Поняття охорони праці та її характеристика

У другому розділі "Система освіти" розкриті положення про структуру  системи освіти (дошкільне виховання, загальну середню освіту, професійну освіту, вищу освіту, післядипломну  підготовку — стажування, клінічну ординатуру тощо, аспірантуру, докторантуру, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; позашкільне навчання і виховання, самоосвіту).

У третьому розділі розкриваються  права і обов'язки учасників навчально-виховного  процесу - вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних  ординаторів, аспірантів, докторантів; вихователів, вчителів, викладачів, практичних психологів, соціальних педагогів, майстрів виробничого навчання, методистів, педагогічних працівників позашкільних закладів, наукових, інженерно-технічних  працівників, навчально-допоміжного  персоналу; батьків або осіб, що їх замінюють, батьків-вихователів дитячих  будинків сімейного типу; представників  підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій і фондів, асоціацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

У розділі IV розкриваються положення  про фінансову і господарську діяльність закладів, установ, організацій, підприємств системи освіти, про  їх матеріально-технічну базу, фінансування наукових досліджень.

Розділи V і VI визначають міжнародні договори та міжнародне співробітництво навчально-виховних закладів і органів управління освітою.

У заключному VII розділі визначається відповідальність службових осіб і  громадян за порушення законодавства  про освіту.

Реалізація Закону України "Про  освіту" обумовлена цілим рядом  труднощів і суперечностей, які  значною мірою пов'язані з істотними  змінами концепції розвитку нашого суспільства, зі спробами ввійти в ринкові  відносини, зі змінами ціннісних  орієнтацій, освітніх і життєвих потреб людини. Особливу тривогу викликає стан здоров'я дітей і підлітків, зокрема, у зв'язку з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

За експертними  оцінками вчених-педагогів у нашій  державі лише 35 - 40% учнів старших  класів здатних засвоїти програму загальноосвітньої  школи з усіх предметів. Дані соціологічних  досліджень свідчать про низьку навчально-методичну забезпеченість навчальних закладів середньої освіти. Існує ряд інших важливих проблем.

8 Вимоги до морально-ділових якостей.

Вихід соціальної роботи на професійний  рівень потребує, щоб цю професію вибирали люди зі сформованими моральними якостями. Мораль — це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Мораль виконує пізнавальну, оцінювальну, виховну функцію, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральні переконання, моральні ідеали та почуття становлять систему  моралі, яка складає основу, життєву  позицію особистості.

Моральна норма — вимога, яка визначає обов’язки фахівця, конкретні зразки, які регулюють поведінку, діяльність, дають змогу оцінювати і контролювати її.

Моральні переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких здійснюється професійна діяльність.

Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості, які є основою вольових реакцій в різних ситуаціях, об’єктивне ставлення соціального працівника до себе, інших людей. Моральні якості — типові риси поведінки фахівця.

Морально-ділові якості виявляються в поглядах, переконаннях, почуттях, поведінці, стосунках, ставленні до інших людей. До провідних морально-ділових якостей належать: гуманістична спрямованість, любов до людей, цілеспрямованість, відповідальність, доброта, ввічливість, тактовність, коректність, порядність, чесність, справедливість, співчуття, єдність слова і діла, громадянська мужність, рішучість, контроль, самоконтроль, готовність прийти на допомогу, вміння залишатися вірним своїм переконанням у складних життєвих ситуаціях.

Необхідний рівень професійної  освіти фахівця з соціальної роботи:

1. Базова вища освіта — освітній  рівень вищої освіти особи,  який характеризує сформованість  її інтелектуальних якостей, що  визначають розвиток особи як  особистості і є достатніми  для здобуття нею кваліфікації  за освітньо-кваліфікаційним рівнем  бакалавра.

2. Повна вища освіта — освітній  рівень вищої освіти особи,  який характеризує сформованість  її інтелектуальних якостей, є  основою для подальшого розвитку  особи як особистості і достатнім  для здобуття нею кваліфікації  за освітньо-кваліфікаційним рівнем  спеціаліста або магістра.

Крім володіння необхідним арсеналом  знань, умінь, навичок, у соціального  працівника формується позитивна налаштованість на життя і сприйняття інших людей, певна система цінностей, які  узгоджуються і не вступають у  суперечність із сутністю і змістом  соціальної роботи, поведінка, яка не суперечить суспільним нормам і традиціям.

У такому аспекті йдеться про  модель фахівців із соціальної роботи, яка висвітлює різнобічні підходи  у відображенні інтегративного, міждисциплінарного характеру професії, складність і  глибину взаємозв’язків і взаємовідносин, що реалізуються у процесі соціального  захисту, соціальної підтримки і  допомоги населенню.

Образ фахівця соціальної сфери  формується на основі сукупності соціально-економічних, соціально-політичних, соціально-культурних чинників і явищ. Основу наукових підходів становлять соціальні установки, аттитюди про ідеального педагога, психолога, працівника сфери соціального захисту  населення як активну, творчу особистість. Так, розробка наукової моделі творчого потенціалу особистості педагога розглядається  у працях С. Корчинськи.

1. Структура творчого потенціалу  характеризується внутрішньою енергією, що виражається педагогічною  спрямованістю, психологічною готовністю  і здатністю до самостійної  творчої діяльності в галузях  навчання, виховання і соціального  розвитку особистості.

1.1. Вищий рівень загального розвитку: освіченість, вихованість, глибокі  знання, загальна і політична  культура, громадянська зрілість, соціальна  активність; високі моральні якості: колективізм, працелюбство, добросердечність; почуття обов’язку, відповідальності, гуманізму, оптимізму, високий  рівень індивідуальної свідомості, впевненість, світогляд, моральність.

1.2. Професійне призначення: знання  цілей, завдань і сутності педагогічної  діяльності як творчого процесу,  любов до дітей, молоді, особистості  людини, потреба у спілкуванні;  потреба в отриманні знань,  у формуванні в себе умінь  і навичок соціально-педагогічної  і соціально-психологічної діяльності.

1.3. Професійно важливі якості: високий  рівень інтелекту, самостійність  суджень, витримка і самовладання; педагогічні, психологічні здібності  та вміння

швидко орієнтуватися в педагогічній ситуації і впливати на розум, почуття  і волю особистості; інтерперсональні, комунікативні якості.

2. Умови реалізації і розвитку  творчого потенціалу фахівця.

2.1. Педагогічна праця: розв’язання  конкретних практичних завдань  із соціалізації особистості,  ЇЇ розвитку і саморозвитку.

2.2. Педагогічне спілкування: обмін  знаннями, ідеями, задумами з колегами  і з користувачами соціальних  послуг.

2.3. Безперервна освіта: самостійне  вдосконалення знань, умінь, формування  навичок соціально-педагогічної  і соціально-психологічної діяльності.

3. Інтеграція і генералізація  практичного досвіду — досвіду  вирішення завдань із соціалізації  особистості, розвитку емоційної  сфери і сфери, що спрямована  на задоволення потреб як джерела  творчої активності і самостійності  у двох аспектах: загальнолюдському  і професійному.

3.1. Усвідомлення соціального та  особистісного життєвого сенсу  праці спеціаліста, усвідомлення  себе як особистості і суб’єкта  педагогічної діяльності, як діяча  науково-технічного прогресу.

3.2. Професіоналізм, підвищення майстерності; розвиток функціонально-динамічних  систем розумових дій і операцій, які забезпечують високу ефективність  і якість соціально-педагогічної  і соціально-психологічної діяльності.

Російська дослідниця, соціальний педагог  Ю.В. Василькова, виділяє три основи професіоналізму соціального педагога — майстерність, знання виховного  процесу, уміння. Майстерність — це певна педагогічна техніка, вироблені  навички, що означає: психологію спілкування  і психологію взаємовідносин; мовленнєві уміння; володіння навичками самоконтролю, самоспостереження, самоаналізу. Важливим для соціального педагога є наявність  педагогічного такту. Звертаючись  до роботи Є. Синиці “Педагогічний  такт”, автор наголошує, що “педагогічний  такт — це професійна якість вчителя, за допомогою якого він у кожному  конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективний спосіб виховання. Педагогічний такт є наслідком  творчості вчителя, показником гнучкості  його розуму. Педагогічний такт вчителя  не буває стереотипним”.

Безперечним є той факт, що соціальний працівник має справляти добре  враження як зовнішнім виглядом, так  і створенням умов для поліпшення самопочуття інших людей завдяки  своїм особистісним рисам і професійним  якостям. Однак необхідно пам’ятати, що через специфіку своєї професії він вступає у взаємовідносини  з представниками різних прошарків  населення і соціальних груп. З  одного боку, соціальний працівник  справляє позитивне враження і одночасно  є зрозумілим. Адже будь-який клієнт упевнений в тому, що його краще  зрозуміє та людина, яка має певний життєвий, а не тільки професійний  досвід.

Важливою ознакою, що відображає професіоналізм соціального працівника і сприяє формуванню образу професії, є позиція  “повноважного партнерства”, яка  вимагає від соціального працівника здатності володіти ситуацією, бачити різницю між ролями “підтримки і  турботи” та “регулювання і контролю”  і відповідно до цього визначати  і проявляти активну лінію  своєї поведінки. Посилаючись на Н.Б. Шмєльову, М.В. Фірсов і Є.Г. Студьонова вважають, що професіоналом є соціальний працівник, який:

- відповідає вимогам професії (особистісний  і професійний потенціали), вносить  певний внесок в соціальну  практику, здійснюючи свою діяльність  із соціальної адаптації, допомоги, корекції, реабілітації окремої  людини і різних категорій  населення;

- особистісно налаштований на  професію, має особистісно-мотиваційну  готовність, професійно необхідні  якості, компетентність, а також  позитивне ставлення до себе  як до професіонала, як спрямованого  на результативність своєї праці;

- використовує сучасні, оптимально  ефективні методи, прийоми, технології  з метою соціального захисту  людини;

- виконує норми, стандарти, еталони  професії, усвідомлює її значимість  у суспільстві;

- привносить у професійну діяльність  індивідуально-творчий, новаторський  компонент, усвідомлено розвиваючи  свою особистісну і професійну  індивідуальність;

- має необхідний рівень професійних  і особистісних якостей, знань  і умінь;

- є соціально активним у суспільстві,  ставить і обговорює питання  практики, ставлення до професії, її статусу, шукає резерви розв’язання  професійних, соціальних проблем.

Тому для соціального працівника дуже важливі певна психолого-педагогічна  готовність до професійної діяльності, високий рівень мотивації, наявність  власного етичного кодексу, цінностей  і соціальних аттитюдів.

 

 

 

9

Положення про психологічну службу системи освіти України

І. Загальні положення

1.1. Психологічна  служба в системі освіти –  це сукупність закладів, установ,  підрозділів і посад, що складають  єдину систему, основу якої  становлять фахівці у сфері  практичної психології і соціальної  педагогіки: практичні психологи,  соціальні педагоги, методисти, директори  (завідувачі) навчально-методичних  кабінетів (центрів) психологічної  служби. Основною метою діяльності  психологічної служби є психологічне  забезпечення та підвищення ефективності  педагогічного процесу, захист  психічного здоров’я і соціального  благополуччя усіх його учасників:  вихованців, учнів, студентів, педагогічних  і науково-педагогічних працівників.  Соціально-педагогічний патронаж  спрямований на надання соціально-педагогічної  допомоги соціально незахищеним  категоріям вихованців, учнів і  студентів з метою подолання  ними життєвих труднощів та  підвищення їхнього соціального  статусу.

1.2. Психологічна  служба забезпечує своєчасне  і систематичне вивчення психофізичного  розвитку вихованців, учнів і  студентів, мотивів їх поведінки  і діяльності з урахуванням  вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних  особливостей, створення умов для  саморозвитку та самовиховання,  сприяє виконанню освітніх і  виховних завдань навчальних  закладів.