Теоретичні аспекти банківського кредитування підприємств

Порядок надання кредиту передбачає такі види позик:

-  прямі;

-  консорціальні;

-  позики  участі.

Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.

Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об’єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.

 Для  отримання консорціумного кредиту  підприємство-позичальник готує  і надає головному банку, як правило, таку інформацію:

1) клопотання  на отримання кредиту, із зазначенням  характеру діяльності, фінансового  стану підприємства;

2) дані  про мету та направленість  кредиту, термін надання, періоди його погашення;

3) техніко-економічне  обґрунтування проекту;

4) інші  документи, що потрібні для  прийняття рішення про кредитування.

Кредитні  взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються  кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

За настання строків погашення зобов’язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов’язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.

Позики  участі – банки передають (переуступають) частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту.

У зв’язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються

 

1.3 Основні аспекти банківського кредитування підприємств в Україні

 

Підприємства  отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип терміновості означає, що кредит має  бути погашений у визначений термін. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні  санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має  бути погашений у термін, визначений кредитною угодою.

У додатку  А вміщено структурно-логічну  схему оформлення кредитної угоди.

 Кредит  надається підприємству на строго  визначені цілі. Залежно від цілей розрізняють:

1) кредит  для фінансування оборотного капіталу;

2) кредит  для фінансування основного капіталу;

3) кредит  для фінансування торговельно-посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність  у підприємства юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

* заставне  зобов'язання;

* договір-гарантія;

* договір-поручительство.

Використання  застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом  України "Про заставу". Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставо - держателем і на яке може бути звернене стягнення.

Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату  за користування кредитом. Відсотки, які  сплачує підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Витрати підприємств на оплату відсотків  за кредит відносять до складу валових  витрат виробництва і обігу, що зменшує  суму оподатковуваного прибутку.

В Україні  на рівень відсотків за кредити комерційних  банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Виникнення  кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов:

1. Учасники  кредитної угоди мають бути  юридичними особами і функціонувати  на принципах комерційного розрахунку.

2. Підприємство (позичальник) або має бути  власником майна, або володіти  правом на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна  наявність економічних і юридичних  гарантій повернення кредиту після певного строку.

4. Кредитор  має бути так само заінтересований  у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні  збігатися економічні інтереси  суб'єктів господарювання.

На першому  етапі банк-кредитор у процесі  оцінки діяльності підприємства-позичальника ставить такі вимоги:

* підприємство має бути кредитоспроможним;

* інвестиційний  проект підприємства-позичальника  має бути фінансове скупним  та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;

* кредит  має бути забезпечений.

На другому  етапі підприємство звертається  в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

* клопотання  підприємства;

* копії  засновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін  і доповнень до них (якщо такі були);

* бізнес-план  проекту та додатки до нього  або техніко-економічне обґрунтування;

* баланси  підприємства, звіти про фінансові  результати за останні три  роки діяльності.

На третьому етапі банк:

* вивчає  формальну й неформальну інформацію про підприємство;

* оцінює  його ділову репутацію та імідж;

* аналізує  кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження  його фінансового стану і визначає міру ризику;

* перевіряє  наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання  кредиту важливе значення має  оцінка кредитоспроможності позичальника.

В Україні  критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

* обсяг  реалізації;

* прибутки  і збитки;

* рентабельність;

* ліквідність;

* грошові  потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

* склад  і динаміка дебіторсько-кредиторської  заборгованості.

Комерційні  банки розробляють показники  додаткової оцінки підприємств-позичальників  залежно від основного виду діяльності та форм власності.

На основі проведеного аналізу системи  основних показників діяльності комерційним  банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

А. Фінансові  коефіцієнти

Коефіцієнт  заборгованості показує, наскільки  діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей  коефіцієнт розраховують діленням загальної  заборгованості на власний капітал.

Коефіцієнт  ліквідності свідчить про здатність  підприємства виконати короткострокові  зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.

Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно  підприємство використовує свої активи.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства. Для розрахунку коефіцієнта  прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал.

Б. Рух  грошових коштів

Звіт  про рух грошових коштів відображає приплив і відтік коштів підприємства за певний період.

Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залежно від видів діяльності підприємства:

- виробнича  діяльність;

- інвестиційна  діяльність;

- фінансова  діяльність.

Дані  про рух коштів допомагають зрозуміти  сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.

Негативний  рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

Позитивний  рух грошових коштів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.

В. Оцінка ділового середовища підприємства

У процесі  кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому  працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику.

Аналіз  інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких  показників:форма власності,вид  діяльності,ринки та клієнти позичальника,конкуренція,постачальники, виробничі потужності,керівництво та організація.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про  доцільність видачі підприємству кредиту  й укладає з ним кредитний договір.

Зміст кредитного договору визначається підприємством  і банком самостійно. Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати  отримані кошти на зазначені в  договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове  використання кредиту, а також його забезпечення.

Після укладення  кредитної угоди банк відкриває  підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту. 
  Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення  основної його суми і нарахованих  відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної  угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За характером погашення кредити поділяються  на такі види:

1) дисконтні;

2) позики, які погашаються поступово - щомісячно,  щоквартально, раз на півроку, щорічно;

3) позики, які погашаються одноразовим  платежем після закінчення терміну  позики, тобто підприємство одночасно  сплачує банку суму основного  боргу та нарахованих відсотків;

4) амортизаційні  (здійснюється поступова виплата  основного боргу та відсотків рівномірними внесками).

На відміну  від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту. Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.

За погашення  періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується  однаковими внесками протягом терміну  дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту.

За "амортизаційного" погашення основну суму кредиту  підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу  і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний  платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

- виручка  від реалізації продукції, що  її отримає підприємство в  процесі реалізації проекту кредитування;

- виручка  від реалізації продукції власного  виробництва, не пов'язаного з  проектом кредитування;

- інші  надходження від господарської діяльності.

За несвоєчасне  погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. За відмови  підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному  порядку. У разі систематичного невиконання  кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство.   

 

 

   2. Методи банківського кредитування

 

2.1 Методика  розрахунку доцільності залучення  банківського кредитування підприємствами 

 

Розвиток  підприємництва в ринкових умовах неможливий без упровадження ефективних інвестиційних проектів. Мотивація появи проекту може викликатися ініціативою підприємців, інтересами кредиторів, незадовільним попитом населення, надлишковими фінансовими ресурсами або бути реакцією на політичний тиск тощо.

Укладенню капіталу передує підготовка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інвестиційного проекту. В інвестиційному процесі цьому етапу відводиться значне місце, адже чим більше вірогідної та грамотно оформленої інформації про підприємство (проект) одержить інвестор, тим менший ризик чекає на нього на етапі реалізації проекту. Розроблення та реалізація виробничого інвестиційного проекту проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об’єкта. Цей період розглядається як життєвий цикл інвестиційного проекту.