Центробанк

Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Ноября 2011 в 22:03, курс лекций

Описание работы

Сутність інфляції. Інфляція — це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Наприклад, збільшення маси грошей за місяць на 15% протягом двох-трьох років неминуче викличе інфляційне знецінення грошей, оскільки економіка жодної країни не в змозі забезпечити відповідне збільшення фізичних обсягів пропозиції на товарних ринках. Таким же буде результат, коли грошова маса залишається незмінною чи зростає незначно, наприклад на 5% за рік, зате фізичні обсяги виробництва товарів і послуг скорочуються щорічно на 10—15% протягом кількох років, тобто постійно грошова маса буде швидко зростати відносно cпадаючих обсягів виробництва у натуральному виразі.

Работа содержит 16 файлов

ГКТема 6.doc

— 716.50 Кб (Открыть, Скачать)

ГКТема 7.doc

— 255.50 Кб (Скачать)

ГКТема 8.doc

— 330.00 Кб (Скачать)

ГКТема 9.doc

— 307.00 Кб (Скачать)

Zmist.doc

— 44.50 Кб (Открыть, Скачать)

ГК-екз-питання.doc

— 28.00 Кб (Открыть, Скачать)

ГКТема10.doc

— 777.00 Кб (Открыть, Скачать)

ГКТема11.doc

— 835.00 Кб (Скачать)

  У багатьох країнах світу, крім централізованої  платіжної системи, функціонують децентралізовані системи. Наприклад, у США поруч із централізованою платіжною системою Fed Wire, що належить ФРС і за якою кожний федеральний резервний банк є водночас розрахунковою палатою для банків свого округу, функціонує децентралізована система міжбанківських клірингових розрахунків — CHIPS (Clearing House Interbahk Payments System).

  Незалежно від характеру і структури платіжної системи центральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

  • розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функціонування платіжної системи;
  • організації і проведенні міжбанківських розрахунків;
  • наданні комерційним банкам надкоротких кредитів (внутрішньоденних — daylight overdrafts і нічних — оvernights) на завершення міжбанківських розрахунків;
  • ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбанківських розрахунків, наприклад проведення міжбанківського клірингу;
  • проведенні остаточних розрахунків за операціями між учасниками розрахунково-клірингових центрів.

  Центральний банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує:

  • мінімізацію банківських ризиків;
  • концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових резервів комерційних банків;
  • належний рівень безпеки системи розрахунків;
  • ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків;
  • нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;
  • оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілізації фінансового стану банків—учасників ринку платіжних послуг;
  • взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із системою обігу цінних паперів тощо.

  Центральний банк, користуючись підтримкою держави, має можливість забезпечувати платіжну систему потужними засобами телекомунікацій і впроваджувати у міжбанківські розрахунки системи термінових переказів великих сум у режимі реального часу класу RTGS (Real-Time Gross Settlement). За останнє десятиліття багато країн упровадили систему RTGS. Із метою ефективного проведення монетарної політики в межах Європейського Союзу центральні банки країн — членів ЄС запровадили Транс- 
європейську автоматизовану систему термінових переказів великих сум у реальному часі — TARGET (Trans-European Automated Real-Time Gross-Settlement Express Transfer System), що зв’язала між собою системи класу RTGS країн-учасниць. Система TARGET призначена для здійснення операцій між ЄЦБ, національними центральними банками країн-учасниць і комерційними банками Європи.

  В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних  міжбанківських розрахунків, що забезпечує здійснення розрахунків на всій території країни.

  Участь  центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення.

  По-перше, кредити центрального банку — це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність центрального банку впливає також на рівень ринкових процентних ставок.

  По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності. Комерційні банки мають можливість регулювати свою ліквідність за рахунок кредитів міжбанківського ринку, проте цим кредитам притаманний високий системний ризик, зумовлений чутливістю банківської системи до крахів окремих банків, пов’язаних ланцюгом кредитних і розрахункових відносин. Крім того, через міжбанківський кредитний ринок, з точки зору банківської системи в цілому, здійснюється лише горизонтальний перерозподіл вільних (надлишкових) резервів між банками, тоді як за рахунок кредитів центрального банку збільшується загальна банківська ліквідність. Центральний банк як кредитор останньої інстанції взагалі повинен брати участь у створенні системи банківської безпеки, призначенням якої є запобігати системному ризику і втраті довіри до банківської системи.

  По-третє, кредити центрального банку — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

  Комерційні  банки звертаються до центрального банку як до кредитора у випадках, коли:

  • банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у зв’язку із зростанням обсягу ВВП;
  • спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів з банків. Як наслідок такого вилучення складаються умови, загрозливі для стабільності банківської системи. Завдяки кредитам центрального банку комерційні банки отримують резерви для регулювання потенційного відпливу вкладів. У свою чергу, центральний банк своїми кредитами запобігає банківській кризі (паніці), відновлює довіру до банківської системи;
  • є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок. Центральний банк вирішує проблему надання кредиту у такій ситуації індивідуально у кожному випадку. При цьому він повинен орієнтуватися на мінімізацію можливих втрат, зокрема від морального ризику;
  • виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності. Комерційні банки отримують надкороткі кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов’язкового резервування тощо.

  Центральні  банки використовують різні способи  кредитування (рефінансування) комерційних  банків:

  • надання ломбардних кредитів;
  • купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО;
  • редисконтування векселів.

  Нині  основний спосіб кредитування — це надання ломбардних кредитів під  заставу цінних паперів, насамперед державних цінних паперів, що обертаються на організованому ринку. Вартість застави повинна перевищувати суму ломбардного кредиту. Банк-позичальник зберігає право власності на депоновані в центральному банку цінні папери, проте якщо кредит своєчасно не погашається, право власності переходить до центрального банку. Після реалізації цінних паперів центральний банк утримує із виручки суму основного боргу із нарахованими процентами.

  Центральні  банки використовують два методи надання ломбардних кредитів:

  • прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;
  • тендерний (аукціонний) метод. Банки — потенційні позичальники подають кредитні заявки центральному банку, який організовує торги. Тендери бувають кількісні та цінові. Проведення кількісних тендерів передбачає, що банки вказують у заявках тільки суму кредиту. Заявки задовольняються за фіксованою процентною ставкою. Якщо попит на кредит з боку комерційних банків перевищує пропозицію центрального банку, то кредитні заявки задовольняються пропорційно.

  Проведення  цінових тендерів передбачає, що банки  — потенційні позичальники вказують у заявках не тільки суму кредиту, а й процентну ставку. На цінових тендерах використовується дві моделі організації торгів: американська й голландська. Американська модель передбачає, що заявки банків-учасників ранжуються, виходячи з рівня запропонованої процентної ставки, у міру спадання, а потім центральний банк задовольняє їх у такому самому порядку, починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичерпання встановленого на тендері обсягу кредитів. Голландська модель передбачає, що всі заявки банків будуть задоволені за останньою процентною ставкою, яка увійде у список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється центральним банком.

  У 80—90-ті роки у країнах з розвинутою економікою значно зросла роль такого способу рефінансування комерційних банків, як проведення операцій із цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Операція РЕПО з рефінансування комерційного банку складається з двох частин. У першій частині цієї операції комерційний банк продає цінні папери центральному банку. Водночас комерційний банк бере на себе зобов’язання викупити цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов’язання на зворотну купівлю відповідає зобов’язанню на зворотний продаж, що його бере на себе Центральний банк. Слід додати, що зворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни первісного продажу. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який має отримати центральний банк, що є покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині операції РЕПО.

  Редисконтування векселів центральні банки розвинутих країн останнім часом активно  не проводять. До створення ЄСЦБ цей  спосіб рефінансування комерційних банків використовував, зокрема, Німецький федеральний банк (Бундесбанк). Починаючи з 1999 р. він застосовує ті методи рефінансування, які визначає ЄСЦБ і які були вже розглянуті. Особливість політики рефінансування Бундесбанку полягає у характері забезпечення, під яке він кредитує комерційні банки. Згідно з рішенням ЄСЦБ забезпечення кредитів, яке дістало назву гарантій, поділяється на дві категорії: гарантії першої категорії і другої. Гарантії першої категорії визначаються за єдиними критеріями, установленими ЄСЦБ. Це насамперед боргові державні зобов’язання, що обертаються на організованому ринку. Гарантії другої категорії визначаються національними центральними банками з урахуванням національних особливостей грошового ринку. Так, Бундесбанк включає до гарантій другої категорії комерційні векселі, а також кредитні вимоги комерційних банків до підприємств-резидентів, тобто боргові зобов’язання підприємств. Перш ніж прийняти цінні папери як забезпечення кредиту, Бундесбанк аналізує платоспроможність векселедавця або боржника за кредитом, використовуючи спеціально розроблену методику. Базою для проведення аналізу слугує звітність боржника, опитування керівників підприємства-боржника та інша додаткова інформація про поточний розвиток підприємства. Політика Бундесбанку щодо рефінансування комерційних банків більшою мірою, ніж політика інших центральних банків, орієнтована на вирішення проблеми опосередкованого кредитування реального сектору економіки на основі урахування обсягів попиту на кредит і оцінки кредитного ризику.

  Порядок кредитування комерційних банків у  різних країнах має свої особливості. У США Федеральні резервні банки здійснюють рефінансування комерційних банків шляхом надання прямих ломбардних кредитів через так зване «дисконтне віконце».  
У межах ЄСЦБ комерційні банки мають можливість без обмежень користуватись прямим ломбардним нічним кредитом (овернайт), який надається центральними банками під найвищу процентну ставку на грошовому ринку. Водночас банки мають можливість розмістити свої надлишкові резерви у центральних банках на нічні депозити під найменшу процентну ставку грошового ринку. Щотижня ЄЦБ проводить тендер, на якому комерційні банки мають можливість отримати кредит строком на два тижні. Щомісяця ЄЦБ проводить тендер, на якому комерційні банки мають можливість отримати кредит строком на три місяці. Усі кредити надаються банкам єврозони через національні центральні банки під заставу цінних паперів.

  В Україні Національний банк поступово  освоює методи кредитування комерційних  банків, що є загальноприйнятими у світовій банківській практиці.

  Орган банківського регулювання  та нагляду. Успішне регулювання центральним банком грошового ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави. У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього завдання регулювання банківської діяльності. Що стосується нагляду за діяльністю банків, то його, крім центрального банку, можуть здійснювати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту. Наприклад, у Німеччині та Японії створені наглядові банківські структури під егідою міністерства фінансів, які тісно співпрацюють з центральними банками (Федеральне відомство з контролю за банками в Німеччині і Бюро банків у Японії). Прикладом структури банківського нагляду, незалежної від центрального банку й уряду, є Федеральна корпорація страхування депозитів у США, підзвітна Конгресу.

  Терміни «регулювання банківської діяльності»  та «нагляд за діяльністю банків»  цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв’язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

  Під регулюванням банківської діяльності розуміють:

  • використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;
  • ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;
  • застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

  Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів, зокрема, належать:

  • вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;
  • вимоги щодо ліквідної позиції банків;
  • вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприклад, установлення для банків нормативів, що регламентують максимальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «великих» кредитів);
  • обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.

ГКТема12.doc

— 274.00 Кб (Открыть, Скачать)

ГКТема13.doc

— 206.00 Кб (Открыть, Скачать)

ГКТема13-.doc

— 206.50 Кб (Скачать)

ГКТема 1.doc

— 459.00 Кб (Открыть, Скачать)

ГКТема 2.doc

— 425.00 Кб (Открыть, Скачать)

ГКТема 3.doc

— 1.11 Мб (Открыть, Скачать)

ГКТема 4.doc

— 1,014.50 Кб (Открыть, Скачать)

ГКТема 5.doc

— 314.00 Кб (Открыть, Скачать)

Информация о работе Центробанк