Еклого- економічне обґрунтування проектних рішень

2.4 Виробнича програма  з тваринництва

 

Тваринництво - одна з основних галузей сільськогосподарського виробництва, яка займається розведенням худоби, птиці та інших тварин. Воно забезпечує населення високоякісними продуктами харчування, частка яких в раціоні людини становить приблизно 35% загальної калорійності і більш як 60% потреби білка. Крім того, ця галузь є джерелом для одержання промислової і лікарської сировини. Частка продукції тваринництва у валовій продукції сільського господарства України становить близько 50%.

Основними напрямками тваринництва є його інтенсифікація, на основі прискореного розвитку кормовиробництва, поліпшення породного складу і підвищення племінних якостей тварин, впровадження нових форм господарювання і організації виробництва, поглиблення спеціалізації і досягнення оптимальної концентрації поголів'я тварин. Освоєння інтенсивних технологій і передового досвіду їх утримання, поліпшення зоотехнічної роботи і ветеринарного обслуговування тварин, забезпечення екологічної чистоти навколишнього середовища.

Основні його галузі тваринництва - скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, бджільництво, шовківництво. Загалом завдання тваринництва полягають у виробництві високоякісних продуктів харчування (м'яса, молока, масла, сиру, яєць, риби, меду) та цінної сировини для харчової та легкої промисловості (м'яса, шкіри, вовни, хутрової сировини, воску, пуху тощо).

Перед нами стоїть завдання при розробці даного курсового проекту - обґрунтувати структуру тваринництва, розрахувати кількість поголівя ВРХ і їх продуктивність. При розрахунку поголівя тваринництва слід користуватися наступними нормативами: - ВРХ всього 47.4 голів на 100га сільськогосподарських угідь; з них 15 % - молодняк до року, 40 % від цього числа - корови, 35 % - молодняк більше року; 23.2 голови овець на 100 га с/г угідь, 62.6 голови свиней на 100 га ріллі, в тому числі 4.3 голів на 100 га ліллі - свиноматки,. Результати розрахованого поголівя худоби в даному господарстві приводиться в таблиці 2.4.1.

Таблиця 2.4.1

Поголівя худоби

№	Вид і група худоби	Поголів’я, голів
1	2	3
1.	Велика рогата худоба,разом	328
	З них: корови	131
	нетелі	33
	Молодняк більше 1 року	115
	Молодняк до 1 року	49
2.	Свині ,разом	425
	З них:свиноматки	29
	Свині на відгодівлі	396
3.	Вівці	161
	Всього	914

 

Загальна сума поголів’я на розвиток тваринництва Смолянської сільської ради дорівнює 914, з них 328-велика рогата худоба, 425- свині, 161- вівці. Маючи суму поголів’я вираховуємо їх продуктивність .

Таблиця 2.4.2

Розрахунок продуктивності тваринництва

№	Продукція	Поголів’я голів	Одиниці виміру	Продукти- вність	Вихід продукції
1	2	3	4	5	6
1.	Надіймолока на 1 корову	131	кг	2500-3000	393000
2.	Вихід м яса ВРХ на 1 голову	115	кг	300-400	46000
3.	Вихід м’яса свиней на 1 голову	396	кг	120-150	47520
Продовження таблиці 2.4.2
1	2	3	4	5	6
4.	Вихід поросят на 1 свиноматку	29	шт	10-12	290
5.	Вихід м яса овець на 1 голову	161	Кг	20-25	3220
6.	Настриг шерсті з 1 вівці	161	Кг	3-3.5	483
	Всього				490513

 

 

Продуктивність-основна властивість сільськогосподарських тварин,заради чого їх вирощують.Її оцінюють по кількості і якості тієї чи іншої продукції, яку отримують від однієї тварини за певний період часу.

 

2.5 Кормовиробництво .Розрахунок потреби в кормах

 

Кормовиробництво займається виготовленням кормів для худоби в господарстві. Кормами називають продукти, що використовуються для годівлі сільськогосподарських тварин а також містять поживні речовині у засвоюваній тваринами формі та не спричиняють негативної дії на їх здоровя та якість отримуваних від них продуктів. Для годівлі сільськогосподарських тварин використовують різні корми що поділяються на наступні групи: соковиті корми - зелений корм, силосований корм, коренеплоди та баштанні культури; грубі корма - сіно, солома; зернові корма - зерно злаків, бобових, зернові відходи, залишки технічних виробництв, харчові залишки, корми тваринного походження, протеїнові, вітамінні добавки, мінеральні підкормки, комбіновані корма.

Знаючи норми потреб в кормахна 1 тону та поголів’я голів вираховуємо норми потреби в корма. Результати заносимо в таблицю 2.5.1

Маючи в господарстві такі угіддя як пасовище ,сінокоси ( у нашому випадку тільки пасовище) вираховуємо валовий вихід природних кормів,а саме заготівля сіна. Результати заносимо в таблицю 2.5.2

 

Таблиця 2.5.2

Характеристика використання кормових угідь

№ контуру	Площа,га	Вид угідь	Система використання	Проуктивність ц/га;зелена маса	Валовий вихід;зелена маса
1	2	3	4	5	6
26	25.0	Пасовище	Заготівля сіна	80	2000
14а	6.3	пасовище			504
∑	31.3				2504

 

Згідно таблиці 2.5.1 потреба в зелених кормах, а саме сіно дорівноє 153.6 т, а згідно таблиці 2.5.2 вихід зеленої маси дорівнює 250.4, тобто на 96.8 т більше норми.

Таблиця 2.5.3

Визначення площі кормових культур в структурі посівних площ

№	Види кормових культур	Потреби в Кормах,ц	Середня Урожайність, ц/га	Площа Кормових Культур,га
1	2	3	4	5=3/4
1	Концентровані корми в т.ч.: кукурудза на зерно	4.344	50	86.88
2	Соковиті в т.ч.коренеплоди	1751.2	250	7.01
3	Силос в т.ч.:кукурудза на силос	1191.5	300	39.72
4	Зелені корми В т.ч.:-однорічні трави(30 % від зелених кормів)	931.62       2173.78	130       300	71.66       72.46
	-багаторічні трави( 70% від зелених кормів)
5	Грубі корми В т.ч.:         -сіно	153.6	30	51.2
	-солома	755.6	30	251.87
	Всього			580.8

 

Аналізуючи таблицю 2.5.3 робимо висновок що у процесі проектуванні сівозміни потрібно запроектувати кормові сівозміни з приблизною площею 580.8 га, для того щоб задовільнити тваринництво кормовими культурами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Впорядкування території орних земель

 

3.1 Проектування системи сівозмін в господарстві

 

Рівень господарювання у значній мірі залежить від умілого використання  головного засобу виробництва – землі ,від впровадження науково обґрунтованих систем землеробства ,освоєння сівозмін. В класичному розумінні «сівозміна» - це науково – обґрунтоване чергування  сільськогосподарських культур  та частин парів у часі і просторі . Запорукою високої культури землеробства та досягнення високих і сталих урожаїв є така структура посівних площ ,яка дає змогу протягом всієї ротації сівозміни здійснювати боротьбу з бур’янами , хворобами і шкідниками  ,а також підтримувати оптимальний водний і поживний режим грунту. До сівозміни привернуто увагу  , як до основної ланки системи землеробства , заходу ,що зумовлює правильну організацію території , раціональне використання землі , та підвищення її родючості , а отже продуктивності . Цей  агрозахід не потребує додаткових матеріальних коштів  і сприяє підвищенню врожайності польових культур .

Необхідність дотримання правильних сівозмін обумовлено часом . Стабільність виробництва зерна, збереження родючості грунту – головні чинники продовольчої безпеки країни . Значення сівозмін важко переоцінити , адже вони корегують і об’єднують комплексно важливі в землеробстві чинники :

- підвищення родючості  грунту;

- нагромадження і збереження  вологи в грунті ;

- запобігання ґрунтовтомі;

- обмеження розвитку хвороб  і шкідників ;

- дотримання фітосанітарних  вимог ;

- біокліматична взаємокомпенсація .

Оптимізація структури посівних площ по культурах , врахування попередників , даних агроекологічних паспортів на кожне поле – є головним завданням кожного господарства .

Основні положення необхідності чергування сільськогосподарських культур

Різноманітність кліматичних і ґрунтових умов території області потребує нвукового підходу до вибору попередників .

Чергування  культур ґрунтується на їхній різній потребі в поживних елементах та воді в періоді росту і розвитку , а також на їх відношенні до бур’янів , хвороб та шкідників.   Для покращення окремих факторів і умов життя рослин кожна культура має бути забезпечена попередниками .

Вплив культурних рослин на грун проявляється в різних  напрямках  . Під впливом рослин змінюються хімічні, фізичні та біологічні  властивості ґрунту.

 

Агротехнічні основи розміщення сільськогосподарських культур  у сівозміні

Важливим фактором наукового підходу до раціонального застосування орної землі для отримання високих і стійких урожаїв, а з цим і рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції є використання сівозмін . Наукова розробка і практичне застосування системи сівозмін в сучасному землеробстві процес, який завжди знаходиться  в динаміці. Тому інтенсифікація і спеціалізація сільськогосподарського виробництва  потребують постійної уваги по впровадженню, удосконаленню і оптимізації сівозмін. На їх основі розробляється впровадження і удосконалюється весь комплекс агротехнічних заходів для вирощування високих врожаїв  всіх сільськогосподарських культур.

Одеська область – це зона де господарства спеціалізуються на виробництві зерна сильних озимих пшениць, зернофуражних  культур ( кукурудза, ячмінь), насіння соняшника, ріпака, кормових та зернобобових культур, а також цукрового буряка.

 В степовій зоні основним лімітуючим фактором для розвитку сільськогосподарських культур є наявність продуктивної вологи в кореневмісному шарі грунту.  Тому всі агротехнічні умови потрібно  направити на збереження доступної вологи рослинам. Найкраще вони складаються при сівбі озимих культур після чистого пару, ефективність якого підвищується з півночі на південь. Найбільш  сталі показники  врожаю у озимих культур при посіві їх в чорному пару, який сприяє  кращому засвоєнню опадів в осінньо - , зимово -, весняно  періоди у порівнянні з раннім (весняним паром ). Тому ранній пар можливо використовувати тільки тоді коли з певних організаційних причин не було змоги провести основний обробіток восени, або цей агрозахід використовується як запобіжний у боротьбі з повітряною ерозією.

Основним показником якісних попередників  є те , як вони впливають на поживний і фітосанітарний стан грунту, а також здатність залишати продуктивну вологу в кореневмісному шарі грунту .

Основні елементи організації території при впровадженні сівозмін.

Зміни форм господарювання і власності  на землю,  що стали основним змістом перетворень в аграрному секторі України в останні роки, привело до того що, по новому треба підходити до освоєння сівозміни. В першу чергу це пов’язано з розподілом великих площ на наділи ( паї) між новими власниками землі.

В зоні Лісостепу і Степу грунти піддаються ерозійним процесом. Тому, в першу чергу необхідно використовувати такі сівозміни, які не сприяють змиву грунтів. Слід звернути  увагу на те, що ерозійні процеси в першу чергу проявляються на схилах  де в сівозмінах впровадженні  просапні культури . Щоб запобігти  цьому треба висівати багаторічні трави, які сприяють зниженню негативного впливу дефляції на грунти.