Економіко-правові аспекти відповідальності бізнесу

Державний примус у податковій сфері реалізується через установлений законодавством механізм юридичної  відповідальності. Для встановлення взаємозв'язку між державним примусом і юридичною відповідальністю важливе  значення має поняття «обов'язок». Досліджуючи природу юридичної  відповідальності, деякі наковці відзначали [21, 22], що юридична відповідальність — це виконання обов'язку на основі державного примусу. Головне призначення відповідальності полягає у державному примусі до реального виконання обов'язків. У податковому праві, враховуючи специфіку предмета і методу правового регулювання, застосування юридичної відповідальності до зобов'язаних суб'єктів податкових правовідносин завжди пов'язано з невиконанням або неналежним виконанням ними податкового обов'язку.

Особливістю відповідальності за порушення податкового законодавства є її компенсаційно-каральний характер. Зміст компенсаційної ознаки полягає в необхідності відшкодування збитків держави та органів місцевого самоврядування внаслідок неотримання надходжень податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів. Поряд із цим застосування відповідальності спрямовано на покарання конкретного правопорушника (платника податків, податкового агента) у зв'язку з невиконанням ним покладеного на нього обов'язку, а також на попередження податкових правопорушень. Отже, відповідальність за порушення додаткового законодавства поєднує різні моделі (конструкції) юридичної відповідальності; право відновлювальну (компенсаційну) та штрафну (каральну). Для право відновлювальної відповідальності істотно важливим є визначення існуючих обов'язків правопорушника та їх, у разі необхідності, примусове здійснення. Для штрафної — правильна кваліфікація правопорушення, індивідуалізація покарання або стягнення, реалізація застосованих до правопорушника заходів примусу, звільнення його від відповідальності у разі, якщо її цілі досягнуто.

Указаний феномен відповідальності за порушення податкового законодавства  зумовлений сутністю податкових правовідносин, а саме — їх владно-майновим характером. Якщо владному компоненту кореспондується  застосування санкцій безпосередньо  до платника податків у разі невиконання  податкового обов'язку, опосередковане державним примусом, то акцент на майновому  характері вимагає створення  умов для відновлення порушеного публічного майнового інтересу, тобто  примусового забезпечення податкових надходжень до бюджетів і державних  цільових фондів. При цьому сплаті підлягає не тільки сума податкового  боргу, а й передбачені законом  додаткові майнові санкції. В  результаті бюджети та державні цільові  фонди отримують додаткові грошові  надходження у вигляді штрафних санкцій і пені. Специфіку відповідальності за окремі види порушень податкового  законодавства фахівці вбачають у її безпосередній спрямованості  на відшкодування фінансових втрат  держави або муніципальних утворень на стадії формування ними фондів грошових коштів як фінансової бази власної  діяльності [28].

З урахуванням сучасного  етапу розвитку вітчизняної правової системи і, зокрема, системи законодавства, слід зазначити, що категорія «відповідальність  за порушення податкового законодавства» є комплексною, оскільки підставою  такої відповідальності може виступати дія або бездіяльність, передбачена нормами податкового, адміністративного та кримінального права. При цьому терміни «відповідальність за порушення податкового законодавства» та «податкова відповідальність» за своїм змістом не є тотожними.

У теорії податкового права, зокрема російськими вченими, підкреслюється, що податкова відповідальність може мати місце лише у разі вчинення податкових правопорушень, а також  їх різновиду – порушень законодавства  про податки і збори у зв'язку з переміщенням товарів через  митний кордон.

Відповідальність за майнові порушення у податковій сфері на даному етапі її розвитку та юридичного оформлення можна виокремлювати як податкову відповідальність, не виключаючи можливості її визначення у майбутньому як фінансової відповідальності (або її різновиду) [44].

Поряд із загальними ознаками юридичної відповідальності, податкова  відповідальність характеризується низкою специфічних рис:

• підставою податкової відповідальності є вчинення діяння, що містить усі ознаки складу податкового правопорушення;
• настання відповідальності врегульовано нормами податкового права;
• відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника податкових санкцій фінансового характеру (штрафів);
• законодавство передбачає особливий порядок притягнення до відповідальності;
• суб'єктами цієї відповідальності є платники податків та інші фіскально-зобов'язані особи.

Остаточне вирішення проблеми змісту та розробки юридичної конструкції  податкової відповідальності можливе  лише за умови законодавчого визначення поняття податкового правопорушення, закріплення окремих складів  податкових правопорушень, а також  встановлення процесуального порядку  провадження з цієї категорії  справ.

Відповідальність за порушення  податкового законодавства як комплексна категорія включає адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність.

Відповідно до чинного  законодавства платник податку  може бути притягнутий до відповідальності у разі [22]:

1) ухилення від сплати  податку, іншого обов'язкового  платежу. Ця група податкових  правопорушень трапляється найчастіше  і є найнебезпечнішою. Суть їх  полягає у невиконанні чи неналежному  виконанні платником податку  обов'язків перед бюджетом. Проте  суспільна небезпека цього правопорушення  не зводиться лише до недоотримання  бюджетом коштів і зростання  дефіциту бюджету. Ухилення від  оподаткування підриває основи  ринкової конкуренції, ставить  правопорушника у вигідніше становище  порівняно з добросовісним платником  податків. Крім того, недоплата податку  однією особою покривається за  рахунок інших платежів: державі  доводиться збільшувати ставки  чи встановлювати нові види  податків;

2) заниження об'єкта оподаткування;

3) несвоєчасної сплати  податку, іншого обов'язкового  платежу;

4) неподання (несвоєчасного  подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних  для обчислення податків, обов'язкових  платежів до податкових органів;

5) неподання (несвоєчасного  подання) до банку платіжних  доручень на сплату податків, інших обов'язкових платежів;

6) недопущення перевіряючих  для обстеження приміщень, що  використовуються для отримання  доходів тощо. Податки, інші обов'язкові  платежі, не оплачені у встановлені  строки, а також пеня та штрафи, застосовані до платника, визнаються  податковою заборгованістю.

 

3. Відповідальність підприємств перед суспільством

 

Види відповідальності бізнесу, що зазначалися в п. 1.2., а саме відповідальність перед клієнтами, партнерами та працівниками, можна  узагальнити в категорію відповідальності перед суспільством або соціальної відповідальності, однак сучасні науковці розглядають її як більш широке поняття, що включає також і інші підвиди та категорії такі як екологічна відповідальність бізнесу, відповідальність у сфері містобудування, етична відповідальність тощо.

Отже, якщо розглядати кожний з підвидів відповідальності бізнесу перед суспільством окремо, в першу чергу слід розглянути відповідальність перед клієнтами та партнерами. Це викликано тим, що порушення зобов’язань перед клієнтурою (споживачами) та партнерами несе не тільки морально-етичну, а також і юридичну (у випадку підприємств – господарську) відповідальність, так як їх взаємовідносини у переважній більшості випадків регламентуються договором, який вони укладають між собою. Залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) правопорушення, внаслідок яких настає відповідальність перед клієнтами та партнерами, розподіляються на договірні та позадоговірні. В свою чергу договірні правопорушення поділяються на:

• правопорушення на стадії виникнення договорів: порушення строків укладання договорів; процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні; укладання договорів, що суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (статті 48, 49 і 50 ЦК [10]);
• порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін.;
• порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;
• порушення державної дисципліни цін, пов'язані з виконанням договорів;
• порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарських договорів;
• порушення господарських зобов'язань щодо перевезень вантажів: зобов'язань з планів перевезень (неподача перевізних засобів, непред'явлення вантажів до перевезення); простій транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження вантажу; прострочення доставки вантажу тощо.

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні  правопорушення [25]:

• порушення законодавства про захист економічної конкуренції (антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю);
• порушення прав споживачів;
• порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.

Узагальнено систему правопорушень, наслідком яких є господарська відповідальність представлено на рис. 1.3.

 

 

Рис. 1.3. Система правопорушень, що призводять до настання господарської відповідальності

Виходячи з вищеназваного  слід відзначити, що відповідальність бізнес-одиниць перед партнерами головним чином полягає в дотриманні умов договору, умов розрахунків та постачання, в той час як відповідальність пере клієнтами головним чином стосується якості продукції та дотриманні умов договору (якщо такий укладається). З точки зору соціально-етичних  зобов’язань, відповідальність перед  клієнтами включає в себе [20]:

• Надання клієнтам послуг високої якості;
• сувора відповідність усім державним стандартам, які регулюють діяльність у певній сфері діяльності;
• надання споживачам повної й достовірної інформації про продукти й послуги бізнес-одиниці (підприємства, компанії);
• сприяння тому, щоб продукти або послуги підприємства використовувалися в суспільстві коректно й правильно, поліпшували життя людей;
• постійний актуальний діалог із споживачами, як представниками суспільства.

Щодо відносин з партнерами, то в умовах роботи великих компаній та міжнародних об’єднань підприємств можна сказати, що соціально-етична відповідальність виявляється в дотриманні міжнародних стандартів корпоративного управління та забезпеченні інформованості  зацікавлених сторін про результати діяльності компанії.

Ще одним окремим видом  суспільної відповідальності, за який підприємства також несуть і юридичну відповідальність, є відповідальність у сфері містобудування. Вона регулюється  законом України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за    правопорушення у сфері містобудування» [3]. Цей   закон   встановлює   відповідальність  підприємств,  їх об'єднань,   установ   та   організацій  всіх  форм  власності за правопорушення  у сфері містобудування і спрямований на посилення державного   контролю   за   забудовою територій,  розміщенням і будівництвом    об'єктів   архітектури,   додержанням   суб'єктами архітектурної   діяльності  затвердженої  містобудівної  та  іншої  проектної   документації,   місцевих   правил  забудови  населених пунктів,  вимог  вихідних  даних,  а також на захист державою прав споживачів  будівельної  продукції.

Третім основним підвидом суспільної відповідальності є відповідальність бізнесу перед працівниками. В  цьому випадку підприємець виступає в ролі роботодавця. Роботодавець — юридична особа (будь-якої організаційної форми — підприємство, установа, організація, їх об'єднання та інші) незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності чи фізична особа, які відповідно до чинного законодавства використовують найману працю [51]. Даний вид відповідальності також регламентується чинним законодавством, однак у чинному КЗпПУ (Кодексі законів про працю) України передбачена лише відповідальність однієї сторони трудового договору — працівника, викладена в главі «гарантії при покладенні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації», і немає самостійного інституту, який знаходив би відображення в окремій главі кодексу, де врегульовувалися б питання матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником.