Суб’єкти цивільно-процесуальних правовідносин

Перекладач має право  задавати питання з метою уточнення  перекладу, вiдмовитися вiд участi у цивiльному процесi, якщо вiн не володiє достатнiми знаннями мови, необхiдними  для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацiю  витрат, пов'язаних з викликом до суду. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здiйснювати повний i правильний переклад, посвiдчувати правильнiсть  перекладу своїм пiдписом в процесуальних  документах, що вручаються сторонам у  перекладi на їх рiдну мову або мову, якою вони володiють. Головуючий роз'яснює перекладачевi його права та обов'язки, встановлені ЦПК, i попереджає перекладача пiд розписку про кримiнальну вiдповiдальнiсть за завiдомо неправильний переклад i за вiдмову без поважних причин вiд виконання покладених на нього обов'язкiв. Головуючий приводить перекладача до присяги: "Я, (прiзвище, iм'я, по батьковi), присягаю сумлiнно виконувати обов'язки перекладача, використовуючи всi свої професiйнi можливостi". Текст присяги пiдписується перекладачем. Пiдписаний перекладачем текст присяги та розписка приєднуються до справи. Він не має права розголошувати дані, які стали йому відомі при розгляді справ, у яких він робить переклад, наприклад, якщо мала місце таємниця усиновлення, державна таємниця, відомості про інтимні стосунки, тощо.[17.ст.198] За завiдомо неправильний переклад або за вiдмову без поважних причин вiд виконання покладених на нього обов'язкiв перекладач несе кримiнальну вiдповiдальнiсть, а за невиконання iнших обов'язкiв - вiдповiдальнiсть, встановлену законом. У разi неявки в судове засiдання перекладача суд заслуховує думку осiб, якi беруть участь у справi, про можливiсть розгляду справи за вiдсутності перекладача, який не з'явився, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про вiдкладення розгляду справи на певний строк. Одночасно суд вирiшує питання про вiдповiдальнiсть перекладача, якi не з'явився.

Другим видом є правова  допомога. Правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права, тобто має кваліфікацію юриста і за законом має право на надання правової допомоги. До правової допомоги належать:

1)консультації та роз'яснення  з правових питань;

2)складання заяв, скарг  та інших документів правового  характеру;

3) правовий висновок;

4)медіація;

5)представництво;

6)виконання обов’язків  захисника у процесі дізнання, досудового слідства та розгляду  кримінальної справи у суді;

7) виконання обов’язків  захисника при провадженні у  справах про адміністративні  правопорушення;

8) виконання обов’язків  захисника при провадженні у  справах про застосування заходів  примусу;

9)інші послуги правового  характеру, які не заборонені  законом.

Ініціатива щодо допуску  до справи особи, яка надає правову  допомогу, повинна виходити від особи, яка бере участь у справі. аконом не передбачено підстав для відмови у допуску до справи особи, яка надає правову допомогу. Вважаємо, що така відмова можлива лише з однієї підстави – невідповідність особи, яка бажає надавати правову допомогу, вимогам, передбаченим ч.1 коментованої статті. Особа, яка надає правову допомогу, має обмежені права:

- знайомитися з матеріалами справи,

- робити з них витяги,

- знімати копії долучених до справи документів,

- бути присутнім у судовому засіданні.

  Право подавати клопотання, подавати докази, подавати усні і письмові пояснення, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі та інші права не передбачено. Процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу не сприяє наданню ефективної правової допомоги, адже права цього учасника є обмеженими порівняно із правами представника. Особа, яка надає правову допомогу, не має права брати активну участь в судових засіданнях, тому її правова допомога має позасудовий характер. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справ

 

 

Висновок

Отже, підводячи риску  під вищесказаним можна зробити  висновок, що суб'єкти цивільно-процесуальних правовідносин являються невід'ємними складовими цивільного процесу, утворюють складну і важливу ланку цивільного судочинства, яка покликана забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення принципа верховенства права.

Цивільно-процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями  цивільних процесуальних прав і  обов'язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без  суду, наділеного такими функціями, неможливі  самі процесуальні правовідносини, а  отже суд і є обов’язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин.

Особи, які беруть участь у справі відрізняються від інших  суб’єктів тим, що мають юридичну заінтересованість у результатах  вирішення судом справи і в  реалізації ухваленого в ній судового рішення. Виходячи з цього, вони мають  рівні процесуальні права і у  своїх судженнях та діях можуть висловлювати і визначати своє ставлення з  приводу правової суті цивільної  справи, а також з будь-яких питань, що виникають у процесі її розгляду і перевірки законності та обґрунтованості  ухваленого по ній судового рішення. Але характер і ступінь їх юридичної  заінтересованості не однаковий.

Самостійну підгрупу суб’єктів цивільно-процесуальних правовідносин – осіб, які беруть участь у справі, становлять органи державної влади, місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які захищають права інших осіб. Цивільно-процесуальні правовідносини між судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, прокурором, органами державної влади, органами місцевого самоврядування виникають тоді, коли останні, здійснюючи покладені на них обов’язки. Цивільне процесуальне законодавство присвячує окремі норми права участі профспілок та інших громадських і кооперативних організацій у цивільному процесі. Відповідно до КЗпП [ч.2ст.243] України держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів. Вони взаємодіють із судом для здійснення своїх статутних завдань.

Самостійну групу суб’єктів  цивільно-процесуальних правовідносин  становлять особи, які не беруть участь у справі. Назва цієї групи суб’єктів  у чинному законодавстві названа  «інші учасники цивільного процесу». Особи, які не беруть участь у справі, характеризуються відсутністю у справі юридичної заінтересованості, але обійтися без їх участі у цивільному процесі неможливо. Вони сприяють особам, які беруть участь у справі, в доказовій діяльності, судові – у здійсненні правосуддя. До них належать: свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, секретар судового засідання, судовий розпорядник, державні виконавці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2. Цивільний кодекс України від 16.03.2003р.

3. Цивільний-процесуальний кодекс України від 18.03.2004р.

4. Кримінальний кодекс України від

5. Кодекс законів про працю  від 20.03.1991р.

6. Кодекс про адміністративні правопорушення від 07.12.1984р.

7. Сімейний кодекс України від 10.01.2002р.

8. Закон України від 7.07.2010р.  "Про судоустрій та статус суддів України"

9. Закон України від 5.11.1991р.  "Про прокуратуру України"

10. Закон України від 19.12.1991р. "Про адвокатуру України"

11.Закон України від 23.12.1997р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"

12. Закон України від 25.02.1994р. "Про судову експертизу"

13.Тимчасовою посадовою інструкцією секретаря судового засідання місцевого загального суду від 20.05.2005 №86

14.Коментар до Закону  України "Про судоустрій України". – К., 2003

15.Кілічатова Т.М. Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник. К.: Центр учбової літератури, 2007

16.Цивільний процес. Навчальний посібник/ А.В.Андрушко, Ю.В.Білоусов, Р.О.Угришовська / за редакцією Ю.В.Білоусова. – К.: Прецедент 2006

17.Цивільний процес України:  Академічний курс/за редакцією С.Я.Фурси. – К.: КНТ, 2009

18.Цивільно процесуальний кодекс. Науково-практичний коментар. Харків.: Консул, 2002

19. .Штефан М.Й. Цивільне процес. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре»., 2001

20.Штефан О.О. Цивільне процесуальне право у схемах: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2004

21.Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре»., 2005

22.Чорнооченко С.І. Цивільний процес України. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004