Правові основи управління і контролю в екологічній сфері

     г) проводити громадську екологічну експертизу в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обгрунтування, і публічні слухання або відкриті засідання щодо оцінки екологічної безпеки об’єктів експсртизи;

     д) виконувати за власні кошти та з трудовою участю членів організацій роботи по охороні і відтворенню природних ресурсів, збереженню і покрашенню стану навколишнього природного середовища;

     е) брати участь у проведенні державними органами спеціальної компетенції перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами екологічного законодавства та попередження відповідних правопорушень. Громадський екологічний контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища;

     ж) пред’являти до суду позови про  відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства, у тому числі здоров’ю громадян та майну громадських об’єднань;

     з) здійснювати співробітництво з міжнародними та іноземними неурядовими екологічними організаціями, які відіграють значну роль і мають великий вплив на суспільні процеси в розвинутих країнах.

     к) вносити до відповідних органів пропозиції щодо організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 
 
 
 
 

 

3. ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ  У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ  ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО  ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА 

     Функції управління в екологічній сфері  за основними напрямами діяльності можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

До  загальних функцій управління відносять планування і прогнозування, координацію, організаційну діяльність, облік, екологічний контроль і нагляд.

     Спеціальних функцій управління в екологічній  сфері значно більше. До них можна віднести стандартизацію та нормування, видачу ліцензії і лімітів на природокористування, екологічний моніторинг, екологічну інформацію, екологічну експертизу, ведення державних природоресурсових кадастрів, ведення Червоної книги, розподіл і перерозподіл природних ресурсів.

     Таким чином, екологічні функції управління характеризують основні напрями організації та діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і громадських формувань у сфері використання природних ресурсів, охорони екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки людини і довкілля. Вони здійснюються в певних організаційно-правових формах і різними методами.

     Так, наприклад, функція просторово-територіального устрою об'єктів природи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямованих на проведення робіт по організації використання, відтворення, охорони та захисту природних ресурсів, створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров'я населення розвитку природного середовища.

     Термін  “просторово-територіальний устрій об'єктів природи” використовується в науці екологічного права як узагальнююче поняття, до змісту якого необхідно віднести: землеустрій, лісовпорядкування, індивідуалізацію мисливських угідь, надр та водних об'єктів (їх акваторій).

     Землеустрій включає систему заходів, спрямованих  на здійснення положень земельного законодавства, рішень органів місцевого самоврядування щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів. Землеустрій передбачає здійснення широкого спектру заходів, а саме:

     а) розробку прогнозів державної і  регіональної програм використання та охорони земель;

     б) встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень;

     в) обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами⁹.

     Землеустрій здійснюється державними землевпорядними  організаціями Державного комітету України по земельних ресурсах за рахунок коштів державного, республіканського (Автономної Республіки Крим) і місцевих бюджетів. Розробка землевпорядних проектів, пов'язаних з охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може проводитися з ініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними організаціями.

     Лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства¹⁰.

     Лісовпорядкування на всій території України проводиться  державними лісовпорядними службами Державного комітету лісового господарства України за кошти державного бюджету і за єдиною системою.

     Індивідуалізація  мисливських угідь (мнсливствовпорядкування) включає систему державних заходів, спрямованих на організацію та забезпечення процесу ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального  використання мисливських угідь та дикої фауни, яка відноситься до об'єктів полювання. Мисливство-впорядкування поділяється на міжгосподарське та внутрішньогосподарське.

     Мисливствовпорядкування проводиться лісовпорядкувальними експедиціями Державного комітету лісового господарства України.

     Особливістю індивідуалізації надр (просторово-територіальне  впорядкування надр) є те, що воно здійснюється не в планіметричному  відношенні, як це буває при землеустрої  та лісовпорядкуванні, а шляхом просторово-геометричних (об'ємних) вимірів. Форми і розміри ділянки надр, що надається в користування, обмежуються натурними маркшейдерськими вимірами.

     Просторово-територіальне  впорядкування надр проводиться  маркшейдерськими службами Департаменту з питань геології і використання надр.

     Індивідуалізація  водних об'єктів здійснюється за допомогою  їх паспортизації. Паспортизація - це сукупність державних заходів, спрямованих  на упорядкування використання водних об'єктів, охорону їх від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів.

     Індивідуалізація  водних об'єктів проводиться органами Державного комітету України по водному господарству.

     Функцію розподілу та перерозподілу природних  ресурсів слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, у результаті якої виникають, змінюються чи припиняються у власників чи природокористувачів суб'єктивні права власності або користування природними ресурсами.

     Зазначена функція здійснюється у формі  надання природних ресурсів у  власність чи користування або вилучення (викупу) природних ресурсів із власності чи користування. Вона має свою класифікацію (поділ), що обумовлено різноманітністю природних ресурсів та існуючою нині диференціацією екологічного закоподавства. У зв'язку з цим слід розрізняти:

• передачу земель у власність і надання їх у користування та припинення права власності або користування землею;
• надання водних об'єктів у спеціальне користування та припинення права спеціального водокористування;
• надання лісових ресурсів у спеціальне користування та припинення права спеціального лісокористування;
• надання надр у користування та припинення права користування надрами;
• надання об'єктів тваринного світу у спеціальне використання та припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу;

       створення чи проголошення територій і об'єктів природно-заповідного фонду та скасування статусу територій і об'єктів природно-заповідного фонду. Кожний із названих видів має свою специфіку.

     Функції планування і прогнозування в  екологічній сфері характеризують діяльність спеціально уповноважених на те органів з розробки й визначення показників і їх можливих змін у процесі використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

     Екологічне  планування і прогнозування на певні  періоди здійснюється в різних організаційно-правових формах. Основними з них є проектні територіально-планувальні документи, цільові комплексні та екологічні програми. Планові показники та прогнози в екологічній сфері містяться насамперед у територіальних комплексних схемах охорони навколишнього середовища, генеральних планах населених пунктів, проектах планування і забудови територій, схемах розміщення та розвитку виробничих сил і окремих галузей народного господарства. Спеціальні документи містять планові показники і загальнодержавні екологічні програми, які розроблюються згідно з Положенням “Про порядок розроблення екологічних програм”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

     Порівняно новою функцією управління в екологічній  сфері є проведення екологічного моніторингу.

     Державний екологічний моніторінг - це система спостережень, збирання, обробки, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

     Залежно від призначення моніторинг навколишнього  середовища поділяється на загальний (стандартний), оперативний (призовий) та фоновий (науковий).

   Система державного екологічного моніторингу  створюється і здійснюється на трьох рівнях:

     1) національному - на всій території України;

     2) регіональному - у межах адміністративно-територіальних одиниць на територіях економічних і природних регіонів;

     3) локальному - на території окремих об'єктів (підприємств, міст, ділянках ландшафтів).

     Повноваження  щодо здійснення державного моніторингу  покладені на Міністерство охорони навколишнього природного середовища ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет України з гідрометереології, Державний комітет по земельних ресурсах, Держкомгеології та їхні органи на місцях.

До функцій управління відносяться:

     а) облік природних ресурсів;

     б) планування використання і охорони природних ресурсів;

     в) проведення екологічної експертизи;

     г) стандартизація і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища;

     д) здійснення контролю за використанням  і охороною природних ресурсів.

     Облік природних ресурсів ведеться головним чином за допомогою відповідних державних кадастрів. Згідно ст. 23 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні кадастри природних ресурсів.

     Кадастр - це звід (зведення) основних відомостей про той чи інший об'єкт природи. Існують, зокрема, такі державні кадастри: земельний, водний, лісовий, родовищ і проявів корисних копалин, кадастр тваринного світу.

     Державний земельний кадастр призначений  для забезпечення Рад народних депутатів, зацікавлених підприємств, установ, організацій і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.

     Земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендаторів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель.

     Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією землеволодінь та землекористувань і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням та економічною оцінкою земель.

     Земельний кадастр ведеться за рахунок коштів державного, республіканського (Автономної Республіки Крим) і місцевих бюджетів.

     Державний водний кадастр складається з  метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів. Він містить дані кількісних і якісних показників, реєстрації водокористувачів, а також дані обліку використання вод. Ведення водного кадастру має важливе значення для планування розвитку промисловості, сільського господарства, енергетики, транспорту та інших галузей народного господарства.