Зміст. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ. 

     За останні вісім років кількість осіб, які утримуються в установах кримінально – виконавчої системи, зросла майже вдвічі і станом на 1 січня 2010 року досягла 220 тисяч, 183 тисячі з яких засуджено до позбавлення волі. Серед ув’язнених 11 тисяч жінок, 3,3 тисячі неповнолітніх, понад 6 тисяч інвалідів першої та другої груп, та осіб похилого віку. Тільки за 2009 рік кількість ув’язнених та засуджених збільшилась майже на 12 тисяч осіб, а витрати на утримання однієї особи щомісяця становлять у середньому 205 гривень державних коштів.

       Такий приріст кількості засуджених значно загострив проблеми їхнього розміщення, працевлаштування та створення необхідних умов утримання. Вивчення справ цих осіб свідчить, що, як правило, більшість із них вчинили злочини, що не становлять значної суспільної небезпеки. Йде мова про створення, точніше прийняття, законопроекту “Про амністію” підприємців, які засуджені та притягнені до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

       В нинішніх умовах розвитку українського суспільства все частіше виникає певна закономірність видання актів амністії. Прийняття акту амністії зумовлює в основному неспроможність держави утримувати велику кількість засуджених. Економічний аспект є чи не головною підставою де прийняття такого кроку намагаючись вирішити проблему видатків пенітенціарної системи. Звичайно такі кроки відповідають принципам людяності, що поширені у багатьох цивілізованих країнах світу, але чи виправдають вони себе в даній ситуації на Україні? Нікому сьогодні не в новину почути те, що потрібно забезпечити цих людей роботою, нормальними умовами життя. Одні можуть впевнено стати на ноги - їх меншість, а інші у пошуках виживання знову повертаються до “справи”, якої раніше навчилися і як правило знову попадають за грати. Кожна з амністій - це половинчастий механізм, на території України, який не в змозі дати початкову допомогу в умовах суспільного безробіття, свавілля, низького життєвого рівня, - життя в цілому .

     Метою даної курсової роботи є вивчення та відображення правового механізму  амністії в Україні.

     Предметом дослідження є амністія як засіб  помилування засуджених. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Суть інституту звільнення від покарання.

     Інститут  звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів  принципу гуманізму у кримінальному  праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.

     Суть  цього інституту полягає у  тому, що за підстав, передбачених КК: 1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від: а) реального  відбування покарання, призначеного вироком суду; б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2) засудженому може бути: а) замінено покарання більш м'яким; б) пом'якшено призначене покарання.

     Звільнення  від покарання та його відбування, заміна покарання більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.

     Матеріальною  підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану її здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

     КК  передбачає такі види звільнення від  покарання та його відбування:

     1) звільнення від покарання: а)  щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

     2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); г) умовно-дострокове (ст. 81); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

     3) заміна більш м'якши покаранням: а) невідбутої частини покарання  (ст. 82); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

     4) пом'якшення призначеного покарання  (ч. З ст.74).

     Крім  того, спеціальні види звільнення від  покарання та його відбування встановлено КК щодо неповнолітніх (див. ст. ст. 104- 107 та коментар до них).

     Частина 2 ст. 74 Кримінального Кодексу України  передбачає негайне звільнення особи  від призначеного судом покарання  у випадку, якщо новий закон усуває караність (декриміналізує) діяння, за вчинення якого її було засуджено, а ч. З ст. 74 - пом'якшення (зниження) призначеного засудженому покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність див. у коментарі до ст. ст. 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

     Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

     П. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити відповідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 р., якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених КК 2001 р. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.

     Звільнення  від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи, яка  вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), Допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.

     Поведінка особи є бездоганною, якщо особа  не лише утримується від вчинення злочинів та інших правопорушень, а  й цілком дотримується загальноприйнятих  норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

     Звільнення  особи від покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити  особу від відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49). Так, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання.

       Проблема соціальної і психологічної  реабілітації людей, що після  відбуття покарань і амністій, виходять на волю, для України  залишається не лише в зв’язку з останньою амністією, яка поповнить ряди безробітних громадян, а й тому, що до її вирішення слід залучити як суспільні інституції, так і громадські функції. Адже економічна криза і бездіяльність органів влади часто сприяють перетворенню дрібних злодюжок на справжніх рецидивістів. Існують також ряд проблем, з якими доведеться зустрітися на волі: сімейні – відносини між членами сім’ї; родичами - економічними; психологічними, - тобто нерозуміння оточуючих до вас; медичними - різко погіршується здоров’я.

       Звичайно, в суспільстві є структури,  які зобов’язані допомогти в  разі необхідності: служби зайнятості  з біржами праці, жіночі консультації, центри психологічної допомоги. Людина, яка вийшла з місць  позбавлення волі потребує допомоги  спеціалістів, про що свідчать відповідні опитування. Біля 86 відсотків жінок згідні , що такі центри необхідні, та 63 відсотків готові працювати в такому центрі чи співпрацювати з ним.

       Таким чином, створення центрів  адаптації для осіб, які вийшли  з місць позбавлення волі, в яки б вони могли одержати консультації і відповідну допомогу. На сьогоднішній день це надзвичайно актуальна проблема. Причому з такими центрами повинні співпрацювати і звільнені особи. Для створення такого центру в перу чергу необхідно розробити відповідну програму саме силами громадських організацій. Але оскільки у державного апарату не вистачає ресурсів для змін ситуації, очевидно, варто хоча б ініціювати такі зміни.

       Хоч би яким тяжким був злочин, що приводить людину спочатку  на лаву підсудних, а потім і за колючий дріт, життя триває.

       І хочеться вірити, що більшість  засуджених каються через вчинене  і намагаються повернутись на  волю нормальними людьми, розпочати  нове життя. Та чи готове  суспільство до того, щоб прийняти  цих людей, зберігши власну гідність і можливість повірити в себе …

       Практика засвідчує, що в рамках  дійсності це не так просто  з різних причин. По - перше, тому, що людина, яка вийшла на волю  після відбування покарань, виявляється  ізгоєм. Тавро “зека” на все  життя - і ніякої допомоги й підтримки від держави. Не маючи ні квартири, ні роботи, ні близьких, які б були готові допомогти, він іде на нові злочини, порочне коло замикається. Зло породжує зло .

       Людина опиняється за ґратами,  де умови перебування і досвід  колег остаточно перетворюють її на соціального рецидивіста. Чому? З різних причин. В тому числі і суто матеріальних, побутових. В умовах реформ і економічної кризи установи по виконанню покарань втратили звичні господарські зв’язки, випали із системи централізованої економіки. Пенітенціарна система нині не може себе утримувати і потребує суттєвих дотацій .

       А як сьогодні з тими дотаціями,  знають всі. Тому засуджені,  які сидять без роботи і  зарплати, опиняються в становищі  відторгнутих, приречених на напівголодне  існування і хвороби. Особливо, якщо залишилася без рідних, здатних хоч якось підтримувати.

       Часто їжа не дотягує до  норми. На продукти харчування  адміністрація не виділяє достатніх  коштів. А заробити собі на  продукти харчування засуджені  не спроможні. Тільки менше половини з ув’язнених працюють. Заробітки - до півтори гривні за добу (зміну), а дотації немає. Два роки тому Кабінет Міністрів України видав постанову, в якій передбачено заходи щодо залучення відбуваючи покарання до праці. Підприємства не дуже поспішають розміщати замовлення спеціальних установ, пояснюючи це відсутністю коштів, не першочерговістю цих робіт тощо. Результат слізний.

2. Механізм дії амністії та її застосування в Україні.

      Різновидами звільнення від покарання є застосування до засуджених осіб амністії або помилування. Слово “амністія” в грецькій мові означає забуття, прощення. Амністія, як і помилування (так звана персоніфікована амністія) є актом гуманізму, милосердя і водночас довіри до осіб, до яких застосовується .

        Амністія і помилування не змінюють кримінальний закон чи судове рішення. Водночас вони мають кримінально – правове значення. Загальні положення про амністію та положення про амністію та помилування знаходять відображення в окремих нормативних актах, як це має місце в Україні, або в самому Кримінальному Кодексі України.