Проблеми фінансування охорони здоров’я

3.2 Шляхи розвитку системи фінансування охорони здоров’я в Україні

 

Аналіз проблем чинної системи  фінансування галузі охорони здоров’я доцільно проводити, виходячи з тих  завдань, які перед собою ставить держава в даній галузі.

Трьома фундаментальними цілями, які  переслідує уряд в сфері охорони  здоров'я, прийнято вважати:

1. Забезпечення рівного і справедливого доступу до медичних послуг: громадяни повинні мати доступ до певного гарантованого мінімального рівня послуг, в межах якого медична допомога повинна надаватись в залежності від потреби хворого в ній, а не в залежності від здатності хворого за неї платити. Крім того, громадянам повинен бути забезпечений певний ступінь захисту від фінансових наслідків хвороби, і плата за цей захист повинна залежати від доходу особи, а не від індивідуального ризику.

2. Забезпечення мікроекономічної ефективності: якість допомоги і ступінь задоволення пацієнтів повинні бути максимально можливими при мінімально можливих затратах ресурсів.

3. Макроекономічний контроль за видатками в сфері охорони здоров'я: сектор охорони здоров'я повинен поглинати “розумну” частку ВНП. Хоча сам по собі факт високого рівня видатків на охорону здоров'я або їх швидкого зростання ще не може бути виправданням для їх обмеження, воно може стати необхідним, коли державна політика або недосконалість ринку в сфері охорони здоров'я приводитимуть до надмірного постачання послуг.

Ще одним чинником, який негативно  впливає на ефективність використання ресурсів в системі охорони здоров'я в Україні є розподіл між різними бюджетами (державним, обласними, районними та бюджетами міста) відповідальності за фінансування лікувально-профілактичних закладів різного рівня. Основним наслідком цього є те, що надання первинної і спеціалізованої допомоги є слабо координованим. Будучи підпорядкованими органам влади різного рівня, медичні заклади мають мало стимулів для узгодження своєї діяльності в інтересах пацієнтів.

Таким чином, проблеми (недоліки) діючої на сьогодні в Україні системи фінансування сфери охорони здоров’я полягають в наступному:

1. Недостатнє фінансування галузі  охорони здоров’я, яке проявляється, крім усього іншого, ще й значними  особистими видатками громадян  на медичні послуги. За найбільш скромними оцінками, питома вага особистих витрат населення на охорону здоров'я становить понад 40 % від загального об'єму фінансування галузі.

2. Відсутність визначеного законодавством  та нормативно-правовими актами  переліку послуг, які повинні  надаватись громадськими закладами охорони здоров'я безоплатно при кожному даному рівні фінансування цих закладів.

3. Відсутність зв’язку між фінансуванням  громадських закладів охорони  здоров'я і кінцевими результатами  їх роботи.

4. Неможливість ефективного управління обмеженими ресурсами в умовах існуючої системи постатейного фінансування громадських лікувально-профілактичних закладів.

5. Фінансування лікувально-профілактичних  закладів з бюджетів різного  рівня, що додатково ускладнює  координацію надання допомоги.[19, c.101]

Вірним шляхом розвитку охорони  здоров'я України  є посилення  ролі  медичного страхування у  фінансуванні даної галузі. Перебудова економіки охорони здоров'я повинна починатися, перш за все, з укріплення фінансової основи галузі та зміни загальної системи фінансування, що передбачає обов'язковий відхід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення. В цих умовах медичне страхування повинно поділятись на три рівні:

• перший рівень: виділення коштів з бюджету на надання мінімальних медичних послуг;
• другий рівень: визначення Міністерством охорони здоров'я України переліку хвороб, які будуть лікуватися за рахунок бюджетних коштів;
• третій рівень: комерційне страхування, яке передбачає отримання медичних послуг через систему медичного страхування у страхових організаціях [18, c.41]

Необхідним є підвищення ролі приватного сектора в охороні здоров'я. Його частка поки що дуже незначна, але він володіє сучасними діагностичними та лікувальними технологіями. Планується зрівняти у правах державний та приватний сектор при виконанні державного замовлення за умови надання ними медичних послуг відповідно до визначених державою медичних стандартів та цінової політики.

Особлива увага приділяється сприянню створення приватних загальнолікарських практик шляхом надання в оренду необхідних приміщень і обладнання на пільгових умовах.

Для ліквідації дублювання відомчих і територіальних систем охорони  здоров'я та створення єдиного медичного простору передбачається:

— сконцентрувати всі кошти з  державного бюджету на рівні Міністерства охорони здоров'я України;

— передати заклади, що знаходяться  у відомчому підпорядкуванні, на територіальний рівень, за винятком медичної служби Міністерства оборони, СБУ та структур промислової медицини (наприклад, огляди машиністів залізничного транспорту та пілотів перед поїздками/польотами, психологічне тестування та реабілітація працівників МВС тощо).

Використання механізмів укладання  договорів між замовниками та постачальниками медичних послуг та сучасних методів фінансування медичних закладів (оплати медичних послуг) належать до ключових стратегій підвищення ефективності розподілу та використання ресурсів.

Планується зміна порядку фінансування медичних закладів, перехід від кошторисного фінансування, основою якого є показники потужності закладів і який зберігає орієнтири екстенсивного розвитку, до державного замовлення на підставі договорів між замовником та акредитованим постачальником медичних послуг, виходячи з потреб населення в певних видах медичної допомоги. До речі, необхідність такого трансформування розуміють і в Парламенті України, про що свідчить законопроект № 4619 «Про державне замовлення в сфері охорони здоров'я», зареєстрований 05.06.2009.[2]

Дані, узагальнені ВООЗ, свідчать, що єдиного правильного, найкращого підходу до фінансування системи  охорони здоров'я не існує. Кожна  країна розробляє та впроваджує свої поєднання механізмів збору та консолідації коштів відповідно до своїх потреб, історичних, фінансових і демографічних умов, соціальних пріоритетів і переваг, що призводить до поступового стирання відмінностей між «моделями».

Для поліпшення ситуації з фінансуванням  охорони здоров'я, що склалася в Україні, головним завданням є збільшення в загальному обсязі фінансування охорони здоров'я частки надходжень із суспільних джерел.

Оскільки можливості істотного  збільшення фінансування за рахунок  бюджетних коштів обмежені, найбільш реалістичним підходом до реалізації цього завдання є перехід від чинної бюджетної моделі фінансового забезпечення до моделі, що базується на обов'язковому соціальному медичному страхуванні (далі СМС). Запровадження СМС у країні розглядається не лише як можливість збільшення обсягів коштів, що використовуються на цілі медичного обслуговування, але й, що головне, як економічний каталізатор перетворень у системі охорони здоров'я.

Запропонована в законопроекті  про загальнообов'язкове соціальне  медичне страхування, розробленому Міністерством охорони здоров'я  України, неконкурентна модель СМС із Єдиним державним страховиком — Фондом медичного страхування цілком відповідає контексту проблем у системі фінансування охорони здоров'я в Україні та пріоритетним напрямкам дій щодо їх вирішення. Така модель створює єдиний державний пул фінансових коштів для оплати медичної допомоги всім застрахованим на рівні всієї країни і в його рамках єдині фінансові пули в масштабах кожного регіону. Це дозволить подолати існуючу фрагментарність пулів фінансових коштів та створити умови для поліпшення планування ресурсів в охороні здоров'я.[17]

Отже, проведення вищевказаних заходів  відбувається у рамках комплексної  реформи сфери охорони здоров'я , у результаті здійснення якої передбачається фінансування за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, що забезпечить дієвий захист населення від фінансових ризиків, пов'язаних з отриманням медичної допомоги й медикаментозним забезпеченням; закупівля медичних послуг Фондом медичного страхування та/або його відділеннями в постачальників медичних послуг на контрактних умовах із застосуванням сучасних ефективних методів фінансування медичних закладів, що забезпечить ефективний розподіл та використання ресурсів, створить відповідні стимули для медичного персоналу до інтенсивної та якісної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

1.   Головною умовою трансформації галузі охорони здоров’я України є зміцнення фінансової бази, збільшення фінансових ресурсів з допомогою вдосконалення бюджетного фінансування, доброчинної діяльності й пошуку нових джерел фінансування та шляхів їхнього надходження.
2. У зв’язку з недостатністю бюджетного фінансування охорони здоров’я в Україні необхідно розвивати інші джерела фінансового забезпечення галузі. Особливі перспективи вбачають у розвитку медичного страхування, як основного джерела фінансування охорони здоров'я. Слід зазначити, що у поєднанні держаних ресурсів, підприємницьких структур, благодійників та благодійних організацій також криється великий резерв для розвитку вітчизняної охорони здоров’я та її фінансового забезпечення.
3. Впровадження загальнообов’язкового медичного страхування сприятиме збільшенню фінансових надходжень у галузь охорони здоров’я в межах існуючого законодавчого поля, оптимізації їх використання, забезпеченню гарантування якісної медичної допомоги кожному громадянину, а також подальшому розвитку добровільного медичного страхування.
4. У 2008-2011 роках фактичний обсяг видатків на охорону здоров’я збільшився з 33 559,90 до 48 961,62 млн. гривень, тобто майже в 1,5 рази. Проте витрати на охорону здоров’я поки що не відповідають реальним потребам. Не розв’язано проблему гарантування державою безоплатного обсягу надання медичної допомоги державними і комунальними закладами охорони здоров’я. За витратами на охорону здоров’я в розрахунку на одного жителя Україна займає 110 місце у світі серед 191 країни.
5. Інвестування галузі медицини України є не дуже привабливим через високі ризики неприбутковості. Саме тому частка інвестиційних надходжень в охорону здоров'я у загальному обсязі інвестицій залишається на рівні 1%. Перспективним у світі є венчурне інвестування, тобто вкладення коштів у інноваційний розвиток галузі. За підтримки державою досліджень у сфері медицини цей напрямок діяльності може значно збільшити приток інвестицій у охорону здоров'я України.
6. Використання досвіду сусідніх країн, які впроваджували реформи охорони здоров'я  допоможе спрямовувати Україну так, щоб і уникнути пасток, і краще забезпечити неминучість успішної реалізації реформ у нашій країні. Цей отриманий практичний досвід можна зібрати як при перегляді документів, за допомогою технічних консультацій, навчання та підвищення кваліфікації з питань реформування системи охорони здоров’я та іі фінансування, тих, хто буде реалізовувати цю реформу, так і за допомогою навчальних поїздок або обміну досвідом з іншими країнами.
7. Для поліпшення ситуації з фінансуванням охорони здоров'я, що склалася в Україні, головним завданням є збільшення в загальному обсязі фінансування охорони здоров'я частки надходжень із суспільних джерел та перехід від чинної бюджетної моделі фінансового забезпечення до моделі, що базується на обов'язковому соціальному медичному страхуванні

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456–ІV // сайт http://zakon.rada.gov.ua
2. Законопроект № 4619 «Про державне замовлення в сфері охорони здоров'я»
3. Конституція України від 28 червня 1996 року
4. Баєва О.В. Менеджмент у галузі охорони здоров'я: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008 - 640 с.
5. Віхров О.П., Ніщимна С.О. ФІНАНСОВЕ ПРАВО: Конспект лекцій - Чернігів: ЧДІЕУ. 2005. – 280 с.
6. Владимиров К.М., Владимирова Л.В. Бюджетна система: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2009, - 220с.
7. Владимиров, К. М. Місцеві фінанси: навчальний посібник / К. М. Владимиров, Н. Г. Чуйко, О. Ф. Рогальський. - Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2009. - 352 с.
8. Карлін М.І. Державні фінанси України: Навчальний посібник — К.: Знання, 2008. −348с.
9. Орлюк П.П. Фінансове право: Навчальний посібник – К.: Юрінком Інтер, 2010.-808 с.
10. Юрій С. І., Демянишин В. Г., Буздуган Я. М. Антологія бюджетного механізму. Монографія. — Тернопіль: Економічна думка. 2001. 250 с
11. Буздуган Я. Пропозиції щодо вдосконалення правового механізму фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні// Підприємництво, господарство і право – 2008 -№9, с.55- 61
12. Зеленевич В. О. Зарубіжний досвід фінансування охорони здоров’я // Актуальні проблеми сучасної науки : матеріали Всеукраїнської науковопрактичної інтернетконференції - [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://intkonf.org/zelenevich-vo-ktn-kuzmin-ai-zarubizhniy-dosvid-finansuvannya-ohoroni-zdorovya/
13. Карпишин Н. Класичні моделі фінансового забезпечення охорони здоров’я // Світ фінансів. — 2008. — № 1(14). — С. 110–117.
14. Карпишин Н. І. Фінансове забезпечення охорони здоров’я в реалізації державних функцій на ринку медичних послуг: Дис. … канд. екон. наук:/ ТНЕУ — Тернопіль., 2006. — 168 с
15. Комарова І.В. Бюджетне фінансування охорони здоров'я громадян України як складової людського капіталу // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2010 -  № 3(11). – С. 94-100
16. Кузенко Н.В., Доскочинська Л.С. Особливості фінансування системи охорони здоров'я розвинених країн // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − Вип. 21.10, с. 217-222
17. Лехан В.М., Слабкий Г.О. «Стратегія розвитку системи охорони здоров’я: український вимір» // Газета «Новости медицины и фармации» (383) 2011// - [Електронний ресурс] - режим доступу http://www.mif-ua.com/archive/issue-11677/article-11684/
18. Мних М.В. Медичне страхування за кордоном  та можливості його реалізації в Україні // Держава і економіка. - 2006. - №11. с. 39-41.
19. Надюк З.О. Ринок медичних послуг: роль держави у фінансуванні системи охорони здоров'я України // Державне управління. - 2008. - №4 с.100-103
20. Новіков В., Никонюк К. Соціальні наслідки євроінтеграції України: система охорони здоров'я. – [Електронний ресурс] – режим доступу: http://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/09542.pdf
21. Онишко С.В. Удосконалення фінансування системи охорони здоров'я у сферах формування людського капіталу та оздоровлення державних фінансів // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), 4(55) 2011, с. 66-73
22. Пенькова О. Г. Вибір моделі фінансування галузі охорони здоров’я // Актуальні питання сучасної економіки 23 грудня 2011 р. : матеріали ІІІ Всеукраїнської заочної наукової конференції – Умань : Видавець „Сочінський”, 2011. – Ч. 2. – С. 50–51.
23. Попченко Т. П. Реформування системи охорони здоров’я як один з механізмів протидії корупції // Стратегічні пріоритети. — 2008. — № 4 (9). — С. 129–136.
24. Попченко Т. П. Реформування сфери охорони здоров'я в Україні: організаційне, нормативно-правове та фінансово-економічне забезпечення, - аналітична доповідь/ К., НІСД, 2011.- 41 с
25. Портна О.В. Сучасні теоретичні аспекти фінансового забезпечення системи охорони здоров'я // Вісник ДДФА: Економічні науки № 8 від 23.04.2012 р., - с. 68-72
26. Самойловский А.П. Медичне страхування в Україні: панацея чи загроза платити двічі? // Фінансовий ринок України. 2009р.-№3. – С.16-19
27. Всесвітня організація охорони здоров'я  - http://data.euro.who.int/hfadb/shell_ru.html
28. Державна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг - http://www.dfp.gov.ua/1.html
29. Державне казначейство України - http://treasury.gov.ua/main/uk/index
30. Державний комітет статистики України - http://www.ukrstat.gov.ua/
31. Аналіз системи охорони здоров'я України за 2011 рік, Агентство міжнародного розвитку США // [Електронний ресурс]- режим доступу: http://ukraine.usaid.gov/sites/default/files/ukraine_hsa_report_ukr_version_fin.pdf