Цивільне законодавство

Автор: Пользователь скрыл имя, 18 Ноября 2011 в 00:25, доклад

Описание работы

Циві́льне пра́во — галузь права, яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права — фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземних держав, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.
Предмет цивільного права складають правові відносини, які регулюються
цивільно-правовими нормами. Зокрема, це майнові відносини та особисті
немайнові відносини.

Работа содержит 1 файл

лекція цивільне законодавство.docx

— 19.86 Кб (Скачать)

1. Циві́льне пра́во — галузь права, яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права — фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземних держав, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Предмет цивільного права складають правові відносини, які регулюються

цивільно-правовими  нормами. Зокрема, це майнові відносини  та особисті

немайнові відносини.

Предметом регулювання  цивільного права є: 
• особисті немайнові права. 
• майнові відносини. 

2.  Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу особистих немайнових благ, майна, підприємницької діяльності. 
Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право — та дієздатності. 
Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Така правоздатність визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів і є передумовою виникнення суб'єктивного права. 
Правоздатність у фізичної особи виникає від дня народження і припиняється з її смертю (або з оголошенням ЇЇ померлою). Це означає, що ще до народження людини суспільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття людиною цих прав. 
З цього випливає, що для визнання особи правоздатною потрібно, щоб вона народилась живою. Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх І кожного, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо. 
Жоден громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений У ній. Наприклад, у випадках, передбачених законом, здатність мати окремі права та обов'язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку 
(право на заняття підприємницькою діяльністю, керувати автомобілем тощо). 
Зміст цивільної правоздатності. Під змістом правоздатності фізичної особи розуміють перелік цивільних прав і обов'язків, які можуть належати їй. Цивільне законодавство України встановлює, що фізична особа може мати: 
• особисті немайнові права; 
• майно на праві власності; 
• право користування житловими приміщеннями; 
• право на підприємництво; 
• право заповідати та успадковувати майно; 
• бути стороною в договорі. 

Цивільна  дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. 
Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення певного віку, і залежить від психічного здоров'я фізичної особи. Цивільний кодекс України встановлює обсяг цивільної дієздатності, який може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Виходячи з цього, розглядають такі види цивільної дієздатності: 
• повну дієздатність; 
• неповну дієздатність; 
• часткову дієздатність; 
• обмежену дієздатність; 
• визнання особи недієздатною. 
За Цивільним кодексом України повна дієздатність настає з досягненням повноліття — вісімнадцятирічного віку. 
У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. У разі розірвання шлюбу до настання повноліття набута повна дієздатність особи зберігається. 
Цивільним кодексом України передбачається можливість надання повної цивільної дієздатності також особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття. 
Повна дієздатність надається за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків або піклувальника, а за відсутності такої згоди — судом. Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі особа набуває повної цивільної дієздатності у момент її державної реєстрації як підприємця. При припиненні трудового договору, припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна Цивільна дієздатність зберігається. 
Неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. 
Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). При запереченні того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. 
За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. 
Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додатково (субсидіарно) відповідають батьки, або піклувальники. 
За шкоду, заподіяну іншій особі, неповнолітня особа несе відповідальність на загальних підставах. 
Часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно ДО її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. 
Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений ЇЇ батьками або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. 
Діти не несуть відповідальності за завдану ними шкоду. 
Обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. 
Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а відтак над нею встановлюється опіка, що призводить до втрати можливості укладення правочинів. Односторонні правочини (наприклад, заповіт, видача довіреності укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в дієздатності. 

3. Пра́во вла́сності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Форми права власності. В законі "Про власність" зазначено, що власність в Україні виступає у формах приватної, колективної і державної власності. Отже, в Україні мають місце такі форми права власності: право приватної, право колективної і право державної власності. В основі поділу права власності на форми лежить принцип суб'єктності, тобто принцип належності права тому чи іншому суб'єктові. До права приватної власності належить власність громадян та створених ними юридичних осіб. Право державної власності поширюється на власність, яка належить Україні в цілому (загальнодержавна власність) і адміністративно-територіальним одиницям (комунальна власність).

Щодо права  колективної власності підкреслимо, що в Україні є власність, яку  неможливо зарахувати ні до права  приватної, ні до права державної  власності. Це власність, що належить профспілкам, політичним партіям та іншим громадським  об'єднанням, релігійним та іншим організаціям, які є юридичними особами. Можливо, право саме на цю власність і доцільно називати правом колективної власності. Але законодавець до права колективної  власності, крім перелічених, зараховує  також право власності, що належить трудовим колективам державних підприємств, колективам орендарів, колективним  підприємствам, кооперативам, акціонерним  товариствам, господарським товариствам  та об'єднанням.

Як бачимо, названі  суб'єкти або взагалі не можуть виступати  суб'єктами права власності, або  належать до суб'єктів права приватної  чи державної власності.

Отже, можна вважати, що в Україні є повноцінним  право власності у формі приватної  та державної (загальнодержавної і  муніципальної) власності, а також  є зачатки права власності  у формі колективної власності.

Види  права власності. Поділ права власності на форми не заперечує його класифікації за іншими ознаками. Так, право приватної власності може бути правом власності громадян та правом власності юридичних осіб. Право державної власності може бути правом оперативного управління державних установ та казенних підприємств і правом повного господарського відання державних підприємств. Крім того, право власності може належати не одному суб'єктові, а кільком. За цією ознакою можна виділити право спільної власності, яке поділяється на право спільної сумісної і спільної часткової власності. Спільна сумісна власність поділяється на власність подружжя, власність членів селянського (фермерського) господарства і власність членів сім'ї, власність, що виникає внаслідок придбання майна спільною працею членів сім'ї.

Одним із видів  права власності є право інтелектуальної  власності.

Відтак підкреслимо, класифікація права власності може бути різноманітною, залежно від  практичних потреб такого поділу. Воднораз звернемо увагу на те, що поділ права  власності на форми зафіксований на законодавчому рівні, а поділ  права власності на види провадиться  як із врахуванням законодавчих положень, так і з теоретичних та практичних міркувань. 
 
 
 
 

Информация о работе Цивільне законодавство