МІНИСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ,

МОЛОДІ  ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧУВАННЯ ТА ТОРГІВЛІ  
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на тему:

Порука  і гарантія

 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                      Виконала: Проскуріна М.П.

                                                                                   Перевірила: Іщук Л.М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Харків 2011 
 

ПЛАН 

Вступ_____________________________________________________________

Розділ 1. Порука, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

1. Поняття поруки_____________________________________________
2. Правові наслідки укладення договору поруки____________________

Розділ 2. Гарантія, як спосіб забезпечення виконання  зобов’язань

          2.1 Поняття гарантії____________________________________________

          2.2 Правові наслідки гарантії_____________________________________

Висновок__________________________________________________________

Список  використаних джерел_________________________________________

 

Вступ

    В умовах переходу молодої Української  держави до ринкової економіки належне  регулювання зобов’язальних відносин набуває неабиякого заначення. Це зумовлене  тим, що зобов’язання є досить поширеним явищем у суспільстві. Взагалі зобов’язання визначається як угода, за якою одна сторона (боржник) зобов’язується вчинити на користь іншої сторони (якусь) дію, виконати послугу чи передати гроші, а кредитор, в свою чергу, зобов’язується зобов’язується належно її прийняти і в передбачених випадках здійснити оплату. Зрозуміло, що кредитор, оплачуючи послугу повинен мати певні гарантії, що дану послугу, зокрема, буде виконано. Для цього цивільне законодавство і визначає способи забезпечення виконання зобов’язань. І серед них порука і гарантія займає досить важливе місце. Проте, констатація факту наявності таких способів в даному випадку була б недоцільною, оскільки в цивільно-правовій науці Українидане питання є недостаньо висвітленим. При цьому діючий ЦК УРСР від 18 липня 1963 р. належним  чином також не врегулював відносини, що стосуються  поручительства та гарантії. В даному випадку мається на увазі те, що дані способи забезпечення виконання зобов’язань довгий час (в тому числі і за радянської України) сприймалися досить примітивно і на низькому рівні. Так, зокрема гарантія здебільшого сприймалась не  як специфічна угода, а просто обмежувалась видачею гарантом гарантійного листка. В такий спосіб застосування гарантії, звичайно, можливий, проте очевидно, що він не може на необхідному рівні врегулювати відносини кредитора, боржника та гаранта. Та і взагалі, при врегулюванні відносин, що стосувались гарантії Цивільний Кодекс застосовував норми бланкетного характеру. Проте Україна, як країна Європи не може існувати осторонь регуляції суспільних відносин міжнародними стандартами (зокрема Міжнародної торгівельної  палати (ІІС)). Відповідно, прийняття нового Цивільного Кодексу (Проекту ЦК) покликане більш детальніше врегулювати дані проблемні питання. Актуальність проблеми також зумовлюється і тим, що при поруці кредитор може бути в деяких випадках законодавчо незахищеним, що іноді призводить до зловживань у цивільно-правовій практиці. Щодо гарантії, то варто звернути увагу на те, що необхідно дещо розширити перелік третіх осіб, які можуть виступати гарантами. Так, зокрема, не тільки банківські установи, але і певна інша фінансова установа, страхова організація повинні виступати в ролі гаранта. І це положення вже певним чином закріплене в ЦК, проте, ще залишається досить проблемних питань, які прийняттям нового кодексу ні теоретично, ні практично не можуть бути врегульовані.

 

Розділ 1. Порука, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

1. Поняття поруки.

    Порука  належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов'язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юридичних осіб. Однак в умовах планово-адміністративної економіки юридичні особи з метою забезпечити виконання прийнятих зобов'язань звичайно застосовували гарантію як специфічний спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

    Договір поруки має дві цивілістичні традиції, які своїм корінням сягають у римську давнину. Цей інститут дістав свій розвиток і у західних цивільних кодифікаціях, і в англосаксонській судовій практиці.¹

    Дослідники  проблеми способів забезпечення виконання  зобов'язань відзначали, що у радянський період застосування інституту поруки було досить обмеженим. Громадяни у відносинах один з одним застосовували поруку вкрай рідко, а то і зовсім її не застосовували. Щодо відносин між організаціями, то можливе було прийняття поруки вищестоящим органом за борги нижчестоящого органу. Так, відомі приклади, коли вищестоящі ланки кооперативної системи могли ручатися за забов'язаннями нижчестоящих ланок кооперації. У певному обсязі договори поруки укладали соціалістичні організації при вчиненні зовнішньоторговельних угод.²

    Ринкові умови господарювання певною мірою "реанімували" поруку як спосіб забезпечення виконання зобов'язань.  В період, коли Україна стала на шлях розвитку ринкової економіки (хоча країни Європи, близького та далекого зарубіжжя не визнають Україну як державу з ринковою економікою), ринкових відносин та швидкого економічного зростання порука набуває великого значення. Адже більшість кредиторів у цивільно-правовому зобов’язанні  змушені шукати різні способи виконання таких зобов’язань боржником, і порука в даному контексті є чи не найвдалішим способом забезпечення.

    Сфера  застосування поруки практично не має  обмежень. Але, варто зауважити, що найбільш широко її, як і раніше, застосовують для забезпечення грошових зобов'язань.

    Щодо  правового регулювання даного питання, то перш за все, Цивільний Кодекс України  від 13 липня 1963 р. забезпечує регулювання даного питання. Варто зауважити, що прийнято новий ЦК (від 12 березня 2003), який буде введено в дію з січня 2004 р.¹

    Також певні правила щодо поруки визначає постанова Кабінету Міністрів України, якою були затверджені від 5 жовтня 1998 р. “правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі” та інші нормативно-правові  акти.²

    Взагалі, порука – це односторонній, безоплатний (за чинним ЦКУ) і консенсуальний договір за яким третя особа бере на себе повну чи часткову відповідальність за невиконання ча неналежне виконанняборжником його зобов’язань перед кредитором. На  відміну від застави, яка надає кредиторові переважне право перед іншими кредиторами боржника задовольняти свої вимоги із вартості заставного майна, за договором поруки кредитор поруч із боржником набуває в особі поручителя додаткового боржника. Закон (ст.191ЦК) визначає, що за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Як і будь-яким іншим способом забезпечення, порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога, а не та, що, можливо, з’явиться в майбутньому.

    За  однією із справ суд не визнав порукою  зобов’язання, за яким особи “поручилася” за іншу матеріально-відповідальну  особу, що у випадку розтрати з  боку останньої вона як поручитель відшкодує збитки в межах певної суми. Проте, якщо порівняти це положення з ЦК Російської федерації, то в останньому передбачено, що договір поруки може бути укладений також для забезпечення злбов’язання, яке, можливо, виникне у майбутньому (ст.361).

   Таким чином, порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання  недійсним основного зобов'язання, яке забезпечується укладенням поруки, незалежно від тих підстав, за якими основне зобов'язання визнається недійсним, тягне за собою беззаперечну недійсність і поруки.

    Порука  породжує три види відносин: між кредитором і боржником за основним зобов’язанням; між кредитором і поручителим; між боржником і поручителем. На етапі укладення основного зобов’язання поручитель виступає одним із гарантів того, що його буде виконано.

    Порука  за розміром не може перевищувати основної угоди. Так, якщо договір позики укладено на суму 1000 грн., то не можна укласти договір поруки на 2000 грн, тому, що поручитель згідно законодавства несе відповідальність у повному обсязі або частині від обсягу основного зобо’язання. Основне зобов’язання не може бути умовним, а порука – безумовною.

    Поручитель  не вважається зобов’язаним сам виконати зобов’язання і несе лише відповідальність за його виконання. Справа в тому, що він (тобто поручитель) не завжди може зробити це. Можливі зобов’язання, які ніхто, окрім боржника, не може виконати. Це, наприклад, вчинення дій особистої властивості або таких, що мають індивідуальні особливості. Наприклад, коли укладено договір поруки, який забезпечує участь у концерті (виставі)  певного актора. Зрозуміло, що поручитель не може виконати за нього зобов’язання.

    На  відміну від завдатку, порука завжди вимагає під страхом недійсності простої письмової форми. Зрозуміло, що визнання договору поруки недійсним не означає визнання недійсним і осоновного зобов’язання. Воно позбавляється виду забезпечення виконання зобов’язання. Тут варто детальніше усвідомити дане питання.  Тобто, при виникненні цивільно-правового зобов’язання кредитор керується тим, що поручитель (в разі укладення також і договору поруки) несе відповідальність за виконання зобов’язання боржником. А в разі визнання договору поруки недійсним кредитор залишається без гарантій поручителя. І боржник може не мати змоги виконати зобов’язання, чи виявиться просто неспроможним це зробити. І кредитор, який розраховував на поручителя не може одержати здійснення дій, виконання робіт, послуг, боржником. Звичайно таке зобовзання виконується в примусовому порядку через суд, проте кредитор залишається фактично обманутим. Більш складні випадки бувають, коли договір поруки, як засіб забезпечення виконання зобов’язань прямо передбачений в законі. Так,  зокрема, п.14 “правил надання надання довгастрокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі”, Затверджених постановою Кабінету міністрів України від 5 жовтня 1998р., передбачає, що зобов’язання позичальника  за кредитною угодою, мають бути забезпечені або договором поруки, за яким поручителем може бути підприємство, на якому працює позичальник, або нотаріально посвідченим поручительством одного чи кількох громадян.¹ Звичайно, підприємство, як поручитель повинне дотримуватись всіх реквізитівщодо договору, хоча і не виключена можливість зловживань щодо поручительства.

    Оскільки  договір поручительства укладається  з метою забезпечення викрнання  зобов’язання, то основні відносини виникають між кредитором і поручителем в разі невиконання боржником зобов’язання. Як  видно із визначення, закріпленого в ст.191 ЦК України, забезпечувальний механізм поруки полягає в залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання.

    Стаття 192 ЦК УРСР передбачає, що в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручителями також можуть виступати кілька фізичних осіб, юридичні особи. Варто також зауважити, що не вимагається, щоб сторони укладали окрему письмову угоду, а достатньо, що поручитель на  розписці боржника зробив припис про те, що він ручається за виконання боржником зобов’язання , або в листі до кредитора повідомлень, що він бере на себе відповідальність у випадку невиконання боржником зобов’язання. сама по собі позитивна рекомендація боржника чи надання будь-ким відомостей про його матеріальне становище без зазначення наміру не розглядаються як порука.² 

2. Правові наслідки укладення  договору поруки.

 

    ЦК  України встановлює солідарну відповідальність поручителя і боржника, якщо інше не передбачено в   договорі. Тобто, викладена норма є диспозитивною. Сторони можить передбачити і судсидіарний характер відповідальності поручителя. Якщо ж це спеціально не застережено у договорі, то поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а саме – за сплату основного боргу, відсотки неустойку, збитки, витрати по стягненню боргу, тощо. Звичайно, при цьому обсяг відповідальності поручителя не може перевищувати обсяг відповідальності боржника. Сторони у договорі можуть передбачити  і  інші умови  відповідальності. Можливо, щоб поручитель відповідав лише за ту частину боргу, яку неможливо стягнути з боржника (субсидіарна відповідальність), або за певну частину боргу. Поручитель, який виконує за боржника його зобов’язання, набуває всіх прав кредитора за основним зобов’язанням, це означає передусім, що поручитель, як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право  вимоги до боржника. Таким чином, у цілому зобов’язання не припиняється, в ньому лише змінюється кредитор, який має право безпосередньо звертатись до боржника. Поручитель, який виконує за боржника його зобов’язання, набуває всіх прав кредитора. Останній ,який одержав виконання від поручителя, зобов’язаний   вручити йому документи, що посвідчують вимоги до боржника (розписку, тощо), а також перети права, які посвідчують вимоги (наприклад, заставу). До одержання необхідних документів поручитель має право затримати виконання.¹

    У випадку, коли було декілька поручителів, кожен з них має право зворотньої вимоги до боржника в розмірі втраченої  ним суми. Таким чином, солідарні  поручителі стають солідарними кредиторами. Оскільки боржник і поручитель, за загальним правилом відповідають солідарно , то кредитор може звернутись безпосередньо до поручителя. В цьому випадку поручитель повинен притягнути до справи боржника, надати йому можливість захищати свої інтереси. Якщо поручитель цього не зробить, то після задоволення вимог кредитора він може скористатись правом регресу, оскільки набуває всіх прав кредитора, але і боржник має право висунути проти нього всізаперечення, які він мав проти кредитора. Поручитель має право на власне заперечення вимог кредитора навіть у тих випадках, коло боржник визнав вимоги кредитора (неприклад, поручитель може посилатися на закінчення строку позовної давності, на що не звернув увагу боржник). Боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно сповістити про це кредитора і поручителя: якщо і поручитель виконав зобов’язання, то він набуває право зворотньої вимоги боржника (тобто регресу), а останній має право стягнути виконання з кредитора, який двічі прийняв оплату за одним зобов’язанням¹.