Функції і вартість грошей

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який іс­нує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використо­вуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посилен­ням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають знач­них розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою фор­мою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою, їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гаран­тується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на ра­хунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і в такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного за­собів, а відтак включаються в загальний грошовий оборот.

В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого застосування депозитних грошей. Низька надій­ність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обороту та функціонування банків.

Електронні гроші — це різновид депозитних грошей, які існу­ють у пам'яті комп'ютерів і здійснюють свій рух автоматично з до­помогою комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядження­ми власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши від­повідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка — іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп'ютерні ме­режі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки чи паперових платіжних документів. Упровадження пластикової картки в розрахунково-платіжну пра­ктику значно розширило сферу функціонування депозитних гро­шей, включило в неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило ви­трати обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло відображення в новій назві — «електронні гроші» [15].

Квазігроші, або майже гроші.  Різні економісти визначають поняття «майже-грошей» по-різному; Дехто включає у «майже-гроші» загальну суму термінових вкладів, які кожна особа може швидко перетворити на готівку, і загальну величину державних облігацій, які будь-хто може пред'явити до викупу або продати за готівку на відкритому ринку. Але одне ясно: державні облігації і заощадження на рахунках у банках у багатьох випадках відіграють ту ж роль, що і паперові гроші і позастрокові вклади; тому економісти час­то називають подібні ліквідні активи «майже-гроші» [17].

Отже, квазігроші або майже гроші,  — це специфічні грошові фор­ми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від за­гальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

- коли в стандартних формах значно послаблюється грошо­ва суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади во­ни зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними за­собами;

- коли грошові функції виконують нестандартні форми, які
не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, век­сель у певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч не є грошима в загально­ прийнятому розумінні. Те ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти.

Використання квазігрошей має позитивний вплив на еко­номіку:

- дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок запровадження в оборот додаткових платіжних інструментів квазігрошових форм, передусім векселів;

- дає можливість зменшити масу платіжних засобів в оборо­ті за рахунок вилучення їх у довгострокові депозитні вклади, що сприяє оздоровленню кон'юнктури ринків;

- робить управління грошовою масою, а отже пропозицією грошей, більш гнучким і ефективним.

Квазігроші мають досить тривалу історію. Так, вексель з'явив­ся і почав використовуватися як платіжний інструмент раніше, ніж банкнота, яка бере свій початок з векселя. Чек з'явився після того, як банки стали приймати гроші на вклади, тобто приблизно одночасно з банкнотою. Власник золотого чи срібного вкладу міг двояко реалізувати право на свої гроші:

1) взяти розписку банку і використати для платежу за своїми
зобов'язаннями. Така розписка відкрила шлях для банкноти;

2) домовитися з банком, що він даватиме йому письмові нака­зи про видачу всієї чи частини суми вкладу певній особі, а банк виконуватиме їх. З таких наказів розвинувся чек.

Тому квазігроші не є якоюсь випадковою, нав'язаною гро­шам формою. Поява і тривале використання їх є закономірним ре­зультатом еволюції форм грошей. У перспективі вони теж будуть змінюватися. Зокрема, широкий розвиток «електронних грошей» може призвести до втрати чеком свого значення в обороті депози­тних грошей і своєї ролі як виду квазігрошей [15].

2.3 Якісні властивості сучасних грошей

Незважаючи на різноманітність форм та функцій грошей, гроші є явищем, яке реально виявляється як єдиний, конкретний інструмент реалізації економічних відносин. До грошей як реального економіч­ного інструменту економіка, насамперед ринок, висуває ряд вимог. Вони визначаються рівнем розвитку суспільних відносин — чим він вищий, тим складніші вимоги пред'являються до грошей.

Щоб відповідати цим вимогам, гроші повинні мати цілий спектр специфічних властивостей, які в сукупності визначають певну форму грошей, спричинюють їх еволюцію, надають гро­шам якісну відмінність від звичайних благ. Найбільш актуальни­ми в сучасних умовах є такі властивості грошей: стабільність вартості, економічність, тривалість використання, однорідність, подільність, портативність.

Базовою властивістю грошей, наявність якої робить певний предмет здатним виконувати функції грошей, є стабільність вартості. Будь-яка форма грошей, якщо вона знецінюється, не може ефективно виконувати функцію засобу платежу і нагрома­дження вартості. Такі гроші перетворюються в гальмо економіч­ного розвитку, оскільки кредитори перестають надавати позички через ризик втрати позиченої вартості, а інвестори з тієї самої причини перестають накопичувати вартість у грошовій формі. У міру розвитку потреби в нагромадженні вартості і платіжних від­носин суспільство змушене було відмовитись від усіх грошових форм з нестабільною вартістю і визнати грошима лише золото, яке на той час мало найстабільнішу вартість. Спираючись на ста­більні золоті гроші, країни, що їх запровадили, досягли у XIX ст. величезних економічних успіхів.

Проте в міру розвитку економіки, формування світового рин­ку стабільність вартості золота виявилась недостатньою для за­безпечення вказаної властивості грошей. Коливання попиту і пропозиції на золото спричинювали істотні зміни вартості пов­ноцінних грошей. Це стало однією з причин переходу до неповноцінних кредитних грошей, стабільність вартості яких можна підтримувати на потрібному рівні зусиллями держави та міждер­жавних органів. Головним механізмом вирішення цього завдання стало регулювання попиту і пропозиції грошей на фінансових ринках, зокрема їх кількості в обороті, зусиллями уповноважених державою органів, насамперед центрального банку. Підтримання постійно стабільної вартості грошей стало в нових умовах одним із центральних економічних завдань сучасних держав.

Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і забезпечити ними потреби обороту. Поки гроші були повноцін­ними, вирішити це завдання було неможливо, оскільки зниження витрат на забезпечення обороту грошима мало об'єктивну межу, що визначалася внутрішньою вартістю металу, з якого вони ви­готовлялися. Це послужило ключовою причиною демонетизації золота і появи неповноцінних грошей. Але й після цього вимога економічності грошей не була знята. Виготовлення банкнот та неповноцінних монет вимагає досить значних витрат держави, у зв'язку з чим готівка в обороті поступово замінюється безготів­ковими (депозитними) грошима. Але забезпечення обороту таки­ми грошима вимагає теж певних витрат. Для скорочення цих витрат рух депозитних грошей стали здійснювати засобами електронних технологій.

Незважаючи на інтенсивне розширення сфери використання депозитних, у тому числі електронних, грошей, жодна з країн не може зовсім відмовитися від готівки. А в Україні частка готівки в загальній масі грошей протягом 1991—1998 рр. навіть зросла приблизно в 5 разів. Тому вимога економічності грошей зберігає свою актуальність, а для України вона надзвичайно зросла.

Важливим способом забезпечення економічності готівки є довгостроковість її використання, яку можна вважати ще однією властивістю грошей. Цю властивість мали повноцінні гроші, а зараз мають готівкові гроші. Говорити про цю властивість де­позитних грошей немає підстав, оскільки вони не зношуються в обороті.

Щоб забезпечити довгострокове використання грошей, їх ви­готовляють з надміцного, зносостійкого паперу, а деякі купюри виготовляють не тільки з паперу, а й у вигляді монет. Так, в Україні в 1999 р, була випущена монета в одну гривню, що знач­но скоротить витрати на друкування одногривневих купюр, які швидко зношуються і часто замінюються в обороті новими. Монета ж в одну гривню може обслуговувати оборот у десятки разів довше, ніж паперова купюра.

Однорідність грошей є властивістю, яка вимагається від усіх форм грошей. Але не всі ці форми її забезпечують. Особливо гостро питання однорідності вирішувалося, коли носієм грошей виступали звичайні товари (худоба, хутра, дорогоцінності то­що), оскільки кожний екземпляр таких грошей істотно відрізня­вся від інших. Цей недолік натуральних грошей був послабле­ний переходом до золотих грошей. Золоті монети стали одно­рідними, взаємозамінюваними. Кількісно однакова сума їх в усіх випадках представляла однакову цінність. Проте однорід­ність і золотих грошей могла порушуватися, якщо поряд із зо­лотою монетою в обороті була срібна, або золоті монети мали неоднакові частки домішок неблагородних металів чи мали різ­ний ступінь зношеності.

З переходом до неповноцінних грошей проблема однорідності їх не була знята повністю, хоч на поверхні нібито всі такі гроші видаються однаковими. Насправді окремі види грошей виявляю­ться неоднорідними через різний ступінь довіри до їх емітентів, а отже — різний ступінь їх надійності. Якщо довіра до центрально­го банку вища, ніж до комерційних, то економічні агенти відда­ватимуть перевагу готівці перед депозитними грошима як більш надійними.

Надійність депозитних грошей теж не однакова, оскільки кож­ний банк має свій рівень ліквідності і фінансової стабільності. Особливо гостро ця неоднорідність проявлялась в умовах хроніч­ної економічної та фінансової кризи, яку переживала Україна в 1992—2000 рр. У цих умовах істотно знизилась надійність комер­ційних банків, а отже, і довіра до їх депозитних грошей. Помітно кращою була надійність Національного банку, а довіра до його банкнот була значно вищою, що й спричинило деформацію струк­тури грошової маси в бік непомірного зростання частки готівки.

Проте й до банкнот НБУ в умовах фінансової кризи потроху втрачається довіра, що проявляється у скороченні використання їх як засобу нагромадження вартості, заміні їх вільно конверто­ваною валютою, насамперед доларом США. Отже, при неповно­цінних грошах виникає тенденція, протилежна «закону Греше­ма», що зумовлює витіснення гірших грошей кращими — без­готівкових грошей готівкою, національних грошей, що знеціню­ються, іноземною вільно конвертованою валютою.

Гроші повинні мати і таку властивість, як подільність. Для здій­снення платежів швидко, без додаткових витрат, гроші повинні лег­ко ділитися на будь-які частини. При такому діленні можна легко заплатити будь-яку суму, одержати здачу тощо. Щоб забезпечити таку властивість, виготовляються гроші різних номіналів — від малих до великих, а грошова одиниця ще ділиться на кілька од­накових частин, як правило на 100. На цій підставі випускаються розмінні монети різних номіналів, що дає можливість при розра­хунках розділити грошову одиницю на будь-які частини.

Ще однією властивістю грошей є їх портативність. Вони мають бути такими, щоб їх легко було носити, зручно ними ко­ристуватися в повсякденному житті. З кожною новою формою, яку набували гроші в процесі історичного розвитку, їх портатив­ність зростала. Високу портативність мають сучасні готівкові гроші — банкноти та розмінна монета. Проте на цьому не закін­чився процес удосконалення портативності грошей. Чекова книж­ка, що забезпечує рух депозитних грошей, значно портативніша, ніж готівка. А пластикові картки, які використовуються для пере­ведення грошей по каналах електронного зв'язку, ще портативніші, ніж чекові книжки.

У літературі трапляються посилання і на таку властивість гро­шей, як

прийнятність. На наш погляд, це швидше за все головна ознака грошей, а не окрема якісна властивість. Якщо будь-яка форма грошей переставала прийматися у платежі, це означало, що вона переставала бути грошима взагалі, а не лише змінювала одну зі своїх властивостей. І навпаки, будь-який предмет, що висувався на роль грошей, успішно справлявся з нею лише за умови широ­комасштабного приймання у платежі. Отже, прийнятність — це результат формування у грошо­вого носія певних властивостей, який свідчить про перетворення його в гроші, а не ще одна властивість [15].

3 РОЗВИТОК ГРОШЕЙ В ЕКОНОМІЧІ УКРАЇНИ

3.1 Еволюція грошей в економіці незалежної України

У міру поглиблення ринкової трансформації економіки України помітно зростає роль грошей в її розвитку. Поступово українська гривня пере­творилась у справді загальний еквівалент, у «головну діючу осо­бу» на ринку. Кожний, хто має гроші, може вільно купити будь-який потрібний товар на внутрішньому ринку. Це істотно підви­щило заінтересованість економічних суб'єктів у тому, щоб біль­ше заробляти грошей і економніше їх витрачати. Стало значно легше капіталізувати гроші, вклавши їх у цінні папери та банківсь­кі депозити. Запровадження часткової конвертованості гривні іс­тотно підвищило роль грошей у розвитку зовнішньоекономічних відносин, в інтеграції економіки України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.