Адміністративно-процесуальні норми

б) норми, що діють певний строк.

 

ІІІ. Порівняльний аналіз адміністративного-процесуального нормотворення за законодавством України та інших країн

 

Дослідження специфічних ознаки нормотворення  в адміністративному процесі США, Великобританії, Франції, Японії, Німеччини та України дає можливість з'ясувати головні напрямки формування масиву норм, які за своїм предметом є однорідні та їх прогрес.

Отже, в процесі дослідження  предмету адміністративно-процесуального нормотворення, як для теорії, так і для законодавчої практики, постає проблема: яку систему права слід обрати Україні для орієнтації в правотворчості – континентальну, де норми творяться, головним чином, шляхом прийняття законів та підзаконних актів, чи англо-американську, де головну роль в нормотворенні відіграють судові установи? Розглянемо конкретні приклади переваг і недоліків обох систем,

На відміну від України в  США адміністративне право контролює  адміністрацію, створену нею і застосовується для вирішення конфлікту інтересів держави та особи. Його норми майже виключно створені на основі звичаїв, джерелами даних норм є Конституція, закони штатів, прецеденти та рішення адміністративних установ.

Діяльність адміністративних установ у США протікає в основному у двох формах: у вигляді розробки й прийняття нормативних актів і у вигляді розгляду окремих справ конкретних осіб і винесенні рішенні (індивідуальних актів).²¹

Конституція США  надає повноваження на видання правових актів Конгресу. Аналіз історії її прийняття на Філадельфійському конвенті свідчить про те, що батьки-засновники націй не мали на увазі наділити виконавчу владу нормотворчими повноваженнями. Незважаючи на все це, адміністративні установи із самого початку їхнього функціонування видавали нормативні акти. Не маючи таких прав у чинність Конституції, спочатку президент і департаменти, а потім і незалежні відомства одержали їх від Конгресу. Наприкінці XIX в. Конгрес уже не міг впоратися з лавиною справ, що обрушилася на нього, і був змушений передавати повноваження на видання нормативних актів президентові й іншим адміністративним органам.

Про похідний характер адміністративного нормотворення свідчить також контроль над ним з боку легіслатури, що звичайно пильно стежить за тим, щоб виконавча влада не виходила за межі наданих їй повноважень. Тому, якщо президент або будь-яка інша посадова особа видає нормативний акт без достатньої підстави, конгресмени можуть висунути обвинувачення в перевищенні адміністрацією наданих їй повноважень і зажадати анулювання акту.

Іншу специфіку можна побачити у Великобританії, де історично судова влада була основним джерелом нормотворення, на що слід звернути увагу в подальшому створенні адміністративної юрисдикції в Україні. Адже особливістю формування норм адміністративного права Великобританії є: верховенство парламенту, практика судів і "делеговане законодавство", яке дає можливість швидко приймати і змінювати акти без необхідності їх затвердження в парламенті.²² Якщо порівняти із законодавчою практикою України, слід згадати 1992-93 р.р., коли Верховна Рада делегувала Уряду право видавати декрети, які дорівнювались законом і суттєво вплинули на формування адміністративно-правових норм.

Для французького адміністративного  права характерна розвинута централізація та наявність адміністративних судів. Цікавою особливістю адміністративного права Франції є те, що в ньому відсутній адміністративний кодекс, замість якого існують збірки нормативних актів. Це представляє інтерес і для українського адміністративного нормотворення, адже у Франції адміністративних актів набагато більше, ніж законів, їх формують як центральні органи влади, так і місцеві суб'єкти з делегованими повноваженнями.

Завдяки своїй специфіці японська система права, хоча й перейняла  певні риси європейського права, формулюється особливим чином –  її пронизує намагання уникати конфліктів, що зумовлено впливом традиційних  вірувань: синтоїзму, буддизму, конфуціанства. Адміністративне управління в Японії характеризується широким застосуванням диспозитивного формулювання норм-регуляторів. Свобода адміністративного розсуду допускається майже в усіх сферах управління. Така практика представляє значний інтерес для адміністративного права України, де конкуренція і суперечливість норм стає дедалі болючим явищем.

Слід ще зазначити особливості  формування норм адміністративного  права Німеччини, де виконавча влада  має право видавати нормативні акти, які мають силу закону. Не дивлячись  на те, що Німеччина належить до континентальної системи права, адміністративні суди відіграють велику роль у формуванні норм права, вважається, що адміністративне право це публічне право, яке не є державним, конституційним чи процесуальним.²³ З огляду на роль адміністративної юстиції в Україні можна погодитись з науковим обґрунтування В.С.Стефанюка щодо можливості запровадження цього виду правосуддя в сфері взаємовідносин громадян і державного Управління в Україні.

Досліджуючи процес нормотворення  в зарубіжних країнах не можна не згадати про поняття законодавчої ініціативи, яка дає можливість впливу учасників процесу нормотворення на якість цього процесу. Ця ініціатива широко застосовується в країнах, де судові установи не мають такого обсягу компетенції як в країнах англо-американської системи. Саме такий підхід використовується в практиці законодавчого органу в Україні.

 

Висновок

 

На підставі проведеного  дослідження можна зробити наступні висновки. Із проробленої роботи видно, що в більшій мері тема курсової роботи має теоретичний характер. У цьому зв'язку було визначене поняття адміністративного процесу України, досліджене коло суспільних відносин, що входять у його предмет, а також досліджені адміністративно процесуальні норми, їх характеристика та класифікація.

На основі аналізу різних підходів вчених-адміністративістів до визначення адміністративного процесу можливо  зробити висновок, що не вся управлінська діяльність є адміністративним процесом, як вважають деякі вчені. Якщо адміністративний процес потребує детальної регламентації процесуальними нормами, то управлінський процес протікає в межах і нерегламентованої адміністративно-процесуальними нормами діяльності. Адміністративний процес – це врегульований адміністративно-процесуальним правом порядок застосування норм матеріального адміністративного права, а в деяких випадках і певних норм інших галузей права.

Виділено два основних напрями  адміністративного процесу:

1. адміністративно-процедурна діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
2. адміністративно-юрисдикційний процес, тобто процесуальна діяльність державних органів щодо вирішення адміністративно-правових спорів та реалізації адміністративної відповідальності за порушення норм матеріального адміністративного права.

Адміністративно-процедурна діяльність представляє собою сукупність правових форм діяльності органів виконавчої влади, а у визначених законом випадках – органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які спеціалізуються за різними галузями управління та видами юридичної практики.

Об’єктивно існує  такий вид адміністративно-процедурного провадження, як вирішення індивідуальних адміністративних справ, який є недостатньо  врегульований адміністративно-процесуальним  правом.

Адміністративно-юрисдикційний  процес встановлюється в нормах права тільки там, де виникають спори чи можуть бути вчинені правопорушення. В радянський період адміністративно-правова наука пов’язувала поняття і зміст адміністративної юрисдикції саме з розглядом справ про адміністративні проступки. Пріоритетного значення в демократичний період розвитку держави в адміністративному юрисдикційному процесу набуває позасудовий та судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Поглиблене регулювання окремих видів провадження в справах щодо розгляду скарг як в органах виконавчої влади, так і в адміністративних судах, дасть змогу надійно захистити права і свободи людини і громадянина.

Норма адміністративно-процесуального права, насамперед, створюється у  теоретичній сфері, де відбувається трансформація існуючих суспільних відносин в такі, що необхідні для людини та держави. Адміністративно-процесуальні норми відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини, які виникають, змінюються та припиняються в сфері управлінсько-виконавчої діяльності держави.

Слід зауважити, що науковий підхід до вироблення методології класифікації норм адміністративного права дає  можливість побачити, яким чином застосовуються регулятори важливої сфери суспільних відносин і удосконалюють ефективність державного управління, а також сприяють законотворчій практиці.

На сам кінець хочеться звернути увагу на те, що дослідження  специфічних ознак нормотворення  в адміністративному праві США, Великобританії, Франції, Японії, Німеччини  та України дасть можливість з'ясувати головні напрямки формування та реалізації масиву адміністративних норм, які за своїм предметом є однорідні та їх прогрес.

 

Список літератури

 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. -1996, - №30, - Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення із змінами на 20.02.03.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради,  2001, - № 45, - Ст.389
4. Цивільно-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, - N 40-41, 42, -Ст.492
5. Господарсько-процесуальний кодекс України (із змінами та доповненнями). // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, - N 6, -Ст.56
6. Бюджетний кодекс України (із змінами та доповненнями). // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, - N 37-38, - Ст. 189
7. Закон України “Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради України. – 1981. - №24. – Ст.357. зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 21 червня 2007 року // Голос України. – 2007. – 5 липня.
8. Административное право зарубежных стран. – М.,Издательство "СПАРК", 1996. - 229 с.
9. Адміністративна діяльність: Підручник / За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, "Еспада", 2000. - 368с.
10. Адміністративне право України. За ред. Ю. П. Битяка. - Харків:, Право, 2000. -520 с.
11. Алехин А.П., Крамолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. - М.: Издательство Зерцало. – 1997. – 680с.
12. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. -М.: Юрид. лит. -  1972. – 258с.
13. Горьова С. Класифікація норм адміністративного права: проблеми методології // Право України. — 1998. — № 12. — С. 43—46.
14. Клюшниченко А.П. Советское административное право. - К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР. -  1970. – 84 с.
15. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1998. — 208 с.
16. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. Издание четвертое.— X.: ООО «Одиссей», 2003.— 880 с.
17. Козлов Ю. М. Административные правоотношения. — М., 1976. – 193 с.
18. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. – К. :Юрінком Інтер, 1999. — 736 с.
19. Лісничий В.В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн. - Харків: Торнадо, 2001. - 352 с.
20. Марчук В.М. Основы научной организации государственного управления. - К.: НИ и РИО КВМ МВД СССР. – 1979. – 190 с.
21. Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубінський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально процесуального кодексу України. - К.: ЮрІнком. – 1995. – 640с.
22. Норми адміністративного права (проблеми теорії та практики нормотворення): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / С.Л. Горьова; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 2000. — 18 с.
23. Основы теории права. - М.: Прогресс. – 1974. – 520с.
24. Перетерский И.С. Всеобщая история государства и права. Ч. 1. Древний Мир. Вып. 2. Древний Рим. - М. – 1945. – 440с.
25. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави.  - К. – 1994. – 320с.
26. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. - М.: Юрид. лит. – 1985. – 196с.
27. Студеникин С. С. Социалистическая система государственного управления и вопрос о предмете советского административного права // Вопросы советского административного права. -М., 1949. - С. 44.
28. Теорія держави та права. / Під ред. В.В.Копейчикова. К.: ЮрІнком. – 1998. – 460с.
29. Теория юридического процесса. / Под ред. В.М.Горшенева. – Х. – 1985. – 320с.
30. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М., 1974. – 212 с.
31. Шергин А.П. Административная юрисдикция. - М.: Юрид. лит. – 1979. – 220с.

 

¹ Адміністративне право України. / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків:, Право, 2000. -С. 235

² Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. Издание четвертое.— X.: ООО «Одиссей», 2003.

³ Большой юридический словарь. М.: Инфра-М. – 1998. – С.783.

⁴ Большой юридический словарь. М.: Инфра-М. – 1998. – С.783.

⁵ Перетерский И.С. Всеобщая история государства и права. Ч. 1 Древний Мир. вып. 2. Древний Рим. М.: 1945. – С.74.

⁶ Шергин А.П. Административная юрисдикция. М.: Юридическая литература. – 1979. – С.11.

⁷ Шергин А.П. Административная юрисдикция.М.: Юрид. лит. – 1979.– С. 11-12.

⁸ Основы теории права. М.: Прогресс. – 1974. – С.126.

⁹ Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. М.: Юрид. лит. – 1972. – С.182.

¹⁰ Алехин А.П., Крамолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. С.313

¹¹ Марчук В.М. Основы научной организации государственного управления. К.: НИ и РИО КВМ МВД СССР. – 1974. – С.73.

¹² Адміністративне право України. Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. - Харків:, Право, 2000.

¹³ Адміністративна діяльність: Підручник /За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, "Еспада", 2000. - С. 52

¹⁴ Норми адміністративного права (проблеми теорії та практики нормотворення): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / С.Л. Горьова; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 2000. — 18 с.

¹⁵ Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. М., Наука, 1970. С. 18.

¹⁶ Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. М., Наука, 1970. С. 35.

¹⁷ Студеникин С. С. Социалистическая система государственного управления и вопрос о предмете советского административного права // Вопросы советского административного права. - М., 1949. - С. 44.

¹⁸ Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР.  - С.36-41

¹⁹ Хангельдыев Б.Б. О систематизации советского административного законодательства// Сб. науч. трудов. Вып. 2. Свердловск. 1964. - С.90

²⁰ Горьова С. Класифікація норм адміністративного права: проблеми методології // Право України. — 1998. — № 12. — С. 44

²¹ Административное право зарубежных стран. – М.:Издательство "СПАРК", 1996. - С. 83.

²² Лісничий В.В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн. -Харків: Торнадо, 2001. – С. 112.

²³ Административное право зарубежных стран. – М.:Издательство "СПАРК", 1996. - С. 157.