Функціонально-планувальна організація рекреаційних закладів

      Приблизно в цей же час починає розвиватися в Карпатах туризм, утворяться туристські суспільства, клуби, уперше був виданий путівник по Чорногорі. У цілому туристське господарство почало розвиватися в післявоєнні роки.

      Сьогодні  структура туристично-рекреаційного комплексу регіону складається із санаторно-курортного лікування (39%), безпосередньо туризму (38%) і оздоровчого відпочинку (23%). З огляду на нерівномірність природно-ресурсних баз, у регіоні можна виділити три райони: Передкарпатський і Закарпатський курортно-оздоровчі райони і Гірничо-Карпатський туристсько-оздоровчий район.

Найвідомішим  курортом є Трускавець, що спеціалізується  на лікуванні нервової системи, обміну речовин, різного роду отруєнь. Тут щорічно обслуговується більш 300 тис. чол. Другим по потужності і популярності є курорт Моршин, що у рік обслуговує більш 75 тис. чол. Так само відомі: Сходнинське, Келечин, Гірська Тиса і т.д.

      Крім  безпосереднього використання мінеральних  вод, на курортах у лікувальних і  оздоровчо-профілактичних цілях, здійснюється так само промисловий розлив мінеральних вод: "Нафтуся", "Олеська", "Бориславська", "Трускавецька" і ін.

      Важливе значення для оздоровлення місцевого  населення мають санаторії-профілакторії (їх у регіоні 70), бази відпочинку (120), табору відпочинку для дітей (більш 1300). У 10 будинках відпочинку на 2,5 тис. місць приходиться близько 50 тис. оздоровлюющихся щорічно.

      Тут розміщено 53 туристичних баз, готелів, кемпінгів. Можна виділити такі як "Буковина", "Черемош", "Чернівці", "Джерела Карпат" і багато ін.

      У Карпатському рекреаційному регіоні  освоєно більш 10 гірськолижних територій, у яких діє кілька десятків гірськолижних  підйомників. До них відносяться: Ясена, Рахов, Славське, Подобовец, Ворохта  й ін.

      У регіоні утворилося кілька найважливіших туристсько-екскурсійних вузлів. Це такі міста як Львів, Ужгород, Мукачеве, Яремча, Коломия, Вижниця й ін. Через регіон проходить кілька міжнародних маршрутів.

      Таким чином, серед основних мотивів здійснення туристичних подорожей можна  виділити наступні:

• можливість отримання нових вражень;
• пізнання природи;
• пізнавальні мотиви (побачити „на власні очі” видатні пам’ятки культури і історії, побувати у загально відомих місцях світу);
• модні тенденції (мода на подорожі в ті чи інші туристичні місця);
• потреба в оздоровленні.

Перелічені  вище мотиви характерні як для вітчизняної  галузі туризму, так і для світової галузі туризму. Єдина відмінність  тут – платоспроможний попит.

Отже, спираючись на наведений у розділі матеріал, можна виокремити фактори, що будуть визначати  загальні напрямки розвитку міжнародного туризму на найближчі 10 років.

Політичний  аспект. Зміна політичної карти світу, що відбулося наприкінці  80-х - початку 90-х років, істотно вплинуло на розвиток туризму і буде впливати надалі. Відкриття границь і перехід до ринкової економіки країн СНД і Східної Європи визначили збільшення туристських потоків з цих країн на Захід. У свою чергу, багато країн Східної Європи стали провідними по прийому гостей, наприклад Угорщина і Чехія.

Створення Європейського союзу без внутрішніх границь з вільним пересуванням товарів, послуг і людей, з уніфікацією податкової політики і дерегулированием транспорту створює умови для усе більшого розвитку туризму в цьому районі земної кулі.

Технологічний аспект. Глобалізація - один з основних трендів в індустрії міжнародного туризму, супроводжується концентрацією частки ринку і впливу в руках великих компаній. Ці компанії, крім економії у великих масштабах, можливості розподіляти ризик між різними ринками, застосування сучасних маркетингових схем і доступу на міжнародний ринок праці, також виграють від активного застосування нових технологій.

Екологічний аспект. Екологічні питання в майбутньому будуть хвилювати людей ще більше, ніж сьогодні. Зростаюча чутливість навколишнього середовища зі своєї сторони стимулює значні зусилля по захисту й охороні природних ресурсів. У наступні 10 років ринок заповниться новими, більш "м'якими" видами туристських продуктів, а саме екотуризмом, націленим на дослідження навколишнього середовища, особливо флори і фауни в заповідних районах. Однак розвиток цього виду продукту може обмежитися по двох причинах. По-перше, продукт не зможе завоювати занадто великий сегмент ринку, тому що він стане занадто дорогим і елітним. По-друге, може виникнути проблема, коли продукт екотуризму стане процвітаючим і велике число туристів зможе зруйнувати екосистему.

Освіта  і підготовка кадрів. Освіта і підготовка кадрів у майбутньому туризму займуть більш важливе місце хоча б тому, що туризм є і стає усе більш високотехнологічною, дуже контактною сферою, у якій кадри повинні бути добре освічені, комунікабельні, професійно підготовлені, повинні володіти декількома мовами і добре уявляти собі природу туризму. Застосовувані раніше політика і практика стосовно трудових ресурсів базувалися на підходах управління кадрами, що уже виходять з моди. У туристський сектор проникають ідеї, підходи, пріоритети управлінської діяльності, розроблені в інших секторах економіки, наприклад, такі, як регулярна оцінка, ефективні методи комунікації й ін.

Таким чином, можна зробити висновок, що Україна має величезний туристичний  потенціал і, від того, наскільки  зуміє країна скористатися своїми природними перевагами будуть залежати не тільки перспективи розвитку туристичної  галузі, а й такі, на перший погляд далекі від туризму речі, як забезпечення робочими місцями населення та наповнення бюджетів усіх рівнів. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Поняття рекреаційних закладів та їх класифікація

Класифікація  рекреаційних закладів

Розглянемо  детальну структуру рекреаційної діяльності. Найчастіше в основі класифікації рекреаційної діяльності лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д. 
      За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність [Додаток В].

Лікувально-курортна рекреація поділяється за основними лікувальними факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязелікування. 
         Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам. 
Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по березі, ігри в м'яч на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід, морських молюсків, коралів і інших дарів природи. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на рівнинний і гірський. 
         Великого розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, воднолижний спорт, греблю на каное, парусний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму сполучаються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок. До інших видів туризму долучаються підводний спортивний туризм, археологічний підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості і поширення в різних регіонах. 
Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Однак виділяються суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов'язані з інформаційним "споживанням" культурних цінностей, т.б. оглядом культурно-історичних пам'яток, архітектурних ансамблів, а також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об'єктами. 
Конгресовий туризм пов'язаний з розширенням міжнародних науково-технічних контактів між спеціалістами і вченими. 
Поділ вільного часу в залежності від характеру його використання на щоденний, щотижневий і щорічний є важливим в методичному відношенні, оскільки служить основою при вивченні структури відпочинку і використання вільного часу для рекреаційної мети. Диференційований таким чином вільний час дозволяє розглянути рекреаційну діяльність за періодичністю і територіальною ознакою. Використання щоденного вільного часу і повсякденна рекреація безпосередньо пов'язані з житлом і міським середовищем та їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розміщення приміських рекреаційних об'єктів. Використання щорічного вільного часу пов'язане з розміщенням рекреаційних об'єктів курортного типу. Виходячи з наведеної диференціації вільного часу, виділяють рекреацію всередині населеного пункту; щоденну у вихідні дні -приміську (місцеву); щорічну в період відпусток і канікул (може бути внутрішньо-районною, загальнодержавною, міжнародною).

Курортологія  як наука про курорти розвивалася  в міру нагромадження знань про  лікувальні природні фактори - клімат, мінеральні води, лікувальні грязі тощо, і в зв'язку з розширенням мережі курортів і розвитком курортної справи в цілому.

Сучасна курортологія - це медична наукова  дисципліна, що вивчає лікувальні властивості  природних фізичних факторів, характер їх дії на організм людини, можливість їх застосування з лікувальною і профілактичною метою на курортах і в позакурортних закладах, розробляє покази і протипоказання для санаторно-курортного лікування і методи застосування курортних факторів при різних захворюваннях.

Курортно-рекреаційні  заклади - це спеціалізовані заклади  короткочасного (щоденного, щотижневого) та тривалого розміщення людей, призначені для задоволення їхніх рекреаційних потреб (лікувально-оздоровчих, культурно-освітніх і спортивних).

За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяють на: 
            а)   курорти державного значення;

            б)   курорти місцевого значення.

До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. 
          До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

За своєю  медичною спеціалізацією курорти України  поділяють на: 
           а)   курорти загального призначення;

   б) спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань. 
Медичний профіль (спеціалізація курортів) визначається з урахуванням властивостей природних лікувальних ресурсів. За характером природних лікувальних факторів курорти України поділяють на кілька типів (або профілів):

• бальнеологічні курорти;
• грязеві курорти;
• кліматичні курорти;
• курорти з кількома лікувальними факторами.

Бальнеологічні  курорти: основний лікувальний фактор - мінеральні води, що застосовуються у  вигляді ванн, душів, для пиття, інгаляцій, зрошування, промивання тощо. До цих курортів належать: Поляна, Сонячне Закарпаття, Немирів, Біла Церква, Миронівка, Хмільник, Моршин, Трускавець, Верховина, Карпати, Квітка Полонини, Миргород, Шкло, Синяк, Любінь Великий, Гірська Тиса, Шаян, Свалява, Усть-Чорна, Солоний Лиман, Горинь, Черче, Березівські мінеральні води, Рай-Оленівка, Старобільськ.Грязеві курорти: основний лікувальний фактор - грязь, що застосовується у вигляді ванн, аплікацій, тампонів, компресів тощо. На грязевих курортах використовується мулова грязь солоних озер і лиманів, сапропелева (мулова грязь прісних озер), торфова (прісна і мінералізована), а також гідротермальна і сопкова (вулканічного походження). До цих курортів належать: Бердянськ, Гопри, Євпаторія, Маріуполь, Куяльницький, Слов'янськ, Феодосія, Саки.

Кліматичні курорти: основні види лікування - повітряні і сонячні ванни, а також купання. Крім основних видів курортного лікування, для посилення дії лікувальних факторів у лікувальний комплекс включають фізіотерапевтичні процедури, лікувальне харчування, лікувальну фізичну культуру. До цих курортів належать: Ірпінь, Буча, Ворзель, Конча-Заспа, Пуща-Водиця, Соснівка, Одеський курортний район, Південний берег Криму, Закарпатська група курортів, Яремча, Бердянськ, Кирилівка.

Більшість курортів, що мають кілька лікувальних факторів, відносять до курортів змішаного типу - бальнеогрязевих, бальнеокліматичних, кліматогрязевих, кліматобальнеогрязевих. Виділяють також курорти з особливими, унікальними природними факторами.

До курортів з кількома лікувальними факторами  в Україні належать: 
- бальнеокліматичні: Верховина, Звенигородська курортна зона, Конча-Заспа; 
- бальнеогрязеві: Великий Любінь, Миргород, Моршин, Трускавець, Черче, Шкло; 
- кліматогрязеві: Аркадія, Бердянськ, Маріуполь, Кирилівка, Куяльницький; 
- кліматобальнеогрязеві: Євпаторія, Кирилівка, Феодосія.

Важливим  принципом санаторно-курортного лікування  є його комплексність, тобто використання різноманітних природних лікувальних  факторів у поєднанні з дієтотерапією, фізіотерапевтичними процедурами, лікарськими й іншими лікувальними засобами і методами.

Природні  курортні фактори - клімат, мінеральні води, лікувальні грязі - скрізь використовуються і поза курортами: у місцевих санаторіях, санаторіях-профілакторіях, будинках відпочинку, а також у лікарнях та інших лікувально-профілактичних закладах [Додаток Г].

За характером організації рекреація ділиться на регламентовану (або сплановану) і самодіяльну. Регламентована, або, як вона часто називається, планова, рекреація - це подорож і перебування за точним, раніше оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно з попередньо придбаною путівкою на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією розуміють самостійну подорож рекреанта, не пов'язаного будь-якими взаємними обов'язками з рекреаційними закладами. 
           За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під індивідуальною розуміють подорож не тільки однієї людини, а й сім'ї. 
           За ознакою рухливості туризм ділиться на стаціонарний і кочовий. Це досить умовний поділ, оскільки туризм, по-перше, обов'язково пов'язаний з переміщенням з місця проживання в місце відпочинку, а по-друге, туристи навіть в так званих місцях відпочинку відрізняються великою рухливістю. 
При визначенні стаціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму належать лікувальний туризм і окремі види оздоровчо-спортивного туризму. 
           Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. Ступінь рухливості відображається на підходах до вивчення туризму, особливо до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажного різноманіття вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішого і, тим більше, стаціонарного туризму. 
Багато видів рекреації мають сезонний характер в силу як природних, так і соціально-економічних причин. Перш за все сезонність знижує рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює "піки" і "провали" в зайнятості трудових ресурсів і завантаженні сфери обслуговування і транспорту. Так, зайнятість в приморських рекреаційних районах в зимові місяці знижується в 3-4 рази в порівнянні з липнем-серпнем. Більшість людей намагається відпочивати влітку, в сонячний період. Сонце, таким чином, виступає найсуттєвішим об'єктивним фактором сезонності. Із зростанням тривалості відпусток проявляється тенденція поділу відпустки на дві частини. Сезонність в рекреації пояснюється тим, що промислові підприємства і заклади виробили такий ритм роботи, який передбачає надання відпустки більшості робітникам і службовцям саме протягом літа. Такий же ритм має і система освіти. 
           Ряд видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного потоку. 
           За характером використовуваних транспортних послуг туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий або чартерний), залізничний, теплохідний (морський, річковий, озерний).