Сутність соціального захисту та соціального страхування

 

Допомога  з безробіття виплачується залежно  від тривалості безробіття у відсотках  до визначеного розміру:

Період  тривалості безробіття	Норма виплат, % до середньої заробітної плати (доходу)
Перші 90 календарних днів	100
Протягом  наступних 90 календарних днів	80
Понад 180 календарних днів	70

 

У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги з безробіття враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Допомога з безробіття не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася у відповідній галузі національної економіки за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Одноразова  виплата допомоги з безробіття для  організації безробітним підприємницької  діяльності здійснюється у розмірі  допомоги з безробіття з розрахунку на рік.

Порядок надання допомоги з безробіття, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Виплата допомоги та матеріальної допомоги з безробіття припиняється у разі:

1. працевлаштування безробітного;
2. поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;

3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від 
виробництва;

4) проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

5. призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;
6. набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;
7. отримання права на пенсію відповідно до законодавства України;
8. призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
9. подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;

11. переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;
12. закінчення строку виплати;

13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;

14) смерті безробітного.

Виплата матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється у разі виключення із навчального закладу за неуспішність та порушення дисципліни.

Виплата допомоги з безробіття, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, матеріальної допомоги з безробіття припиняється на період призначення безробітній жінці допомоги з вагітності та пологів, допомоги щодо догляду безробітним за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Виплата допомоги з безробіття та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відкладається на строк до трьох місяців у разі надання застрахованій особі відповідно до законодавства України вихідної допомоги та інших виплат при звільненні з підприємств, установ і організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів.

Тривалість виплати  допомоги з безробіття, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги з безробіття скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:

1) звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без 
поважних причин (на 90 календарних днів);

2. звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України (на 90 календарних днів);
3. відмови безробітного від двох пропозицій прийнятної роботи або професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;
4. приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги з безробіття;
5. порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню;
6. перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування державної служби зайнятості понад 30 календарних днів без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню; відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
7. припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.

Роботодавець має  право:

• брати участь в управлінні страхуванням на випадок безробіття через своїх представників відповідно до закону і статуту Фонду;

• на судовий захист своїх прав.

Роботодавець зобов'язаний:

1) зареєструватися у виконавчій дирекції Фонду за місцем свого 
знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк з дня отримання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником;

2) своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески;

3) надавати виконавчій дирекції Фонду відомості в установленому 
порядку про:

• прийняття на роботу працівників;
• заробітну плату працівників, використання робочого часу тощо;
• сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами;

• ліквідацію чи реорганізацію підприємства, установи, організації, зміну юридичної адреси.

Застраховані особи мають право брати участь в управлінні страхуванням на випадок безробіття через своїх представників відповідно до законодавства.

Застраховані особи, яким виплачується забезпечення та надаються соціальні послуги за Законом, мають право на судовий захист своїх прав.

Застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума  виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій  особі внаслідок умисного невиконання  нею своїх обов'язків та зловживання  ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту  виникнення обставин, що впливають  на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови  працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Особливої уваги потребує проблема працевлаштування інвалідів.

Незастраховані  особи, яким виплачується забезпечення та надаються соціальні послуги, виконують обов'язки та несуть відповідальність як і застраховані особи.

З метою найефективнішого функціонування всієї системи загальнообов'язкового державного соціального страхування за всіма його видами необхідно опрацювати можливість створення єдиного органу для збирання страхових внесків і контролю за їх надходженням, визначення єдиного органу зі збирання інформації про платників страхових внесків, а також вжити заходів щодо вирішення проблем, які є загальними для всіх видів соціального страхування.

 

9.2.5. Медичне  страхування

 

У системі  заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце  посідає забезпечення можливості одержання  необхідної, своєчасної та якісної  медичної допомоги.

Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової  медицини, яка повинна вирішувати питання гарантованості і доступності  медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров'я.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах:

• забезпечення економічної та соціальної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення;
• гарантованості прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу;

• обов'язковості внесків як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи  страхової медицини є медичне страхування, яке передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Вибір форми медичного страхування  в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних  і соціальних  показників, рівня  захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

Враховуючи  нерозвиненість економічних і правових відносин в охороні здоров'я в  Україні, розглядається модель акумуляції страхових коштів у єдиному фонді.

Фонд соціального медичного  страхування - це самоврядна некомерційна організація, що є головним утримувачем коштів в охороні здоров'я і покупцем медичних послуг для населення.

Функціонування централізованого фонду медичного страхування з мережею регіональних, відносно автономних філій підвищує передбачуваність відшкодування витрат на медичну допомогу, мінімізує чисельність адміністративного апарату, що займається страхуванням і, відповідно, зменшує витрати на його утримання до 3 - 5 %, тоді як в інших видах систем адміністративні видатки, за даними Міжнародної організації праці, поглинають 8-10 % від загального обсягу видатків за страховими програмами.

Сучасний  ринок пропонує безліч товарів, здатних  значно підвищити ефективність лікування  в медичних закладах, але не має  можливості широко їх використовувати. Сфера медичної допомоги в Україні  не має можливостей користуватися  перевагами ринкової економіки, зате відчуває на собі всі проблеми ринкових відносин.

Постає  нагальна необхідність реформування системи  охорони здоров'я України. Існуюча  система викликає справедливі нарікання  як з боку медичного персоналу, так  і з боку населення, що обслуговується в державних лікувально-профілактичних закладах. Якість медичних послуг залишається  низькою, в державних закладах відсутні можливості вільного вибору лікаря, витрати  на медичне обслуговування неконтрольовано  зростають, при цьому незабезпечені  верстви населення фактично позбавлені права на якісну медичну допомогу. Загострюються протиріччя між обсягами державних гарантій щодо охорони  здоров'я населення та можливостями їх бюджетного фінансування.

«Концепція  соціального забезпечення населення  України» передбачає розподіл економічної  відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами. При цьому держава  за рахунок бюджетних коштів повинна  була взяти на себе гарантії щодо мінімального рівня медичного обслуговування населення.

Для фінансування інших витрат на охорону здоров'я  передбачалося створити систему  медичного страхування, в межах  якої за рахунок страхових внесків  підприємств, громадян та інших джерел мав формуватися спеціальний  фонд медичного страхування.

За  даними Світової організації охорони  здоров'я, в середньому країни світу  витрачають 8 % свого ВВП на медичні заходи, у тому числі 4,8 % ВВП за рахунок державних коштів. У країнах з високим рівнем доходів (понад 9 361 дол. США на рік) державні видатки на охорону здоров'я в середньому складають 6 % до ВВП. У країнах Західної Європи ці значення коливаються від 5,1 % ВВП у Данії, до 8,1 % - у Німеччині.

В Україні  частина видатків держави на охорону  здоров'я фінансується з фонду  державного страхування. Щорічно на оплату санаторно-курортного лікування  спрямовується близько 30 % загальних видатків Фонду. Частина суспільних видатків на охорону здоров'я представлена витратами підприємств на утримання соціально-культурної сфери, в тому числі заводських лікарень і поліклінік. Указані витрати не підлягають оподаткуванню податком на прибуток.,

Відповідно  до Указу Президента «Про основні  напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» від 30.01.1997 р. фінансування сфери охорони здоров'я повинно було переводитися на страхові засади. Ставилося завдання зі створення цільового фонду медичного страхування як складової частини системи обов'язкового державного соціального страхування. Джерелами мали стати внески роботодавців і застрахованих осіб.