Міністерство  освіти і науки  україни 

харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С.Сковороди 

юридичний факультет

кафедра цивільно-правових дисциплін 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДИПЛОМНА  РОБОТА

з ЕКОЛОГІЧНОГО права україни

на  тему:

Правові основи управління і контролю в екологічній сфері 
 
 
 
 
 
 

Виконав: студент 54 групи Страшненко Максим      

                           Анатолійович 

Науковий  керівник: викладач

                           Пурей М.М. 

Рецензент: 
 

Харків 2003

 

ЗМІСТ 

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ДОВКІЛЛЯ.............................................................6
2. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ Й КОНТРОЛЮ В СФЕРІ ЕКОЛОГІЇ
1. ОРГАНИ ЗАГАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ............................................12
2. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ..........................................................................20
3. ПОВНОВАЖЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ В СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ................31

3. ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.....34

ВИСНОВКИ...............................................................................................52

СПИСОК  ВИКОРИТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..............................................55 
 

 

ВСТУП 

     Актуальність  теми. У сучасних умовах, коли проблеми взаємодії людини і природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів, сформувалась і отримала своє конституційне закріплення відносно нова функція держави - екологічна, спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства при безумовній першості екологічних. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства  про охорону  навколишнього  природного  середовища передбачається здійснювати у двох напрямах: 1) складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо); 2) складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю  господарчих структур.

     Важливим  кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного  середовища"; "Про тваринний світ" ; "Про природнозаповідний  фонд" ; "Про охорону атмосферного повітря" ; “Лісовий кодекс України” ; “ Водний кодекс України” ;  ” Земельний кодекс України” ; “Кодекс України про надра”.

     Державне  управління полягає в організації  належних природокористування і  природоохорони. Адже управляти — це перш за все організовувати. Саме від рівня організації залежить успіх у будь-якій справі. Особливо висока організація необхідна у сфері використання природних ресурсів: землі, вод, лісів, надр землі та атмосферного повітря, тому що від цього залежить стан економіки держави, благополуччя нашого народу, його здоров'я і добробут. Ось чому управління природокористуванням займає одне з головних місць в екологічних відносинах. Воно має велике теоретичне та практичне значення. Якби управління природокористуванням відповідало потребам життя, Україна мала б здорову екологічну обстановку і в основному задовольняла б свої потреби в сировині.

      Мета  і задачі дослідження: Мета роботи полягає в тому, щоб здійснити комплексний аналіз такого правового інституту як управління в сфері екології.

      Мета  обумовила розв’язання наступних  задач:

• дати визначення управлінню в екологічній сфері;
• дослідити роль і компетенцію державних органів управління загальної компетенції та органів місцевого самоврядування в сфері управління природокористуванням та охороною довкілля;
• дослідити роль і компетенцію органів управління спеціальної компетенції в сфері управління природокористуванням та охороною довкілля;
• дослідити роль і компетенцію громадських органів в сфері управління природокористуванням та охороною довкілля;
• розкрити зміст функцій управління в сфері природокористування та охорони довкілля.

     Методологічна та теоретична основи дослідження. В ході написання роботи використовувалися наступні методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, порівняня.

     Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох основних розділів, списку використаних джерел.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

      ОСНОВНА ЧАСТИНА

      1. ПОНЯТТЯ УПРАВЛІННЯ  ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ДОВКІЛЛЯ 
 

      Управління  в екологічній сфері - це врегульована правовими нормами організаційно-виконавча діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та об'єднань громадян, спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

      Метою управління в екологічній сфері  є дотримання вимог екологічного законодавства, забезпечення екологічних прав людини та попередження екологічних правопорушень.

   Правовою  основою управління в екологічній  сфері є законодавство і норми  інших галузей права, які створюють нормативно-правову базу для діяльності державних та інших органів, пов'язану з виконанням ними управлінських повноважень.

      Метою управління в галузі природокористування  і охорони довкілля також є: реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів,  досягнення узгодженості дій державних і громадських органів при проведенні екологічних заходів.

     Методом вирішення перелічених завдань  управління є регулювання співвідношення екологічних та економічних інтересів суспільства при обов'язковому пріоритеті права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля, що закріплено у ст. 50 Конституції України, та інших екологічних прав громадян.

     Цілі  та завдання управління природокористуванням досягаються виконанням державними та іншими органами ряду функцій, тобто видів діяльності, що необхідні для оптимальної організації раціонального використання та охорони природних об’єктів чи навколишнього середовища в цілому. Особливостю такого управління є його диференціація переважно за видами природних ресурсів, незалежно від того, у яких галузях суспільного виробництва  вони використовуються. Тому види і зміст цих функцій стосовно кожного природного об'єкта випливають із соціальних, екологічних та природно-наукових вимог щодо організації його використання та охорони. Вимоги закріплюються у відповідних правових нормах екологічного законодавства.

     Цілі, завдання і функції управління природокористуванням і охорони довкілля здійснюються системою державних та інших органів.

     Органи  управління в екологічній сфері  – це уповноважені на те органи державної  виконавчої влади, органи місцевого  самоврядування та громадських обєднань, які виконують (здіснюють) екологічні функції в галузі використання природних ресурсів, охорони екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки¹.

       Відповідно до основних актів  екологічного законодавства державне управління природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища здійснює Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування - їх виконавчі комітети та державні адміністрації, а також спеціально уповноважені на те державні органи згідно з їх компетенцією, встановленою законодавством України.

     Система державних органів - які здійснюють управління природокористуванням, базується на загальновизнаному в теорії управління їх поділі на органи загальної та спеціальної компетенції. В основу такої класифікації покладено обсяг і характер правомочностей по відношенню до природних об'єктів та функцій управління ними.

       Державні органи, до компетенції яких входить здійснення в тому чи іншому обсязі усіх функцій управління природокористуванням, незалежно від виду природного об'єкта та суб'єктів користування ним, є органами загальнодержавного управління. Вони поряд з екологічними займаються й іншими питаннями соціально-економічного розвитку держави.

     Наприклад, загальнодержавне управління здійснює Кабінет Міністрів України, виконавчий орган обласної Ради народних депутатів на підлеглій йому території.

     Відомче управління розповсюджує свої дії лише на певний обєкт природи: землю, води, ліс тощо. Воно не пов'язане з адміністративно-територіальним розподілом, а розповсюджується на природокористування певним природним ресурсом, незалежно від того, на території якої області він знаходиться. Так, відомче управління лісами здійснює Державний комітет лісового господарства України та його органи на місцях.

Державні  органи, наділені координаційними, організаційно-розпорядчими та контрольними функціями щодо навколишнього  природного середовища або його частини, визнаються органами спеціальної компетенції². Вони виключно чи переважно у своїй діяльності займаються організацією, використанням, відтворенням та охороною природних об'єктів і довкілля в цілому. Певних організаційних змін ці органи мають зазнати в процесі поетапного впровадження в Україні адміністративної реформи, що проводиться відповідно до Указу Президента від 13 березня 1999 року “Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України”.

      Конституція України і нормативні акти екологічного законодавства (хоч і з різним ступенем конкретизації) визнають громадське управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища важливим конституційним принципом екологічного права. Він грунтується на декількох конституційних нормах.

       По-перше, природні багатства України є об'єктами права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цими природними об'єктами відповідно до закону (ст.13).

       По-друге, кожен має право па  безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоду (ст. 50).

       По-третє, громадяни зобов’зані, у свою чергу, не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66).