Економіко-правові аспекти відповідальності бізнесу

 2.2. Відшкодування у сфері комерційної відповідальності

До комерційної відповідальності бізнесу можна віднеси ті підвиди  соціальної відповідальності, що прямим чином впливати на ефективність їх підприємницької діяльності та регулюються  законодавством на підставі договорів, а саме відповідальність перед партнерами та перед клієнтами. Як вже зазначалося  в попередньому розділі, взаємовідносини  з партнерами (постачальниками, субпідрядниками, іншими контрагентами) та з клієнтами  регулюються договорами, що заключні між підприємством і ними. Договірні порушення (рис. 1.3), в разі яких настає відповідальність підприємства мають декілька способів відшкодування.

Найчастіше, можна сказати  повсякчасне договірне правопорушення це – прострочення строків виконання договірних зобов'язань. Воно тягне за собою сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені (статті 179, 213-215 і 356 ЦК [10]);

Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 р. [5] і Pакон України «Про підприємства в Україні» [6] (ст. 23) регулюють договірні порушення, пов’язані з державною дисципліною цін. Вони передбачають, що у разі порушення підприємством ціни (при реалізації за договором продукції) надлишкова одержана сума підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету.

Як вже частково зазначалось  у попередньому розділі роботи, Закон України «Про підприємства в Україні» [6] закріплює принцип повної матеріальної відповідальності господарюючих суб'єктів аж до банкрутства. Стаття 24 зазначеного закону передбачає, що «підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни». Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахунках, тобто скоює розрахункове договірне порушення, може бути оголошено арбітражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [7]. Таким чином, найвищою економічною санкцією згідно із законодавством можна вважати процесуальне (арбітражне) оголошення господарюючого суб'єкта-боржника банкрутом.

Сторона-кредитор у договірних та інших зобов'язаннях завжди ризикує  своїм майновим становищем внаслідок  порушення зобов'язання боржником. Тому правові системи цивілізованих  країн відпрацювали і мають у  своєму арсеналі засоби правового захисту, які є у потерпілої сторони  зобов'язання. Ці засоби ґрунтуються  на так званому праві справедливості і застосовуються або безпосередньо  потерпілою стороною, або правозастосовним органом.

Найбільш юридичне універсальним  і дієвим засобом правового захисту  потерпілої сторони зобов'язання, яке застосовується традиційно «за правом справедливості», є відшкодування (компенсація) збитків. Сутність його полягає в тому, що кожне порушення договору чи іншого зобов'язання дає потерпілій стороні право на відшкодування збитків, яких вона зазнала. Так, ст. 203 Цивільного кодексу [10] називається «обов'язок боржника відшкодувати збитки». Термін «відшкодувати» якраз і вказує на те, що дана форма відповідальності виконує компенсаційну (відшкодувальну) функцію.

Таку саму функцію законодавець покладає і на так звану залікову неустойку. Відповідно до ч. 1 ст. 204 цивільного кодексу якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено неустойку (штраф, пеню), то збитки відшкодовуються у частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

Отже, як і у разі податного  правопорушення та настання відповідальності перед державою, так і в разі різних видів договірних правопорушень  і несення підприємством відповідальності за договорами з партнерами та клієнтами відшкодування відбувається шляхом накладання штрафу, утримання пені, неустойки, сплати компенсації. Однак, їх суми визначаються не законодавчо, а умовами договорів.

Що стосується позадоговірних порушень і відповідальності бізнес-одиниць  за ними, головну роль тут відграють  порушення прав споживачів. Підприємці, які працюють у сфері торгівлі і побутових послуг, постійно спілкуються із споживачами. В цьому випадку йдеться про без договірні взаємовідносини між ринковими суб’єктами. Головним документом, який регулює взаємовідношення між продавцем-суб'єктом господарської діяльності і споживачем-фізичною особою, є Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-xii (надалі-закон № 1023) [8]. Забезпечення захисту прав споживача покладено на:

- державний комітет україни з питань технічного регулювання та споживчої політики (п. 2 Указу президента України «Про державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.10.2002 р., № 887/2002 [16]);

- громадські організації споживачів (права цих організацій визначені ст. 25 закону № 1023);

- органи місцевого самоврядування, які мають право створювати при виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів (їх права визначені ст. 28 закону № 1023).

Інші органи виконавчої влади, які мають право здійснювати  державний захист прав споживачів у  межах своєї компетенції, визначеної законодавством.

Згідно зі ст. 26 закону № 1023 тільки Держспоживстандарт і його територіальні органи мають право:

1. Давати суб'єктам господарювання  обов'язкові для виконання приписи  про припинення порушень прав  споживачів;

2. Перевіряти у суб'єктів  господарювання сфери торгівлі  і послуг якість продукції,  додержання обов'язкових вимог  щодо безпеки продукції, а також  дотримання правил торгівлі та  надання послуг; безперешкодно відвідувати  та обстежувати відповідно до  законодавства будь-які виробничі,  складські, торговельні та інші  приміщення цих суб'єктів;

3. Відбирати у суб'єктів  господарювання сфери торгівлі  і послуг зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих  виробів для перевірки їх якості  на місці або проведення незалежної  експертизи у відповідних лабораторіях  та інших установах, акредитованих  на право проведення таких робіт згідно із законодавством, з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертизи). У разі виявлення в результаті проведених досліджень (експертизи) факту реалізації продукції неналежної якості та / або фальсифікованої суб'єкт господарювання, який перевірявся, відшкодовує понесені за це витрати;

4. Проводити контрольні  перевірки правильності розрахунків  із споживачами за реалізовану  продукцію. У разі неможливості  повернення продукції, яка була  використана (одержана) під час  контрольної перевірки, відшкодування  затрат відноситься на результати  діяльності суб'єктів господарювання;

5. Одержувати безоплатно  від суб'єктів господарювання  копії необхідних документів, які  характеризують якість продукції,  сировини, матеріалів, комплектуючих  виробів, які використовуються  для виробництва цієї продукції;

6. Припиняти відвантаження  і реалізацію товарів, які не  відповідають вимогам нормативних  документів, до усунення суб'єктами  господарювання виявлених недоліків;

7. Забороняти суб'єктам  господарювання реалізацію споживачам  продукції:

А) на яку відсутні документи, що засвідчують її відповідність  вимогам нормативних документів;

Б) на яку в нормативно-правових актах і нормативних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів та охорони навколишнього  природного середовища, якщо продукцію  внесено до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але на яку немає сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання відповідності);

В) ввезену на територію  україни без документів, які підтверджують її належну якість;

Г) на яку строк придатності  не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув;

Д) яка є фальсифікованою;

8. Приймати рішення про:

А) припинення суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та виробництва продукції, яка не відповідає вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, до усунення виявлених недоліків;

Б) тимчасове припинення діяльності суб'єктів господарювання сфери торгівлі (секцій, відділів), послуг, які систематично реалізують товари неналежної якості, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, до усунення виявлених недоліків;

9. Опломбовувати в порядку,  передбаченому законодавством, виробничі,  складські, торговельні та інші  приміщення суб'єктів господарювання  сфери торгівлі і послуг, у  тому числі ресторанного господарства, а також несправні, з неправильними  показаннями, з пошкодженим повірочним  тавром або без нього, чи  з таким, термін дії якого  закінчився, засоби вимірювальної  техніки, за допомогою яких  здійснюється обслуговування споживачів, з подальшим повідомленням про  це територіальних органів спеціально  уповноваженого центрального органу  виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації;

10. Подавати до суду  позови щодо захисту прав споживачів;

11. Передавати матеріали  перевірок на дії осіб, які  містять ознаки злочину, органам  дізнання чи досудового слідства;

12. Накладати на винних  осіб у випадках, передбачених  законодавством, адміністративні стягнення;

13. Накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг стягнення, передбачені статтею 23 цього закону, в порядку, який визначається кабінетом міністрів України .

Стосовно підстав для  проведення перевірок, то відповідно до згаданого вище наказу Держспоживстандарту можуть проводитися планові та позапланові перевірки [30].

Планові перевірки можуть стосуватися дотримання суб'єктами господарської діяльності сфери  торгівлі, громадського харчування та послуг:

• Вимог щодо якості товарів (робіт, послуг);
• Обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг);
• Правил торгівлі та надання послуг проводяться на підставі затвердженого начальником управління щоквартального плану проведення перевірок.

Позапланові перевірки суб'єктів  господарської діяльності здійснюються виключно на підставі отриманих від  споживачів скарг про порушення  продавцями законодавства про захист прав споживачів.

У разі порушення прав споживачів підприємства несуть фінансову відповідальність, санкцією при якій є накладення штрафу, що може застосовуватися Держспоживстандартом за результатами перевірок.

У ч. 1 ст. 8 закону № 1023 сказано: у разі виявлення протягом встановленого  гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, встановлені  законодавством, має право вимагати:

• Пропорційного зменшення ціни;
• Безкоштовного усунення недоліків товару протягом певного строку;
• Відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Також, у разі виявлення  протягом гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару (при  необхідності це підтверджується висновком  експертизи), споживач, в порядку  та у строки, встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для  виконання сторонами правил або  умов договору, має право (за своїм  вибором) вимагати від продавця або  виробника:

• Розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
• Заміни товару на ідентичний товар або на аналогічний з числа тих, що є в наявності у продавцем (виробника) товарів.

У ч. 3 ст. 10 закону № 1023 сказано: у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право (за своїм вибором) вимагати:

• Платного усунення недоліків у виконаній роботи (наданій послузі) у визначений термін;
• Зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);
• Безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи;
• Відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи;
• Реалізації інших прав, передбачених чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення  недоліків під час приймання  виконаної роботи (наданої послуги) або під час виконання роботи (надання послуги). У разі неможливості виявлення недоліків під час  приймання виконаної роботи (наданої  послуги) протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття  виконаної роботи (наданої послуги) – в разі відсутності гарантійного чи іншого строку, визначеного законодавством або договором.