Функції і вартість грошей

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Марта 2012 в 15:47, курсовая работа

Описание работы

В роботі розглянуте важливе питання грошей, їх визначне місце в ринковій економіці. Гроші, як необхідність для функціонування економіки, оскільки саме вони можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Содержание

с.
Вступ………………………………………………………………………….
5
1 Еволюція, сутність та функції грошей……………………………………...
7
1.1 Етапи розвитку грошей в грошовому обігу…………………………….
7
1.2 Сутність грошей…………………………………………………………
10
1.3 Функції та вартість грошей……………………………………………...
13
2 Сучасні кредитні гроші…….………………………………………………..
24
2.1 Електронні гроші…………………………………………………………
24
2.2 Кредитні гроші…………………………………………………………...
26
2.3 Якісні властивості сучасних грошей……………………………………
34
3 Розвиток грошей в еволюції України………...……………………………..
39
3.1 Еволюція грошей в економіці України…………………………………
39
3.2 Роль грошей в розвитку економіки……………………………………..
41
Висновки……………………………………………………………………...
45
Бібліографічний список……………

Работа содержит 1 файл

Функции и стоимость денег.doc

— 397.00 Кб (Скачать)

Суспільна праця у формі вартості здійснює особливий вид руху — товарна вартість перетворюється в грошову, грошова — в товарну. Обіг товарів здійснюється за допомогою грошей. Зміна форм, в процесі якої здійснюється обмін продуктами «Т-Г-Т» припускає, що товар є вихідним і кінцевим пунктом процесу кругообігу товарів. З іншого боку включається кругообіг гро­шей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у ви­гляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, ко­ли ж за ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від сво­го первісного власника. Відбувається безперервне вилучення гро­шей з їх вихідного пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно додержуватися однієї умови: рух грошей і товарів повинен здійснюватися водночас.

Функція засобу обігу є найпоширенішою та очевидною. Тому іноді гроші визначають так: «Усе, що може застосовуватись як засіб обігу, і є гроші» [13].

2) Функцію платежу гроші починають виконувати з роз­витком товарно-грошових відносин, тобто стають засобом оплати боргового зобов'язання, коли продавець є кредито­ром, а покупець — боржником [8].

Тобто, зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також се­зонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що ство­рює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В ре­зультаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстроч­кою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають спе­цифічну форму руху: Т — З, а через заздалегідь встановлений строк: З — Г (де З - боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення борговою зобов'язання с кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Роз­рив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору.

В умовах розвинутого товарного господарства гроші в функції засобу платежу пов'язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В резуль­таті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань і виникнення масових банкрутств товаровласників. Проблема неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу. Особли­во гострою вона стала в Україні у 90-х рр. Прискоренню пла­тежів між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів кредитних грошей, як банківський вексель, еле­ктронні гроші та кредитні картки.

В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію грошей як засіб обігу і платежу водночас [1].

3)Функція грошей як засобу нагромадження і заощадження. Ця функція означає створення багатства. У суспільстві існують глибинні економічні причини, що спонукають фірми та окремих людей заощаджувати гроші. Для закупівлі капі­тальних благ необхідно попередню нагромадити гроші. Придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобілі та ін.) також передбачає заощадження грошей. Нагромаджує гроші не лише населення, а й держава, створюючи валютні резерви. Ці резер­ви мають важливе значення в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та зростання взаємозалежності держав [3].

Для утворення скарбів гроші вилуча­ються з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. Однак просте накопичення і заощадження грошей власнику додатково­го доходу не приносить.

На відміну від попередніх двох функцій гроші як засіб нако­пичення і заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на певний період і бути реальними.

При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві гроші на­правлялися в скарби, нестача поповнювалася за рахунок скарбів. З розвитком товарного виробництва значення функції як за­собу накопичення та заощадження зростало. Без накопичення та заощадження ставало неможливим здійснення процесу відтво­рення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші нагромаджувались у вигляді «мертвих скарбів», з розвит­ком виробництва підприємцю стало не вигідно зберігати гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім то­го, акумуляція тимчасово вільних коштів — необхідна умова кру­гообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підп­риємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають у ок­ремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни — відсутність диспропорцій в народному господарстві.

Золотий обіг потребував накопичення центральним (емісій­ним) банком золотого запасу, який використовувався для попов­нення внутрішнього обігу, розміну знаків вартості на золото, міжнародних платежів. Це призначення золотого запасу в сучас­них умовах відпало в зв'язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись в ре­зервах центральних банків, казні держави, урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про багатство країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до національної гро­шової одиниці.

Окремі особи також накопичують золото у формі зливків, монет, прикрас (тезаврація золота), купуючи його на ринку в обмін на національну грошову одиницю. Мета такого накопи­чення в умовах панування знаків вартості — застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості. Основна маса членів суспільства при відсутності золотого обігу накопичує і зберігає кредитні гроші, які с паперовими символами і не створюють реального багатства для власників. Господарюючі суб'єкти зосере­джують короткостроковий капітал в кредитних установах, а дов­гостроковий — за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід.

Важливе значення цієї функції — стихійно регулювати гро­шовий обіг при пануванні знаків вартості — втрачено. Тепер кре­дитні гроші не можуть еластично розширювати або зменшувати кількість необхідних для обігу грошей, як це було при золотих грошах.

Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що ут­ворюються в різних сферах господарства і населення для надан­ня їх в позику підприємствам і організаціям інших галузей і окре­мим кредиторам. Кредитні відносини, що виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню ресурсів господарства, розвитку виробництва і більш повному задоволен­ню потреб населення. Такі результати використання грошей у функції засобу накопичення в межах народного господарства.

При вирішенні проблеми доцільності накопичення коштів слід врахувати наступне:

- можливість безперешкодного використання розміщених грошових коштів;

- надійність вкладень;

- мінімізація ризику [1].

У теорії грошей чи не найскладнішою є проблема їх вартості.
В історії світової економічної думки не одна спроба визначних мислителів дати наукове пояснення природи грошей розбивалася якраз об цю проблему. Зокрема, не змогла дати переконливого пояснення вартості грошей «державна теорія грошей», представники якої зводять природу грошей до «продукту правопорядку», до «хартального платіжного засобу», вартість якого встановлюється державою незалежно від їх внутрішньої субстанціональної вартості.

Апогею у своєму розвитку ця теорія досягла на початку XX ст. (у працях Г. Кнаппа, Ф. Бендіксена, К. Ельстера та ін.), коли неповноцінні гроші набули значного поширення, проте не втратили прямого чи опосередкованого зв’язку із золотом, ос­кільки ще не відбулася демонетизація золота. У цих специфічних умовах втручання держави в грошову сферу було очевидним, а вартість грошей залишалася відносно стабільною, що й надавало правдоподібності концепції державотворчого походження вартості грошей. Після демонетизації золота, коли інфляційне знецінення неповноцінних грошей набуло загрозливого характеру і не піддавалося прямому державному регулюванню, стала очевидною помилковість цієї концепції [15].

Подібного метаморфозу зазнала і марксистська теорія грошей, яка абсолютизувала їх товарну природу («гроші за своєю природою — це завжди золото і срібло» — писав К. Маркс), а вартість грошей пояснювала з позицій трудової теорії вартості, тобто визначала субстанціональною вартістю того товару, що функціонував як гроші. Проте після демонетизації золота, коли були перекриті всі канали впливу вартості золота на товарні ціни, стала очевидною безпідставність концепції трудового походження вартості грошей. Представники марксистської теорії так і не змогли подолати суперечності між їх теорією трудової вартості і нематеріальною формою грошей, яка виникла в реальній дійсності після демонетизації золота. Це призвело до істотного послаблення позицій марксистської економічної теорії взагалі.

Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в питанні про вартість грошей: вартість грошей як грошей і вартість грошей як капіталу.

Гроші як капітал набувають своєї вартості на грошовому ринку під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі процента.

Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми купівельної спроможності. Проте механізм формування цієї вартості грошей істотно різниться при функціонуванні повноцінних і неповноцінних грошей.

Можливість роздвоєння вартості повноцінних грошей здавна була помічена людьми і широко використовувалася у власних інтересах тими, хто карбував монети. На цій можливості базувалося звичайне фальшування монет, їх обрізування приватними особами, відоме ще із стародавніх часів. Проте й держави нерідко використовували таку можливість для погіршення якості грошей з метою поліпшення становища своєї казни чи в інтересах певних соціальних груп. Якраз заради цього всі держави з перших кроків свого існування домагалися повної монополізації карбування монет.

Як же формується вартість неповноцінних грошей, що не мають внутрішньої субстанціональної вартості? Її формування і функціонування відбувається під впливом тих самих факторів, які в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався і навіть розмінні на золото гроші все більше виступали в їх номінальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки у своїй номінальній вартості. По суті, вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення, — величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли у сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалент­ної вартості.

Обумовленість вартості неповноцінних грошей відтворювальним процесом відіграє вирішальну роль у наданні грошам кредит­ного статусу, у перетворенні їх у реальні боргові зобов’язання певних економічних суб’єктів (уряду, центрального банку, інших банків та комерційних структур).

Крім того, будучи борговими зобов’язаннями, гроші спираються на економічну могутність та авторитет тих суб’єктів, які їх емітували. Довіра до них учасників ринку як до реальних цінностей формується залежно від динаміки цієї могутності та рівня авторитету.

Так, довіра до банкнот і розмінної монети, які емітуються центральним банком, базується на економічному потенціалі всієї країни і є значно вищою, ніж довіра до депозитних грошей, що спираються на потенціал окремих комерційних банків. Не випадково в умовах хронічної економічної і фінансової кризи, яку переживала Україна в 1991—1995 рр., питома вага готівки постійно зростала і досягала 50%, а ціни на товари при реалізації за готівку нерідко були нижчими, ніж при реалізації по безготівковій оплаті. І жодні адміністративні заходи з боку уряду та НБУ не могли переломити цю тенденцію [15].

 

 

 

Крім розширення суспільного виробництва та зростання економічного потенціалу емітентів, довіра до кредитних грошей підтримується ще низкою додаткових чинників:

-         проведенням державою такої економічної та монетарної політики, яка б виключала появу у суб’єктів ринку інфляційних очікувань і зниження довіри до таких грошей у майбутньому;

-         наданням державою готівковим неповноцінним грошам статусу законних платіжних засобів, унаслідок чого кредитор не може відмовитися приймати платежі в цих грошах;

-         створенням системи страхування банківських депозитів та системи нагляду за банківською діяльністю з метою підвищення довіри до банків та до депозитів як банківських грошей;

-         створенням системи гарантій по векселях і чеках.

Забезпечення довіри до неповноцінних грошей обумовлює специфічну форму їх вартості — купівельну спроможність. Якщо всі суб’єкти ринків, зокрема продавці товарів, довіряють таким грошам, то власники їх зможуть за певну грошову суму придбати певну масу товарів, послуг, цінних паперів, валюти тощо.

Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна купити на грошову одиницю, і навпаки. Отже, між вартістю (купівельною спроможністю) кредитних грошей та рівнем цін на товари існує обернена залежність. Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначити за формулою:

 

              ,              (1)

 

де Ів.г — зміна вартості грошей;

      Іц — індекс середнього рівня цін за певний період.

Зміна вартості грошей (Ів.г) — надзвичайно важливий економічний показник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспільства. Рівень вартості грошей, як і ті економічні процеси, що його визначають, не може залишатися незмінним. Зниження вартос­ті грошей називається інфляцією, а збільшення — дефляцією.

Информация о работе Функції і вартість грошей