Центробанк

  Принцип єдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установи системи об’єднані спільністю цілей  і завдань, що стоять перед НБУ. Усі  вони керуються єдиними правовими  нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.

  Принцип вертикальної структури управління системою НБУ означає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі. Так, начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно із наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ. Cтруктури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядковуються вищестоящим органам НБУ, не маючи ніяких горизонтальних зв’язків підпорядкування місцевим органам влади й управління.

  Закон України «Про Національний банк України» визначає основні напрями діяльності (функції) банку. НБУ як емісійний центр готівкового обороту започаткував емісію українського карбованця у 1992 р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовували у грошовому обороті рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996 р. НБУ здійснює емісію національної валюти — гривні і копійок.

  Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обороту на території України. НБУ прогнозує готівковий оборот, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

  Тенденції розвитку готівкового грошового обороту відбивають економічні процеси, що мають місце в Україні (табл. 11.4).

  Таблиця 11.4

ДИНАМІКА  ГОТІВКОВОЇ ГРОШОВОЇ МАСИ В ОБІГУ УКРАЇНИ

  (на  кінець періоду)

  У період зростання інфляційних процесів (1992—1993 рр.) готівкова маса зростала високими темпами. З початком стабілізаційних процесів і зниженням темпів інфляції намітилась позитивна тенденція, зокрема скорочення темпів зростання готівки, проте її частка у загальній грошовій масі все ще залишається високою. На початок 2002 р. вона становила 43%, що значно перевищує цей показник у країнах з розвинутою ринковою економікою (5—10%).

  Перспективи скорочення готівкової грошової маси пов’язані зі:

• стабілізацією економіки;
• удосконаленням системи оподаткування;
• скороченням тіньового сектора економіки;
• підвищенням рівня надійності банків і зростанням довіри до них;
• запровадженням високоефективних банківських технологій у сфері розрахунків, зокрема Національної системи масових електронних платежів, розробленої НБУ.

  Виконуючи роль банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкою через свою мережу територіальних управлінь, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування комерційних банків.

  Реформування  банківської системи України  наприкінці 80-х років обумовило  необхідність розроблення нової системи міжбанківських розрахунків, яка б відповідала потребам дворівневої банківської системи. У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП).

  СЕП — це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків  між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України. У межах цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином:

• через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;
• із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації;
• за кожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валових розрахунків (система брутто);
• з ініціативи платника — банку, який дебетує свій рахунок;
• у межах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків.

  СЕП працює у файловому режимі обміну інформацією — у режимі оф-лайн. Це режим, за якого існує певний часовий проміжок між моментами списання коштів із коррахунку банку-відправника та зарахування їх на коррахунок банку-отримувача. Цей проміжок часу і визначає швидкість перерахунку коштів через СЕП.

  Принципові  здобутки, пов’язані з упровадженням СЕП:

• прискорення розрахунків та обігу грошових коштів;
• зменшення документообігу та здійснення переходу до безпаперової технології;
• зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських платіжних документів і підвищення рівня безпеки розрахунків;
• мінімізація банківських ризиків (усунення кредитного ризику, зниження ризику ліквідності та обмеження системного ризику);
• підвищення можливостей НБУ щодо регулювання грошового ринку.

  У 2001 р. НБУ запровадив Систему термінових переказів, що працює в режимі он-лайн. Це режим, за якого кошти миттєво переказуються на коррахунок банку-отримувача. Подальший розвиток електронних міжбанківських розрахунків НБУ має намір здійснювати за онлайновими технологіями, орієнтуючись на новітні програмно-технічні засоби.

  НБУ як кредитор комерційних банків поступово  освоює методи кредитування, що є загальноприйнятими у світовій банківській практиці. Протягом 1991—1993 рр. НБУ за завданням уряду розподіляв свої кредити головним чином серед колишніх державних банків і спрямовував їх на підтримку переважно державного сектору економіки, тобто проводив селективну політику адресного рефінансування комерційних банків.

  Починаючи з 1994 р. з метою забезпечення рівного доступу для усіх банків до кредитів центрального банку НБУ запровадив проведення кредитних аукціонів — цінових, за американською моделлю. Розвиток ринку державних цінних паперів дав змогу НБУ запровадити, починаючи з 1996 р., ломбардне кредитування комерційних банків під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Характерною особливістю ломбардних кредитів було надання їх банкам переважно для короткострокової підтримки їх ліквідності — до 10 днів. У 1997 р. Національний банк запропонував ще один спосіб рефінансування — операції з цінними паперами на умовах угоди прямого РЕПО, які стали додатковим джерелом підтримки ліквідності комерційних банків.

  Починаючи з 2001 р. НБУ здійснює короткострокове (до 14 днів) та середньострокове (до 6 місяців) рефінансування комерційних банків шляхом проведення щотижня кредитних тендерів. Рефінансування (кредитування) здійснюється під забезпечення державними цінними паперами або врахованими банками векселями. Процентна ставка рефінансування, що встановлюється під час проведення тендера, визначається залежно від попиту банків на кредит і можливої пропозиції з боку НБУ. Вона не може бути нижчою, ніж облікова ставка НБУ.

  Для підтримки миттєвої ліквідності  комерційних банків НБУ запровадив постійно діючу лінію рефінансування. Через цю лінію він надає банкам нічний кредит (оверлайт) під забезпечення державними цінними паперами. Кредит надається за процентною ставкою (ломбардною), яку НБУ оголошує щоденно і яка не повинна бути меншою, ніж облікова ставка НБУ плюс один процентний пункт.

  Проблемним  банкам, яким загрожує банкрутство, НБУ може надавати стабілізаційний кредит. Умови отримання цього кредиту:

• розроблення комерційним банком ефективної програми фінансового оздоровлення;
• позитивна експертна оцінка програми службою банківського нагляду НБУ;
• наявність забезпечення кредиту у вигляді високоліквідних активів комерційного банку чи гарантії (поручительства) фінансово-стабільного банку.

  Мета  кредиту — сприяти відновленню  платоспроможності та ліквідності  банку.

  Існуюча в Україні система рефінансування комерційних банків спрямована переважно на управління ліквідністю грошового ринку. Що стосується підтримки центральним банком ресурсної бази комерційних банків з урахуванням попиту на середньо- та довгострокове фінансування потреб реального сектору економіки, то ця проблема в Україні не вирішується. Більшу частину грошей (платіжних коштів) НБУ до 2000 р. емітував в обіг шляхом проведення операцій з державними цінними паперами (ОВДП), тобто кредитуючи уряд з метою вирішення бюджетних проблем. Так, за період з 1993 до 1999 р. вимоги НБУ до уряду зросли з 131 млн грн до 19,7 млрд грн. Упродовж 2000—2001 рр. основним каналом емісії в обіг платіжних засобів були операції НБУ з придбання іноземної валюти, які дали змогу йому поповнити загальну суму валютних резервів з 1,0 млрд дол. до 2,96 млрд дол. США. Водночас за період з 1993 до 2001 р. вимоги НБУ до банків зросли із 148 млн грн до 1,57 млрд грн.

  НБУ згідно з Законом «Про Національний банк України» здійснює регулювання  діяльності банків та банківський нагляд. Значну роль у виконанні цієї діяльності відіграє служба банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату ця служба представлена комісією з питань нагляду та регулювання банківської діяльності та Генеральним департаментом банківського нагляду. До складу Генерального департаменту входять:

• Департамент реєстрації та ліцензування банків;
• Департамент інспектування та моніторингу банків;
• Департамент реорганізації та ліквідації банків;
• кілька управлінь.

  Спираючись  на світовий банківський досвід, НБУ  використовує різні форми і методи банківського регулювання та нагляду, а саме:

• визначає порядок і здійснює реєстрацію банків та видачу їм ліцензій на здійснення банківської діяльності;
• визначає положення, що регламентують різні аспекти діяльності банків, принципи та стандарти бухгалтерського обліку, правила складання звітності;
• установлює для банків обов’язкові економічні нормативи, що регламентують достатність капіталу, ліквідну позицію банків, кредитний ризик, ризик інвестування і ризик відкритої валютної позиції, і контролює дотримання цих нормативів;
• здійснює нагляд за діяльністю банків у формі безвиїзного нагляду і виїзного інспектування банків. За результатами інспекційної перевірки НБУ визначає рейтингову оцінку діяльності банку за системою CAMEL;
• визначає порядок формування резервів на покриття ризиків. Здійснює контроль за формуванням резервів для відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності, розміщення коштів на коррахунках та депозитах в інших банках, операцій з цінними паперами і дебіторської заборгованості;
• визначає порядок гарантування банківських депозитів фізичних осіб;
• застосовує до банків певні заходи впливу з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків, аж до реорганізації та ліквідації банків.

  За  період з 1992 до 2001 р. кількість банків, зареєстрованих НБУ, зросла з 133 до 189. За цей же період 87 банків було ліквідовано у зв’язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин.

  НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики проводить консультації з Кабінетом Міністрів з питань монетарної політики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноекономічної політики держави.

  НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. Відповідно до Закону «Про Національний банк України» кошти державного бюджету та позабюджетних фондів повинні зберігатися в НБУ, на рахунках Державного казначейства. Для створення оптимальних умов ефективного управління коштами бюджету НБУ запровадив систему обслуговування коштів державного бюджету через консолідований рахунок Державного казначейства, що діє на зразок кореспондентського рахунку комерційного банку. Державному казначейству надана можливість проводити розрахунки за коштами державного та місцевих бюджетів через Систему електронних платежів НБУ.