Функціонально-планувальна організація рекреаційних закладів

Розділ 3. Функціонально-планувальна організація рекреаційних закладів.

3.1. Санаторно-оздоровчих  закладів

Завдяки вдалому збігу географічного  положення, геологічної будови та гідрогеологічних умов Україна має багаті рекреаційні  й бальнеологічні ресурси для лікування та відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. За даними Державного комітету статистики, в 2000 р. в Україні загальна кількість закладів тривалого перебування становила 3229 одиниць. За формами власності ці заклади розподіляються так: державна - 40 %, колективна - 55, приватна - 0,8, власність міжнародних організацій - 4,2 %. 
Усього по Україні за 2000 р. в санаторно-курортних закладах оздоровлено 2 869 976 осіб, з них іноземців - 307 330 (10,7 %). 
Одним із напрямів державної політики в галузі туризму є організація оздоровлення населення (стаття 3 п.2 Закону України "Про туризм"). 
Згідно з рекомендаціями ВТО, санаторно-курортні та оздоровчі заклади (санаторії, пансіонати з лікуванням, будинки й бази відпочинку та ін.) належать до туристичної індустрії, а вітчизняні та іноземні громадяни, які використовують їхні послуги, - до туристів. 
          Хворих практично з усіма захворюваннями, що підлягають санаторно-курортному лікуванню, можна з успіхом лікувати в санаторіях України. На її території поширені практично всі бальнеологічні типи мінеральних вод: вуглекислі - на Закарпатті, радонові - у Вінницькій і Черкаській областях, сульфідні - у Львівській обл., на Закарпатті та в Криму, залізисті - в Донбасі, бромні, йодобромні та йодні - на території Причорномор'я, води з підвищеним вмістом органічних речовин - всесвітньо відома "Нафтуся" - у Львівській та Хмельницькій областях, а також усі типи лікувальних грязей -- торф'яні (родовище "Семереньки", "Любень - Великий"), мулові (Куяльницьке, Сакське, Чокрацьке родовища), сапропелеві ("Шацькі озера"). Термальні води (гарячі джерела) розміщені в двох артезіанських басейнах - Причорноморському та Закарпатському. 
Усього в Україні налічують 79 родовищ мінеральних вод на 109 земельних ділянках, на базі яких може розвиватися курортне господарство, однак експлуатується тільки 8,9%. 
           Великі можливості для розвитку курортного господарства мають Автономна Республіка Крим, Одеська, Запорізька, Закарпатська, Львівська та інші області. Найсприятливіші умови для розвитку рекреації й туризму мають Карпати, на території яких виявлено 800 джерел мінеральних вод. На їх базі працюють санаторії, пансіонати, санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, в яких можуть поліпшити здоров'я до 800 тис. чол. Такі курорти, як Трускавецький, Моршинський, Свалявський та інші, відомі далеко за межами України. Оскільки тут незначна природна радіація, Карпати використовують для оздоровлення населення із забруднених радіонуклідами районів Чорнобильської зони. Площа зарезервованих для рекреації ландшафтів дає змогу прийняти 1,5 млн чол., розвідані ж запаси мінеральних вод можуть посприяти оздоровленню 7 млн чол. Значні перспективи для розвитку рекреації й туризму мають Буковина й Полісся. Причорноморсько-Азовське узбережжя і Крим мають прекрасні ресурси для таласотерапії, тобто лікування морем, масового відпочинку та оздоровлення. Сонячне світло й тепло, мінерально-сольовий склад і температурний режим морської води, чудові пляжі створюють сприятливі умови для подальшого розвитку санаторно-курортного господарства. Нині тут налічують близько 800 санаторіїв, будинків відпочинку й туристських баз, майже 400 з них - у Криму. Загальновідомими санаторно-курортними центрами є Ялта, Одеса, Алушта, Алупка, Судак, "Артек", Планерське (Коктебель), Феодосія, Саки, Євпаторія, Бердянськ та багато інших. У таких районах, як Карпати, Крим, Причорноморсько-Азовське узбережжя, рекреація має стати пріоритетною сферою перспективного розвитку, оскільки вона може забезпечити більшість валютних надходжень, сприяти зміцненню національної грошової системи, створенню в цій сфері додаткових робочих місць. 
           Україна має велику кількість висококваліфікованих медпрацівників, цінні знахідки і "ноу-хау" в галузі курортології та медицини. Все це дає можливість оцінити курортний потенціал України як такий, що може і повинен стати вагомим чинником оздоровлення нації, особливо дітей, перед якими суспільство відповідальне, як перед своїм майбутнім. Курорти також мають стати стратегічним і економічним ресурсом на міжнародному ринку. 
           У нинішніх умовах поступово реформується весь господарський механізм курортної галузі України. Поступово змінюються форми власності, джерела фінансування, методи керівництва на державному, регіональному та місцевому рівнях. Найкращою формою власності для найбільших санаторно-курортних установ є акціонерна. Прикладом великої санаторно-курортної мережі України стала санаторно-курортна система - закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", засноване Федерацією незалежних профспілок України і Фондом державного соціального страхування (95% акцій належить ФПУ, 5% - соцстраху). Завдяки створенню акціонерного товариства, до складу якого ввійшло 16 територіальних об'єднань, в основному вдалося зберегти комплекс профспілкових курортів України. 
Питома вага профспілкових санаторіїв у загальнодержавному масштабі становить нині 24 %, а число хворих, що отримали лікування в цих санаторіях, - 41 % загальної кількості хворих у всіх санаторіях; крім того, 19 % усіх оздоровлених - діти й підлітки, 38 % - постраждалі від наслідків чорнобильської катастрофи. 
           Компанія "Укркурортсервіс" запропонувала свій варіант "виживання" в конкурентному і загальноекономічному оточенні. Створена в лютому 1999 p., вона розробила кілька оригінальних управлінських програм із залучення нових категорій покупців санаторно-курортних послуг. Виступивши в ролі туроператора для турагентств, що працюють на внутрішній туризм, "Укркурортсервіс" уклав агентські угоди з 50 турфірмами. Для них були організовані ознайомлювальні тури по санаторно-лікувальних установах профспілок. Турфірми могли укладати договори безпосередньо з санаторіями. 
           "Укркурортсервіс" використовує існуючі можливості для реконструкції та розширення санаторіїв "Хорол" (м. Миргород), "Карпати" (Закарпаття) і "Алушта" (Крим). 
           Поліпшення комфортності номерів у типовому санаторному корпусі сприяє підвищенню показників їх використання. Адже умови більшості українських курортів недостатньо комфортні. Для того щоб наші курорти стали привабливими для заможних клієнтів і могли забезпечити валютні надходження, необхідне будівництво висококомфортабельних санаторіїв та фешенебельних готелів, ресторанів, розвиток індустрії розваг. 
Територіальне поєднання природних умов, рекреаційних і бальнеологічних ресурсів України дає змогу в перспективі сформувати регіональні рекреаційно-туристські суперсистеми, кожна з яких може ґрунтуватися на місцевих природних умовах і лікувальних ресурсах. А такі регіони, як Карпати, Полісся, Степ, Причорноморсько-Азовське узбережжя й Крим, можуть і повинні стати великими, з високорозвиненою інфраструктурою рекреаційно-туристськими комплексами не тільки загальноєвропейського, а й світового значення.

У межах  вітчизняної туристичної галузі чітко визначився окремий вид діяльності — санаторно-оздоровчих туризм. Цей унікальний сегмент туризму виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів. Він поєднує в собі спорт і відпочинок, виховує патріотизм і національну самосвідомість.

Оздоровчо-спортивний туризм має не лише велике соціальне значення, а й економічну ефективність. Фахівці підрахували, що людина, яка активно займається оздоровчо-спортивним туризмом, щороку заощаджує для державного бюджету кошти, еквівалентні майже 400 дол. США (виплати з фонду соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як держава витрачає на це лише 1 дол. США за рік.

З розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності колишня система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, пов'язані з економічною кризою, перебудовою системи управління державою, не могли не позначитися і на спортивно-оздоровчому туризмі, який на перших порах втратив свою популярність у суспільстві.

Однак історія оздоровчо-спортивного туризму  свідчить, що масовим цей рух стає лише за умови стабільної економічної ситуації, коли створені порівняно достатні матеріальні умови життя та забезпечене зростання реальних доходів населення.

Характерною ознакою спортивно-оздоровчого туризму  є різноманітність форм і багатоваріантність програм його організації та розвитку: спортивні походи, чемпіонати, змагання, експедиції тощо. Загальна доступність спортивно-оздоровчого туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, у природничо-пізнавальних походах, експедиціях та інших туристських акціях з активними засобами пересування на маршрутах.

Туристські  організації, що прийняли хартію, зобов'язалися  активно взаємодіяти з громадськими організаціями, парламентськими та урядовими органами країн СНД і Балтії у розвитку оздоровчо-спортивного туризму; допомагати спортивним туристським групам здійснювати спортивні походи територією своєї країни; сприяти становленню єдиного туристського простору, максимальному спрощенню паспортно-візових, митних та інших формальностей для переміщення туристів по території країни; не допускати дискримінації щодо вибору маршруту походу і мандрівки; захищати довкілля й туристське середовище, пам'ятки історії та культури; проводити профілактичні роботи для запобігання нещасним випадкам і гарантування безпеки туристів.

Основні положення цієї концепції розроблені на принципах, що відповідають Міжнародній хартії спортивного туризму і забезпечують безумовну доступність проведення категорійних спортивних походів та подорожей на туристсько-рекреаційній території держав СНД і Балтії.

Відповідно  до положень Міжнародної хартії спортивного  туризму та вищезгаданої концепції  більшість членських організацій  МТСС (у тому числі українських) прагнуть застосувати єдиний підхід для оцінки спортивної, суддівської, інструкторської та інших видів кваліфікації туристів за допомогою створення сучасної нормативної та вдосконалення вже існуючої бази спортивно-оздоровчого туризму. Розроблено та затверджено «Правила змагань зі спортивного туризму» і «Єдину спортивну класифікацію».

На сьогодні в Україні сформовано висококваліфікований кадровий корпус працівників оздоровчо-спортивного  туризму, а також громадського активу. Організаційними та методичними центрами розвитку оздоровчо-спортивного туризму є туристські клуби та секції. Діє спеціалізована контрольно-рятувальна служба.

Упродовж  останніх років в Україні організовано і проведено низку національних та міжнародних заходів з різних видів оздоровчо-спортивного туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського багатоборства, що відбулася в Криму, команди України посіли перші місця з гірського та велосипедного туризму. 

3.2. Відпочинкових  комплексів

На вибір  форми плану готелю впливають: містобудівні особливості ділянки будівництва, її розмір і форма, санітарно-гігієнічні і протипожежні вимоги, техніко-економічні міркування, а також творчий задум архітектора.

Сучасний  готель високого рівня комфорту є  складним комплексним організмом, до складу якого входить значне число  приміщень різного функціонального  призначення: житлові, приміщення прийому й обслуговування, громадського харчування (з розвинутим складом виробничих приміщень і складним технологічним обладнанням), культурно-масового призначення, побутового обслуговування, адміністративні, розвинутий склад службових, господарських, підсобних, технічних приміщень тощо.

Так, в  готелі “Надія” виділяють такі основні функціональні блоки

приміщень:

• Блок приміщень вестибюльної групи. Він в свою чергу складається з таких приміщень: рецепція, гардероб, конференц-зал, ресторан, перукарня, парфумерний бутік та бізнес-центр.
• Номерний фонд готелю. Номери складаються з житлової кімнати, передпокою та санвузла. Блок приміщень адміністрації (кабінети директора, заступників, бухгалтерії, відділу кадрів тощо).
• Блок приміщень харчування представлений рестораном (зали "Національний" та "Європейський").
• Блок підсобних і господарських приміщень (приміщення обслуговуючого персоналу, в тому числі і робоче місце покоївки).
• В готелі "Аускопрут" виділяють аналогічні блоки приміщень, однак, існують певні відмінності:
• В блоці приміщень вестибюльної групи немає чіткого зонування;
• Блок приміщень харчування представлений крім ресторану ще й баром і Віденським кафе;
• Блок підсобних і господарських приміщень має обмежену кількість входів.

Для постійного нагляду за станом інженерно-технічного обладнання в штат готелів ввели спеціальні посади: інженери технічних пристроїв, електрики, слюсарі, сантехніки.

До обслуговуючих  приміщень готелю відносять: блок приймально-допоміжних приміщень, блок приміщень харчування.

Блок  приміщень вестибюльної групи є  основною сполучу вальною ланкою всіх усіх груп приміщень готелю. Він  створює перше враження про готель. У цьому блоці здійснюється: прийом, оформлення і розміщення приїжджаючих, розрахунки з ними, зберігання та транспортування багажу тощо.

Функціональна організація приміщень вестибюльної групи повинна забезпечити раціональне  взаємне розташування вертикальних комунікацій і входів для того, щоб рух основного людського  потоку був найкоротшим. Функціональний зв’язок між зонами і приміщеннями вестибюльної групи повинний виключити перетинання людських потоків.

У вестибюлі  має дотримуватися чітке зонування, що зводить до мінімуму перетинання  потоків проживаючих, від’їжджаючих  і приїжджаючих гостей, персоналу  і шляхів доставки багажу до номерів і до автобусів.

У вестибюлях передбачаються такі основні зони: зона інтенсивного пішохідного руху, екстенсивного пішохідного руху, рекреаційна і допоміжна.

Зона  інтенсивного пішохідного руху включає  маршрут транзитного руху до ліфтів і сходів.

Зона  екстенсивного пішохідного руху включає пішохідні підходи до допоміжних приміщень гардероба, торговельних кіосків і групи прийому.

Допоміжна зона включає такі приміщення: відділення зв’язку, ощадну касу, перукарню, пункти прийому речей до ремонту, хімчистку і пральню, камеру схову.

Рекреаційна зона забезпечує короткочасний відпочинок відїжджаючих і приїжджаючих гостей. В готелі  “Надія” яскраво виражені вищезгадані зони, чого не можна сказати про готель "Аускопрут". Готелю “Надія” притаманне розташування допоміжних приміщень навколо його основної ланки вестибюля. Це зумовлює можливість швидкого орієнтування прибуваючих. 

Використана література 

1. Програма  перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні від 22 вересня 1994// Відомості Верховної Ради , 1994, № 28
2. Азар В. Туризм - еще один феномен XX века // Туризм: практика, проблемы, перспективы, №5, 2005, с.15-17
3. Андропов О.М. Стан рекреаційного комплексу України // Економіка і Екологія, 2005, № 24.
4. Бородина В.В. Ресторанно-гостиничный бизнес, М.: Книжный мир, 1999. – 364с
5. Борозняк В.С. Перспективи розвитку українського туризму // Бізнес, №15, 2005 – с. 15-16;
6. Волков С.Н Туризм и информатизация общества. – М.: Финансы и статистика, 2005. – 254с.
7. Гаспарян А.А. Розвиток гірського туризму в Україні. //Бізнес, 2006, №5
8. Гнатів О.К. Проблеми розвитку вітчизняного туризму // Економіка України, №5, 2006, с.23-25.
9. Гонгало П.Ф. Проблеми відтворення ресурсного комплексу України. // Економіка і Екологія, 2001, №15
10. Горобець Н.П. Нові технології в галузі туризму // Економіка і інформатизація, №7, 2006, с. 27-28.
11. Зіновчук Т.С. Вплив екологічних факторів на туризм // Екологічний вісник, №9, 2005, с.7-10.
12. Качанівський В.С. Концепція розвитку туризму в Україні. – Л.: Брама, 2006. – 317с.
13. Кішко П.К. Деревообробна промисловість України: проблеми та перспективи розвитку // Бізнес, 2006, №3.
14. Михайлов В.А. Антропогенний вплив на навколишнє середовище. // Економіка і Екологія, 2001, №15
15. Мішогло Г.О. Економічна географія України з основами виробництва. – К., Поступ, 1997.
16. Папирян Г.А. Маркетинг в туризме, М.: Финансы и статистика, 1997.- 457с.
17. Розміщення продуктивних сил / Під ред.Є.П.Качана. – К., Діло,1997.
18. Тимчук О. Перспективи розвитку гірського туризму в Україні // Збірник наукових праць НДФІ, №7, 2005, с.31-34.

Додатки

Додаток А [ст.8]

Порівняльні характеристики двох видів туризму