Економіко-правові аспекти відповідальності бізнесу

3.2. Розвиток правових основ відшкодування відповідальності бізнесу перед державою

При розгляді способів відшкодування  відповідальності бізнес-одиниць та визначенні напрямків розвитку системи  її відшкодування слід відзначити, що настання відповідальності та необхідність відшкодування  залежать від норм діючого законодавства, тобто межі відповідальності, її розмір метод відшкодування та випадки її настання необхідно закріплювати відповідними нормативно-правовими актами. Система способів відшкодування відповідальності бізнесу формується згідно з класифікацію відповідальності бізнес-одиниць, що була розглянута в першому розділі даної роботи. Отже, можна говорити про дві головні сфери відшкодування відповідальності бізнесу, а саме відшкодування відповідальності перед державою та відшкодування соціальної відповідальності.

Можна стверджувати, що головний прорив у розвитку відповідальності підприємців перед державою, а  також її відшкодування, був здійснений в Україні нещодавно із прийняттям нового податкового кодексу. Українська економіка вже в 2011 році повною мірою відчула всі недоліки і переваги нового, вдосконаленого Податкового кодексу [12]. Слід відзначити, що Податковий кодекс України є першим у своєму роді документом, який консолідував статті, що вживалися в оподаткуванні за роки незалежності України. Очікувалося, що новий податковий кодекс виконає ще одну важливу функцію – дасть відчуття стабільності і надійності податкового регулювання.

Однак, через неузгодженість деталей позицій і поспішності прийняття документа деякі пункти виявилися багатозначними і спірними, а у ряді випадків навіть непрацездатними. Таким чином, з моменту офіційного обнародування, до документа вносилися численні зміни, виправляючи основний текст початкового документа. В рамках внесення цих змін сталася еволюція від жорстких норм – вад і пропусків, серйозних утисків малого і середнього бізнесу і істотного розширення прав податкової інспекції – до повню мірою ефективного регулюючого документа податкової системи і економіки України, здатного закрити дефіцит бюджету, служити ефективним засобом боротьби з тіньовою економікою.

Поспішність прийняття та великий обсяг раніше існуючої податкової нормативної бази, що підлягала узагальненню в одному документі, виникли певні негативні наслідки різкої зміни основи функціонування системи оподаткування в Україні.

Певні ускладнення виникли для платників єдиного податку. Згідно з підрозділом 8 розділу ХХ Податкового кодексу єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів. Така ж норма закріплена постановою кабінету міністрів № 1196 від 27.12.2010р. Саме таких норм і мають при сплаті податку дотримуватися підприємці-спрощенці, а податкова служба вести його адміністрування. На справді ж, податківці наполягають на сплаті єдиного податку підприємцями у січні у повному обсязі, тобто так як це було до 1 січня 2011 року, а не у розмірі 43% від діючої ставки для даного виду діяльності. При цьому Податкова інспекція аргументує свої вимоги відсутністю програмного забезпечення для адміністрування сплати податків спрощенцями по новому, та відсутністю нових рахунків для сплати єдиного податку, які відкриваються казначейством на протязі 45 днів. Слід відмітити, що такі пояснення не є законними підставами для самостійного завищення податкових зобов’язань платниками податків на користь держави. Тому вважаю за необхідне у роботі з платниками податків-спрощенцями наголошувати на зазначеній особливості сплати податку з 1 січня 2011 року.

 Також постало питання надмірно сплаченого єдиного податку у грудні авансом за січень. Ця правова колізія ґрунтується також на тому, що з 1 січня розподіл розміру єдиного податку по соціальним фондам держказначейством не здійснюється. Але до 1 січня ще діяли норми указу президента України від 3 липня 1998 року № 727 «про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» і 57% від суми єдиного податку були перераховані у фонди соціального страхування авансом за січень 2011 року. Ці надмірно сплачені суми повинні бути зараховані у рахунок майбутніх платежів єдиного соціального внеску, але на сьогодні пенсійний фонд поки що не має роз'яснень що до такого перерахунку.

Ще одна проблема виникла  у спрощеній системі оподаткування  фізичних осіб та ПДВ. Однією із особливостей застосування указу президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» є та, що фізичні особи платники єдиного податку не можуть бути платниками податку на додану вартість. Ця норма суттєво обмежує господарську діяльність фізичних осіб підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування. Така норма призвела до небажання співпрацювати з таким спрощенцем підприємств, що працюють на загальній системі оподаткування. Ця норма є необґрунтованою, дискримінаційною що до окремих суб’єктів підприємницької діяльності та знищує паростки дрібнотоварного виробництва, що з’явилися останнім часом на тлі руїн вітчизняної економіки та могли вирішити багато проблем пов’язаних з питаннями контрабандної, контрафактної продукції імпортного виробництва, зайнятості населення, виходу малого бізнесу з тіні та наповнення бюджету. В першу чергу постраждали ті підприємці які займалися дрібнотоварним виробництвом, а це виготовлення канцтоварів, тари, автозапчастин, комплектуючих для промисловості, упаковки та інші товари, що мали високу конкурентоздатність та використовувалися у господарській діяльності середнім, великим бізнесом та промисловими підприємствами, платниками пдв.

Відсутність права бути платниками ПДВ з 1 січня стало причиною розірвання підписаних на 2011 рік контрактів з спрощенцями-фізичними особами, у тому числі контрактів, підписаних на підставі виграних тендерів.

Зазначене призводить до виникнення проблема врахування витрат, понесених  у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок.

Пункт 139.1.12 статті 139 розділу  ііі податкового кодексу з  другого кварталу 2011 року позбавляє  суб’єктів господарювання можливості враховувати витрати від придбання  товарів та послуг у спрощенців-фізичних осіб. Таким чином, після набрання чинності ііі розділом кодексу з 1-го квітня 2011 року підприємства, що знаходяться  на загальній системі оподаткування, не зможуть співпрацювати з підприємцями - фізичними особами на спрощеній  системі оподаткування, чим обмежать ринок для таких осіб, особливо у сфері послуг. І якщо проблема з ПДВ торкалася лише частини підприємців, то проблема з врахуванням витрат є загальною майже для всіх спрощенців. При цьому таке обмеження робилось під гаслами закриття схем по «обналічуванню» коштів. Однак для доброчесних підприємців, які насправді надавали послуги та продавали товари підприємствам, ринок закрився. Фактично ця норма виключає фізичних осіб підприємців із процесу господарської діяльності та вже зараз примушує підприємців замислюватись над тим, як залишитися повноцінним суб’єктом господарювання. Перехід на загальну систему оподаткування для фізичної особи гірший варіант, тому що суттєво збільшує податкове навантаження та витрати на ведення бухгалтерського обліку.

Тим не менш, незважаючи на ряд недоліків, прийняття Податкового кодексу мало і позитивні наслідки. Так збір платежів до загального фонду державного бюджету протягом січня-жовтня 2011 виконаний на 102,7% (148,2 млрд. грн. в цілому), що перевищує торішні показники на 53,4 млрд. грн. Це свідчить, що новий податковий кодекс є ефективним засобом поповнення бюджету.

Перші проекти Податкового кодексу обіцяли істотні, по більшій мірі негативні, наслідки для малого і середнього бізнесу, захищаючи при цьому крупний бізнес. Норми, пропоновані в перших проектах, викликали багато суперечок і серйозну незадоволеність малих і середніх суб'єктів господарювання. Відбулося внесення серйозних змін до кодексу і верховна рада України пішла на істотні поступки, проте, представники бізнесу не повністю задоволені прийнятим документом.

У числі останніх змін слід звернути увагу на такі:

• введення нової спрощеної системи, яка  посприяє подальшому розвитку малого підприємництва;
• юридичним особам повернули право відносити на витрати їх платежі що платяться по спрощеній системі;
• відміна фактичних перевірок з боку податкових органів для тих, що платять по спрощеній системі до введення в дію закону про спрощену систему оподаткування.

Однак, негативні реакції  з боку підприємців мали свої наслідки. Так у державній податковій службі підрахували, що в i кварталі 2011 року кількість фізичних осіб-підприємців, що припинили діяльність, в порівнянні з січнем-березнем 2010 року виросла на 57% до 56.6 тис. Відкрити бізнес з початку року зважилися 44 тис. Платників (-30%), тоді як роком раніше – 62.6 тис.

Стосовно впливу на інвестиційний  ринок, то у законопроекті №9341 з метою створення привабливого інвестиційного клімату пропонується наступне:

• відмінити оподаткування доходів, що виникають в разі валютних коливань при внесенні інвестицій, виражених в іноземній валюті;
• відмінити необхідність сплати авансового внеску по податку на прибуток для підприємств, прибуток яких звільнений від оподаткування;
• стимулювати виробництво і вживання генеруючого устаткування для виробництва електроенергії з обновлюваних джерел енергії тощо.

Зокрема, в новому Податковому кодексі пропонується переклад страхових компаній (за винятком компаній по страхуванню життя) на загальні правила оподаткування. Всі прибутки страхової компанії планується в 2011 році оподатковувати на прибуток у розмірі 23%. При переході на загальну систему оподаткування, страхові компанії прийдуть до більш класичної системи роботи, при якій левову частку від загального прибутку вони будуть вимушені забезпечувати за рахунок інвестиційного доходу.

Пропоновані зміни в податковому  кодексі сприятимуть тому, що страхові компанії стануть одним з головних інвесторів на фінансових ринках, оскільки очікуваний інвестиційний потенціал  даного сектора ризикового страхування складає близько 5,7 млрд. грн.

3.3. Розвиток способів  відшкодування соціальної відповідальності  бізнесу

Відзначення позитивного  впливу прийняття податкового кодексу  саме на сферу страхування обумовлене тим, що, як вже зазначалося, розвиток способів відшкодування різних видів відповідальності бізнесу, що розглядаються в даній роботі, базується саме на страхуванні. На відміну від відповідальності перед державою, страхування як найпрогресивніший на сьогоднішній день вид відшкодування стосується головним чином соціальної відповідальності та таких її підвидів як відповідальність перед споживачами (клієнтами), відповідальність перед працівниками та екологічна відповідальність. Пропонується розглянути страхування кожного з підвидів відповідальності бізнес-одиниць окремо.

Мета страхування відповідальності перед споживачами (клієнтами) [26, 27] – це захищати страхувальника в разі претензій, що їх висувають споживачі його продукції (послуг, котрі ним надаються) і за які він несе відповідальність згідно із цивільним законодавством. Природно, що розвиток страхування відповідальності за якість продукції тісно пов'язаний з розвитком правових норм, які захищають споживачів товарів. Так, в Англії та США цей вид страхування з'явився ще наприкінці минулого століття. Численні положення англійського права покладено в основу директиви про уніфікацію правових та адміністративних норм у зв'язку з відповідальністю виробників за якість продукції (далі - директива), прийняту 1985 року країнами ЄС. Цей документ передбачає створення однаково рівних умов конкуренції та забезпечення свободи торгівлі на основі уніфікації правових норм країн єс щодо виробників та споживачів товарів і послуг. Проте деякі поняття та обставини можуть тлумачитися згідно з національним законодавством.

Оскільки вітчизняні виробники  прагнуть розширити свої експортні  можливості, підвищити конкурентоздатність  своєї продукції, їм необхідно враховувати  прийняті за кордоном вимоги до якості, а також заходи, що вживаються для  захисту прав споживачів.

Вітчизняні страховики мають  бути готові надати страховий захист з відповідальності виробників за якість продукції з огляду на вимоги до якості товарів та правових норм. Тому досвід країн ЄС слід розглянути докладніше.

Насамперед директива  ЄС передбачає сувору відповідальність виробника, тобто «відповідальність без вини». Для одержання компенсації особа, що постраждала, має довести, що їй було завдано шкоди та що шкода є наслідком дефекту цієї продукції. Тобто, питання про вину виробника не порушується - відповідальність виникає із самого факту шкоди, заподіяної позивачеві. Відповідальність за шкоду покладається не лише на виробника кінцевого продукту або комплектуючих, використаних у виробництві зазначеного продукту, й на тих, хто пропонує продукт як «свій» (наприклад, супермаркети та фірмові магазини несуть відповідальність за продукцію з нанесеним власним фірмовим знаком або своєю назвою). Продукція, перш ніж потрапити до споживача, може пройти через багатьох людей - безпосередніх виробників, постачальників, імпортерів, продавців. Кожний із цього ланцюга може нести відповідальність перед клієнтами за заподіяння шкоди, якщо не назве іншої особи, винної у шкоді. Тобто термін «виробник» трактується досить широко.

У разі висунення позову тягар доказів (тобто збір та надання  доказів у свій захист) повністю лягає на виробника. При цьому  він може знизити відповідальність, довівши таке [29]:

• він ужив усіх необхідних кваліфікованих заходів до виключення дефектів у продукції на етапі виробничого процесу, або діяв згідно з певним законодавчим актом;
• він не передав дефектну продукцію у сферу збуту;
• поставка здійснювалась не у ході бізнесу з метою отримання прибутку (наприклад, подарунок);
• він виготовив тільки частини продукту, а дефектною виявилась вся конструкція, або причиною стала інструкція, надана на наступному етапі;
• на момент передання товару у збут він не міг виявити цей дефект, виходячи з рівня наукових та технічних знань того періоду (так званий ризик «розвитку»; не всі члени ЄС прийняли цей вид захисту);
• дефект настав у результаті неправильного, необережного використання продукту або ремонту, а також недотримання правил обережності та інструкцій, що додаються до продукту.

Директива зберігає право  виробника на регрес або відхилення розміру заявленого збитку за умови, що потерпілий сам винний у заподіюванні шкоди.

Виходячи з правових норм, формуються умови страхування відповідальності виробника за якість продукції [29, 43]. Слід відзначити, що при невеликих ризиках виробника (виходячи з природи його діяльності), таке страхування може бути включене до полісу страхування цивільної відповідальності. Проте страховики цивільної відповідальності неохоче надають це покриття, і такі ризики дедалі все частіше страхуються за окремим полісом. Поліс відповідальності виробника за якість продукції не покриває ризики, пов'язані з використанням транспортних засобів, літаків, суден, які страхуються окремими договорами з урахуванням специфіки цих ризиків та наявної практики страхування. Наприклад, відповідальність власників транспортних засобів покривається договорами транспортного страхування. Відповідальністю за якість авіапродукції займається ринок авіаційного страхування.

За договором страхування  відповідальності виробника за якість продукції страховик зобов'язується відшкодувати всі суми, які страхувальник  буде зобов'язаний виплатити за:

• Випадкові пошкодження, спричинені здоров'ю, включаючи смерть, якої-небудь особи;
• Випадкові знищення та (або) пошкодження майна, що трапились у період терміну страхування у визначених договором географічних межах та причиною яких була продукція страхувальника (продана, надана, доставлена, встановлена, відремонтована, перероблена або перевірена ним).