Функції і вартість грошей

2 СУЧАСНІ КРЕДИТНІ ГРОШІ

2.1 Електронні гроші

Електронні гроші – це платіжний засіб, що існує включно в електронному вигляді, тобто у вигляді записів в спеціалізованих електронних системах. Як правило, операції відбуваються з відбуваються з використанням Інтернету, але є можливість розпорядження електронними грошима і за допомогою інших засобів, наприклад, мобільного телефону[20].

Електронні гроші:

- не є грошима, а є або чеками, або подарунковими сертифікатами, або іншими подібними платіжними засобами (залежно від юридичної моделі системи і від обмежень законодавства);

- можуть емітуватися банками, НКО, або іншими організаціями. Як правило, емісія електронних грошей не ліцензіюється і не контролюється державою, але роботи по забезпеченню законодавчої бази ведуться в багатьох країнах.

Так 25.06.2008 року Національним Банком України затверджена Постанова №178 «Про електронні гроші України» згідно якої випуск електронних грошей в Україні мають право здійснювати лише банки [19].

Принципова відмінність між електронними грошима і звичайними безготівковими грошовими коштами: електронні гроші є платіжні засоби, емітовані якою – не будь організацією (грошовий сурогат), тоді як звичайні гроші (наявні або безготівкові) емітуються центральним державним банком тієї або іншої країни.

Два види:

- емітовані в електронному вигляді платіжні сертифікати, або чеки. Ці сертифікати мають певний номінал, зберігаються в зашифрованому вигляді, і підписані електронним підписом емітента. При розрахунках сертифікати передаються від одного учасника системи іншому, при цьому сама передача може йти поза рамками платіжної системи емітента.

- записи на розрахунковому рахунку учасника системи. Розрахунки проводяться шляхом списання певної кількості платіжних одиниць з одного рахунку і занесення їх на інший рахунок у середені платіжної системи емітента електронних грошей.

Термін «електронні гроші» часто неточно використовується відносно широкого спектру платіжних інструментів, що базуються на інноваційних технічних рішеннях у сфері реалізації роздрібних платежів.

Під поняттям «електронні гроші» помилково розуміють традиційні банківські карти (як перед авторизовані (мікропроцесорні), так і магнітою смугою), або підприємств торгівлі (сервісу, послуг), що предоплачені, містять відомості про «заздалегідь сплачених товарів – послуг», до яких, зокрема, відносяться одно/цільові карткові продукти, пропоновані телефонними і бензозаправними компаніями, окремими мережами магазинів або транспортними компаніями.

Головна причина в помилковості такої думки – відсутність точного визначення поняття «електронних грошей», що розкриває їх економічну і провову суть, а також відсутність чітких критеріїв віднесення вказаних продуктів до «електронних грошей».

Що стосується карт з попередньою оплатою, то електронна вартість зберігається на мікропроцесорі, вбудованому в карту і вартість, як правило, передається, коли картка вставляється в прочитуючий пристрій. Що стосується програмних продуктів, то електронна вартість зберігається на жорсткому диску персонального комп’ютера и передається через телекомунікаційну мережу, подібну Інтернет.

З юридичної точки зору, «електронні гроші» - безстрокові гроші забов’язання емітента на прид’явника в електронній формі, випуск (емісія) в звернення яких здійснюється емітентом, як після отримання грошових коштів в розмірі не менше об’єму, забов’язань, що приймаються на себе, так і формі наданого кредиту.

Звернення «електронних грошей» здійснюються шляхом поступки, права вимоги до емітента і породжує забов’язання останньою по виконання грошових зобов’язань в розмірі, пред’явлених «електронних грошей». Облік грошових зобов’язань проводиться в електронній формі а спеціальному пристрої.

З погляду їх матеріальної форми «електронні гроші» представляють інформацію в електронні формі, що знаходиться у розпорядженні власника і зберігається на спеціальному пристрої, як правило, на жорсткому диску персонального комп’ютера або мікропроцесорній карті, і яка може передаватися з одного пристрою на інше за допомогою телекомунікаційних ліній і інших електронних засобів передачі інформації.

В економічному сенсі, «електронні гроші» є платіжним інструментом, що володіє, залежно від схеми реалізації, властивостями як традиційної готівки, так і традиційних платіжних інструментів (банківських карт, чеків і т.п.).

2.2 Кредитні гроші

Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетиза­цію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематері­альних носіїв грошової суті — так званих кредитних грошей. Як зазначалося  вище, золото посту­пово набуло особливої споживної вартості як загального ек­вівалента, що заслонила собою його природну споживну вар­тість.  Тому світова  практика використання золотих  грошей підготувала суспільство до сприйняття неповноцінних грошей, не пов'язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони — щось інше, складніше явище суспільного характеру, який не може бути виражений на­віть благородними металами (додаток А).

Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Перехід до неповноцінних грошей від­бувався поступово. Перші їх форми з'явилися ще за часів пану­вання металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих повноцінним і непо­вноцінним грошам. Основними формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобо­в'язання), банківські зобов'язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони засто­совуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдя­ки чому вони дістали також назву кредитних.

Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Зале­жно від форми існування виділяють готівкові гроші, розмінну монету, депозитні гроші; залежно від статусу емітента та характеру емісії: казначейські та банківські гроші.

Паперові гроші – це нероз­мінні на метал знаки, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всі види платежів. По суті, це — завершена форма знака вартості, яка віді­рвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обороту. Мірилом їх емісії стає не потреба оборо­ту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бю­джетного дефіциту. Такі гроші називають ще казначейськими.

Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими об'єк­тивними причинами, які привели в кінцевому підсумку до демо­нетизації золота. Проте у кожному конкретному випадку до ви­пуску паперових грошей державу спонукають більш «прозаїчні» причини. Передусім це — необхідність покрити дефіцит держав­ного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збіль­шенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Об'єктивні умови для створення паперових грошей в окремих країнах остаточно визріли на початку переходу до капіталістич­ного способу виробництва. У попередніх формаціях таких перед­умов не було. Тому окремі спроби випустити там паперові гро­ші були спорадичними і закінчувалися невдачею. Населення сприймало їх як гроші і погоджувалося одержувати у платежі лише доти, доки держава підтримувала надію обміняти їх на ре­альні цінності. Як тільки така надія зникала, паперові гроші ви­лучалися з обігу і будь-які каральні заходи держави не могли змусити населення брати їх як гроші.

Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; приму­сове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітують­ся безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов'язаннями, але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банка­ми, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на  фінансування бюджетного дефіциту. 

Банківські гроші — це теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки , завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту при погашенні позичок і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Банківські гроші виникли стихійно з ринкових відносин, але на значно вищому ступені розвитку, на якому кредит став їх іма­нентною складовою. Коли ринкові зв'язки, а разом з ними і взає­мна довіра суб'єктів ринку досягли такого рівня, що один із суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому, була відкрита можливість виникнення принципово нової форми неповноцінних грошей, аль­тернативної паперовим грошам. Спочатку торговельний оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно пере­творився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій грошей. Проте економічна потуга комерційних струк­тур — емітентів векселів була незначною, тому сфера їх застосу­вання як грошей була обмеженою.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи вза­галі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов'язання — банкноти, які поступово перетворилися в уні­версальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей — банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей — депозитні гроші.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим вексе­лем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти. Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото на першу вимогу власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і това­рне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комер­ційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпе­чується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота — су­спільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти на відміну від векселів є безстро­ковими зобов'язаннями, не пов'язаними з конкретними торговель­ними операціями. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який термін, що дає можливість розрахову­ватися ними по всіх можливих платежах. Ці переваги надали банк­ноті особливої якості — загальної оборотності, якої не мав вексель.

Подвійне забезпечення «класичної» банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластич­ність обігу. Через забезпечення комерційними векселями досяга­лося саморегулювання обігу банкнот. Видаючи позики під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів вони поверталися до банку, що забезпечу­валося строковістю і безспірністю комерційного векселя.

Випуск векселів у тісному зв'язку з торговельними операціями забезпечував погодженість випуску банкнот з реальними потребами обороту — у міру зростання цих потреб випуск банкнот збільшува­вся, і навпаки. Проте випуск банкнот під комерційні векселі не зав­жди забезпечував автоматичне пристосування до потреб обороту. Це зумовлювалося цілою низкою обставин: обліком фінансових ве­кселів, у тому числі казначейських, зниженням цін на товари та прискоренням обігу банкнот, унаслідок чого зменшувалася потреба в грошах до настання строків погашення векселів, та ін. У всіх цих випадках виникала загроза появи зайвих банкнот та їх знецінення. Запобігти цьому міг вільний розмін банкнот на золото: зайві банк­ноти пред'являлися в банки для обміну на золото.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припинен­ням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929—1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості — розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення[21].

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото. У сучасних умовах зазнав деформації і механізм автома­тичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного забезпе­чення. Передусім поряд з комерційними стали значно ширше вико­ристовуватися казначейські векселі та облігації державних позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки зобов'язання держави не є реальними цінностями, кредитування їх емісійним банком значно ускладнило зв'язок емісії з реальними потребами обороту. Різ­ке зниження частки комерційних векселів і збільшення казначейсь­ких векселів та облігацій держави в забезпеченні емісії грошей означає переорієнтацію її з потреб товарообороту на потреби дер­жавного казначейства. Через задоволення останніх банкноти по­трапляють у сферу товарообороту, при цьому лише частково вони задовольняють його потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обороті. З цього погляду механізм емісії банкнот стає подібним до механізму емісії паперових грошей. Це також зближує сучасну банкноту з казначейськими білетами.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними вексе­лями. Проте дія його значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.