Шпаргалка по "Физиологии"

 Таким чином  за алгоритмом біологічної реакції  можна спостерігати коли потреба  перетворюється в мотиваційну  поведінку (рис.1). Звичайно, що фізіологічно важко визначити, коли потреба перетворюється в мотивацію. Активізація специфічних зон в гіпоталамусі може бути початком формування біологічної мотивації, спрямованої на задоволення біологічної потреби

Терморегуляційна  функція гіпоталамуса

• Гіпоталамус працює як термостат, підтримуючи постійну температуру тіла.
• Зміни температури сприймаються центральними терморецепторами
• При ↑t + передні ядра ГТ → розширення судин, ↑ потовиділення
• ↓ t + задні ядра ГТ → звуження судин; пілоерекція, тремтіння, розщеплення “бурого жиру”
• При вірусних чи бактеріальних інфекціях відбувається “зсув” установчої точки (пірогенний ефект)

Регуляція водно-сольового обміну в гіпоталамусі

В гіпоталамусі є ділянки (навколошлуночкові), де відсутній  гемато-енцефалічний бар’єр, завдяки чому вони чутливі до дії пептидних гормонів, що регулюють водно-сольовий баланс (ангіотензин, натрій-уретичий чинник передсердь, ендотелін)

Нейрони, що реагують на зміни осмотичного тиску (осморецептори) та концентрації солей (Na-чутливі нейрони), при їх збудженні виникає відчуття спраги

При ↑ осмотичного  тиску суппраоптичне і паравентрикулярне  ядра секретують антидіуретичний гормон (вазопресин) → зменшення виділення  води з сечею;

Харчовий  центр гіпоталамуса

Центр голоду –  бічні (вентролатеральні) ядра. Формує апетит, поведінка пошуку їжі. При пошкодженні – відмова від їжі, виснаження (афагія, анорексія)

Центр насичення  – вентроприсередні ядра. Відповідає за формування відчуття насичення і  припинення харчування. При пошкодженні  - “вовчий апетит” (булімія), ожиріння.

Регуляція на основі інформації від хемочутливих нейронів гіпоталамуса (глюкоза, амінокислоти, жири і органічні кислоти)

Структури епіталамуса

Повідець (1) релейна структура, що бере участь у передачі нюхової інформації до слиновидільних і моторних (жування) структур. Основні аференти: нюхові структури, мигдалина (6); еференти: моторні ядра мосту (10, 12)

Епіфіз (13) або шишкоподібна залоза – ендокринний орган (мелатонін і серотонін), що бере участь у регуляції добових і сезонних циклів. Основною функцією епіфізу є регуляція циркадних (добових) біологічних ритмів, ендокринних функцій, метаболізму, пристосування організму до змінних умов освітленості. Гормони епіфізу Епіфіз виробляє в першу чергу серотонін і мелатонін, а також норадреналін, гістамін. Пінеалоцити в світлий час доби виділяють серотонін, а в темний ці ж клітини починають синтезувати інше похідне триптофану. Ця речовина в 1958 році була ідентифіковано як гормон епіфізу — мелатонін. Припускають, що шишкоподібна залоза виділяє і інші гормони. Інформація до органу про ступінь зовнішнього освітлення поступає від сітківки по симпатичних волокнах.

Мелатонін визначає ритмічність гонадотропних ефектів, зокрема тривалість менструального циклу у жінок. Цей гормон спочатку був виділений з шишкоподібних залоз великої рогатої худоби, і, як з'ясувалося робить гальмуючий вплив на функцію статевих залоз, точніше стримує соматотропін.

Після видалення  епіфізу у курчат наступає передчасне статеве дозрівання. Той самий  ефект виникає і в результаті пухлини епіфізу.

У ссавців видалення  шишкоподібного тіла викликає збільшення маси тіла; у самців — гіпертрофію  сім'яників і посилення сперматогенезу, а у самиць — подовження періоду  життя жовтих тіл яєчника і збільшення матки.

Надлишок світла гальмує перетворення серотоніна в мелатонін. У темряві, навпаки, посилюється синтез мелатоніну. Цим пояснюють підвищення статевої активності тварин і птахів весною і влітку, коли в результаті збільшення тривалості дня, секреція епіфізу пригнічується.

Враховуючи, що епіфіз регулює цілий ряд важливих реакцій організму, а в зв'язку із зміною освітленості ця регуляція циклічна, можна рахувати його регулятором «біологічного годинника» в організмі.

Гормони епіфізу  пригнічують біоелектричну активність мозку і нервово-психічну діяльність, надаючи снодійний і заспокійливий ефект.

 

РОЛЬ  БАЗАЛЬНИХ ГАНГЛІЇВ

Базальні ганглії  розташовані в глибині великого мозку між лобними частками і проміжним мозком. До них належать хвостате ядро, шкаралупа (разом вони складають смугасте тіло), а також бліда куля. З цими

структурами тісно  пов'язані функціонально субталамічне ядро і чорна речовина. Вони тісно пов'язані між собою, а також з різними відділами кори великого мозку, мозочком, з червоним ядром, іншими ядрами стовбура головного мозку.

Розрізняють два види циркуляції збудження в базальних гангліях — цикл шкаралупи і цикл хвостатого ядра. Цикл шкаралупи забезпечує разом з моторними зонами кори великого мозку складні рухи. Наприклад, письмо, рухи рук хірурга, піаніста тощо. Ці рухи потребують попереднього навчання і тренування. У разі ушкодження шкаралупи спостерігається спонтанне тремтіння різних частин тіла як у стані спокою, так і під час довільних рухів. Це спостерігається у хворих на хорею. У випадку ураження блідої кулі, навпаки, буває гіпокінез.. Роль циклу  хвостатого ядра полягає в синтезі сенсорних

впливів і інформації, що зберігається в пам'яті. Цей цикл регулює не окремі рухи, а їх моделі, що відповідають певній меті (наприклад, поведінку людини при зустрічі з небезпечним звіром). Цей цикл бере участь у процесі регуляції швидкості та величини виконуваних рухів. У разі патології базальних гангліїв названі параметри порушуються.

Нейротрансмітери  базальних гангліїв. Нейрони, що зв'язують чорну речовину з хвостатим ядром і

шкаралупою, виділяють дофамін. Інформація від хвостатого ядра і шкаралупи передається до блідої кулі і чорної речовини за допомогою ГАМК. Через ацетилхолін реалізуються впливи від кори великого мозку до хвостатого ядра і шкаралупи. Нейрони стовбура головного мозку виділяють різні нейротрансмітери — норадреналін, серотонін, енкефалін та ін.

ГАМК і дофамін  — гальмівні медіатори, ацетилхолін — збуджувальний. При хворобі Паркін-сона, коли порушується функція чорної речовини, синтезується недостатня кількість дофаміну, виникає його

дефіцит. Уведення хворим дофаміну не є ефективним, бо цей препарат не може подолати гематоенцефалічний бар'єр. Тому вводять його попередник —діоксифенілаланін, який перетворюється у мозку на дофамін. Таким чином, базальні ганглії відіграють істотну роль у регуляції рухових функцій.

Вони беруть участь у створенні програми дій, які мають конкретну мету. Важливе значення при цьому має домінуюча мотивація.

 

Древня, стара та нова кора

Найбільш крупні підрозділи території кори — древня (палеокортекс), стара (архикортекс), нова (неокортекс) і проміжна кора. Поверхня нової кори у людини займає 95,6%, старою 2,2%, древньою 0,6%, проміжною 1,6%.

   Якщо  уявити собі кору мозку у  вигляді єдиного покриву (плаща), що одягає поверхню півкуль,  то основна центральна частина його складе нова кора, тоді як древня, стара і проміжна займуть місце на периферії, тобто по краях цього плаща. Древня кора у людини і вищих ссавців складається з одного клітинного шару, нечітко відокремленого від підкіркових ядер, що пролягають нижче; стара кора повністю відокремлена від останніх і представлена 2—3 шарами; нова кора полягає, як правило, з 6—7 шарів кліток; проміжні формації — перехідні структури між полями старої і нової кори, а також древньої і нової кори — з 4—5 шарів кліток. Неокортекс підрозділяється на наступні області: прецентральну, центральну для моста, скроневу, ніжньотімяну , верхньотімяну, скронево-тім'яно-потиличну, потиличну, острівцеву і лімбічну. У свою чергу, області підрозділяються на підобласті і поля. Основний тип прямих і зворотних зв'язків нової кори — вертикальні пучки волокон, що приносять інформацію з підкіркових структур до кори і що посилають її від кори в ці ж підкіркові утворення. Поряд з вертикальними зв'язками є внутрікортікальні — горизонтальні — пучки асоціативних волокон, що проходять на різних рівнях кори і в білій речовині під корою. Горизонтальні пучки найбільш характерні для I і III шарів кори, а в деяких полях для V шару. Горизонтальні пучки забезпечують обмін інформацією як між полями, розташованими на сусідній звивині, так і між віддаленими ділянками кори (наприклад, лобовою і потиличною).

Лімбічна  система – емоційний мозок.

Зв’язки та функції  лімбічної системи. Основні входи  від лобної, скроневої кори та нюхового тракту

Контролює емоційну поведінку, в тому числі сон-бадьорість, сексуальну поведінку, формування довготривалої памяті та обробку нюхової інформації.

 

Нова  кора: структурно-функціональні особливості В неокортексі нейрони згруповані в 6-7 коркових шарів або пластинок: І - молекулярний, або плексимоформний;

ІІ - зовнішній  зернистий, або зовнішній гранулярний;

ІІІ - зовнішній  пірамідний;

ІV - внутрішній зернистий, або внутрішній гранулярний;

V - внутрішній  пірамідний;

VІ і VІІ  – багатоформні шари – клітини  різної форми - забезпечують U-подібні зв’язки між корою в сусідніх звивинах і проекційно-таламічні зв’язки

В ІІ і ІV шарах  переважають зернисті (зірчасті) клітини - інтернейрони, до яких надходять вхідні нервові проекції

В ІІІ і V шарах  переважають пірамідні клітини  – вихідні (еферентні) нейрони кори

У людини кора великих  півкуль забезпечує такі функції: Взаємодія організму з навколишнім середовищем. Регуляція діяльності внутрішніх органів. Регуляція обміну речовин та енергії. Вища нервова діяльність –мова, пам’ять, мислення, свідомість. Зв’язок кори великих півкуль з підкорковими структурами здійснюється за допомогою аферентних і еферентних волокон. Аферентні волокна називаються кортикопетальними, вони несуть інформацію в кору. Основними з них є таламокортикальн волокна. Це прямі аферентні шляхи, які розгалужуються у внутрішньому зернистому шарі і не дають колатералей. Невелика частина волокон йде в молекулярний шар, утворюючи колатеральні еферентні волокна, які називаються кортикофугальними, вони несуть інформацію від кори до підкоркових структур. Ці волокна діляться на 3 групи: 1. Проекційні – прямі еферентні волокна, що утворюють провідні шляхи (кортикоспінальні, кортикоталамічні) 2. Асоціативні - волокна, що утворюють безліч колатералей та йдуть в різні підкоркові зони однойменної півкулі. 3. Комісуральні - волокна, що йдуть від кори в складі мозолистого тіла і з’єднують зони кори однієї півкулі з підкорковими зонами другої. 1, 2 шари кори великих півкуль забезпечують аналіз та синтез отриманої інформації, мають багато асоціативних волокон. 3, 4 шари кори великих півкуль одержують інформацію від усіх органів та частин тіла за рахунок кортикопетальних волокон. 5, 6 шари кори великих півкуль – це рухові нейрони, звідси починаються рухові шляхи, що включають кортикофугальні волокна. В шарах клітини розміщуються перпендикулярно до поверхні кори, утворюючи ланцюги. Елементарні нервові ланцюги відповідають за переробку певної інформації. Такий функціональний принцип названо – кортикальні колонки. Це елементарна функціональна одиниця, в якій здійснюється локальна переробка інформації від рецепторів однієї модальності.

 

Моторні, сенсорні та асоціативні зони кори

Асоціативна кора. До асоціативних належать ділянки тім’яної, потиличної і скроневої часток (відповідають за концептуальну обробку сенсорної інформації) і лобова кора (пов’язана із плануванням, передбаченням, судженнями).

Задня центральна звивина – поля по Бродману – 1, 2, 3 – корковий центр всіх видів  шкірної та пропріоцептивної чутливості. Вона має такі особливості: Проекція протилежної сторони тіла розміщена вниз головою. Має місце соматотопічна організація для кожної частини тіла. Поля шкірної чутливості неоднозначні за площею, так, проекційні поля для обличчя, губ, кистей рук займають найбільшу площу.

При подразненні  цієї зони виникає відчуття оніміння, тиску, повзання мурашок. При руйнуванні її зникає чутливість на протилежній стороні – анестезія.

Передня центральна звивина – поля по Бродману – 4, 6 – моторна зона. Вона забезпечує згинання, розгинання, пронацію, супінацію, ротацію. Вона також має соматотопічну організацію, але тут найбільшу площу займають мімічні м’язи обличчя, язик, кисті рук. При подразнення цієї зони виникає скорочення м’язів протилежної сторони тіла. При пошкодженні – розвиваються парези та паралічі. Парез – це обмеження довільних рухів. Параліч – це відсутність рухів.

Сенсорні  системи мають подвійну організацію:

а) SS1 – це сомато-сенсорна зона – І, знаходиться в задній центральній звивині, виконує дискримінативний аналіз, тобто оцінює форму і характер поверхні предмету, приймає участь в складних рухах;

б) SS2 – це сомато-сенсорна зона – ІІ, має відношення до формування регуляції довільних рухів, орієнтації голови у напрямку звуків. Обидві зони мають сенсорні та моторні входи.

в) SМ1 – це сомато-моторна  зона – І, знаходиться в передній центральній звивині;

г) SМ2 – це сомато-моторна  зона – ІІ, знаходиться там же на медіальній поверхні кори. Обидві зони забезпечують відчуття просторової  протяжності, стереогноз, відчуття ваги.

Потилична кора – це корковий центр зору. Він  оцінює вигляд, форму, розміри та колір предмету. При пошкодження виникає геміанопсія (випадає частина поля зору), або виникає зорова агнозія (людина не впізнає знайомі предмети).

Верхня скронева звивина – корковий центр слуху (звивина Гешля – поля 41, 42). Оцінює звукові подразнення. При пошкодженні людина не може повторити сказане слово, хоч і чує, людина не розуміє звернену до неї мову, це слухова агнозія.

Задня частина  нижньої лобної звивини (центр Брока) – це моторний центр мови. У правців  він розміщується зліва. При пошкодження людина втрачає здатність до виразного мовлення, узгодження слів у реченні – моторна афазія.

Задня частина  верхньої лобної звивини (центр Верніке) – це сенсорний центр мови, відповідає за сприйняття мови. При пошкодженні  людина не розуміє звернену до неї мову – сенсорна афазія.