Проблеми фінансування охорони здоров’я

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ  ТОРГІВЛІ

фінансово –  економічний факультет

кафедра фінансів, грошового обігу та кредиту

 

 

Курсова робота

 

з дисципліни “бюджетна система”

на тему “Проблеми фінансування охорони здоров’я”

 

 

 

 

 

Виконала

студентка  4 курсу 2 групи

спеціальності “Фінанси”

денної  форми навчання

 

Науковий  керівник

 

 

 

 

 

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

 

Актуальність роботи: Система охорони здоров’я відіграє виняткову роль у забезпеченні належного рівня життя. Здоров'я людини визнається настільки важливим, що цей показник першим входить до Індексу людського розвитку – універсального визначника рівня суспільного розвитку тієї чи іншої країни. Система охорони здоров'я громадян є однією з найважливіших внутрішніх державних  функцій України.

Основними завданнями держави є  забезпечення населення високоякісною  медичною допомогою, розвиток системи  охорони здоров'я з орієнтацією  на запобігання захворюванням, популяризацію  здорового способу життя, забезпечення доступності медичної допомоги, реформування механізмів фінансування і управління галуззю.

Ефективний розвиток економіки  неможливий без здорового суспільства, що є основою національного добробуту. Серед проблем охорони здоров'я  в Україні саме фінансова проблема потребує негайного вирішення, тому що одним із найвагоміших чинників, який сприяє розвитку й ефективній діяльності системи охорони здоров’я та її соціально-економічній результативності, є фінансове забезпечення галузі, яке, використовуючи економічні важелі підвищення усіх параметрів діяльності, повинно покращувати медичний, соціальний та економічний ефекти, якість надання медичної допомоги та успішність усіх ланок функціонування галузі, базуватися на соціальному принципі доступності фінансових ресурсів і ринковому принципі стимулювання ефективності їх використання.

Для подолання наявних проблем  у галузі охорони здоров'я слід визначити порядок  і механізм пріоритетного фінансування, кадрового  та матеріально-технічного забезпечення закладів охорони здоров'я.

За умов обмеженості фінансових ресурсів ефективне використання бюджетних  коштів має забезпечувати не лише державне управління, безпеку, фінансову  стійкість економіки, але й стабілізацію соціальної сфери та розвиток людського  капіталу.

Раціонально розроблена система фінансування охорони здоров'я є однією з умов ефективного функціонування цієї галузі. Ефективність системи фінансування залежить не тільки від її основних структурних елементів, а й від обсягу цього фінансування, розподілу коштів та регулювання з боку держави.

Мета курсової роботи: Теоретичне обґрунтування фінансування охорони здоров'я та дослідження сучасного стану фінансування галузі охорони здоров'я в Україні, а також виявлення проблем у даній сфері та перспектив перейняття зарубіжного досвіду.

Завдання курсової роботи:

• з’ясувати теоретичні основи фінансування охорони здоров'я;

• проаналізувати структуру бюджетних і позабюджетних джерел фінансування охорони здоров'я;

• дослідити зарубіжний досвід фінансування охорони здоров’я з метою його адаптації до українських умов
• обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення фінансово-економічного механізму розвитку охорон  здоров'я та його реформування

Об'єкт дослідження: система фінансування охорони здоров'я в Україні.

Предмет дослідження: фінансові відносини, що виникають у сфері охорони здоров'я .

Інформаційна база дослідження: Ряд теоретичних і практичних аспектів, пов’язаних з дослідженням проблем фінансування охорони здоров’я в Україні віднайшли відображення у науковій літературі, зокрема у публікаціях О. Баєвої, К. Вишньовської, М. Волошин, Ю. Гайдаєва, Н. Карпишин, М. Комуніцької, З. Лободіної, Б. Мишолівського, О. Петренка, Т. Попченко.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ

1.  Поняття, принципи та форми фінансування охорони здоров’я

 

Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю в  державі є людина, її життя та здоров’я. При цьому кожна людина має природне невід’ємне й непорушне  право на охорону здоров’я.

Велике значення таких благ, як життя та здоров’я, зумовлює необхідність їх охорони. Забезпечення населення лікувально-профілактичною допомогою в достатньому обсязі та високої якості залежить від адекватності матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я, професіоналізму і кваліфікації лікарів, психологічної готовності населення піклуватися про стан свого здоров’я. Але серед обов’язкових умов належної якості медичного обслуговування – фінансове забезпечення, один із основних чинників, що впливає на розвиток охорони здоров’я й соціально-економічну результативність галузі.

Фінансове забезпечення – це метод фінансового механізму, з допомогою якого формують і використовують фонди коштів і який характеризує зміст впливу фінансів на різні аспекти розвитку суспільства.

А фінансове забезпечення охорони здоров’я – це метод фінансового механізму, що визначає принципи, джерела й форми фінансування суб’єктів господарювання, чия діяльність спрямована на охорону, збереження, зміцнення та відновлення здоров’я громадян. Схема руху фінансових коштів у галузі охорони здоров'я наведена у Додатку 1.

У світовій практиці фінансові ресурси  охорони здоров’я формуються за рахунок чотирьох джерел: оподаткування; система державного соціального страхування; добровільне медичне страхування; прямі платежі населення.

З огляду на пріоритетність у кожній країні певної складової, у сучасній науковій літературі виділено три основні системи фінансування охорони здоров’я:

1. Державна (бюджетна, моделі Семашка та Беверіджа). Характеризується пріоритетним значенням у фінансуванні охорони здоров’я коштів державного та місцевих бюджетів (50–90 %). Застосовується у Великобританії, Ірландії, Данії, Португалії, Італії, Іспанії, Греції.

2. Страхова (соціально-страхова, модель  Бісмарка). Фінансування охорони  здоров’я відбувається переважно  за рахунок коштів страхових фондів, створених державою за принципами соціального страхування (обов’язковість та солідарність). Є характерною для Німеччини, Франції, Голландії, Австрії, Бельгії, Швейцарії, Японії, Канади.

3. Приватна (приватно-страхова, ринкова, платна, американська модель). В її основі лежить фінансування медичних послуг за рахунок коштів громадян та суб’єктів господарювання безпосередньо або через систему приватних страхових фондів. [13]

У деяких дослідженнях виокремлено  також муніципальну та змішані системи [12], радянську систему охорони здоров’я Семашка (більшість дослідників відносять її разом з моделлю Беверіджа до державної системи) та перехідні системи [23].

Основними формами фінансового  забезпечення охорони здоров’я в  Україні є: бюджетне фінансування, добровільне медичне страхування, самофінансування, благодійництво та спонсорство. Такі форми, як кредитування й інвестування, характерні для юридичних і фізичних осіб, котрі займаються приватною медичною практикою.

Традиційно найвагомішим джерелом фінансового забезпечення охорони здоров’я є кошти державного та місцевих бюджетів, тоді як кошти, отримані з інших джерел – лише додатковий фінансовий ресурс. Тому основною формою фінансового забезпечення охорони здоров’я виступає бюджетне фінансування.[10, с.148]

Бюджетне фінансування, як інструмент механізму виконання бюджету, базується  на наукових принципах, до яких належать:

1.   безповоротність — безповоротне виділення бюджетних коштів відповідним розпорядникам у межах затверджених сум;
2.   безоплатність — відсутність плати у вигляді відсотків за виділені бюджетні призначення;
3.   безстроковість — відсутність часових обмежень, у межах яких можна користуватися бюджетними коштами;
4.   плановість — виділення бюджетних коштів у межах, встановлених бюджетом відповідно до обсягів видатків, затверджених у фінансових планах розпорядників коштів;
5.   цільове спрямування — кошти з бюджету плануються й відпускаються на заздалегідь визначені цілі згідно з фінансовими планами;
6.   поєднання різних джерел покриття витрат, пов’язаних із основною діяльністю, полягає в тому, що бюджетні кошти виділяються з урахуванням власних джерел, коштів вищих організацій, кредитних джерел і за умови їхнього найефективнішого використання;
7.   фінансування з бюджету здійснюється в міру виконання планів виробничих показників і надходження доходів;
8.   ефективне, раціональне й економічне використання коштів полягає в досягненні максимального ефекту за мінімальних витрат;
9.    кошти на проектування витрат виділяються лише з одного бюджету за підпорядкованістю установи, організації, за винятком фінансування загальнодержавних заходів (епідемія, ліквідація наслідків катастроф, стихійного лиха тощо);
10. фінансування бюджетних установ здійснюється на основі встановлених економічних нормативів залежно від сфери діяльності;
11. контроль за використанням бюджетних коштів означає використання всіх видів, форм і методів бюджетного контролю стосовного кожного розпорядника бюджетних коштів.

Функціонування механізму бюджетного фінансування пов’язане з використанням  його різних форм і методів. У вітчизняній фінансовій літературі виділяють такі форми бюджетного фінансування: кошторисне фінансування, бюджетні інвестиції, бюджетні кредити, державні трансферти.

Така форма бюджетного фінансування, як державні трансферти, цілковито відповідає вимогам бюджетного фінансування, оскільки це невідплатні й безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або виплату непогашеного боргу.

Кошторисне фінансування — найпоширеніша форма, що полягає у виділенні бюджетних коштів установам соціально-культурної сфери, оборони й управління в межах їхніх кошторисів доходів і видатків [10, c. 152].

На рівні бюджетних установ  відбувається процес поєднання бюджетного фінансування з системою некомерційного самофінансування для виконання ними намічених завдань і функцій. Такі заклади фінансуються лише частково за рахунок коштів бюджетів, утворених у результаті перерозподілу валового внутрішнього продукту, і за джерелом походження є справді бюджетними.

Кошти та доходи в матеріальній чи нематеріальній формі, отримувані бюджетним  закладом завдяки самостійній фінансово-господарській  діяльності, інші за своєю природою. Некомерційна діяльність бюджетних  установ і організацій не має на меті отримання прибутку, і її здійснюють у загальнодержавних інтересах для залучення додаткових фінансових ресурсів [14, с. 32].

Іще одним з альтернативних джерел фінансового забезпечення охорони  здоров’я виступає благодійництво та благодійна діяльність. Надходження від спонсорських і доброчинних внесків розглядаються як «інвестиції в соціальну сферу» взагалі та в охорону здоров’я зокрема. Благодійна діяльність регулюється Законом України «Про благодійництво та благодійні організації». Він закріплює основні принципи й форми благодійності, напрями діяльності благодійних організацій.

Фінансування охорони здоров’я надається:

• медичним установам (поліклініки, лікарні, госпіталі);
• санітарно-епідеміологічній службі;
• іншим медичним установам.

Фінансування медичних установ ґрунтується на таких показниках:

1. По стаціонару – кількість ліжок і ліжко-днів.
2. По поліклініках – кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок характеризує кількість  лікарських місць. Розрізняють нормативну потребу і фактичну їхню наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи з чисельності жителів населеного пункту і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Кількість ліжко-днів – це добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка в день.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом розподілу чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань поліклінік на рік.[7,с.178]

2. Механізм бюджетного фінансування охорони здоров’я

 

Право кожного в Україні на охорону  здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування встановлено статтею 49 Конституції України. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.