Господарський договір

     План

     Вступ

1. Поняття господарського договору.
2. Класифікація і система господарського договору.

     Висновок

     Список  використаної літератури

     Вступ

     Актуальність  обраної теми обумовлена тим, що на сьогодні господарський договір  є основним діючим регулятором усіх господарських відносин, а договірна  форма ведення господарювання займає провідне місце у формуванні та забезпеченні належного регулювання сучасних господарських та підприємницьких  відносин в економіці України.

     Перехід від командно-адміністративної системи  до моделі ринкового регулювання  економічних відносин призвело до виникнення в Україні нових, специфічних  відносин - підприємницьких або комерційних. Наділення суб'єктів господарювання свободою у здійсненні підприємницької  діяльності дало поштовх для виникнення різноманітних господарських зв'язків  між ними, як у внутрішньодержавному обороті, так і при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності. Підприємництво (або комерційна діяльність) взагалі є рушієм ринкової економіки, своєрідним підґрунтям для випробування конкретних форм та способів господарювання.

     Все це стало підставами для розвитку сфери договірних відносин між суб'єктами господарювання, а найбільш зручним  та поширеним правовим засобом регулювання  таких відносин і виступає господарський  договір (контракт).

     Тема  договірного регулювання відносин у сфері господарювання є важливою як з наукової, так і з практичної точки зору. Причому важливість теоретичної  розробки питань, пов'язаних з договірним регулюванням господарських відносини, зумовлена як недостатністю монографічних  досліджень у правовій науці, так  й потребами юридичної практики сьогодення.

     Як  підтверджує історія та практика економічно розвинутих країн світу, нормальний стан економічного розвитку може і забезпечується через такий  правовий інструмент як господарський  договір, який є діючим інструментом регулювання прав та обов'язків суб'єктів  господарювання, що ґрунтується на основі узгодженого волевиявлення  сторін та має на меті впорядкування  їх практичної діяльності.

     Новий Цивільний кодекс України більш  досконало, порівняно з Цивільним  кодексом УРСР, врегулював майнові  та особисті немайнові відносини  у всіх сферах суспільства і, зокрема, у сфері договірних відносин (Глави 52, 53 Цивільного кодексу України), наприклад, закріпивши загальне визначення договору (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України), можливість односторонньої відмови  від договору та інше.

     Господарський кодекс України, який був прийнятий  одночасно з Цивільним кодексом України 16 січня 2003 року і набув чинності з 1 січня 2004 року, доволі детально врегулював ряд питань пов'язаних з особливостями  укладення та виконання господарських  договорів (зокрема Глава 20 Господарського кодексу України), причому було введено  новели - попередній договір та угода  про наміри.

     1. Право України регулює майново-господарські та інші відносини суб'єктів господарювання з іншими учасниками відносин у сфері господарювання завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорій: договір та господарський договір.

     Перша категорія — майновий договір  — є загальною. Законодавчо майнові  договори усіх видів врегульовано ЦК (статті 626—654).

     У господарському праві категорія  «договір» використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 626 ЦК, у господарському праві означає будь-яку майнову  угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але  з точки зору статутної діяльності суб'єкта господарювання майнові договори є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір  підряду на капітальне будівництво  — з одного боку; договір купівлі-продажу  підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо —  з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність суб'єктів господарювання, інші — обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про  основну господарську діяльність суб'єктів  окремою юридичною категорією —  категорією господарського договору.

     Термін  «господарський договір» у право  України було введено Арбітражним  процесуальним кодексом України (зараз  носить назву Господарський процесуальний  кодекс), який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають  при укладенні та виконанні господарських  договорів (ст. 1 ГПК).Отже, категорії «договір» і «господарський договір» співвідноситься як загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства і права України господарський договір має певну правову основу.

     Господарські  договори в Україні з прийняттям Господарського кодексу регулюються:

     а) загальними (про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської  продукції, постачання енергетичними  та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний  підряд, виконання науково-дослідних  або дослідно-конструкторських та технологічних  робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський  рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями Цивільного кодексу;

     б) нормативно-правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну  тощо).

     Господарський процесуальний кодекс України містить  загальне правило про те, що спори, які виникають при укладенні  господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду (ст. 10), визначає процедуру досудового врегулювання спорів, які виникають  у разі зміни та розірвання певної категорії господарських договорів (ст. 11), а також регулює процесуальні відносини щодо порушення позовного  провадження з господарських  спорів та їх вирішення.

     Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені  у господарському законодавстві.

     Із  загальноправової точки зору господарський договір становить собою господарське правовідношення між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їхні договірні зобов'язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги тощо. Господарський договір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають самі суб'єкти.

     Як  спеціальна правова категорія господарський  договір має особливі ознаки.

     По-перше, господарське законодавство регулює  цей договір як таку угоду, яка  має визначену економічну і правову  мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних  результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт  і оплата їхніх результатів, надання  платних послуг. Звідси господарські договори — це, як правило, майнові  договори, що обслуговують безпосередньо  виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших  договорів суб'єктів господарювання, які не обслуговують виробництво  та обіг і є допоміжними.

     По-друге, стосовно господарських договорів  діють окремі правила щодо підстав  їх укладання і змісту господарських  договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються  на підставі відповідних державних  замовлень. Юридичною особливістю  в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), повинен відповідати цьому замовленню (ч. 5 ст. 179 ГК). В теорії такі договори визначаються як плановані. 

     Але не всі господарські договори укладаються  на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не є абсолютною.

     Зміст господарських договорів, які укладаються  без державного замовлення, має відповідати  господарським намірам і юридично вираженій згоді сторін. У теорії такі договори називаються регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами.

     По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які  можуть бути суб'єктами господарських  договорів.

     Оскільки  ГК, неодноразово вживаючи термін «господарський договір», не містить визначення його поняття (так само, як і визначення загального поняття «договір», це визначення може бути сформульоване, виходячи з  загального визначення поняття «договір», встановленого ст. 626 ЦК, з урахуванням  особливостей, властивих господарському договору.

     Отже, господарський договір - не домовленість суб'єкта господарювання з іншим  учасником (учасниками) відносин у сфері  господарювання, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов'язків у сфері господарювання.

     Господарський договір згідно із законом співвідноситься  з юридичною категорією господарського зобов'язання. Так, майново-господарські зобов'язання, які виникають між  суб'єктами господарювання або між  суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК).

     Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому, що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, наведених у ст. 174 ГК, однією з яких є господарський договір. Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.

     Різноманітність господарської діяльності обумовлює  існування широкого кола господарських  договорів. Кожному господарському договору властиві і загальні риси цієї правової категорії, і ознаки, притаманні саме цьому виду господарських  договорів. Тому для їхнього (договорів) розмежування застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських  договорів, основою яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.

     Теорія  зобов'язального права класифікує господарські договори за кількома критеріями.

     За  суб’єктним складом розрізняються  дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони — постачальник і покупець — ст. 265 ГК). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач — особа, уповноважена на одержання вантажу (ст. 307 ГК).

     Залежно від юридичної підстави укладення  договору розрізняють два різновиди  господарських договорів:

     - господарські договори, які укладаються  на підставі державних замовлень  і зміст яких повинен відповідати  цим замовленням (плановані договори). Ці господарські договори визначені  і регулюються як державні  контракти. Це договори поставки  продукції, виконання робіт, надання  послуг тим споживачам, потреби  яких фінансуються за рахунок  держави і замовниками у яких  виступають центральні державні  органи (міністерства, відомства);

     - господарські договори, які укладаються  на поставку продукції, виконання  робіт, надання послуг на підставі  господарських намірів сторін (на  основі вільного волевиявлення  сторін), юридично виражених істотними  умовами договорів (регульовані  договори).

     Залежно від способу виникнення розрізняють  формальні, реальні і консенсуальні господарські договори. Для укладання формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі — об'єкта договору. Консенсуальні договори — це такі господарські договори, які виникають у момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму.

     За  способом оферти і визначення змісту розрізняють:

• договори приєднання - це господарські договори, у яких одна сторона наперед встановлює умови майбутнього договору у формулярах або інших стандартних формах. Другій стороні залишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо). Друга сторона не може запропонувати свої умови договору;
• договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення і т. ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів (в ч. 2 ст. 628 ЦК такі договори названі змішаними). Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво — поставка, підряд, майновий найм.