Нерівномірність розміщення й використання лісових ресурсів Європейських країн

     Крім  хвойних, нерідкі березняки й  осичняки, що найчастіше з'являються  на місці пожеж і вирубок; біля північних меж тайгових лісів  у Феноскандії є і корінні  березові ліси. З інших типів рослинності  в тайговій зоні поширені заплавні і суходільні луги, верхівкові сфагнові болота з багном, морошкою, журавлиною, чорницею, трав'яні лісові болота. У Скандинавських горах тайгові ліси утворюють нижній пояс гірської рослинності [14].

     Тайга - найбільш багата на рослинні ресурси; тайгові ліси дають деревину, що використовується у целюлозно-паперовій, хімічній і будівельній промисловості; у тайгових лісах ведуться промисли з метою видобутку хутра (білка, куниця, горностай, лисиця, заєць-біляк та інші), м'яса диких звірів і птахів (лось, рябчик, тетерев, глухар та інші), збирання плодів дикоростучих рослин (брусниця, чорниця, смородина, горобина, черемшина) і грибів; лугова рослинність тайги використовується для випасу головним чином великої рогатої худоби. Змішані крислато-хвойні ліси розташовані на південь від тайги, простягаються з півдня Скандинавії, найбільшої ширини сягають у Прибалтиці, Білорусі і на заході України; на схід від м. Нижній Новгород смуга лісів сильно звужується. Ліси складаються як з тайгових, так і з широколистяних видів дерев (дуб, клен, липа). На піщаних ґрунтах великі масиви утворюють соснові ліси.

     Значну  площу займає рослинність широколистяних лісів, що охоплює всю територію (крім гір) Західної Європи від тайги  і змішаних лісів на півночі до субтропіків на півдні (приблизно  до 40° сх. ш.); на схід від Карпат смуга широколистяних лісів сильно звужується. Найбільш поширений у цих лісах дуб. У районах з океанічним кліматом черешковий, скельний (на сході доходить до р. Південний Буг) та інші види дуба утворюють або чисті насадження, або змішані з березою (Британські острови, Бельгія, Нідерланди), грабом звичайним, липою, буком європейським (переважно у Західній Європі). Чисті букові ліси відносяться до схилів пагорбів і нижнього поясу гір, де відносно тепла зима сполучається з високою вологістю повітря, але відсутнє перезволоження ґрунту. У південних районах, головним чином Франції, характерні ліси з каштана посівного (їстівного).

     У підліску широколистяних лісів приатлантичних районів є вічнозелені види (падуб, самшит, характерна ліана - плющ). На убогих піщаних і щебенистих ґрунтах поширені верещатники, трав'яні і трав'яно-мохові болота, а на узбережжі Північного моря - засолені луги маршів. У міжгірних рівнинах (Чехія, Середньодунайська рівнина) ліси сильно остепнені, зустрічаються острови лугових степів. У районах помірно континентального клімату Східної Європи каштанові і букові ліси відсутні (крім гірських лісів Криму з буком східним). Крім дуба черешкового, тут звичайно ростуть липа, клен, ясен, в'яз, а в чагарниковому ярусі - ліщина, бересклети, жимолость. У горах рослинність у нижньому поясі представлена гірськими широколистяними і хвойними лісами, що піднімаються до висоти 1600-2100 м, вище - поясом субальпійських чагарників і лугів, що у найвищих горах змінюється альпійським луговим поясом. На великих площах лісова рослинність зведена для збільшення орних земель, розширення садів, а в південних районах і виноградників. При лісовідновлювальних роботах нерідко широколистяні (особливо бук) замінюються хвойними (сосна, ялина) або швидкоростучими листяними (тополя) породами. Луки субальпійського та альпійського поясів широко використовуються як літні пасовища. У помірно континентальних районах Європи на південь від широколистяних лісів простягаються лісостепи, у яких широколистяні ліси (переважно на вододілах) сполучаються з луговими степами, де багато вологолюбного різнотрав'я (перстачу, таволги, хрестовика, вітрогонки, шавлії, горицвіту). Ще далі на південь розвинуті типові степи з переважанням дернинно-злакових (українська і вузьколистяна ковила, ковила Лессінга, типчак). У найбільш сухих місцях південних типових степів на півдні України, у північному Криму, у Нижньому Поволжі представлені сухі (південні) степи з рідким покривом з ополонок, ковили, тирси, типчака, пирію. На крайньому південному сході Європи дуже розріджена рослинність полинових і солонцевих (сведа, біюргун) напівпустель і пустель [15].

     Степова рослинність майже повністю знищена  в результаті оранки чорноземних  і каштанових ґрунтів, використовуваних для вирощування пшениці, кукурудзи, цукрового буряка, соняшника та інших культур. Природна рослинність збереглася майже виключно в заповідниках. Рослинність зон напівпустель і пустель використовується як пасовища, головним чином для овець. На рівнинах і в нижньому поясі гір субтропічних районів Європи поширені ксерофільні вічнозелені ліси і чагарники, пристосовані до перенесення сухого літнього періоду. Провідну роль у лісах відіграють кам'яний, кермесовий і корковий дуби, алепська, приморська й італійська сосни. Ліси світлі, з багатим чагарниковим підліском і трав'яним покривом, що майже повністю вигоряє влітку.

     Найбільш  поширені такі чагарникові формації: маквіс, що складається з суничного  дерева, філиреї, мирта, ладанника, фісташки, благородного лавра, що здичавів, маслини: пальмітос - з єдиної в Європі дикоростучої пальми хамеропс; гарига з переважанням чагарникового кермесового дуба; томіллари - розріджені зарості сухих внутрішніх районів Піренейського півострова з тим'яну, лаванди й інших багатих на ефірні олії рослин. У гірських районах Середземномор'я вище поясу вічнозелених лісів і чагарників (з 300-400 м на півночі і 800-1000 м на півдні) виражений пояс листопадних широколистяних (дуб, бук, каштан) і хвойних лісів (ялина, ялиця, сосна, атлантичний кедр), над яким у найбільш високих горах представлений вузький пояс субальпійської і альпійської рослинності. Велика частина лісів і чагарників Середземномор'я зведена людиною або знищена частими тут пожежами. На їх місці ростуть пшениця, кукурудза, плантації цитрусових, маслинового дерева, коркового дуба, виноградники, сади, парки; на південному сході Піренейського півострова єдині в Європі плантації фінікової пальми. У зв'язку з випасом (кози, вівці) сильно змінилася і рослинність гір. 

3. Вплив забезпеченності лісовими ресурсами на формування галузевої  спеціалізації країн Європи 

     Економічні, політичні, демографічні і соціальні  тенденції задають напрямки управління лісами і впливають на формулювання національної політики з цього питання  і формування відповідних установ. Основний вплив на площу лісів і їх кількість надають демографічні зміни (зростання) і урбанізація населення, потреби в продукції лісової промисловості, а також здатність лісів виконувати важливі екологічні функції. Політичні тенденції, що впливають на лісовий сектор - це децентралізація, приватизація, лібералізація торгівлі і глобалізація світової економіки.

     На  галузі лісового комплексу припадала приблизно десята частина усього промислового виробництва в країнах з розвиненою ринковою економікою. У цей комплекс входять вельми різноманітні і несхожі один на одного виробництва, які об'єднує використання єдиної унікальної за своїй природою сировини, яким є деревина.Незважаючи на активну конкуренцію нових матеріалів і технологій, її частка практично не знижується. По цьому показнику лісова промисловість приблизно рівна хімічній індустрії, дещо перевершує харчову і майже вдвічі більш значна, ніж легка промисловість або металургія.

     У Фінляндії з 9 млрд.дол. лісового експорту приблизно 7 припадає на целюлозно-паперову продукцію, 1 на пиломатеріали, тоді як вироби з деревини дають всього лише 2 % виручки, вироби з паперу 5 %, меблі 2 %.

     У Швеції з 10 млрд.дол., зароблених на лісовому ринку, 7 припадає на целюлозно-паперові товари, 1,5 млрд. доларів на пиломатеріали; вироби з деревини дають лише 4 %, з паперу 5%, меблі 9 %.

     Тільки  у декількох великих експортерів  з середньою лісозабезпеченістю вироби і меблі в сумі дають  вагому частину виручки: в Німеччині  приблизно 50 %, у Франції 40 %, в Австрії  біля 30 %.

     Велику  кількість урядових і міжнародних організацій в цей час контролюють питання, пов'язані з лісами і, отже, впливають на лісову промисловість і ціноутворення в даній галузі. Серед таких організацій можна назвати Міжурядову комісію з лісів (Intergovernmental Panel on Forests, IPF),утворену в квітні 1995 року Конференцією ООН по навколишньому середовищу і розвитку (The United Nations Conference on Environment and Development, UNCED). Завданням IPF є проходження рекомендаціям UNCED по управлінню світовими лісами, вплив на світову спільноту в питаннях, що стосуються лісу. IPF проводить роботу спільно з міжнародними організаціями, урядами, неурядовими організаціями і приватним сектором, що впливає на стан лісів і лісової промисловості.

     Зростаюча увага до «зеленого розвитку»  може дати лісовій галузі нове спрямування. У зв’язку з подвійною проблемою – економічною кризо ю та зміною клімату – на перший план глобальних інтересів виходить управління лісами. Реформування організацій лісового господарства та збільшення інвестицій у науку і техніку є ключем до вдосконалення управління лісами. Очікується, що ситуація буде дуже неоднорідною: у деяких регіонах відбудеться приріст лісових площ, в інших регіонах – втрати, – наголошують автори доповіді. Найбільше з необхідністю боротися проти величезного тиску на лісові ресурси зіткнуться країни, що перебувають на ранніх стадіях розвитку.

     Особливе  значення має необхідність оновлення  державних лісових агенств, які  не поспішають пристосовуватися до нових  вимог споживачів. Протягом найближчих десятиліть очікується зростання глобального попиту на продукцію лісового господарства й екологічні послуги. Політика в галузі енергетики і зміни клімату спрямована на збільшення використання деревини як джерела енергії, хоча цю тенденцію, можливо, викликав нещодавній економічний спад [5].

     Однак теперішня криза відкриває і  нові можливості. Зростаюча увага  до «зеленого розвитку» може дати лісовій галузі новий напрям розвитку. Садіння дерев, збільшення інвестицій у стійке управління лісом, а також  активне заохочення використання деревини в «зелених» методах будівництва й отримання відновлюваної енергії стануть невід’ємними компонентами «зеленого розвитку», – говориться в доповіді.

     Очікується, що лісові ресурси Європи продовжать розширюватись у зв’язку зі зниженням  залежності від земельних ресурсів, збільшенням доходів, стурбованістю охороною навколишнього середовища, а також добре розвиненими організаційними структурами і політикою в галузі лісового господарства. Територія Європи становить близько 17 відсотків усієї твердої поверхні планети. Водночас тут розташовано чверть лісових ресурсів світу, або близько 1 млрд га, 81 відсоток яких припадає на Російську Федерацію. У Південній Америці темпи збезлісення, ймовірно, в найближчому майбутньому не зменшаться, незважаючи на низьку густоту населення. Високі ціни на продовольство і паливо стануть причиною безперервного розчищення лісів під оранку для виробництва домашньої худоби і продовольчих сільськогосподарських культур, кормів та біопалива. В Африці втрата лісів, вірогідно, триватиме нинішніми темпами. Зростання попиту і цін на продовольство та енергію змінить ситуацію, особливо в міру того, як збільшення інвестицій в інфраструктуру зробить доступними нові райони.

     Частіші посухи, скорочення водних запасів  і повені стримують захисні механізми на місцевому й державному рівнях, а також підривають зусилля щодо стійкого управління африканськими лісами. Очікується, що в Азії і Тихоокеанському регіоні, де розташовані деякі найбільш густо населені країни, в яких проживає більше половини населення світу, попит на продукцію з деревини й далі збільшуватиметься в міру зростання чисельності населення і прибутків. Зростання попиту на сировинні товари внаслідок швидкої індустріалізації економіки країн, що розвиваються, вірогідно, призведе до заміни одного виду лісового біоценозу на інший у деяких країнах цього регіону, а також за його межами. Незважаючи на те, що цей регіон є лідером за лісонасадженнями, він продовжуватиме залежати від постачання деревини з інших регіонів, оскільки обмежені ґрунтові й водні ресурси перешкоджатимуть його самозабезпеченню деревиною і продукцією з неї.

4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля 

     У лісах Німеччини розрахункову лісосіку використовують лише на 50 %, оскільки потреби в деревині за рахунок національної лісозаготівлі покривається лише на 30 % (70 % лісоматеріалів імпортується з інших країн). За останні два роки стан лісів у Німеччині поліпшився у зв`язку із зменшенням забруднення довкілля [1].

     Усе більше теоретиків з лісової політики в Німеччині схиляються до того, що повернення до старих форм господарювання, зорієнтованих на максимальний прибуток, неможливе з огляду на багатостороннє суспільне значення лісів.

     Відчутні  успіхи Бельгії щодо розвитку сталого лісового господарства. 1999 року в цій країні був прийнятий закон, що зобов`язує заліснення низькопродуктивних і невикористовуваних земель усіх форм власності. Ці землі держава викуповує у приватних лісовласників з метою заліснення. У межах програми ЄС у Бельгії передбачаємо заліснити 50 тис. га таких земель.

     1992 року в Бельгії були закладені  правові основи державного стимулювання  заліснення земель. Зокрема, витрати  на заліснення частково відшкодовують  лісовласникам. Виділяють кошти на створення кордонів із кущів між сільськогосподарськими угіддями та лісами. За кожні 3 га заліснених земель видають державну винагороду в розмірі 2000 бельгійських франків, а за 30 га — 12000. Виділяють також кошти на догляд лісових культур та відшкодування втрат прибутків землевласників.

     Значний поступ до сталого лісового господарства зробили скандинавські країни. Як відомо, вони утримуються від плантаційного  вирощування лісів (винятком є плантації, що закладаються для потреб науки). У Фінляндії лісова політика спрямована на заборону суцільних рубок та інтенсивного проріджування лісу. Законодавство тут зобов`язує після рубки проводити відновлення лісів, визначає мінімальні вимоги щодо догляду за лісом. Заборонено знищувати ліси, завдавати шкоди процесам, спрямованим на відновлення лісів.

     Державне  регулювання сталого ведення  лісового господарства відбувається за допомогою системи економічних  інструментів. Одним із них є планування. У Фінляндії щорічно складають  плани відтворення лісових ресурсів, які охоплюють лісовласників різних форм власності. Держава надає пільгові позики на поліпшення стану лісів і будівництво лісових доріг. Ефективна лісова політика вивела невеличку північну країну на перше місце в світі щодо експорту лісоматеріалів, який складає 36% світових поставок.Лісова політика Фінляндії спрямована на інтеграцію лісогосподарського виробництва з промисловістю, торгівлею, туризмом, мисливським господарством. Незважаючи на те, що Фінляндія розташована на півночі Європи, ліси все частіше стають місцем відпочинку, особливо лісові масиви біля населених пунктів. Держава і численні комуни створюють у таких місцях добре обладнані зони відпочинку [4, c. 84].