Планирование городов и транспорта

    Повітряний  транспорт має велике значення у зовнішніх зв'язках міста. Особливо важлива його роль в далеких пасажирських сполученнях, в яких повітряний транспорт за своїми високими швидкостями немає рівних собі конкурентів серед інших видів транспорту.

    Основними наземними спорудами повітряних ліній є аеропорти для сухопутних літаків та гідроаеропорти для гідролітаків.

    Територія повітряного транспорту розміщається за межами сельбищної зони міста (не менше 5 км.) і зв'язується з містом наземними транспортними комунікаціями.

    Аеродром (гідроаеродром) - це земельна (водна) ділянка, пристосована і відповідно обладнана  для безпечних злетів і посадок  літаків (гідролітаків).

    Аеропорт - це аеродром, обладнаний спеціальними спорудами й пристроями, необхідними  для експлуатації літаків і виконання  пасажирських і вантажних операцій.

  Площа суші, яку займає аеропорт називається  його територією. Площа водної поверхні гідроаеропорту називається акваторією.

    Розміри території для розміщення аеропорту  визначаються передусім довжиною злітно-посадочних смуг (ЗПС).

    Довжина злітно-посадкових смуг залежно від  розрахункових типів літаків орієнтовно займає 2500 - 4000 м, ширина 45 - 60 метрів, а площа аеропорту 200 - 800 га.

    Аеропорти треба розміщати в приміській зоні на віддалі від межі міста  не менше 25 - 30 км і так, щоб повітряні підходи до аеропорту проходили на достатній віддалі від міської території. При цьому дотримуються встановлені санітарні норми і допустимий рівень шуму від польоту літаків.

    Місцевість  для розміщення аеропорту повинна  задовольнити такі вимоги: мати спокійний  рельєф з ухилами 0,5 - 1,0 %_, низький рівень ґрунтових вод, супіщані або підзолисті ґрунти, незатопленість весняними паводковими водами, підвищене положення по відношенню до оточуючої місцевості (плато).

    Складські    території призначені   для  тривалого і короткотермінового зберігання вантажів. Ці території можуть частково входити в зону зовнішнього транспорту (вантажні станції залізниць, портові склади), а іноді розміщаються відокремлено від них і мають свої під'їзні шляхи. Загальна площа території складів може бути попередньо визначена з розрахунку 2-3 м² на одного жителя міста.

    Розташування  складських територій в плані  міста залежить від призначення складів. Зокрема, торгові склади розміщаються ізольовано від житлових і промислових територій з підвітреної сторони відносно промислових районів.

    Території комунальних споруд призначені для системи водопостачання, каналізації, очисних споруд, звалищ сміття тощо.

    При розміщенні комунальних споруд враховується шкідливий вплив одних видів споруд на інші, особливо при взаєморозміщенні території водозабору і очисних споруд. При цьому обов'язкове врахування вітрового режиму, напряму течії рік, напряму стоку поверхневих вод тощо.

    Зменшення шкідливого впливу промислових та інших  зон на житлові райони досягається створенням санітарно-захисних зон, ширина яких залежить від характеру технологічних процесів промисловості.

           2.3 Будівельне зонування сельбищної території

 При проектуванні житлової забудови міста важливим етапом є вирішення будівельного зонування - визначення зон різної поверховості багатоповерхової   (4  -5  і більше  поверхів),   малоповерхової (2-3 поверхи), садибної (котеджної 1-2 поверхової).

    Будівельне  зонування є передумовою для  скорочення площі житлових районів, а також зменшення капітальних  вкладень на будівництво, інженерне  обладнання й благоустрій. При будівельному зонуванні визначаються найбільш ефективні  методи використання земельної території. Найменшу площу житлової території  займає зона багатоповерхової забудови при одній і тій же величині житлового фонду.

    Співвідношення  зон різної поверхності залежить від величини міста, його значення за адміністративною і спеціальною  ознаками , природних умов, наявності  придатних для будівництво територій, наявності місцевих будівельних матеріалів і будівельної бази.

    Площа території житлових мікрорайонів визначається з розрахунку нормативної житлової площі на одного жителя, поверховості забудови й щільності житлового фонду.

    Щільність житлового фонду  є похідною величиною від щільності населення на території житлового району, яка регламентується нормами ДБН 360-92*, Київ -1993 - залежно від груп поселень і величини міста.

    Щільність населення житлового району (ДБН 360-92*, с.10) рекомендується приймати від 110 - 170 чол/га в малих містах, до 180-220 чол/га - великих містах.

    Розрахунок  території житлових мікрорайонів проводиться  за встановленим співвідношенням житлового  фонду (ЖФ м² ) в різних будівельних зонах.

Наприклад:

Населення міста  складає 1667 чол.

Житловий фонд міста - 1667*20 м^{2 =} 33 340 м²

Житловий фонд в будівельних зонах розподілений так:

• Багатоповерхова зона - 10%
• Мапоповерхова зона -   30%
• Котеджна зона   - 60%

  Отже, житловий фонд в будівельних зонах складає:

• Багатоповерхова зона - 33 340 м² * 0,10 = 3334 м²
• Малоповерхова зона -   33 340 м² * 0,30 = 10002 м²

• Котеджна зона   - 30 000 м² * 0,60 = 20004 м²

            Відповідно         до     нормативної    щільності     житлового     фонду     в багатоповерховій зоні - 4000 м²/га,   малоповерховій - 3000  м²/га,   і котеджній - 2200 м²/га. площа житлових мікрорайонів в зонах забудови складає:

в багатоповерховій зоні -3334/4000 = 0,83 га;

в малоповерховій зоні   -10002/3000 = 3,34 га;

в котеджній  зоні - 20004/2200 = 9,1 га;

Отже, площа  території мікрорайонів міста дорівнює

0,83 га + 3,34 га + 9,1 га = 13,27 га

    Розміщення  окремих будівельних зон - складний , творчий і відповідальний процес. Багатоповерхову забудову рекомендується розміщати в центральній частині  міста з розвитком в сторону  крупних промислових підприємств. Ділянки з складним рельєфом краще використовувати для малоповерхової забудови, а садибну забудову, як правило, розміщати на периферії міста.

2.4. Міські громадські центри

    При проектуванні генеральної схеми  міста передбачається створення  системи громадських центрів  для обслуговування населення - загальноміського центру, центрів житлових районів  і мікрорайонів. Формування, склад і кількість таких центрів залежить від величини міста.

    В малих і середніх містах громадський  центр може проектуватися у вигляді окремого мікрорайону, територія якого не перетинається магістральними вулицями. Таке рішення забезпечує зручне обслуговування населення і безпеку пішохідного руху всередині центру. Площа мікрорайону міського громадського центру визначається з розрахунку 5-6 м²/жителя.

    При розміщенні міста при крупному водоймищі, ріки або моря центр міста зміщається в сторону берега. Це створює умови для культурного відпочинку населення біля води і забезпечує можливість архітектурно-планувального оформлення центру в єдиному ансамблі з набережною.

    До  складу громадського центру входить  центральний міський майдан, ансамбль якого створюється основними  будівлями адміністративного, культурного, торговельного призначення тощо.

    За  архітектурно - планувальними вимогами для загальноміського центру бажано вибирати підвищене добре споглядове місце.

2.5. Вулична мережа і планувальна структура міста

    Система вулиць і доріг міста проектується з урахуванням їх функціонального  призначення, інтенсивності руху, архітектурно-планувальної організації території і характеру забудови, вимог охорони навколишнього середовища.

    Вулична мережа підпорядковується схемі  функціонального зонування і  повинна забезпечити зручні зв'язки сельбищної зони і окремих її елементів  з промисловими, транспортними і  складськими територіями, з приміською зоною.

    В практиці проектування склалися такі принципові схеми побудови вуличної мережі: прямокутна, прямокутно-діагональна, радіально-кільцева, вільна, комбінована та інші.

    При проектуванні генерального схеми плану  міста застосована змішана, комбінована система вулиць, що дозволяє використати конкретні умови рельєфу і ситуації території, призначеної для будівництва міста.

    Вулично-дорожня  мережа проектуючого міста формується вулицями і дорогами магістрального та місцевого значення, які забезпечують організацію раціональної системи міського транспорту.

    Відповідно  ДБН ширина вулиць і доріг міста  у червоних лініях приймається:

• магістральних вулиць - 50-80 метрів;
• вулиць і доріг місцевого значення -15-25 метрів

    Віддаль від краю основної проїзної частини  магістральних доріг до лінії регулювання житлової забудови приймається не меншою 50 метрів, а при застосуванні шумозахисних заходів - не менше 25 метрів.

    В плані міста особливе значення має  чітка класифікація вулиць за  їх призначенням. Тому при проектуванні вуличної мережі в плані міста  треба виділяти основні пункти притягання населення і зв'язувати їх між  собою магістралями загальноміського значення по найкоротших напрямах, уникаючи при цьому складних перетинів. Віддаль між паралельно направленими магістралями приймається в межах 800-1000 метрів.

    При проектуванні вуличної мережі аналізуються і враховується рельєф території. Враховуючи те, що вулиці є артеріями інженерних комунікацій, важливе значення мають їх повздовжні ухили.

    Для магістральних вулиць і доріг  загальноміського значення безперервного  руху найбільший повздовжній ухил за нормативами проектування - 40°/₀₀ з регульованим рухом - 50°/₀₀ районного значення - 60°/₀₀ . Наведені дані стосуються найзначніших і значних міст.

    Для великих, середніх і малих міст для  магістральних вулиць і доріг  усіх категорій найбільший повздовжній  ухил встановлений - 60°/₀₀.

    Повздовжні  ухили вулиць і доріг місцевого  значення для усіх груп поселень встановлені:

для житлових вулиць - 70°/₀₀;

для доріг  у промислових і комунально-складських зонах - 60°/₀₀;

для проїздів - 80°/₀₀; велосипедних доріжок - 40°/₀₀ .

    Якщо  ухили перевищують допустимі, то можна змінити трасу вулиці, вписавши в рельєф і зменшивши повздовжній  ухил, або зменшити його шляхом проведення земляних робіт при інженерній підготовці території для будівництва.

    Отже  вирішення функціонального зонування  на вибраній території для    будівництва    міста,    будівельного    зонування    з    розміщенням будівельних зон на сельбищній території, визначення місць для організації громадських центрів міста, проектування вуличної мережі і планувальної структури забезпечують створення генеральної схеми планування міста. (додаток 1)

    На  генеральній схемі, зокрема, малого міста графічно умовними штриховими позначеннями показуються будівельні зони за рівнем поверховості житлової зони, громадські центри, заклади обслуговування, ділянки навчальних закладів і лікувальних об'єктів, промислова, комунально-складська і транспортна зони; складські ділянки, зона відпочинку, резервні території тощо.

    На  схемі сельбищної території значного міста відображаються житлові квартали, загальноміський центр, громадські будівлі міського значення, центри житлових районів, міські парки, лісопарки, захисні насадження, магістралі міського значення, магістралі районного значення, головні пішохідні шляхи, зовнішні дороги.

    Планувальні структури міст і інших населених  пунктів повинні задовольняти функціональні, економічні і архітектурно - естетичні  вимоги, що пред'являються до містобудівного вирішення.