Встановлення  особливого режиму інвестування для  депресивних регіонів передбачає обов'язкове врахування пріоритетності розвитку окремих  галузей (і навіть підприємств), особливостей відтворювальних процесів, готовності до оновлення виробничого потенціалу, ефективності можливих витрат у довгостроковому  розвитку.

     Державна  інвестиційна політика в депресивних  регіонах має проводитися у комплексі  з іншими антикризовими заходами загальноекономічного значення (загальне оздоровлення економічної ситуації, створення сталих передумов для  ефективного функціонування ринкового  механізму, забезпечення умов для формування прогресивних територіально-галузевих  пропорцій). Це дасть змогу створити передумови для нормального функціонування економіки регіону в майбутньому.

     Головну увагу слід приділяти вирішенню  таких стратегічних завдань: ліквідації глибинних структурних деформацій у більшості депресивних регіонів, що зумовлюють зниження ділової, в тому числі інвестиційної, активності, нівелювання негативних наслідків несприятливих стартових умов входження в ринок;

     запобіганню руйнації наявного виробничого і  науково-технічного потенціалу через  різке скорочення інвестування при  критичному рівні зносу основних фондів, що істотно обмежує можливості активізації економічної діяльності;

     удосконаленню механізму державного регулювання  інвестицій для стимулювання довгострокових вкладень фінансових ресурсів і створення  сприятливого інвестиційного клімату.

     При розробці заходів державної підтримки  депресивних регіонів потрібно детально проаналізувати ситуацію, що склалася, специфічні особливості функціонування їхніх підприємств в умовах ринку, виділити ті з них, які через вагомі, але не пов'язані з переходом  до нових економічних відносин, причини  об'єктивно не можуть перебудувати свою виробничу діяльність. На основі цього можуть прийматися рішення  про вибіркову інвестиційну підтримку  підприємств з першочерговим  наданням їм централізованих фінансових ресурсів.

     Не  менш важливе значення має врахування і такого чинника, як загальна доцільність  подальшої інвестиційної підтримки  соціально-економічного розвитку депресивного регіону в межах наявної регіонально-галузевої  спеціалізації. Це потребує аналізу  соціальної, політичної, екологічної  та демографічної ситуації, в тому числі динаміки міграційних процесів.

     Доцільно  виділяти повністю або частково депресивні регіони і проводити щодо них  різну державну інвестиційну політику. Це передбачає рангування таких регіонів за ступенем депресивності та визначення на цій основі регіональних пріоритетів  інвестування, етапів виділення централізованих  інвестиційних ресурсів, диференційованих заходів регулювання відтворювальних  процесів. Доцільно скласти реєстр подібних регіонів, який має періодично поновлюватися.

     Інвестиційні  ресурси мають направлятися передусім  на розвиток тих депресивних регіонів, у яких помітне відносне пожвавлення  інвестиційних мотивацій, є достатні трудові ресурси, відносно сприятливі політичні та екологічні умови. Це запобігатиме розпорошенню ресурсів за численними об'єктами, дасть змогу швидко освоїти  їх і забезпечити своєчасну окупність.

     Інвестиції  в соціальну сферу будуть більш  виправданими з точки зору забезпечення потреб достатньо стабільного населення.

     Широка  інформація про стан ділової активності створює передумови для залучення  приватного, в тому числі іноземного, капіталу.

     Для повністю депресивних регіонів на першому  етапі нереально надати інвестиції в необхідних обсягах. їх слід спрямовувати на підтримку найважливіших галузей  життєзабезпечення населення, підтримку  виробничої діяльності обмеженого кола структуроутворюючих підприємств, у тому числі для виключення можливості соціального вибуху, але головне  — з метою нівелювання дії  чинників, що викликають депресивний  стан регіонів, та створення передумов  для пожвавлення ділової активності.

     Найважливішими  напрямами регулювання інвестиційної  діяльності в депресивних регіонах є такі:

1. встановлення державного замовлення на виробництво і поставку найважливіших інвестиційних матеріальних ресурсів;
2. відстрочення плати податків на прибуток у перші роки функціонування підприємств, створених (перепрофільованих) у депресивних регіонах, що випускають продукцію для задоволення як загальнодержавних, так і регіональних потреб;
3. пільгове оподаткування прибутку, отриманого в результаті завершення спорудження і виведення на повну потужність об'єктів незавершеного будівництва, що придбані у інших підприємств і розташовані в депресивних регіонах, особливо у разі перепрофілювання їх на випуск соціально значущої продукції;
4. звільнення від усіх податків до місцевих бюджетів підприємств, що створюють у результаті інвестування нові робочі місця, на строк до двох років з моменту заповнення вакансій;
5. поширення дії інвестиційного податкового кредиту на підприємства депресивних регіонів, які впроваджують прогресивні технології, що сприяють збільшенню випуску продукції, поліпшенню її якості, підвищенню конкурентоспроможності, поліпшують використання наявного виробничого потенціалу;
6. використання централізованих коштів, що виділяються для інвестиційної підтримки депресивних регіонів, переважно на розвиток конкретних і суворо обмежених за кількістю пріоритетних соціально-економічних об'єктів;
7. розвиток місцевої соціальної та виробничої інфраструктур, створення сприятливих умов для удосконалення галузей життєзабезпечення населення, регулювання числа робочих місць.

     В Україні, де більша частина регіонів можуть розглядатися як депресивні, особливо важливо знайти оптимальне поєднання  загальнонаціональних і регіональних інтересів. Надаючи бюджетну допомогу територіям, слід виходити з пріоритетів  стабілізації й прискорення загальноекономічного зростання та необхідності зближення  міжрегіональних відмінностей в  умовах життєдіяльності населення. Цим зумовлюється переважаюча орієнтація на бюджетну самостійність господарюючих  суб'єктів у вирішенні їхніх  внутрішніх соціально-економічних  проблем. 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

     Отже, підбиваючи підсумки курсової роботи можна зробити ряд висновків.

     Кожен регіон має як потенціали розвитку, так і певні ризики, на які треба  відповідати через конкретні  інструменти. Але для цього має бути сформована система, що працює як годинник: планування, фінансування, реалізація проектів і моніторинг. Доки не буде створено системи, що дозволить фінансувати у першу чергу проекти, які реалізовують порівняльні переваги чи виводять з депресії, ми ні до чого не дійдемо. 

     Хоча  виникає декілька питань щодо розвитку депресивних територій та регіональної політики. У першу чергу це питання єдиного бачення регіонального розвитку. Чому стратегії, сьогодні не спрацьовують? Перша проблема – це конфлікт інтересів різних груп, «кланів», політичних партій тощо, який існував, коли обласні адміністрації  готували стратегії, а потім ради приймали ці стратегії. Цей конфлікт інтересів не давав змоги зробити реальний комплексний документ розвитку для того чи іншого регіону.

     І друга проблема – відсутність  системи моніторингу виконання  стратегій і програм соціально-економічного розвитку. Проблеми тут і в показниках, і в діях адміністратора, в об’єктах цього моніторингу, який має допомогти новопризначеним керівникам регіонів налагодити систему єдиного бачення розвитку як на національному, так і на регіональному рівнях. Мені здається, що сьогодні є можливість певного прориву у цьому напрямі, зокрема, в рамках адміністративно-територіальної реформи, яка готується і, безперечно, буде реалізована.

     Нам сьогодні шукають місце в Європі, так само, як Європейський Союз знайшов місце для Польщі як певного буфера між Сходом і Заходом. Але важливо, щоб місце України в Європі не було десь позаду, а щоб це було місце нормальної європейської держави з нанотехнологія-ми, з потужною промисловістю, а не тільки сільським господарством і постачанням сировини. Останніми роками тема регіональної політики перебуває на периферії політичної уваги в країні, незалежно від зміни влади. Очевидно, треба знаходити нові шляхи внесення цієї регіональної проблематики в реальний порядок денний політичних процесів. На мою думку, оскільки сьогодні у фокусі політичних дискусій знаходяться декларації стосовно економічних реформ, то очевидно, що нам треба висувати тезу про регіональний вимір економічних реформ в Україні. Таким чином ми потрапляємо в реальний політичний контекст і отримуємо можливість викласти змістовні проблеми, що є у цій сфері.

     Одним з основних завдань, що стоять перед нашою державою, є вихід із кризи, а потенціал цього виходу значною мірою знаходиться в регіонах. Тому сьогодні відносини між центром кризової ситуації і регіонами, а саме пасивне очікування на місцях допомоги з Києва має змінитись активнішою участю регіонів у подоланні кризових явищ, мотивацією до максимально ефективного використання їх власного потенціалу для прискорення економічного й соціального розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 
     

1. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» N 2850-IV від 8 вересня 2005 року.
2. Закон України «Про внесення змін до Закону України „Про стимулювання розвитку регіонів» (від 15 червня 2007 р.)
3. Постанова Кабінету Міністрів України „Про моніторинг соціально-економічного розвитку малих міст і селищ» (від 2 квітня 2009 р., № 288)
4. Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток» (затверджено постановою Верховної Ради України 23.12.2008 (№ 1360)
5.       Проект Закону України «Про засади державної регіональної політики» N 6462-VI (від 1 червня 2010 р.)
6.       Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. пос. – К.: МАУП, 2000. – 176 с.
7.       Розпорядження «Про затвердження заходів з оперативного розв’язання проблем, що стримують соціально-економічний розвиток регіонів» N 308-р від 3 серпня 2005 р.
8.       НАКАЗ «Про організацію виконання рішення Ради регіонів при Президентові України «Про хід розв’язання соціальних питань в Україні» N 237 від 03.10.2000.
9.       Новикова А.М. Депресивні території: європейський досвід та проблеми України //Стратегічна панорама. - №3-4, 2000. – С. 115.
10. Шаблій О.І. Математичні методи в соціально-економічній географії. – Львів: Світ, 1994.
11. Шевчук Я.В. Механізм санації депресивних територіальних суспільних систем в контексті формування регіональної політики. – Львів, 2004.
12. http://buklib.net – Наукова бібліотека «Буковина»
13. http//library.if.ua – Бібліотека економіста
14. www.franko.lviv.ua – Правничий коледж Львівського національного університету ім. Івана Франа
15. http://www.vuzlib.net – Економіко-правова бібліотека
16. Данилишин Б. М., Клиновий Д. В., Пепа Т. В. Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник / За наук. ред. Б. М. Данилишина. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект – Поліграф», 2007. – С. 511–512 (688 с.).

ДОДАТОК 1

   Чинники депресивності регіону 

   1.Економічні чинники

   1.Відсутність  розвиненого виробництва 

   -        Валовий регіональний продукт  у розрахунку на одну особу  наявного населення (у фактичних  цінах);

   -        Основні фонди за первісною  вартістю;

   -        Рівень зношення основних фондів;

   -        Основні фонди за залишковою  вартістю;

   -        Введення у дію основних фондів  на душу населення за базовий  (як правило - рік) період часу;

   -        Інвестиції в основний капітал  на одну особу (у фактичних  цінах);

   -        Сальдо чистого (регіонального)  експорту.

   2.Неефективна  матеріальна структура виробництва  і його загальний склад 

   -        Обсяг реалізованої промислової  продукції (робіт, послуг) на одну  особу наявного населення; 

   -        Обсяг реалізованої сільськогосподарської  продукції (робіт, послуг) на одну  особу наявного населення;

   -        Обсяги виконаних будівельних  робіт (у фактичних цінах) ( у  т.ч. на одну особу наявного  населення);

   -        Капітальні вкладення на душу  населення.

   3.Недостатнє  використання трудових ресурсів  

   -        Середні витрати робочого часу  в промисловості та в інших  галузях на одного працівника;

   -        Сальдо трудової міграції економічно-активного  населення (чол., за рік).

   4.Рівень  бюджетного самофінансування регіону 

   -        Рівень забезпеченості власними  доходами бюджету на душу населення;

   -        Податкові надходження до бюджету  на душу населення.

   5.Порушення  оптимальності у співвідношенні різних видів капіталу 

   -        Прямі іноземні інвестиції на  одну особу;