Проблеми фінансування охорони здоров’я

Згідно з основними положеннями  законопроекту впровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування призведе до зміни умов фінансування медичних закладів у цій сфері, тобто їх кошти перераховуватимуться за надання медичних послуг певного обсягу. Це має бути передбачено умовами договорів, укладених між Фондом та конкретними закладами охорони здоров’я.

Разом з тим, виходячи із положень частини третьої статті 49 Конституції України[3], а саме, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно, необхідно прийняти закон про обов’язкове державне соціальне медичне страхування, в основі якого повинно бути забезпечення державного мінімального обсягу й якості медичних послуг на безоплатній основі. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування цілком справедливо розглядається як форма реалізації соціальних гарантій держави в охороні здоров’я, інструмент підвищення ефективності державного регулювання та гарантування якості надання медичної допомоги [21, с. 72].

Найважливіше питання – це готовність страхових організацій забезпечити реальну ефективно діючу систему медичного страхування.

Суть цієї системи полягає в  організації медичного забезпечення, оскільки в даному контексті поєднані бюджетне фінансування страхової медицини шляхом обов'язкового комерційного страхування, а також страхової медицини добровільного страхування. Поєднання цих трьох складових дасть досить ефективну систему медичного забезпечення, яка по суті своїй повинна будуватись на гарантіях бюджетного фінансування, обов'язкового медичного страхування. Ці дві складові мають забезпечити не менше 80% всіх потреб у наданні медичних послуг [26, с.18].

Соціальне комерційне страхування  і медичне страхування повинні  здійснюватись по принципу некомерційного виду страхування коштів. Тобто на кожного працюючого відкривається особистий рахунок, на який постійно відраховуються кошти суб'єктом підприємницької діяльності незалежно від того хворіє ця людина чи ні. Ці кошти використовуються відповідною особою при досягненні мінімального рівня (наприклад 10 тис. дол. США), при настанні страхового випадку, пов'язаного з необхідністю покращення стану здоров'я (лікування, покращення умов життя за станом здоров'я).

Для розвитку медичного страхування в Україні необхідно[11, с.59]:

1. Прийняти Закон України «Про обов’язкове державне соціальне медичне страхування». При цьому слід враховувати досвід країн з розвинутою ринковою економікою, власні економічні умови;

2. Вдосконалити законодавче поле  у сфері медичного страхування,  що має регламентувати процеси  накопичення доходів населення відповідно до реалій сьогодення в економічному просторі, включати повний механізм надання страхових послуг із виваженою системою контролю за діями посадових осіб цього процесу;

3.Відпрацювати механізм фінансування  процесів медичного страхування змішаної форми: вільні кошти населення для недержавних страхових організацій;  максимізація частки бюджетних коштів для охорони здоров’я, які сприятимуть розвитку обов’язкового медичного страхування; залучення частки прямих іноземних інвестицій, що отримуються для функціонування галузі «охорона здоров’я та соціальна допомога»;

4.Уточнити окремі положення  податкового законодавства з  метою впровадження стимулів  для медичного страхування;

5.Підвищити страхову культуру  населення у сфері надання  медичних послуг шляхом введення дієвого контролю за їх виконанням;

6.Розширити систему підготовки  фахівців медичного страхування,  які повинні володіти базовими  знаннями з маркетингу, менеджменту  та фінансів.

Отже, у зв’язку з недостатністю  бюджетного фінансування охорони здоров’я в Україні необхідно розвивати інші джерела фінансового забезпечення галузі. Також слід зазначити, що у поєднанні держаних ресурсів, підприємницьких структур, благодійників та благодійних організацій криється великий резерв для розвитку вітчизняної охорони здоров’я та її фінансового забезпечення.

 

 

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз фінансування охорони здоров’я з державного та місцевих бюджетів

 

Рівень розподілу ресурсів, що виділяються  на фінансування державою медичних установ, ґрунтується на традиційному бюджетуванні, з деякими корекціями по інфляції або по інших бюджетних питаннях. Мінфін та його філії в областях і районах інформують Міністерство охорони здоров'я та місцеві органи охорони здоров'я про максимальні суми асигнувань на конкретний бюджетний рік, що і визначає максимально допустимі витрати для кожного медичного закладу. Відтак окремі медичні установи відповідно складають кошторис витрат на їхній бюджет - з первинною та обов'язковою метою забезпечення заробітної плати, і лише після цього решта коштів розподіляються між такими позиціями, як фармацевтичні препарати, продукти харчування, ремонтні робота та обслуговування. Для стаціонарних об'єктів кількість позицій, на які виділяються гроші, заснована на числі ліжок. Оскільки капітальні витрати (на модернізацію та оновлення обладнання і інфраструктури) не вважаються пріоритетними, гроші на них рідко виділяються – лише тоді, коли якісь гроші залишилися після задоволення первинних потреб і ліквідації минулих боргів.

Біля 70 % всіх коштів витрачається на утримання та обслуговування високовартісної спеціалізованої стаціонарної допомоги, що значно відрізняється від більшості держав, де питома вага витрат на стаціонарну допомогу звичайно складає близько 50% і до 30% спрямовується на первинну медико-санітарну ланку, яка функціонує на принципах загальної практики/сімейної медицини. На дослідження у сфері охорони здоров'я припадає лише 1-3% бюджетних коштів, залежно від року (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Видатки за функціональною класифікацією у Зведеному бюджеті, млн. грн.

Рік	2008	2009	2010	2011	30.09.12
Загальні видатки	33 559, 90	36 564, 91	44 745, 37	48 961, 62	40 019, 85
Медична продукція та обладнання		26, 30	0,00	0,00	0,00
Поліклініки і амбулаторії, швидка та невідкладна допомога	4 643, 40	5 050, 42	6 266, 62	6 873, 59	6 818, 35
Поліклініки загального профілю та амбулаторії	2 566, 46	2 785, 40	3 552, 15	3 766, 76	2 889, 79
Спеціалізовані поліклініки	321, 62	319, 37	405, 23	492, 43	1 052, 39
Стоматологічні поліклініки	566, 56	619, 62	754, 10	798, 28	1 090, 14
Станції швидкої та невідкладної допомоги	732, 14	821, 39	942, 45	1 240, 97	430, 02
Фельдшерсько-акушерські пункти	456, 62	504, 63	612, 70	575, 15	1 356, 01
Лікарні та санаторно-курортні заклади	23 627, 90	25 494, 70	32 073, 79	34 900, 65	27 883, 56
Лікарні загального профілю	15 727, 45	17 301, 93	21 540, 39	22 994, 88	18 634, 18
Спеціалізовані лікарні  та інші спеціалізовані заклади	5 963, 54	6 241, 10	8 122, 04	9 357, 40	7 284, 53
Пологові будинки	662, 66	727, 57	891, 28	987, 91	796, 36
Санаторно-курортні заклади	1 274, 25	1 224, 09	1 520, 08	1 560, 46	1 168, 49
Санітарно-профілактичні та протиепідемічні  заходи і заклади	1 566, 36	2 325, 54	2 067, 15	2 048, 62	1 381, 14
Дослідження і розробки у сфері охорони здоров'я	231, 53	248, 96	265, 25	319, 26	229, 66
Інша діяльність у сфері охорони  здоров'я	3 490, 72	3 418, 98	4 072, 56	4 819, 49	3 707, 15
Будинки дитини	307, 71	323, 82	384, 83	405, 74	347, 99
Станції переливання  крові	223, 43	253, 47	305, 55	310, 19	256, 93
Інші заклади та заходи у сфері охорони здоров'я	2 959, 58	2 841, 70	3 382, 19	4 103, 58	3 102, 22

Джерело:Державна казначейська служба. [29]

Щорічно видатки на охорону здоров'я  зростають і за останні 5 років  їх приріст становить 22244,01 млн. грн. У структурі видатків на охорону здоров’я найбільші витрати спрямовані на лікарні та санаторно-курортні заклади – 70% у 2011 році або 34900,65 млн. грн., що у порівнянні з видатками 2010 року більше на 8,8%.

Рис. 2.1 Структура видатків на фінансування охорони здоров'я у 2012 році

Видатки на поліклініки та швидку допомогу займають друге місце за часткою  у загальному бюджетному фінансуванні охорони здоров'я. У їх структурі чільне місце займають видатки на поліклініки загального профілю та амбулаторії – в середньому за останні 5 років 64%. За результатами 9 місяців 2012 року збільшились видатки на спеціалізовані клініки у 2,13 рази, на ФАП – у 2,35 рази, а значно зменшились на станції швидкої та невідкладної допомоги(-66%)  і на поліклініки (-24,3%) (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Структура видатків на поліклініки, швидку та невідкладну допомогу

Останніми роками спостерігається  позитивна динаміка значимості видатків на охорону здоров’я у видатках зведеного бюджету. І вже у вересні 2012р. частка видатків на охорону здоров'я  зрівнялась з показником 2009р. і становить 11,9% (Табл. 2.2).

За даними Всесвітньої організації  охорони здоров’я (ВООЗ), у 2011 році  загальні державні видатки на охорону  здоров’я у світі в цілому становили 19,4% до загальних видатків державного бюджету (в Україні — 14,7%; у країнах Африканського регіону —15,01 %; у країнах Американського регіону —21,1 %).

Державні видатки на медичне  обслуговування характеризують як доступність  лікування, так і реально відбивають позицію уряду щодо захисту населення від надання платних медичних послуг. Із точки зору ВООЗ, питома вага видатків на медицину менше 5% ВВП не дозволяє забезпечити доступність медичної допомоги. В Україні динаміка цього показника нестійка і за останній рік виявила тенденцію до зниження. В цілому протягом 2008-2012 рр. видатки були нижче параметрів, визначених ВООЗ і становили у середньому 4% до ВВП.

Таблиця 2.2

Видатки на охорону здоров'я, млн. грн.

Рік	2008	2009	2010	2011	30.09.2012
Видатки на охорону здоров'я, млн. грн.	33 559,90	36 564,91	44 745,37	48 961,62	40 019,85
З державного бюджету	7 365, 51	7 534,96	8 759,02	10 223,86	7 142,23
З місцевих бюджетів	26 194, 39	29 029,95	35 986,35	38 737,76	32 877,62
Видатки Зведеного бюджету, млн. грн.	309 203,73	307 399,35	377 842,84	416 853,58	335 759,34
% у видатках Зведеного бюджету	10,9%	11,9%	11,8%	11,7%	11,9%
Видатки Державного бюджету, млн. грн.	241 490,08	242 437,22	303 588,75	333 459,46	267 263,09
% у видатках Державного бюджету	13,9%	15,1%	14,7%	14,7%	15,0%
ВВП, млн. грн.	720731	948056	913345	1082569	1316600
% у ВВП	4,7%	3,9%	4,9%	4,5%	3,0%

Джерело: Державна казначейська служба.[29]

Видатки на охорону здоров'я з  державного бюджету забезпечують лише 20% бюджетного фінансування даної сфери. Інші ж 80% здійснюють органи місцевої влади з власних територіальних бюджетів. За результатами 2011 року на фінансування охорони здоров'я з місцевих бюджетів було витрачено 38737,76 млн. грн, що на 7,6% суми витрат попереднього  року (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Обсяг видатків на охорону здоров'я з державного та місцевих бюджетів

У 2008-2011 роках фактичний обсяг видатків на охорону здоров’я збільшився з 33 559,90 до 48 961,62 млн. гривень, тобто майже в 1,5 рази. Проте витрати на охорону здоров’я поки що не відповідають реальним потребам. Не розв’язано проблему гарантування державою безоплатного обсягу надання медичної допомоги державними і комунальними закладами охорони здоров’я. За витратами на охорону здоров’я в розрахунку на одного жителя Україна займає 110 місце у світі серед 191 країни.

2.2  Аналіз позабюджетного фінансування сфери охорони здоров’я

 

Поряд з органами охорони здоров’я, що утримуються за рахунок бюджетного фінансування, дедалі більше розвивається мережа організацій на госпрозрахунковій, платній основі, які базуються як на державній, так і на недержавній формі власності. Це діагностично-консультаційні центри, платні стоматологічні поліклініки, лікарні, санаторії тощо.

Приватна медицина розвивається в Україні досить безсистемно. Так в загальній кількості приватних медичних закладів лікувально-профілактичні клініки складають лише 10 %, тоді як стоматологічні заклади – 75% (рис. 2.4).

Рис. 2.4 Структура приватних закладів охорони здоров'я, станом на грудень 2011р

За офіційними даними ВООЗ загальні витрати населення на охорону  здоров'я  майже прирівнюються  до бюджетного фінансування і разом  із страховими виплатами становлять близько 60% всіх фінансових надходжень у галузь.

Внески населення у фінансування охорони здоров'я у 2011 році становили 37132,12 млн. грн., що становить 3,43% ВВП і майже дорівнює видаткам здійсненим з місцевих бюджетів. В той час, як відсоток бюджетних витрат на охорону здоров'я останніми роками зменшується, частка приватних грошових вливань, навпаки зростає (табл. 2.3)

Недостатні обсяги державного фінансування національної системи охорони здоров’я компенсуються альтернативними  джерелами, серед яких значну роль відіграють грошові кошти населення. Питома вага витрат населення, за найбільш обережними оцінками, становить до 40% загального фінансування медичної галузі.

Таблиця 2.3

Приватні внески у  фінансуванні охорони здоров'я, за даними ВООЗ