельних робіт;
• житлово-комунальне господарство основним завданням у житлово-комунальному господарстві є забезпечення населення, підприємств, установ та організацій якісними житлово-комунальними послугами, що пов’язано із розв’язанням проблем галузі (збитковість та значне енергоспоживання підприємств, зношеність та незадовільний технічний стан основних фондів, недосконалість управління житловим фондом тощо) та створенням конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг.

 

 

 

 

 

Висновки

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства. Під ринком робочої сили (ринком праці) розуміють сукупність засобів, установ та соціальних організацій, з допомогою яких роботодавці наймають працівників для реалізації своїх проектів, а ті, хто шукає роботу, знаходять її відповідно до своєї професії, кваліфікації, бажання тощо. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку робочої  сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну  форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої  сили доповнюють посередники.

Особливості ринку робочої сили визначаються такими її унікальними  властивостями, як універсальність  і прагнення соціальної справедливості. Універсальність робочої сили полягає  в здатності працівників завоювати  нові професії та підвищувати свій професійний рівень, а також змінювати місце роботи, тобто переходити з однієї фірми, установи, місцевості в іншу фірму, установу, місцевість. Прагнення соціальної справедливості виявляється в намаганні домогтися однакового рівня оплати праці на різних фірмах (підприємствах) і в різних галузях для робітників тієї самої професії і того самого рівня майстерності (розряду праці).

Провідна роль у постачанні робочої  сили на ринку праці розвинених держав належить країнам, що розвиваються. Україна  не є винятком і перебуває в переліку країн, що активно беруть участь у процесах зовнішньої трудової міграції населення. Значний відплив економічно активного населення з України призводить до суттєвих негативних наслідків соціального і демографічного змісту, внаслідок чого нагально необхідно досліджувати та аналізувати зовнішню трудову міграцію населення як на національному, так і регіональному рівнях.

Ці особливості робочої сили відчутно впливають на її ринок. Мобільність  найманих робітників дає їм змогу  постійно змінювати місце роботи, шукаючи такі фірми, які пропонують кращі умови та вищу оплату праці. Роботодавці змушені конкурувати між собою за можливість використати робочу силу. Відтак повсюдно поліпшуються умови праці та зростає її оплата.

Становлення України як незалежної держави з власними кордонами та вільним обміном трудовими ресурсами вимагає принципово нового розуміння зовнішньої міграції. Структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство й ліквідація підприємств видобувної й переробної промисловості, об'єктивне, а іноді й штучно викликане спинення виробництва призвели до істотного скорочення сукупного фонду робочого часу та вивільнення різноманітної в регіонально-галузевому й якісно-професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного і більшості регіональних бюджетів, незначна порівняно з іншими країнами частка приватних інвестицій в Україну не дають змоги за короткий час і без зростання соціального напруження у суспільстві перепідготувати й перерозподілиш значні обсяги вітчизняної робочої сили.

З метою зменшення еміграції  робочої сили необхідне провадження  системи заходів, які на думку  фахівців повинні мати чітке внутрішнє  і зовнішнє спрямування. До числа  перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки – створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.

Необхідно відзначити, що для того, щоб ринок робочої сили діяв ефективно, потрібно забезпечити певні додаткові  умови. Так, наприклад, у країні має  бути достатньо розвиненим ринок  житла. Той, хто бажає змінити  місце роботи і переселитися в інше місто, повинен мати можливість продати й купити житло. Як і на інших ринках, попит на найману працю має перевищувати її пропозицію, щоб роботодавці змушені були конкурувати між собою.

Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою, крім названих, слід виділити: посилення й ускладнення конкуренції як серед працівників (за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по службі), так і серед роботодавців (за найбільш цінні кадри); збільшення частки до однієї третьої висококваліфікованих кадрів у структурі трудових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки; уповільнення припливу працездатного населення, його старіння; ускладнення форм трудової діяльності та трудових відносин тощо.

Згідно з Кодексом законів про  працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років - 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 год. на тиждень.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з  двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

 

 

 

 

 

Перелік використаних джерел

 

1. Статистика: Підручник / А.В. Головач, А.М. Єріна, О.В. Козирєв та ін.; За ред. А.В. Головача, А.М. Єріної, О.В. Козирєва. - К.: Вища шк., 1993.
2. Бек В.Л. Теорія статистики: Курс лекцій. Навчальний посібник - Київ: ЦУЛ, 2003.
3. Теорія статистики: Навчальний посібник / Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Є.І., - К.: Либідь, 2001.
4. Мармоза А.Т. Теорія статистики. - К: Ельга, Ніка - Центр, 2003.
5. http://ukrstat.gov.ua/
6. Мельник С. Міграція населення України. // Економічний часопис. – 2004
7. Лахно С. Міграція: проблеми лишаються // Полiтика i час.- 2003
8. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. Навч. посіб. – 5-те видання. – К.: Знання, 2004.
9. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 2001
10. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С.Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь. – 2002.
11. Бражко О. В. Розвиток державної політики щодо регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами/ Бражко О. В.//Економіка та держава. – 2010.
12. Докучаєв О. А. Шляхи підвищення ефективності використання потенціалу управлінського персоналу підприємства/Докучаєв О. А.// Економіка та держава – 2009.