Суб'єкти та об'єкти цивільних правовідносин

Міністерство освіти і  науки України

Чернігівський державний  педагогічний університет імені  Т.Г.Шевченка

Інститут історії, етнології  та правознавства імені О.М.Лазаревського

 

 

 

Кафедра правових дисциплін

 

 

 

Суб’єкти та об’єкти цивільних правовідносин

Курсова робота

 

 

 

 

 

Науковий керівник

 

 

 

 

 

 

Чернігів 2012

 

 

План

 

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ І. Суб’єкти цивільного права

1. Фізичні особи……………………………………………………………….5
2. Юридичні особи…………………………………………………………..12

Розділ ІІ. Об’єкти цивільного права

2.1. Речі як об’єкти цивільних прав………………………………………….16

2.2. Цінні папери як  об’єкти цивільних прав………………………………..24

2.3. Дії, послуги, результати творчої діяльності, особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав……………………………………………………….31

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

    Сучасне суспільство, до певної міри, можна вважати продуктом розвитку людських відносин. Одне з ключових місць в різноманітті цих відносин займають правовідносини, так як вони виконують загальнорегулюючу функцію по відношенню до всіх наявних громадських зв'язків. Навіть серед різних галузей права, що регламентують окремі види суспільних відносин, скрізь неминуче присутні правовідносини.  
    Найчастіше цивільні правовідносини визначаються як такі, що виникають з приводу матеріальних і нематеріальних благ, учасники яких, володіючи правовою автономією і майновою відособленістю, виступають як юридично рівні носії прав і обов'язків.

Будь-які цивільні правовідносини являють собою складне правове явище, що складається з 3-х необхідних елементів: суб'єктів правовідносини; об'єкта правовідносини; змісту цивільних правовідносин. 

Як і будь-яка галузь права, цивільне право складається з правових норм, що регулюють відповідні суспільні відносини. Коло суспільних відносин, регульованих цивільним правом, надзвичайно велике. Загальновідомо, що суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, існують між людьми (як і будь-які інші суспільні відносини). Саме тому в якості суб'єктів (учасників) цивільних правовідносин виступають або окремі індивіди, або колективи людей.  
    Громадяни та організації, здійснюючи підприємницьку діяльність, постійно вступають між собою у суспільні відносини, що регулюються нормами цивільного права. Громадяни в своєму повсякденному житті, користуючись послугами різних організацій, також вступають у суспільні відносини, що регулюються цивільним правом. Норми цивільного права поширюють свою дію і на відносини, які періодично виникають між самими громадянами. Дія громадянського права поширюється також і на такі суспільні відносини, в яких громадяни взагалі не приймають участі.

Питання щодо об'єкта цивільних  правовідносин є спірним та дискусійним  у науці цивільного права. Так, іноді  під об'єктом цивільних правовідносин  розуміють поведінку його учасників. Однак такий підхід звужує характеристику цього елемента правовідносин, загострює увагу лише на предметі впливу правових норм. Тому більш поширеною є точка зору, згідно з якою об'єктом цивільних правовідносин є те благо, з приводу якого виникають цивільні правовідносини і щодо якого існують суб’єктивні права та відповідні ним юридичні обов'язки.

Об'єктами цивільних правовідносин  можуть бути речі, дії (у тому числі  послуги), результати дій, результати духовної та інтелектуальної творчості, а також особисті немайнові блага. Речі, в тому числі, гроші та цінні папери, а також майнові права в сукупності називають інакше – майном. Продукти творчої діяльності в сукупності з особистими немайновими правами іноді іменують ідеальними благами. 

Таким чином, актуальність представленої  теми полягає в значущості розглянутих  категорій цивільного права для  регулювання соціально-економічних  відносин в даний час.

Метою даної роботи є вивчення об'єкта і суб'єкта цивільних правовідносин, так як краще їх розуміння може дати більш повну характеристику виникнення правовідносини. 

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання: розглянути зміст категорії суб'єктів цивільних правовідносин; визначити поняття об'єктів цивільних правовідносин і дати характеристику їх видів.

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Суб'єкти цивільного права

 
    Суб'єктами цивільного права є фізичні та юридичні особи. Фізичною особою є кожна окрема людина. Фізична особа має індивідуальні природні властивості і громадянські характеристики. Так, визнання почерку однією з основних властивостей індивідуальності зумовило потребу підпису договорів та інших угод. До громадських характеристик людини слід віднести її ім'я, громадянство, соціальний стан, володіння мовами тощо. Сукупність цих характеристик дає можливість називати людину громадянином. Таким чином, можна сказати, що кожний громадянин наділений природними властивостями і громадськими характеристиками, які обумовлюють можливість його участі в цивільних правовідносинах у ролі суб'єкта цих

відносин (фізичної особи).

Крім фізичних осіб до суб'єктів цивільних прав відносяться також юридичні особи. Необхідність «уособлення» організацій можна пояснити виникненням об'єднань громадян для всебічного задоволення своїх майнових та особистих немайнових інтересів. Слід підкреслити, що назва «юридична особа» перш за все свідчить про те, що цей суб'єкт цивільних правовідносин не є громадянином (фізичною особою), а тому має деякі особливі права. Разом з тим сьогодні є пропозиції наділяти правами юридичної особи в певних випадках і фізичних осіб.

 

 
1.1. Фізичні особи

Правовий  статус громадян (фізичних осіб) як суб'єктів цивільного права

    Цивільне право має за мету упорядкувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільно значимі питання. Досягти цієї мети можна лише у випадку, коли людина з її інтересами буде в центрі уваги законодавця, коли всі галузі права будуть спрямовані на захист громадянина як особи, як суб'єкта права. Варто усвідомити, що суб'єктом права громадянин є не тільки тому, що дозвіл на це йому надала держава в спеціальних законодавчих приписах, а й внаслідок вироблених суспільством традицій, звичаїв. Правовий статус громадянина як суб'єкта цивільного права характеризується не лише свободою і незалежністю, а ще й тим, що його свобода і незалежність є обмеженими. Адже якщо особа претендує на те, щоб до неї ставилися як до громадянина, поважали її честь і гідність, то й сама вона мусить таким же чином ставитися до інших. Аморальні вчинки особи при укладанні угод або виникненні інших юридичних фактів, порушення добрих звичаїв, що склалися в суспільстві, повинні зумовлювати недійсність таких угод (навіть у тому випадку, якщо в законі не передбачено подібної підстави припинення правовідносин) або призводити до інших негативних для порушника наслідків. На правовий статус особи впливають як природні, так і суспільні, в тому числі й правові фактори. До правових факторів відносяться цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Цивільна правоздатність - це здатність громадянина мати цивільні права і обов'язки. Термін «правоздатність» застосовується в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під правоздатністю розуміють здатність громадянина мати права і обов'язки, що стосуються всіх галузей права (державного, адміністративного, трудового, сімейного тощо). У вузькому значенні під правоздатністю розуміють цивільну правоздатність, тобто здатність особи мати права і обов'язки в сфері дії цивільного права¹. Саме в такому значенні термін «правоздатність» застосовується в Цивільному кодексі та інших цивільно-правових актах. Але це не означає, що цивільна правоздатність не пов'язана з іншими галузями права. Числені норми конституційного права є базовими для розвитку цивільного законодавства, в тому числі й норм, що регулюють відносини, пов'язані з правоздатністю. На підставі норм кримінального та адміністративного права громадянина можна обмежити в правоздатності. Цивільна правоздатність визнається однаковою мірою за всіма громадянами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів. 
Цивільна правоздатність виникає в момент народження. Це означає, що ще до народження людини суспільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття цих прав людиною.

З цього випливає, що для  визнання громадянина правоздатним потрібно, щоб він народився живим. Чинне законодавство України не встановлює якогось мінімального строку, який має прожити новонароджений, а пов'язує його правоздатність з моментом його народження. Потрібно враховувати також і те, що здатність мати певні цивільні права виникає у громадянина з моменту досягнення ним визначеного законом віку (право на заняття підприємницькою діяльністю, вибір місця проживання тощо)².

Зміст цивільної правоздатності громадян

Під змістом правоздатності громадян розуміють перелік цивільних  прав і обов'язків, які можуть належати громадянинові. На підставі ЦК України, «Закону про власність» та інших законодавчих актів, громадяни можуть: мати майно на праві власності; займатися підприємницькою та іншою, не забороненою законодавчими актами, діяльністю; самостійно або разом з іншими громадянами і організаціями утворювати юридичні особи; укладати незаборонені законом угоди і брати участь у зобов'язаннях; обирати місце проживання; мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу та іншого результату інтелектуальної діяльності; мати інші майнові і особисті немайнові права і обов'язки. Як бачимо, зміст цивільної правоздатності хоча й визначається законом, але перелік цих прав не є вичерпним. Цивільна правоздатність не може бути змінена або обмежена за волею окремих осіб. Відмова громадянина від належних йому прав не тягне за собою факту припинення цих прав, за винятком випадків, коли така відмова допускається законом³. Закон допускає два види обмеження цивільної правоздатності - добровільний і примусовий.

Примусове обмеження цивільної правоздатності допустиме лише тоді, коли воно передбачене законом з обов'язковим переліком випадків і встановленням порядку такого обмеження⁴. Ця норма носить бланкетний (відсильний) характер, але не містить переліку правових актів, на підставі яких можна було б обмежити громадянина в цивільній правоздатності. Від правоздатності (здатності мати права і обов'язки на щось взагалі) слід відрізняти суб'єктивне цивільне право. Правоздатність - це передумова виникнення суб'єктивного цивільного права. Якщо громадянин фактично використає те чи інше умовно гарантоване право, то в нього виникне суб'єктивне (реальне) право. Наприклад, кожний громадянин має право бути автором твору літератури, науки, мистецтва, але в нього виникне суб'єктивне право авторства лише після того, як він створить такий твір, втілить його в якусь форму.

Цивільна  дієздатність

На відміну від правоздатності, яка гарантує громадянинові можливість мати цивільні права і обов'язки незалежно від його волі, цивільна дієздатність пов'язана з активним волевиявленням. У цивільному законодавстві вона визначається як здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Під здатністю набуття цивільних прав і створення цивільних обов'язків розуміють не лише набуття цивільних прав і створення обов'язків, а й здатність своїми діями здійснювати належні особі цивільні права і покладені цивільні обов'язки, розпоряджатися цими правами, здатність нести цивільно-правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень. Здатність здійснювати права і нести обов'язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення громадянином певного віку⁵.

Крім того, на дієздатність може негативно впливати стан здоров'я громадянина, його можливість розуміти значення і наслідки своїх дій і здатність керувати ними, протиправність поведінки самої особи. За рішенням суду громадянин може бути обмеженим у дієздатності. В зв'язку з цим розрізняють дієздатність повну і неповну. Повністю дієздатними у віковому аспекті можуть вважатися громадяни, які досягли повноліття - вісімнад-цятирічного віку. У випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення повноліття, громадянин, який скористався таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (одруження). Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним у таких випадках проводиться за рішенням органів опіки та піклування за згодою батьків або осіб, які їх замінюють. Без такої згоди спір вирішується судом. Як бачимо, дієздатність у повному обсязі настає по досягненні громадянином повноліття, а у певних випадках, передбачених законом, вона може наступити й раніше. Неповною дієздатністю володіють неповнолітні громадяни віком від 15 до 18 років. Вони можуть укладати угоди за згодою своїх батьків або піклувальників. Це загальне правило. Але є й виключення з нього. Так, неповнолітні вправі самостійно учиняти дрібні, побутові угоди, розпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією, вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними, володіти, користуватися і розпоряджатися майном трудового або селянського господарства, бути засновниками і членами громадських об'єднань - молодіжних організацій, здійснювати авторські та винахідницькі права. Вони несуть відповідальність за особисто заподіяну шкоду іншим особам. Порядок притягнення їх до такої відповідальності має деякі особливості у порівнянні з відповідальністю повністю дієздатних. 
Слід також підкреслити, що встановлений законом вік (15 років), з досягненням якого громадяни набувають неповної дієздатності, не свідчить про суттєві зміни в організмі людини. Визнання законом саме такого віку можна пояснити соціальними, політичними, а можливо, й іншими мотивами. Особливу категорію осіб, відповідно до ЦК України, утворюють громадяни віком до 15 років. Угоди від їх імені укладають батьки (усиновителі) або опікуни. Таким чином, цих громадян закон відносить до категорії недієздатних. Проте враховуючи, що перебування в тому чи іншому віці не залежить від волі громадянина та що віковий стан дітей швидко змінюється і з кожним роком вони набувають все більшого життєвого досвіду, який дає їм змогу орієнтуватися і вірно приймати побутові рішення, законодавець дозволив громадянам віком до 15 років учиняти дрібні побутові угоди; Крім того, вони можуть учиняти й деякі інші юридичні дії, наприклад, самостійно вносити на своє ім'я вклади і розпоряджатися ними. Дієздатність, як і правоздатність, природно припиняється із настанням смерті громадянина. Але за життя він може бути обмежений у дієздатності або визнаний недієздатним. Під обмеженням дієздатності слід розуміти заборону громадянинові на підставі рішення суду самостійно укладати угоди по розпорядженню майном, одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів. Усі ці дії він може проводити лише за згодою піклувальника. Об-межений у дієздатності, самостійно може укладати лише дрібні побутові угоди. 
     Чинне законодавство встановлює дві необхідні умови для прийняття такого рішення: 
а) зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; 
б) як наслідок цього - тяжке матеріальне становище самого громадянина та його сім'ї⁶.