Українська мова в Одеському державному аграрному університеті

Українська мова фахового спрямування

ДЛЯ ЧОГО ІСНУЄ ЕТИКЕТ?

1. Допомагати у спілкуванні людей різних народів та держав.
2. Уникати зайвих нервових хвилювань.
3. Сприяти зближенню людей.
4. Орієнтуватися у ситуаціях спілкування (привітання, знайомство, 
   прийом гостей).
5. Регламентувати те, що допустимо і прийнято в певному суспільстві, 
   випадку тощо.

Види етикету:

• придворний;
• військовий;
• дипломатичний;
• загальногромадянський;
• службовий (діловий).

2.6. Вибір мовних одиниць у мовленні

Культура мовлення вимагає від  мовця правильного, доречного вибору мовних одиниць, які мають відповідати  комунікативній ситуації і всім її правилам.

Вибір слова - це вибір способу висловлення  думки, кристалізація мислення в слові.

У використанні слів дуже важливо  пам'ятати про кожну зі складових  комунікативної ситуації "хто - кому - що - для чого - де - коли". Слова  і вирази, доречні в одній ситуації, можуть виявитися недоречними в іншій.

У мовленні уникайте ускладнення фраз різними зворотами, вставними конструкціями, цитатами.

Виступаючи  перед аудиторією, намагайтеся будувати висловлювання у теперішньому часі й уникати пасивних форм дієслів: Для досягнення мети пропонуємо вжити таких заходів, а не будуть запропоновані (пропонуються) такі заходи...

У науковому, публіцистичному та деяких видах  мовлення заведено замість я вживати займенник ми у різних відмінкових формах (Ми встановили; нами встановлено; на нашу думку). Традиція вживання пошанного Ви в українському мовленні своїми початками сягає XIV ст.

Правила вживання ти І Ви:

• ти вживають до дітей і підлітків (до 16 років), до близьких знайо 
  мих, до рівних і молодших за віком - для вираження дружнього ставлення;
• в усіх інших випадках уживають Ви;
• пропозиція про взаємне звертання на "ти" має йти від старшого за 
  віком, вищого за статусом;
• Ви вживають у родинних взаєминах.
 

Розділ І. Тема 2. Основи культури української  мови

У мовленні часто вживається висловлювання  без авторського ми і пошанного Ви (зауважимо, що...; зверніть увагу на...). З пошанним Ви дієслово-присудок завжди стоїть у формі множини (Ви працювали, Ви працюєте). Іменний присудок, виражений прикметником, при пошанному Ви має і форму однини (Ви чарівна) і форму множини (Ви чарівні). Якщо при пошанному Ви стоять слова який, такий, весь - то тільки в однині (якась Ви засмучена). Для називання людей і звернення до них існують власні імена. Називаючи людей або звертаючись до них за титулами, званнями та іншими словами-індексами, треба бути добре обізнаними у цій ділянці і дуже уважними, аби щось не переплутати, не применшити гідності або, навпаки, не перестаратися у титулуванні.

Слово пан (палі) в етикетному застосуванні означає не людину з вищих верст суспільства, а є словом-регулятивом, яке засвідчує пошану до співрозмовника, воно здебільшого вживається не само собою, а з прикладкою, що конкретизує особу. Ім'я людини при слові пан (пані) бажано вживати лише тоді, коли адресат молодий, однакового віку або не набагато старший за адресанта, а також не набагато вищий за соціальним станом (пане Володимире, але не можна — пане Геннадію, звертаючись до міністра закордонних справ). Прізвище людини як прикладку до слова пан (пані) доцільно вживати, коли йдеться про неприсутню людину (пані Врублевсь-ка повідомила). В офіційних ситуаціях у ролі прикладки може вживатися ім'я і прізвище (Прошу до слова пана Ярослава Кононенка).

Слово колега (від лат. со11е§а - співурядник, помічник, товариш) найчастіше вживає інтелігенція старшого й середнього покоління, люди, які разом працюють, мають однакову професію. Товариш (товаришка, товариші) -свіучасник, спільник, людина, рівна за соціальним станом. Зараз для українців це слово означає людину, пов'язану з кимось дружбою, приятелюванням, спільною справою тощо.

Друг (подруга, друзі) - це синонім слів товариш, приятель. Звертатися цими словами до незнайомих людей не слід.

Література

1. Корніяка О. М. Мистецтво ґречності / Корніяка О. М. — К. : Либідь, 
   1995.
2. Стельмахович М. Г.  Мовний етикет / М. Г. Стельмахович // Культу 
   ра слова. — Вип. 20. — К., 1981.
3. Сучасна українська мова [за ред. Пономарева О. Д.]. — К. : Либідь, 
   1997.
4. Шевченко Л. Ю. Сучасна українська мова : [довідник] / Шевчен 
   ко Л. Ю. Різун В. В., Лисенко Ю. В. — К., 1996.
 

Українська мова фахового спрямування

2.7. Орфографічний практикум

Скарбничка знань 

ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ (ОРФОГРАФІЇ)

Орфографія (з грецької, означає буквально "правильно пишу") - історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.

Орфографія як розділ мовознавства (лінгвістики) вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Правила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи:

• передача літерами фонемного складу слів та їх частин разом, окремо і 
  через дефіс;
• вживання великої і малої літери;
• способи переносу слів з рядка в рядок;
• вживання / невживання апострофа;
• вживання / невживання м'якого знака;
• правопис префіксів і суфіксів;
• подвоєні букви на позначення збігу однакових приголосних звуків на 
  межі частин слова та подовжених м'яких приголосних звуків;
• спрощення в групах приголосних звуків і позначення його на письмі;
• правопис слів іншомовного походження.

Центральне поняття правопису - орфограма - написання слова, що ґрунтується на певному правилі орфографії.

Головні принципи орфографії (правопису) такі:

1) фонетичний (максимально повна відповідність між літерами і тими зву 
ковими значеннями, які вони мають у складі алфавіту):

шостий - шести; гарячий; качан; гонити - ганяти;

2) морфологічний (значущі частини споріднених слів - морфеми - пишуться 
однаково в різних формах того самого слова чи споріднених слів): 
крутиш - крутишся - [с":], ве"сна - весни, го¹ лубка - голуб - голубить,

зустрічають -зустрічаються [ц": а];

3) історичний (традиційний):

я, ю, є, ї- ці літери позначають дві фонеми у таких випадках:

моя - після голосного звука;

Юлія - на початку слова;

їстівний - завжди позначає два звуки - [й] + [і];

дж, дз позначають одну фонему: джміль, дзижчати;

[є], [и], [о] - не завжди перевіряються наголосом:

леміш, чокати, кишеня, лопух;

4) смисловий лежить в основі диференціації за допомогою різних напи 
сань: Приваблювали особливою красою стіни білої церкви; До Білої Цер-

 

Українська мова фахового спрямування

Тема 3. СТИЛІ СУЧАСНОЇ" УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

3.1. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів

Літературна мова - це унормована форма, відшліфована вченими, письменниками, митцями народна мова, що обслуговує всі сфери суспільного життя: освіту, науку, культуру, державні установи, військо, ділове спілкування. Мова як суспільне явище весь час розвивається.

І. П. Котляревського вважають зачинателем нової української  літератури та літературної мови, а Т. Г. Шевченка - основоположником української літературної мови та нової української літератури.

Сучасна українська літературна мова має два варіанти: усне літературне мовлення і книжне (писемне). Така функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.

Стиль (від лат. зіііиз - гостра паличка  для письма, манера письма) - це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу людської діяльності (є сукупністю виразних засобів і способів їх поєднання у тексті для реалізації функцій спілкування в певній сфері суспільної діяльності).

Розрізняють книжні й розмовні стилі літературної мови.

До книжних стилів сучасної української  літературної мови належать: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий та художній. Розмовний стиль використовується в усному літературному мовленні та розмовно-побутовому на діалектному  рівні української мови.

Отже, українська літературна мова має  п'ять функціональних стилів.

Науковий - стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів. Характеризується вживанням термінів та розкриттям їхнього змісту, специфічною побудовою тексту, в якому переважають логічні, причиново-наслідкові відношення між конструкціями. Має такі підстилі: науково-технічний, науково-популярний, науково-навчальний.

Публіцистичний - стиль засобів масової інформації.

Офіційно-діловий - стиль ділових паперів: міжнародних договорів, юридичних законів, урядових постанов, указів, статутів, службового листування, діловодства тощо, для яких характерна конкретність, лаконічність формулювань, чіткий виклад рекомендацій, прохань, у цілому - вольова модальність висловлювання. Властиві усталені звороти, офіційні формули звертання, віддієслівні іменники, висока частота вживання інфінітивних конструкцій, речення із дієслівними формами (дієприкметниками та дієприслівника-

 

ми, формами на -но, -то), складні сполучники та прийменники, специфічні композиційні прийоми побудови тексту. Підстилі: дипломатичний, законодавчий, канцелярський (адміністративно-канцелярський), юридичний.

Художній - стиль художньої літератури, реалізує естетичний вплив через художні образи.

Розмовний - стиль, який використовується в безпосередніх побутових ситуаціях спілкування; переважають форми усного діалогічного мовлення (неповні речення) з використанням емоційної інтонації, жестів, міміки.

Дехто з мовознавців виділяє  як окремі стилі конфесійний, ораторський (красномовство) та епістолярний (листування).

Конфесійний - покликаний забезпечити спілкування людей у релігійній сфері (стиль церковних (релігійних) проповідей, молитовників, служебників, перекладів агіографічної літератури (література про святих)). Це мова Святого Письма, молитов, казань тощо. Зазначений стиль має свої канони, стильові домінанти, вибирає із синонімічних рядів національної мови одиниці піднесеного урочистого звучання.

Епістолярний (лат. ерізіоіа - лист, послання) - стиль листів, заочного письмового спілкування людей у сфері побуту, особистого життя, виробництва, ділових стосунків. Розрізняють листування офіційне, або службове, і неофіційне, або приватне.

Ораторський (лат. огаіог, від ого - говорю) - стиль усного публічного виступу, розрахований на емоційне сприйняття слухачами. Майстерність оратора виявляється в логічній та послідовній побудові промови, у досконалому володінні нормами літературної мови.

Експресивні стилі - різновиди мови, пов'язані з емоційним забарвленням мовних одиниць як високих, нейтральних, знижених. У чистому вигляді високого, нейтрального, низького емоційного стилів не існує в сучасній літературній мові. Залежно від комбінування мовних одиниць із різною емоційно-експресивною оцінкою утворюються стилістичні колорити мови - урочистий, офіційний, фамільярний, доброзичливо-іронічний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Примітка. Фамільярний (лат. Гатіїіагіз - сімейний, близький) - безцеремонний, надто вільний, розв'язний у поводженні, панібратський.

3.2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Працівники професійної сфери  освіти, науки, медицини, інженерно-технічної галузі, військові, правники, представники дипломатичних місій, культурно-масових, мистецьких закладів, керівники різних рівнів соціальної сфери інтегрують (з лат. іпіе§гаііо - поповнення, відновлення) у практичній діяльності різні стилі української літературної мови. Так, усі користуються розмовним стилем, послуговуються і науковим (освітяни, науковці, медичні

 

працівники, інженерно-технічні робітники) стилем. Часто використовують в усному і  писемному варіантах офіційно-діловий  стиль. Педагоги різних спеціальностей виголошують перед учнями, студентами, курсантами, слухачами тексти - лекції, зв'язну мову, яким властива логічність, структурна завершеність, змістовність, при цьому не забувають про орієнтацію на певного адресата (слухача), поєднують науковий, публіцистичний стилі, ораторську майстерність, досконале володіння усним мовленням. Те саме можна сказати і про медичних працівників. їх мова багата фаховою термінологією (науковий стиль), яка часто тлумачиться ними пацієнтам - з латинської чи грецької - рідною, українською. Чи уявляємо ми адвокатів, суддів, державних службовців без уміння користуватися науковим, публіцистичним, ораторським стилями в усному чи писемному варіантах? Або політичного діяча, керівника установи, організації, підприємства, екскурсовода, які не зуміють поєднати у своїй роботі науковий, публіцистичний стилі? Так і не можемо уявити інженерно-технічного працівника на будівництві, у промисловому цеху, які не вміють "читати з листа" креслення, формули послідовності технологічного процесу, укладені в науково-технічному підстилі. Тож тут у пригоді кожному з вищеназваних фахівців стане досконале, глибоке знання державної мови, уміння вести бесіду, пояснити, вислухати, сприйняти психологічний стан співбесідника, дати потрібні поради, рекомендації, допомогти в оформленні (чи укладанні) необхідних документів: видати науково обґрунтований медичний аналіз (поєднання наукового й офіційно-ділового стилів), оформити направлення на навчання, написати службову записку чи укласти службову характеристику, укласти трудовий договір, а дипломатичним працівникам - оформити запрошення на офіційне національне свято або ж відповісти іншій стороні на таке запрошення чи вести переговори з представниками іншої держави. Тут, у дипломатичній діяльності, треба не тільки вміти вчасно мовчати, змовчати, але й сказати, де кожне слово - на вагу золота, а кожен правильно вжитий розділовий знак набуває неоціненної вартості (дипломатичний підстиль офіційно-ділового стилю).