Нерівномірність розміщення й використання лісових ресурсів Європейських країн

ЗМІСТ 

Вступ 

     Сьогодні  люди ставляться до природи та її багатств так, ніби забули, що для підтримування існування життя на Землі іншого джерела, крім біосфери та її ресурсів, немає. За сучасних умов швидкість використання ресурсів значно перевищує можливості їх відтворення. Таке можна відзначити і щодо лісових ресурсів, кількість яких на території Європи стрімко зменшується.

     Ліси  протягом тисячоліть забезпечують численні екосистемні послуги (функції): акумуляцію та очищення води, підтримання складу і фільтрацію повітря, забезпечення продуктами харчування, кормами, лікарськими препаратами, житлом, можливостями для відпочинку тощо.

     Велику  кількість урядових і міжнародних  організацій в цей час контролюють  питання, пов'язані з лісами і, отже, впливають на лісову промисловість  і ціноутворення в даній галузі. Серед таких організацій можна назвати Міжурядову комісію з лісів (Intergovernmental Panel on Forests, IPF),утворену в квітні 1995 року Конференцією ООН по навколишньому середовищу і розвитку (The United Nations Conference on Environment and Development, UNCED). Завданням IPF є проходження рекомендаціям UNCED по управлінню світовими лісами, вплив на світову спільноту в питаннях, що стосуються лісу. IPF проводить роботу спільно з міжнародними організаціями, урядами, неурядовими організаціями і приватним сектором, що впливає на стан лісів і лісової промисловості.

     Загальна  втрата лісів в світі в 1990-1995 роках  оцінювалася як 56,3 мільйони га, загалом, зменшення територій лісу найбільш помітно в країнах, що розвиваються, хоч об'єми їх зменшення виявилися меншими, ніж спрогнозовані на 1980-1990 рр., в даний момент вони продовжують йти вниз.

     Продукція лісового комплексу, обсяг її виробництва, кон'юнктура даного ринку, ціни і  інші показники безпосередньо пов'язані  з положенням світових лісових масивів  на конкретний момент часу, екологічною обстановкою і, відповідно, світовою і державною політикою конкретних країн з питання управління лісами.

     Економічні, політичні, демографічні і соціальні  тенденції задають напрямки управління лісами і впливають на формулювання національної політики з цього питання і формування відповідних установ. Основний вплив на площу лісів і їх кількість надають демографічні зміни (зростання) і урбанізація населення, потреби в продукції лісової промисловості, а також здатність лісів виконувати важливі екологічні функції. Політичні тенденції, що впливають на лісовий сектор - це децентралізація, приватизація, лібералізація торгівлі і глобалізація світової економіки .

     Мета  курсової роботи розглянути нерівномірність  розміщення та використання лісових ресурсів Європейських країн.

     Відповідно  до визначеної мети в курсовій роботі були поставлені та вирішені наступні завдання:

• визначити значення і місце лісових ресурсів у формуванні економічного потенціалу регіонів;
• розглянути сучасну компонентна структура лісових ресурсів, регіональні відмінності розміщенні та рівнях забезпеченості ресурсами
• визначити вплив лісових ресурсів на формування галузей спеціалізації господарства регіонів;
• проаналізувати регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеритики довкілля;
• розглянути регіональні проблеми ресурсозабезпечення та відтворення природних ресурсів.

1. Сутність значення і місце лісових ресурсів у формуванні економічного потенціалу Європейських країн 

     Цінність  лісу як екосистеми є незрівнянною з вигодами, які можна отримати від продажу деревини. Внесок лісової  галузі в економіку України є дуже незначним, а шкода, нанесена лісам від надмірних рубань, може призвести до екологічної катастрофи. Усвідомити таку істину нам допоможе детальне вивчення значення лісів. Функції лісів стосуються політичного, екологічного, економічного та соціального аспектів.

     1. Політичні:

     - ліси є об'єктом міжнародної політики щодо збереження природи на планеті та сталого розвитку людської спільноти (Україна серед інших країн взяла міжнародні зобов'язання щодо сталого розвитку лісів).

     2. Екологічні:

     - ліси – найефективніший засіб стабілізації навколишнього природного середовища (60 % кисню виробляє рослинність). Вони виконують оздоровчі та санітарно-гігієнічні функції, нейтралізують шкідливі викиди в атмосферу, поглинають окис вуглецю, збагачують повітря фітонцидами (1 га фільтрує до 70 тонн пилу);

     - ліси виконують захисні функції щодо охорони земель від водної і вітрової ерозії та запобігають процесам опустелення;

     - ліси виконують водоохоронні функції, закріплюють береги рік і водойм;

     - ліси є об'єктами природно-заповідного фонду, середовищем для збереження унікальних ландшафтів, об'єктів рослинного та тваринного світу.

     3. Економічні:

     - ліси є джерелом отримання деревини та недеревних продуктів (гриби, ягоди, лікарські рослини тощо);

     - ліси є базою розвитку мисливського господарства, туризму, санітарно-оздоровчих закладів та місць відпочинку;

     - захисні лісові насадження та полезахисні лісові смуги підвищують урожайність сільськогосподарських культур (вартість приросту врожаю у 2-3 рази перевищує витрати, пов'язані з полезахисним лісорозведенням);

     - ліси є джерелом формування ринку послуг для розвитку малого і середнього бізнесу;

     - реалізація деревини, інших ресурсів лісу та надання послуг є джерелом поповнення державного бюджету [12, c. 83].

     4. Соціальні:

     - лісове господарство надає робочі місця для місцевих громад, покращує умови їх життя, особливо у депресивних районах;

     - ліси відкриті для доступу місцевого населення для їх життєзабезпечення (паливо, гриби, ягоди, випас худоби);

     - місцеві громади отримують частину природної ренти від експлуатації лісових ресурсів на свій соціальний розвиток [7];

     - ліси виконують рекреаційні, естетичні та виховні функції.

     Проблема  захисту лісів та їх збереження гостро постала за останні п'ятдесят  років як у Європі, так в інших  частинах світу. У першій половині 1980-х років спостерігалося різке зменшення площі лісів, особливо у країнах з низьким рівнем доходів громадян. В цілому лісистість території Європи має тенденцію до зростання, проте науковців та громадськість турбує деградація лісів у зв'язку з різними забрудненнями, а також погіршенням якості корінних насаджень.

     Ліси  Європейського континенту мають свої особливі проблеми, які привертають увагу численних політичних і екологічних організацій. Особливе значення в лісополітичних процесах, спрямованих на покращення ведення лісового господарства, мають Конференції на рівні міністрів щодо захисту лісів Європи (MCPFE).

     Зусилля світової спільноти нині спрямовані на збереження лісу як ефективного чинника підтримання природного стану біосфери. Саме тому, ще в 1972 р. на Світовому конгресі лісів в Буенос-Айресі вперше була розроблена стратегія багатоцільового використання лісів, яка пізніше постійно доповнювалася і вдосконалювалася на інших світових форумах. Найважливішим серед них є Міжнародна конференція 00Н і Ріо-де-Жанейро (1992), на якій було прийнято принципи сталого ведення лісового господарства або "Лісові принципи".

     Керуючись рішенням "Ріо-92" та Міжпарламентської комісії щодо лісів, Економічна і Соціальна рада 00Н прийняла резолюцію Е/2000/L,32, що визначила загальні риси міжнародної лісової політики. Резолюцією передбачено такі функції лісової політики: створення національних лісових програм; сприяння міжнародному співробітництву; контроль і оцінка прогресу через звітування перед парламентами; політичне забезпечення управління, охорони і невиснажливого використання всіх лісів шляхом виконання ухвал Європейських міністерських конференцій [1]. 

2. Сучасна компонентна структура лісових ресурсів країн Європи і регіональні відмінності в розміщенні та рівнях забезпеченості ресурсами 

     За  флористичним складом рослинність  Європи відноситься до Голарктики. Завдяки стародавнім і сучасним материковим зв'язкам у флорі Європи є велика кількість сімейств, родів і видів, спільних з Азією, Африкою і Північною Америкою, і відносно невелика кількість ендеміків. На території Європи представлені наступні типи рослинності: тундровий, тайговий, неморальний, що включає широколистяні і хвойно-широколистяні ліси і пов'язані з ними чагарникові і трав'яні угруповання; степовий, пустельний, субтропічний чагарниково-деревний. Найбільш поширені лісові типи рослинності, найменш - тундровий і пустельний. В арктичних, субарктичних і тайгових широтах розходження у зональних типах рослинності між районами з океанічним і помірно континентальним кліматом виражені слабко.

     Таблиця 2.1.

     Лісистість  країн Європи

     У більш низьких широтах вони виявляються  чітко: в океанічних районах на південь  від тайгових лісів представлені змішані хвойно-широколистяні ліси і широка смуга широколистяних лісів, які в субтропіках змінюються ксерофільними вічнозеленими і змішаними вічнозелено-листопадними лісами і чагарниками; а в помірно континентальних районах на південь від тайги простягаються вузькі смуги крислато-хвойних і широколистяних лісів, що змінюються в міру просування на південь та південний схід лісостепами, степами, напівпустелями і пустелями (на Південному березі Криму є елементи субтропічної рослинності). На території Європи природні ландшафти майже відсутні, вони замінені культурними ландшафтами. Найменших змін зазнали ландшафти і фауна тундри і гір. Знищення лісів почалося у Греції ще в V ст. до н.е., згодом набуло широкого розмаху в інших районах Південної і Середньої Європи. Систематичне знищення лісового покриву, що спричиняло порушення цілісності природних біотопів, призводило й до інших наслідків, згубних для природної фауни і флори. Арктичні тундри і пустелі поширені на Шпіцбергені, Землі Франца-Йосипа, Новій Землі. Рослинність представлена лишайниками і мохами, деякими видами трав (ломикаменю, герані та ін.) і чагарників (дріада, полярна верба й ін.). Значні площі складають не вкриті рослинністю кам'янисті поверхні - арктичних пустель. Типові тундри, розвинуті на північному материковому узбережжі і по берегах Нової Землі, мають велику видову насиченість і більш зімкнутий покрив. Виділяються: мохово-лишайникові тундри з домінуванням бурих і зелених мохів, ягелю та інших лишайників, з часткою деяких трав (крупка, вівсяниця, маки, ломикамені), чагарників (водяника, багна) і низькорослих чагарників (карликова береза, полярна і круглолистяна верба). У перезволожених зниженнях поверхні серед типових тундр украплені болота (переважно низинні). У горах Ісландії, Скандинавії поширені гірські тундри, що утворюють пояс рослинності на висоті більше 300-500 м на півночі і 1000-1100 м на півдні.

     Тундрова  рослинність на півдні змінюється лісотундрою, для якої характерне сполучення тундр, боліт і низьких рідкостійних лісів переважно з ялини у  східних районах і берези і  сосни - у західних. У цих лісах добре розвинуті мохово-лишайниковий і чагарниковий яруси (брусниця, чорниця, мучниця, водяника). У горах подібні ліси утворюють пояс рослинності на висоті від 300-400 м на півночі до 900-1000 м на півдні. В Ісландії березові рідколісся сполучаються з лугами і низинними болотами. Тундрова рослинність місцями використовується для випасу оленів. Тайгова рослинність утворює широку смугу, що простягається на південь приблизно до 57-58° сх. ш. Домінують хвойні ліси з перевагою на сході ялиці сибірської і модрини сибірської (в північних районах зони аж до Скандинавії - сибірської кедрової сосни), на заході - ялини європейської і сосни звичайної. У вологих районах у надґрунтовому покриві цих лісів переважають мохи, чорниця, брусниця, вереск, кислиця, у сухих - лишайники.