Кримінальне право України

           Якщо Пархоменко був би особою без громадянства, але постійно проживав би в Україні, то справа вирішувалась би так само, як і якщо б він мав громадянство. А якщо він особа без громадянства і не проживає на території України то діє реальний принцип закону про кримінальну відповідальність описаний вище.

6. Як потрібно вирішити питання, якщо Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні є злочином, у Германії поніс лише адміністративне стягнення?

 

           Якщо Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні є злочином, у Германії поніс лише адміністративне стягнення, то він усе одно не буде притягнений в Україні до відповідальності, тому що за один і той же злочин він не може понести два покарання (описано вище, запитання №2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача  № 2.

Лисенко серед  ночі розбудив свого приятеля Корсакова  і запросив його до себе додому, де, пригощаючи розбавленим спиртом, розповів, що з приміщення лікарні викрав спирт, електрокамін та друкарську машинку. Корсаков запропонував повернути викрадене і до світанку вони віднесли в лікарню електрокамін та друкарську машинку, частину спирту вони випили, а частину (10 л.) закопали на городі у Лисенка. Потім між Лисенком і Корюковим виникнула суперечка. Корюков стверджував, що Лисенко вчинив злочин. Останній не погоджувався, стверджуючи, що якщо про крадіжку спирту ніхто не дізнався, значить це не злочин.

1. Наведіть законодавче визначення поняття злочину та виділіть ознаки.
2. Чи є злочином діяння вчинене Лисенком?
3. Чи впливає на ступінь суспільної небезпеки крадіжки спирту те, що власне факт скоєння крадіжки лишився непоміченим ?
4. Як необхідно розуміти таку ознаку злочину, як “карність” ?
5. У чому виявляється “карність” у тому випадку, коли злочин скоєний, а покарання не було призначено?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Наведіть законодавче визначення поняття злочину та виділіть ознаки.

 

 Стаття 11  КК України:

«Злочином є  передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

Перше, що підкреслюється в цьому визначенні, це характеристика злочину як діяння: дії (активної поведінки) чи бездіяльності (пасивної поведінки). Це має принципове значення. Злочин як свідомий вольовий вчинок людини повинен бути виражений у конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть. Разом з тим і конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи діяння – свідомого і вольового елементів (це, наприклад, рефлекторні, інстинктивні вчинки), – не є злочином. Це і пояснює, чому в ст. 11 вказується, що злочином є лише діяння, вчинене суб'єктом злочину, яким відповідно до ч. 1 ст. 18 КК є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, тобто особа, що діє з свідомістю і волею, є достатніми для того, щоб поставити їй у вину вчинене діяння.

• Суспільна небезпечність.

Як матеріальна  ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну  можливість заподіяння такої шкоди. Це – об'єктивна властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві. Виникнення, зміна, втрата суспільної небезпечності діяння обумовлені об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, нерозривним зв'язком з тими соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві. У частині 1 ст. 11 КК суспільна небезпечність як обов'язкова ознака злочину тільки називається, її зміст закон не розкриває. Між тим порівняльний аналіз різних видів правопорушень (адміністративних, дисциплінарних тощо) свідчить, що їх суспільна небезпечність не рівнозначна суспільній небезпечності злочину: суспільна небезпечність злочину як виду правопорушення є значно більшою. Не тотожні за своєю небезпечністю і різні злочини. Досить порівняти вбивство і крадіжку.

Оцінка суспільної небезпечності діяння як ознаки злочину  відбувається на двох рівнях: по-перше, на законодавчому, коли законодавець криміналізує суспільне небезпечне діяння; по-друге, на правозастосовному, коли орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечність вчиненого злочину. Тому суспільна небезпечність і належить до оціночних понять. Критерієм оцінки суспільної небезпечності, її ступеня виступають об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочину: об'єкт, на який посягає злочин, наслідки, спосіб вчинення злочину, форма вини, мотив і мета тощо. Тільки оцінка всієї їх сукупності може розкрити об'єктивну, реальну небезпечність злочину – його тяжкість. Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочину полягає в тому, що вона, по-перше, є основним об'єктивним критерієм визнання діяння злочином, його криміналізації; по-друге, дозволяє дати класифікацію злочинів за ступенем тяжкості; по-третє, визначає межу між злочином та іншими правопорушеннями; по-четверте, є однією з загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).

• Винність

У цій ознаці відбивається найважливіший принцип  кримінального права – принцип  суб'єктивного ставлення, тобто відповідальності тільки за наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України.

Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, вказавши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, закон  про кримінальну відповідальність виключає об'єктивне ставлення, тобто  відповідальність за шкоду, заподіяну  за відсутності вини. Вина відповідно до ст. 23 КК є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Злочин являє  собою єдність об'єктивного і  суб'єктивного: діяння і психічного (свідомого і вольового) ставлення  до нього. Як діяння не може бути розкрите поза зв'язком з психічним ставленням особи до нього, так і зміст психічного ставлення (вини) не може бути визначений поза зв'язком з характером діяння: об'єктом, на який вона посягає, способом, наслідками та іншими його об'єктивними ознаками. Вина значною мірою визначає характер діяння і ступінь його тяжкості і є важливим критерієм визнання його злочином.

• Протиправність

Протиправність  як формальна ознака злочину означає  передбачення його в кримінальному  законі. Кримінальна протиправність тісно пов'язана із суспільною небезпечністю: вона є суб'єктивним вираженням об'єктивної, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Тому кримінальна протиправність – юридична, правова оцінка суспільної небезпечності, закріплена в законі. Саме суспільна небезпечність, її ступінь визначає об'єктивні межі протиправності. За цими межами питання про криміналізацію діяння поставати не може. Виділення законом кримінальної протиправності як обов'язкової ознаки злочину являє собою конкретне вираження принципу законності в кримінальному праві: кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, що вчинила таке суспільне небезпечне діяння, яке передбачено законом як злочин. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Тому, якщо навіть діяння становить небезпеку для суспільства, але не передбачене законом про кримінальну відповідальність, воно не може розглядатися як злочин.

Звідси випливає найважливіше положення про неможливість застосування кримінального закону за аналогією до діяння, що прямо  в-ньому не передбачене. Частина 4 ст. 3 КК прямо вказує, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється.

• Караність

Під караністю  розуміють погрозу застосування покарання за злочин, що міститься  в кримінально-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності і протиправності діяння. Діяння тому і є кримінальне караним, що воно суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.

У той же час  діяння, за яке в законі передбачене  кримінальне покарання, не втрачає властивостей злочину, якщо в конкретному випадку його вчинення за нього не буде призначене покарання (наприклад, після закінчення строків давності, за амністією й ін.). З урахуванням викладеного, підкреслюючи єдність ознак злочину, можна зробити висновок, що тільки наявність сукупності розглянутих чотирьох ознак – суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності – характеризує діяння, вчинене суб'єктом злочину, як злочин.

 

2. Чи є злочином діяння вчинене Лисенком?

Безумовно діяння, що скоїв Лисенко підпадає під  п. 3 ст. 185 КК України, а саме крадіжка – злочин, що полягає у таємному викраденні чужого майна поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

 

3. Чи впливає на ступінь суспільної небезпеки крадіжки спирту те, що власне факт скоєння крадіжки лишився непоміченим?

Те, що факт крадіжки спирту лишився непоміченим не впливає  на ступінь суспільної небезпеки цього діяння. В діях Лисенко є склад злочину, і тому він має бути покараний.

 

4. Як необхідно розуміти таку ознаку злочину, як “карність”?

Хоча карність і не згадана у визначенні злочину, але вона випливає із самої його суті поняття, адже вчинення злочину завжди пов'язане з відповідним покаранням. Під караністю суспільно небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань (покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Отже, караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі караність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливість застосування визначеного санкцією норми покарання.

 

5. У чому виявляється “караність” у тому випадку, коли злочин скоєний, а покарання не було призначено?

Необхідно зазначити, що караність як обов'язкову ознаку злочину, слід розуміти не як реальне застосування покарання, а саме як загрозу, можливість його застосування у разі вчинення злочину, адже особа, яка вчинила злочин, може бути звільнена як від покарання, так і від кримінальної відповідальності взагалі внаслідок позитивної посткримінальної поведінки, і це жодним чином не буде суперечити вимозі кримінальної караності, оскільки оцінка судом її особистості та вчиненого нею діяння не заперечує факту злочину. Протилежний підхід до цього питання дозволив би припускати можливу безкарність злочинних діянь, за умови певної посткримінальної поведінки.

екстрадиція карність злочин кримінальний

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача 3

Дмитрик придбав  у невстановленої особи запали до учбово-імітаційних гранат, піропатрони та бойові патрони до ПМ. Всі ці предмети він зберігав у себе вдома. Вироком суду Дмитрика було засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України.

Ознайомтесь з  постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах  про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. №3.

1. Що таке об’єкт та предмет злочину? Яка відмінність між ними?
2. Чи вірно вирішена справа?
3. Чи можуть бути зазначені речі предметами злочину, передбаченого ст. 263 КК України?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Що таке об’єкт та предмет злочину? Яка відмінність між ними?

Одним із самих спірних  питань існуючих у вітчизняній кримінально-правовій доктрині є вчення про об'єкт злочину. У науці кримінального права  не викликає сумніву, що об'єктом злочину є те, на що посягає особа, яка скоює злочин, і чому заподіюється чи може бути заподіяна шкода. Однак, питання про те, що саме входить у зміст об'єкта злочину, викликає безліч спорів.

Законодавчий перелік  об'єктів злочину дається в  ч. 1 ст. 1 КК України, – це права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства. Крім цього, перелік об'єктів злочинів міститься в назвах усіх розділів Особливої частини КК, а також диспозиціях окремих норм, наприклад ч. 1 ст. 111 КК України (державна зрада).

Визнання суспільних відносин об'єктом злочинних посягань донедавна вважалося в нашій науці єдиною і одностайною точкою зору. Однак у даний час питання про даний елемент складу злочину носить дискусійний характер. Багато дослідників відмовилися від позиції визнання суспільних відносин об'єктом злочину. Але й у нових поглядах на питання про об'єкт злочину немає єдності думок. Одні автори розуміють під зазначеним елементом складу злочину правові блага, цінності, другі – людину, інші – сферу життєдіяльності людини навіть соціальну оболонку. Існує і «примирлива» позиція ряду дослідників, що хоча і визнають об'єктом злочину суспільні відносини, але вважають, що в ряді випадків дана теорія «не спрацьовує» і не є універсальною, тому що поряд із суспільними відносинами об'єктом злочину необхідно визнавати блага, інтереси охоронювані кримінальним законом.