Економіко-правові аспекти відповідальності бізнесу

Функції господарсько-правової відповідальності визначаються як сукупність дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій, а  також правових наслідків такого застосування [25, 38, 39]. Види і зміст функцій господарсько-правової відповідальності в теорії господарського права визначаються по-різному. Узагальнено є підстави виділити п'ять основних функцій (рис. 1.1):

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Функції господарсько-правової відповідальності

 

1. Стимулююча функція. Господарсько-правова відповідальність, яка полягає у застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов'язання. Стимулювання це є негативним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідок застосування до неї економічних санкцій. Стимулююча функція властива практично всім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарського права. Вона має на меті, насамперед, задовольнити економічний інтерес потерпілого суб'єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушника до правомірних дій. Є тут і суспільний інтерес. Реальне виконання господарських зобов'язань підприємствами та організаціями означає нормальне задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах.
2. Штрафна функція. Відповідальність суб'єктів господарських правовідносин є однією з форм юридичної відповідальності. Як така, вона зумовлюється протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань) правопорушника. У цьому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже вчинені протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафні санкції).
3. Функція попередження правопорушень. Суть цієї функції полягає в тому, що внаслідок застосування відповідальності не лише усувається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (арбітражним судом, судом) правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Як попереджувальний засіб господарсько-правова відповідальність найефективніша в тих випадках, коли має місце матеріально-правовий зв'язок відповідальності господарюючого суб'єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом. Відшкодування, господарюючим суб'єктом збитків, сплата неустойки (штрафу, пені) - це так звані невиробничі витрати, які відносяться на прибуток підприємств та організацій. Отже, від недобросовісних (неправомірних) дій окремих осіб майнові втрати несуть трудові колективи. Звідси цілком справедливою є необхідність персоніфікації матеріальної відповідальності господарюючих суб'єктів, застосування майнових заходів згідно з нормами трудового права до працівників, винних у застосуванні санкцій до господарюючого суб'єкта.
4. Компенсаційна функція. Сутність компенсаційної (відновної) функції господарсько-правової відповідальності полягає у відновленні порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягуваних з порушника.
5. Інформаційна (сигналізаційна) функція. Факт пред'явлення претензії, позову, стягнення збитків чи неустойки - це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб'єкта. Разом з тим це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку на підприємстві, в організації.

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова  відповідальність ґрунтується на певних правових підставах [25, 38]. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, які мають право звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Третя підстава називається юридично-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльність особи - господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

 Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

- факт господарського  порушення, тобто порушення норми  закону, умови договору, державного  контракту тощо, внаслідок чого  завдаються збитки або інша  шкода майновим правам та інтересам  потерпілого (кредитора);

- протиправність поведінки  господарського порушника. Така  умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору і т. ін.;

- причинний зв'язок між  протиправною поведінкою порушника  і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний  зв'язок, коли протиправна дія  чи бездіяльність є об'єктивною  причиною такого наслідку, як  збитки або інша шкода, завдані  потерпілому (кредиторові). Цей зв'язок  необхідно доводити відповідними  доказами;

- вина господарського  правопорушника. Це негативне суб'єктивне  ставлення правопорушника до  прав і законних інтересів  потерпілого.

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків  потрібна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.

 Вина у господарській і юрисдикційній практиці - це існування двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність у особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання та невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого [52].

Формою вини може бути як умисел, так і необережність правопорушника. У такому разі діє принцип презумпції вини, тобто "відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання" (ст. 209 ЦК [10]). Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, юрисдикційний орган (суд, арбітражний суд, третейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення (ст. 211 ЦК[10]). За наявності у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання вини кредитора у формі умислу або необережності боржник звільняється від виконання зобов'язання. Інше може бути встановлено законом.

Вина є однією з умов відповідальності в деліктних зобов'язаннях  між суб'єктами. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини (ч. 2 ст. 440 ЦК[10]).

Вина підприємства (господарюючого суб'єкта) - це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає  визначення конкретних працівників, дія  або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Взаємозв’язок між підставами для відповідальності, умовами її настання та виною господарюючого правопорушника узагальнено представлено на рис. 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Зв’язки між підставами, умовами настання відповідальності та виною господарського правопорушника

 

1.2. Відповідальність підприємств перед державою

 

Відповідальність підприємств, бізнес-одиниць, господарюючих суб’єктів  за своєю сутністю має юридичний та економічний характер [24]. Щоб чітко розмежувати та в подальшому встановлювати міру відповідальності та розміри відшкодування, необхідно класифікувати відповідальність бізнесу за тими суб’єктами, перед якими вона наступає. В економічній теорії виділяють чотири види відповідальності за такою ознакою, а саме [34]:

• відповідальність перед державою;
• відповідальність перед клієнтами (споживачами);
• відповідальність перед партнерами (контрагентами);
• відповідальність перед працівниками.

Відповідальність підприємств  перед державою в першу чергу  виявляється через податкову  відповідальність та зобов’язання перед  фіскальними органами. Кожен платник податків має рівні права і обов'язки, незалежно від майнового стану, форми власності та інших ознак відповідно до конституції україни та чинного законодавства України.

Платники податків рівні перед законом, кожному гарантується судовий захист та поновлення в правах у випадку порушення його прав, передбачених конституцією та чинним законодавством України. Кожен платник податків для визначення його прав і обов'язків та встановлення обґрунтованості пред'явлених йому вимог, обов'язкових для виконання, чи обвинувачення має право на відкритий розгляд своєї справи з дотриманням усіх вимог законодавства у відповідних державних органах або у суді [21, 31].

Для об'єктивного вирішення  податкових справ органи державної  податкової служби можуть звернутися до платників податків за додатковою інформацією з питань їх фінансово-господарської  діяльності. Керівники та інші посадові особи юридичних осіб, а також фізичні особи під час перевірки, що проводиться органами державної податкової служби України, зобов'язані на вимогу посадової особи органу державної податкової служби, яка проводить зазначену перевірку, надавати письмове пояснення у випадках, передбачених нормативно-правовими актами з питань оподаткування.

За невиконання або  неналежне виконання платником  податків покладених на нього обов'язків  він несе відповідальність в порядку  та на умовах, встановлених нормативно-правовими  актами, що діють в Україні. Не допускається безпідставне втручання в фінансово-господарську діяльність, довільне посягання на майно, честь і репутацію платника податків [22, 28].

Підприємства як платники податків зобов'язані [35, 44]:

А) вести облік доходів  і витрат у обсягах, достатніх  для визначення суми загального річного  оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим законом подавати декларацію або має право на таке подання  з метою повернення надміру сплачених  податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики;

Б) отримувати та зберігати  протягом строку давності, встановленого  законом, документи первинного обліку, на підставі яких формується податковий кредит платника податку;

В) подавати декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами закону таке подання є обов'язковим; на вимогу податкового органу та у межах його компетенції, визначеної законодавством, пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації з цього податку;

Г) надавати особам, які згідно закону визначені відповідальними  за утримання (нарахування) та сплату податку  до бюджету, документи на підтвердження  прав платника податку, який отримує  такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

Д) у порядку, визначеному  законом, допускати службових осіб податкового органу на територію  або до приміщень, що використовуються платником цього податку для  одержання доходів від здійснення підприємницької діяльності;

Е) у разі зміни отримання  податкової соціальної пільги здійснювати  заходи, передбачені цим законом;

Є) своєчасно сплачувати узгоджені суми податкових зобов'язань, а також суми штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих податковим органом, та пеню, за винятком сум, що оскаржуються в адміністративному або судовому порядку.

Права платників податків і зборів (обов'язкових платежів) передбачені ст. 10 закону України «Про систему оподаткування» [1]. Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право: 1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України; 2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; 3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Особливості реалізації встановлених законодавством прав платників податків конкретизуються у нормативно-правових актах, прийнятих державною податковою службою України [35].

Виконання платниками податків та іншими суб'єктами податкового обов'язку об'єктивно не може спиратися лише на високий рівень їх правової культури та усвідомлення суспільної значущості передбаченої нормами податкового  права належної поведінки. У сучасних умовах для забезпечення необхідного  рівня податкових надходжень вирішального значення набуває застосування заходів  державного примусу в податковій сфері. Останні мають такі специфічні ознаки [28]:

1. здійснюються з метою забезпечення режиму законності у сфері оподаткування та дотримання правил сплати податкових платежів;
2. поширюються як на юридичних, так і на фізичних осіб; підстави та порядок їх застосування визначаються фінансовим, адміністративним і кримінальним законодавством;
3. їх застосування є результатом реалізації державно-владних повноважень посадовими особами спеціальних державних органів;
4. метою податкового примусу є спонукання платників податків до виконання податкового обов'язку;
5. різнобічний характер цих заходів (за значущістю» силою впливу та масштабом застосування);
6. спрощений процесуальний порядок застосування податкового примусу;
7. забезпечення законності при застосуванні заходів податкового примусу, здійснення прокурорського нагляду, а також забезпечення можливості оскарження відповідних рішень.