Шпаргалка по "Договорное право"

Відповідно до пункту 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо в  договорі сторони при підписанні не визначили усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Саме тому, дуже важливо при підписанні договору

Що таке істотні умови договору?

Істотні умови господарського договору є вказані в ст. 180 ГКУ:

1)     Предмет;

2)     Ціна;

3)     Строк дії договору;

4)     Вимоги, щодо яких на вимогу однієї із сторін має бути досягнуто згоди;

5)     Умови, які визначені обов’язковими для таких договорів відповідно до закону.

Правові наслідки визнання договору неукладеним:

Розрізняють два види наслідків:

1)     неможливість застосування до правовідносин, що виникли за даним договором, установлених способів захисту порушених прав;

2)     можливість застосування до правовідносин, що виникли за даним договором, спеціальних способів захисту порушених прав.

 

19. Види недійсних правочинів  та критерії розмежування.

Всі недійсні правочини розділяє на види відповідно до таких характеристик: 
   1) залежно від класифікації підстав недійсності: 
   - з вадами складу правочину як юридичного факту або правочину як правовідносин (з різними вадами волі, форми, змісту, суб'єктного складу); 
   - такі, що не відповідають закону і не відповідають волі окремих осіб; 
   - з обов'язковими (абсолютними) і з необов'язковими (відносними) підставами недійсності; 
   - з формальним і з матеріальним складом недійсності; 
   2) за процесуальним порядком встановлення недійсності: 
   - правочини, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку (оспорювані правочини); 
   - правочини, які можуть бути визнані недійсними як в судовому, так і в позасудовому порядку (нікчемні правочини); 
   3) за ознакою правомірності:- правомірні;- неправомірні; 
   4) за ступенем їх недійсності: 
   - у більшості випадків недійсність правочину тягне за собою обов'язок сторін правочину повернутися в первинне положення, повернувши один одному виконане за правочином (двостороння реституція); 
   - обов'язок повернути виконане за правочином лежить лише на одній із сторін, як правило, несумлінно діючої при здійсненні недійсного правочину (одностороння реституція); 
   - відносно несумлінної сторони або обох сторін реституція не застосовується, а відповідне майно стягається в дохід держави (незастосування реституції, зокрема — одностороннє); 
   5) за часом, з якого набувають чинності всі наслідки недійсності: 
   - з моменту здійснення правочину; 
   - з моменту визнання недійсним правочину судом (лише щодо оспорюваних правочинів); 
   6) за колом осіб, відносно яких діє недійсність: 
   - відносно всіх осіб (“абсолютно недійсні правочини”); 
   - відносно лише визначених, вказаних у законі осіб (“відносно недійсні правочини”).

поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані 
Нікчемний правочин - це правочин, недійсність якого встановлена у законі (ч. 2 ст. 215 ЦК). Оскільки закон кваліфікує даний правочин як недійсний, не вимагається визнання його недійсності судом. Нікчемними є правочини, передбачені статтями 218-221,224,226 та 228 ЦК. Слід мати на увазі, що кваліфікація названих правочинів у науці як абсолютно недійсних не відповідає вимогам ЦК. Це пов'язано з тим, що будь-який нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Виняток зроблено лише для правочинів, які порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК). 
Оспорюваний правочин - це правочин, недійсність якого прямо не встановлена у законі, але який може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах, передбачених законом (ч. З ст. 215 ЦК).

20. Поняття та значення  регресних зобов’язань за законодавством  України.

Регресні зобов’язання виникають  як наслідок виконання іншого зобов’язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників боржник, який задовольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором по відношенню до іншого боржника, а й у випадках наявності вини зобов’язаної особи і відсутності вини кредитора. Скажімо, якщо водій автопарку вчинить дорожньо-транспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопарк як володілець джерела підвищеної небезпеки, який, у випадку задоволення позову потерпілого, має право звернутися з регресним позовом до безпосереднього винуватця аварії.

Відповідно до ст. 544 ЦК боржник, який виконав солідарний обов’язок, має  право на зворотну вимогу регрес до кожного з решти солідарних боржників  у рівній частці, якщо інше не встановлено  договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників  не сплатив частку, належну солідарному  боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обовязок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Отже, боржник, який виконав солідарний обовязок, має право на зворотну вимогу регрес до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21. Припинення зобов’язання  виконанням:поняття і загальні  умови (щодо суб’єкта, часу, місця,  способу)

Виконання зобов'язання полягає у  вчиненні його сторонами певних дій, які становлять зміст їх прав та обов'язків.

У більшості випадків виконання  зобов'язання полягає саме у вчиненні активних дій, хоча виконання зобов'язання може полягати в діях пасивних — утриманні від вчинення певних дій (наприклад, автор не повинен передавати рукопис в інше видавництво).

В недоговірних зобов'язаннях виконання  боржником своїх обов'язків полягає у відшкодуванні шкоди потерпілому, поверненні набутого без достатньої правової підстави майна тощо.

Виконання зобов'язання має здійснюватися  за загальними правилами або принципами виконання зобов'язання.

До принципів виконання зобов'язання традиційно належать: 
   - принцип належного виконання зобов'язання; 
   - принцип реального виконання зобов'язання. 
   Принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що зобов'язання повинно виконуватися боржником відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що зазвичай ставляться. 
   Вимоги і умови, які характеризують належне виконання зобов'язання, закріплюються в ЦК, інших нормативних актах, договором сторін. Найважливішими з таких вимог і умов є ті, які висуваються до суб'єктів, предмета, способу, строку і місця виконання зобов'язання. 
   Принцип реального виконання зобов'язання полягає в тому, що боржник повинен виконати зобов'язання саме в натурі (тобто передати річ, виконати роботу, надати послугу тощо), а не замінити його виконання сплатою грошової компенсації. 
   Принцип реального виконання зобов'язання знайшов своє закріплення в ст. 622 ЦК, ч. 1 якої передбачає, що боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предметом виконання зобов'язання є вчинення певної дії або утримання від певних дій. Предметом виконання зобов'язання є те майно, робота, послуга, які в силу зобов'язання боржник повинен передати, виконати чи надати кредитору. 
   Спосіб виконання зобов'язання — це порядок вчинення боржником дій на виконання зобов'язання. Спосіб виконання зобов'язання визначають сторони при виникненні зобов'язання. За загальним правилом кредитор має право не приймати виконання зобов'язання частинами. 
   Строки виконання зобов'язання можуть бути визначені законом (термін сплати за комунальні послуги), подією, яка неминуче настане (початок навігації), договором або моментом пред'явлення вимоги, в цьому випадку боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. 
   В тому випадку, коли зобов'язання не передбачає строку його виконання і не містить умов, які дозволяють визначити цей строк, воно має бути виконане в розумний строк після виникнення зобов'язання, тобто протягом такого часу, який зазвичай необхідний для виконання дій, передбачених зобов'язанням. 
   Дострокове виконання зобов'язання вважається належним, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу. 
   Місце виконання зобов'язання — це місце, де боржник повинен вчинити певні дії, а кредитор — прийняти виконання. 
   Якщо місце виконання зобов'язання не визначено договором, законом, звичаями ділового обігу і не випливає із суті зобов'язання, виконання проводиться за зобов'язаннями: 
   - про передання нерухомого майна — за місцем знаходження майна; 
   - про передання товару, що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару перевізникові; 
   - про передання товару, що виникає на підставі інших правочинів — за місцем виготовлення або зберігання товару, якщо це місце відоме кредитору на момент виникнення зобов'язання; 
   - грошовими — за місцем проживання кредитора; 
   - іншими — за місцем проживання боржника.

 

 

 

22. Загальна характеристика СЗВЗ (мета, форма договору, зміст, значення). Додатковий характер СЗВЗ в договорах.

Види (способи) забезпечення виконання  зобов'язань — це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з  метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання під загрозою вчинення певних дій, які зумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника незалежно від того, чи понесе кредитор збитки фактично. 
   На види забезпечення виконання зобов'язання покладаються такі завдання: 
   1) попередити потенційного правопорушника про негативні наслідки, які можуть настати у разі невиконання чи неналежного виконання договірного зобов'язання; 
   2) створити кредитору можливості для задоволення його інтересів у випадку невиконання зобов'язання; 
   3) усунути негативні наслідки, як можуть настати для кредитора у зв'язку з невиконанням зобов'язання. 
   ЦК передбачає такі види забезпечення виконання зобов'язань: а) неустойка (штраф, пеня); б) застава; в) порука; г) завдаток; д) гарантія; є) притримання. 
   Наведені вище способи забезпечення виконання зобов'язань мають спільну мету — надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням. Кожен із встановлених законом видів зумовлює виникнення поряд з основним зобов'язанням нового зобов'язання, яке є додатковим до основного, тобто має акцесорний характер. 
   Способи, які забезпечують виконання зобов'язань, встановлюються в інтересах кредитора. Тому в разі відступлення вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас при переведенні боргу діють лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між кредитором і боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія). 
   Способи забезпечення виконання зобов'язань класифікуються за такими підставами: 
   1) за кількістю учасників: 
   а) двосторонні (кредитор, боржник); 
   б) багатосторонні (кредитор, боржник, третя особа — гарант, поручитель); 
   2) за підставами встановлення: 
   а) встановлені як законом, так і договором (неустойка, застава, завдаток, утримання); 
   б) встановлені виключно договором (порука, гарантія); 
   3) за формою: 
   а) проста письмова (неустойка, порука, застава, гарантія); 
   б) нотаріальна (застава нерухомості, транспортних засобів); 
   4) за процедурою задоволення інтересів кредитора: 
   а) стягнення проводиться з майна боржника, яке перебуває у кредитора (застава, утримання); 
   б) проводяться грошові стягнення (неустойка); 
   в) до відповідальності притягаються треті особи (поручитель, гарант). 
   Вибір способу забезпечення виконання в багатьох випадках залежить від суті зобов'язання або може передбачатися імперативною нормою закону. Так, для зобов'язань, які виникають з договору позики чи кредитного договору, характерними способами забезпечення є застава, гарантія, порука. Зобов'язання щодо виконання робіт чи надання послуг зазвичай забезпечуються неустойкою, зобов'язання за участю громадян, що виникають із договорів відчуження майна — завдатком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

23. Поняття і види  неустойки як СЗВЗ

Неустойкою визнається визначена  законом або договором грошова  сума або інше майно, яке боржник  повинен сплатити кредиторові в  разі невиконання або неналежного  виконання свого зобов'язання. По-перше, підстави стягнення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності доводити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору. 
   Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу.   Якщо законом передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.  
   За співвідношенням до збитків розрізняють чотири види неустойки: залікову, штрафну, альтернативну і виключну. 
   Залікова неустойка — найбільш поширений вид неустойки. Кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Прикладом залікової неустойки є неустойка, яка традиційно передбачається за порушення строків поставки продукції. Якщо постачальник своєчасно не поставив продукцію, замовник має право стягнути з нього неустойку, а якщо при цьому вона не покриває збитків, то і непокриті неустойкою збитки. Скажімо, постачальник своєчасно не поставив до 1 січня стільці і ялинки. Зрозуміло, що якщо ялинки прийшли через тиждень після Нового року, неустойка не може покрити понесені збитки, і вони будуть достягуватися. 
   Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і неустойку, і збитки в повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність. Так, у разі поставки неякісної продукції замовник має право стягнути з постачальника як збитки, так і неустойку у вигляді 20% штрафу від суми забракованої продукції.   

 Чинне законодавство передбачає  можливість зменшення розміру  неустойки у тих випадках, коли  неустойка, яка підлягає сплаті, надзвичайно велика порівняно  зі збитками кредитора. Враховуючи  ступінь виконання боржником  своїх зобов'язань, майновий стан  сторін, інші обставини (вік, стан здоров'я боржника, його майновий стан, необережну вину), суд може зменшити розмір неустойки, але в будь-якому випадку її розмір не може бути меншим, ніж сума заподіяних збитків. 
   В ст. 551 ЦК зазначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Гадаємо, що товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю. По-перше, кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме неустойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визначені як неустойка, він матиме можливість їх придбати. По-друге, суд завжди зможе скористатися своїм правом і у виняткових випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено. 
   Неустойка — досить гнучка санкція, і законодавець або самі сторони безпосередньо визначають, який саме вид неустойки може захистити їхні інтереси в разі невиконання контрагентом своїх зобов'язань. 
   Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу. Традиційно як різновиди неустойки розглядають штраф і пеню. Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання або у твердій сумі і стягується однократно.