Примусові заходи медичного характеру

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ «ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО  І КОСМІЧНОГО ПРАВА» 
 
 
 

кафедра кримінального права

та  процесу 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право»

на тему: «Примусові заходи медичного характеру» 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка 2 курсу

202 групи  ЮІ «ІПКП»

Руденко Ірина 

Перевірила:

к.ю.н., доцент

Пісоцька  Н.М. 
 
 
 
 

Київ  – 2009

ЗМІСТ 

Вступ

1. Поняття  і підстави застосування примусових  заходів медичного характеру

   1.1 Поняття і становлення інституту примусових заходів медичного  

                характеру……………………………………………………………….. .

   1.2 Підстави до застосування примусових  заходів медичного характеру……

2. Види  примусових заходів медичного  характеру та їх кримінально-правова

    характеристика…………………………………………………………………..

   2.1 Надання амбулаторної психіатричної допомоги……………………..........

   2.2 Госпіталізація до психіатричного  закладу із звичайним наглядом………

   2.3 Госпіталізація до психіатричного  закладу із посиленим наглядом………

   2.4 Госпіталізація до психіатричного  закладу із суворим наглядом…………

3. Продовження,  зміна і припинення застосування  примусових заходів  

    медичного характеру…………………………………………………………...

Висновки……………………………………………………………………... …...

Список  використаних джерел……………………………………………………. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ  

      Актуальність  теми. Конституція України встановлює, що саме людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3) і кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28). І саме, зокрема, для забезпечення цього положення відповідне завдання покладено на судову гілку влади нашої держави. Зокрема норми кримінального і кримінально-процесуального законодавства передбачають відповідні положення, дотримання яких сприяє гуманному, об’єктивному, ефективному здійсненню правосуддя, особливо щодо осіб, які скоїли небезпечні діяння, страждаючи  на психічні хвороби або інші психічні розлади. Скоєння суспільно небезпечних дій психічно хворими є великою негативною проблемою в нашому суспільстві. Ці особи за своєю суттю відрізняються від звичайних злочинців. У вирішенні цієї проблеми беруть участь психіатри, юристи, робітники органів внутрішніх справ, прокуратури і суду. Це й зумовлює відмінність та актуальність застосування примусових заходів. 

      Примусові заходи медичного характеру - це заходи державного примусу, застосовуються судами до осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності або  в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання, на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними. 

      Дану  проблему розглядали та досліджували також такі відомі національній та зарубіжні юристи та науковці як Беклиміщев О.В., Трахтеров В.С., Лунц Д.Р., Шаренко С.Л.   

      Об`єктом  дослідження є норми кримінального  законодавства України, а також  відповідні положення норм законодавства, що містяться в “Основах законодавства України про охорону здоров‘я”. 

      Предметом дослідження – є суспільні відносини, які виникають в наслідок вчинення злочину особою, яка визнана неосудною. 

   Мета  роботи реалізується шляхом виконання  таких завдань:

• дослідити загальні теоретичні положення інституту примусових заходів медичного характеру;
• розкрити підстави застосування відповідних заходів медичного характеру;
• дослідити види примусових заходів медичного характеру і дати їх відповідну кримінально-правову характеристику;
• встановити юридичні наслідки продовження, зміни та припинення застосування примусових заходів медичного характеру.

 

     У відповідності з цілями, предметом  і логікою дослідження структура даної роботи включає в себе вступ, виклад основної суті проблематики у трьох розділах та відповідних підрозділах, висновок та список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   1.1 Поняття і становлення  інституту примусових  заходів медичного   

        характеру 

         Дослідження історії виникнення інституту примусових заходів медичного характеру дає змогу, по-перше, порівняти досягнення психіатрії на певних етапах і визначити можливість законодавця обґрунтовано та повно закріпити цей інститут у юридичних нормах, по-друге, прослідкувати, яким чином держава в особі уповноважених осіб реагувала на вчинення суспільно небезпечних та караних діянь психічно хворими і які заходи застосовувалися до таких осіб. 

     Вперше  в законодавчих актах положення, що встановлюють суспільне піклування хворих, калік і вбогих, з’являються  після прийняття на Київській  Русі християнства (988 рік). Так, за Статутом князя Володимира про церковні суди було визначено, що «церковному або єпископському суду підлягали, крім злочинів і позовів по справам сімейним, чарівники, чаклуни, готувачі отруї та усі справи, які стосуються людей, що знаходяться в церковному відомстві. До них відносилися усі особи, що підлягають піклуванню – вдови, сироти, кульгаві, сліпі; у церковному підпорядкуванні перебували «странноприимные» (рос.) будинки, лікарні, лікарі» [13]. Вказані особи, що підлягали піклуванню, утримувалися в монастирі для застосування церковних засобів лікування з метою «вигнання бісів». 

     Законодавчі ж положення, що стосуються душевнохворих у кримінальному процесі, вперше з’являються в Росії та Україні у 1669 році в «Новоуказных статьях о татебных, разбойных и убийственных делах» (ст.108), де міститься вказівка на те, що «Аще бесный убьет, неповинен есть смерти» [14], і говорилося про недопущення залучення душевнохворих у свідки нарівні із глухонімими й дітьми («а глухих, немых и бесных и которые в малых летах... в обыск не писать и их не допрашивать»). 

     На  рубежі XVIII та XIX століть починається  поступове зближення піклування психічно хворих з іншими аналогічними заходами, що здійснюються медициною. Здійснення над душевнохворими опіки  також було передбачено сенатським Указом 1815 року; його підставою служило офіційне визнання хворого божевільним. Такі хворі за своїм правовим положенням прирівнювалися до малолітніх. [15. – C.141] 

     Починаючи з к. XIX – поч. XX століття визначення психічного слабоумства як характерної ознаки особи яка враховується при притягенні її до відповідальності стало невід’ємною частиною при застосуванні карного, а пізніше кримінального законодавства. Вони розглядалися системно декількома галузями знань, такими як судова психіатрія, кримінальне право, судова медицина, кримінально-процесуальне право. 

     Вперше  в сучасному його трактуванні  поняття примусових заходів медичного  характеру було визначено саме Кримінальним кодексом України.  

     Примусові заходи медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. [  ] 

     Тобто, під цим поняттям можна розуміти надання за рішенням суду психіатричної  допомоги у примусовому порядку  особі, яка вчинила суспільно  небезпечну дію (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння, передбаченого  Особливою частиною Кримінального кодексу, з метою її обов’язкового лікування, охорони прав та законних інтересів зазначеного хворого та інших осіб, а також запобігання вчиненню особою, до якої застосовано такі заходи нових суспільно небезпечних діянь. [     ].

     Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, догляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади. [   ]. 

     Щодо надання амбулаторної психіатричної допомоги, то вона являє собою такий вид психіатричної допомоги що включає в себе  обстеження  стану психічного  здоров'я осіб на підставах та  в  порядку,  передбачених  відповідним законом  та  іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах. [    ]. 

     Важливою  відмінністю саме цих заходів є те, що вони не є кримінальним покаранням. Метою та кінцевим результатом які переслідує держава в особі відповідних органів при призначення примусових заходів медичного характеру є не покаранням. Останнє в свою чергу являє собою вияв кримінальної відповідальності особи при порушенні кримінально-правового припису закону і таким чином – засобом примусу. А застосування примусових заходів медичного характеру переслідує мету, з одного боку, застосування лікувально-реабілітаційних заходів саме стосовно психічно хворих осіб, а з іншого - захист суспільства від небезпечних дій, які можуть вчинятися такими особами з хворобливих мотивів. Щодо відмінності від інших видів психіатричної допомоги у тому, що лише вони застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв’язку із вчиненням ними суспільне небезпечного діяння, передбаченого Кримінального кодексу України.

     Таким чином, можна визначити, що примусові заходи медичного характеру - це різновид медичних заходів, що застосовуються до душевно хворих без їх згоди або згоди їхніх законних представників.

1.2 Підстави до застосування  примусових заходів  медичного 

      характеру

      Примусові заходи медичного характеру – є одним із видів психіатричної допомоги громадянам, які страждають на психічні розлади. 

     За  загальним правилом,  застосування до неосудної (обмежено осудної) особи  примусових заходів медичного характеру  є можливим за умов, якщо було доведено факт вчинення відповідною особою суспільно  небезпечного діяння, яке містить ознаки конкретного злочину, а також яка за своїм психічним станом являє небезпеку для суспільства. 

      Хоч законодавче поняття психіатричної  допомоги і містить більше широке поняття «діяння», яке містить  обидва стани його здійснення, але  саме щодо примусових заходів медичного характеру не лише теоретично, але й практично є більш актуальним та чітким використання єдиного конкретного стану здійснення цього діяння – саме шляхом вчинення дії (активної).  

      Більш конкретно відповідні підстави застосування примусових заходів медичного характеру  містяться у ст.93 Кримінального  кодексу України , згідно з нормою якої ці заходи можуть бути застосовані  до осіб

• які  вчинили  у  стані  неосудності  суспільно  небезпечні діяння;
• які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
• які  вчинили  злочин  у стані осудності,  але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або  під  час  відбування покарання.

 

Тобто, згідно цієї статті, відповідні заходи можуть бути застосовані

судом до осіб, які вчинили:

1. суспільно небезпечне діяння у стані неосудності. Неосудність – це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Наявність відповідного стану при вчиненні злочину або виникненні в період часу між вчиненням злочину та моментом постановлення вироку виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності. [2. - ст.19]. Цей стан неосудності визначається лише на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння.