Форми та види кредиту в ринковий економици

— умовна (виникає у разі, коли іпотечною угодою встановле­но, що вона набирає чинності з моменту виконання передбаченої цією угодою умови);

— договірна (виникає на основі іпотечної угоди).

Відповідно до українського законодавства сума іпотечного кредиту не може перевищувати 70 % від оціночної вартості пред­мета іпотеки. Основне зобов'язання за таким кредитом підлягає амортизації шляхом поступового зменшення його вартості вна­слідок внесення платежів позичальником. Зобов'язання за де­кількома договорами про іпотечний кредит можуть бути рефор­мовані у консолідований іпотечний борг, що має об'єднувати зобов'язання не менш як трьох боржників. Сума окремого консо­лідованого іпотечного боргу під час реформування зобов'язань по­винна бути не меншою за 200 тис. євро за курсом НБУ на дату здійснення такої операції. Одночасно з таким реформуванням кредитор створює іпотечні пули, які об'єднують об'єкти нерухо­мості, передані в забезпечення за окремими договорами про іпо­течний кредит. З метою збільшення кредитних ресурсів креди­тор, який є власником іпотечних активів, може випускати іпотеч­ні сертифікати для розміщення на ринку.

Лізинговий кредит є формою майнового кредиту, який перед­бачає передачу банком у користування об'єкта лізингу (рухомого та нерухомого майна) на умовах оренди з набуттям права володін­ня та розпорядження ним у встановлених лізинговою угодою межах. Термін "лізинг" використовується для позначення різних операцій, пов'язаних з орендою товарів довготермінового корис­тування. Серед них короткострокова оренда, або рейтинг - до року; середньострокова. або хайринг – 1-3 роки та довгострокова, або власне лізинг - 3-20 років.

Лізинг - це підприємницька діяльність, спрямована на інвес­тування власних чи залучених фінансових ресурсів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням, за умови сплати лі-зингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути різне рухоме (машини, обладнання, транспорт­ні засоби, обчислювальна, інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, системи телекомунікацій та ін.) майно, що належить до основних фондів. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ді­лянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підпри­ємств та їх відокремлені структурні підрозділи. 1 Основними учасниками лізингової угоди є лізингодавець — банківська або небанківська фінансова установа, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду, лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, що набуває право володіння та роз­порядження об'єктом лізингу у визначених лізинговою угодою межах за умови сплати періодичних платежів, та виробник, або постачальник об'єкта угоди.

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лі­зингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодер-жувачем.

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю його видів та форм, великим вибором моделей лізингових контр­актів. Найпоширенішими є два види: оперативний та фінансо­вий.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладен­ня якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не мен­ший строку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізин­гу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізин­гових платежів за період дії договору фінансового лізингу повин­на включати не менше 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу за договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залиш­ковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укла­дання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лі­зингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовже­ний або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержу­вачу за договором лізингу.

Особливості реалізації лізингових угод та складу їх учасників зумовлюють поділ лізингу на такі форми: зворотний, пайовий та міжнародний.

Зворотний лізинг — це лізингова угода, що передбачає набут­тя лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.

Пайовий лізинг забезпечує здійснення лізингу на основі укла­дення багатостороннього договору та залучення декількох креди­торів, які інвестують свої кошти в об'єкт лізингу.

За міжнародного лізингу одна зі сторін лізингової угоди є не­резидентом.

Участь в лізинговій угоді створює переваги для всіх її учасни­ків. Лізингоодержувач набуває в користування додаткові основні фонди не відволікаючи для цього кошти з обігу, а сплату лізинго­вих платежів здійснює з доходу, одержаного внаслідок їх вико­ристання. Лізингодавець забезпечує диверсифікацію своєї діяль­ності та одержує додатковий дохід. Виробник або постачальник об'єкта лізингу збільшує обсяги реалізації та ринки збуту своєї продукції. Проте порівняно з банківським кредитом у грошовій формі лізинговий кредит може передбачати більш високу плату за користування та виявитися економічно невигідним у коротко­строковому періоді.

Ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингової угоди здійснює його продавець (постачальник) на основі угоди, укладе ної між лізингоодержувачем і продавцем. Відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язань щодо якості, комп­лектності, справності об'єкта лізингової угоди, його доставки, за­міни, монтажу тощо несуть продавець (постачальник) основних фондів, якщо їх вибір здійснювався лізингоодержувачем, та солі­дарно продавець і лізингодавець у разі, якщо лізингодавець здій­снював вибір об'єкта угоди.

Лізингові операції виконуються на основі платності. Оплата за користування об'єктом лізингу здійснюється лізингоодержува­чем шляхом внесення регулярних лізингових платежів. Розміри, форма, способи та строки внесення лізингових платежів визнача­ються за домовленістю сторін і фіксуються в лізинговій угоді. Лі­зингові платежі включають такі елементи:

— суму, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, який амортизується за строк, за який вноситься лізинговий пла­тіж;

— суму, що сплачується як відсоток за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу;

— комісійну винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

— відшкодування страхових платежів, якщо об'єкт лізинго­вої угоди є застрахованим лізингодавцем;

— інші витрати лізингодавця, що передбачені договором лі­зингу.

Факторинговий кредит відображає відносини між суб'єктами факторингової угоди з приводу придбання банком грошових ви­мог постачальника до покупця та їх дострокової інкасації за вина­городу.

Факторинг (англ. factor — посередник) — операція з перепо­ступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи дру­гому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вар­тості такого боргу першому кредитору. Здійснюється шляхом про­ведення факторингових операцій, які є різновидом торговельно-комісійних операцій, поєднаних з кредитуванням оборотного ка­піталу клієнта. Головна мета факторингу полягає у забезпеченні своєчасної оплати товарів, відвантажених постачальником вико­наних робіт або наданих послуг. Основний механізм досягнення цієї мети — надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов'язання платника. Тому факторинг поєднує багато банівських послуг: розрахунково-платіжних, кредитних, аудитор­ии х, інформаційних, ведення обліку тощо.

Уперше факторинг виник у США наприкінці XIX ст., згодом Очали застосовувати в промислово розвинутих країнах Західної пропи. У країнах з розвинутою ринковою економікою факторин-ні операції є досить поширені.

Основними причинами, що обумовили появу факторингу, є ачні поширення на Заході комерційного кредиту та збільшення лькості випадків, коли комерційні кредитори відчували фінан-пий дефіцит ще до закінчення строків кредитування. І, як реак-я на такі потреби підприємств, виникли спеціалізовані компа-ії, що почали заробляти на достроковому погашенні чужих бор-в. При цьому прибуток вони одержували у вигляді різниці між мою, що сплачувалася достроково ними кредиторові, і сумою, держуваною від боржника на дату "дозрівання" боргу.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор (банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької ді­яльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факто­рингові операції) і клієнт (фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності).

Факторинг направлений на поповнення обігових коштів під­приємств, які працюють на умовах відстрочки платежу. До основних видів факторингу належать такі:

— факторинг з регресом — це фінансування клієнта під уступ­ку ним права грошового зобов'язання до третьої особи (боржни­ка). У разі невиконання боржником зобов'язань за контрактом у встановлений термін, факторингова компанія має право поверну­ти право грошового зобов'язання клієнту з відшкодуванням ним суми фінансування та комісійний збір за факторингове обслуго­вування. Цей вид факторингу застосовується під час перевірки платіжної дисципліни покупців клієнта, а також для фінансуван­ня слабких клієнтів;

— факторинг з регресом та заставою — це фінансування клі­єнта з регресом, але клієнт повинен надати в цьому разі заставу для покриття наданого фінансування. Його застосовують за вели­кої кількості операцій;

— факторинг без регресу — це фінансування клієнта під уступку ним права грошового зобов'язання до третьої особи (боржника). У разі невиконання боржником зобов'язань за контрактом у встановлений термін, факторингова компанія не має права повернути грошове зобов'язання клієнту. Застосовується для перевірених і стабільних клієнтів факторингової компанії.

До основних переваг факторингу належать такі:

- забезпечення фінансової ліквідності підприємства; прискорення обігу капіталу, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компані­єю) протягом 2 - 3 робочих днів з моменту укладення факторин­гової угоди;

- різні терміни погашення заборгованості;

- зниження рівня заборгованості за кредитами;

- більша гарантія стягнення дебіторської заборгованості по­купця;

- зменшення кредитних ризиків продавця.

До недоліків належать такі:

- факторинг досить дорога послуга порівняно з кредитом (ко­місійний збір - 0,5-3 %; відсотки - на 2-4 % перевищують офіційну облікову ставку);

- установлення ліміту фінансування на кожного дебітора на підставі проведеного фінансового аналізу діяльності клієнта і де­бітора;

- наявність суперечностей у нормативних актах з питання оподаткування факторингових операцій в Україні;

- відсутність чітких методичних рекомендацій з відображен­ня операції факторингу в бухгалтерському обліку.

Бланковий кредит надається банківськими установами без застави майна чи інших видів забезпечення тільки під зобов'язання повернути кредит. Такий кредит видається лише в межах наявних власних коштів банку з застосуванням підвище­ної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають ста­більні джерела погашення кредиту і достатньо високу ділову ре­путацію.

Консорціумний кредит має місце у разі кредитування вели­ких проектів тимчасовими банківськими об'єднаннями. З метою обмеження ризиків під час надання великих кредитів банками укладаються угоди про консорціумне кредитування. У межах та­ких угод банки-учасники встановлюють умови надання кредитів і призначають відповідальних за виконання цих угод. Для кон-сорціумних кредитів характерними є великі розміри, тривалі терміни користування, численний склад кредиторів, декілька по­зичальників. Ризик за наданими консорціумними кредитами по­діляється між банками-учасниками пропорційно до внесених у консорціум коштів. Специфіка цього кредиту полягає в особливо­му механізмі акумуляції кредитних ресурсів та певній техніці на­дання. Банківські консорціуми поділяються за тривалістю їх ді­яльності на тимчасові, що укладаються для здійснення однієї уго­ди, та постійні. Останні зосереджуються на проведенні валютних операцій та операцій на ринках позичкового капіталу.

Кредит може надаватися позичальникам банківським консор­ціумом: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначено­му банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господар­ської діяльності, гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків, зміни гарантованих банками учасни­ками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших бан­ків для участі в консорціумній операції.

Банківські установи можуть надавати такі види кредитних послуг, як форфейтинг, кредитування за поточним рахунком під­приємства (овердрафт) і здійснювати мікрокредитування тощо.

Форфейтинг забезпечує кредитування зовнішньоекономіч­них операцій у формі купівлі в експортера векселів, акцептова­них імпортером.

Кредитування за поточним рахунком (овердрафт) - це кре­дитна послуга, що реалізується надійному клієнту і полягає в на­данні йому короткострокового кредиту понад залишок коштів на його поточному рахунку (від'ємне сальдо).

Мікрокредитування забезпечує потреби малих і середніх під­приємств приватної форми власності, а також фізичних осіб - підприємців у терміновому одержанні кредитних коштів.