ті,
кому за їх психічними якостями визначено
панувати в суспільстві,
ті,
хто має потребу в поводиреві,
кому визначено Небом перебувати
в послуху.
Теорію
завоювання було розроблено в XIX столітті
Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером,
Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. Походження
держави пов'язується з притаманними
історії розвитку людства війнами,
що є проявом закону природи, який
передбачає підкорення слабких сильними.
Для закріплення такого підкорення
і створюється держава як особливий
апарат примусу
Історико-матеріалістичну
теорію походження держави було розроблено
в XIX столітті Карлом Марксом і Фрідріхом
Енгельсом. Поява держави зумовлюється
економічними причинами: суспільним поділом
праці, виникненням приватної власності
та розшаруванням суспільства на
соціальні верстви з протилежними
економічними інтересами. Економічно
пануючий у суспільстві клас сконцентрував
у своїх руках не лише власність,
але і необхідну для її захисту
політичну владу. У цих умовах
громадянське самоврядування, що існує
при родовому ладі, поступово замінилося
спеціальною політичною організацією
— державою, за допомогою якої економічно
пануючий клас захищає свої інтереси,
підтримуючи своє привілейоване
положення в суспільстві і
придушуючи опір експлуатованих класів.
Нині
дуже поширена думка, що будь-яка з
відомих теорій не може повністю охопити
передумов виникнення держави і
висвітлює лише певну групу причин
її появи. Лише у своїй сукупності
теорії досить повно відтворюють
картину передумов та процесів виникнення
держави.
Зі зникненням розподілу
суспільства на класи і класової
боротьби необхідність у державі
відпадає і вона зникає. Замінюючись
федерацією самоврядних общин .Таким
чином, причинами виникнення держави є
1) необхідність удосконалення управління
суспільством, пов'язана з його ускладненням
у результаті розвитку виробництва, поділу
праці, зміни умов розподілу продуктів,
зростанням чисельності населення і розшаруванням
суспільства на соціальне неоднорідні
групи (класи); 2) необхідність підтримання
в суспільстві порядку, який забезпечує
його соціальну усталеність, що досягається
за допомогою загальнообов'язкових соціальних
(насамперед юридичних) норм; 3) необхідність
придушення опору експлуатованих мас,
які виникли в результаті розшарування
суспільства на соціальне неоднорідні
групи (класи); 4) необхідність захисту
території та ведення війн, як оборонних,
так і загарбницьких; 5) необхідність організації
значних суспільних робіт, об'єднання
з цією метою великих груп людей (у ряді
країн Азії й Африки).
У
далекій давнині держави не було.
Умовно цей період можна назвати
додержавним суспільством, яке поетапно
було: - праобщиною (первісне людське
стадо); - родовою общиною; - селянською
общиною.
Община — універсальна
форма організації аграрних та
інших ранніх суспільств, через
яку пройшли (або проходять)
усі народи світу. В період
існування праобщини закінчився
біологічний розвиток людини, виникли
штучні житла і знаряддя праці
з метою самозбереження і життєзабезпечення.
Люди об'єднувалися в колективи,
збудовані на кровнородинних
зв'язках, із владою ватажка.
Це стало початком соціальної
організованості, яка розвинулася
в період родової общини завдяки
колективізму у виробництві і
споживанні. Оскільки знаряддя праці
були примітивними, а продуктивність
праці — низькою, родова община
користувалася усім спільно —
мала спільну власність, рівномірний
розподіл засобів до життя
(дільба порівну). Головну роль
у родовій общині спочатку
відігравала жінка (матріархат),
вона піклувалася про дітей
і господарювала. Споріднення
дотримувалося за материнською
лінією. Роди об'єднувалися у племена
в результаті шлюбних зв'язків,
заборонених усередині роду. Спільність
інтересів, виробництва і споживання
членів роду обумовили таку
організацію соціальної влади,
як первісне суспільне самоврядування.
Ознаки первісного суспільного
самоврядування: (1) існувало лише
у рамках роду, виражало його
волю і грунтувалося на кровних
зв'язках; (2) суб'єкт і об'єкт управління
збігалися; (3) органами самоврядування
виступали родові збори, тобто
збори усіх членів роду (чоловіків
і жінок), та старійшини, що обиралися
ними; (4) суспільні справи вирішувалися
волевиявленням дорослих членів
роду на зборах; І (5) влада старійшин,
які перебували на чолі роду,
а також воєначальників (обиралися
тільки на період воєнних дій)
грун- тувалася на авторитеті, досвіді,
повазі. Плем'я управлялося радою
старійшин, яка обирала вождя;
(6) посада старійшини не давала
ніяких привілеїв. Він працював
нарівні з усіма і одержував
свою частку, як усі; (7) відмінностей
між правами і обов'язками у
членів роду не було. Отже, суспільна
влада збігалася безпосередньо
з родовою общиною, не була
відокремлена від неї. Єдність,
взаємодопомога, співробітництво усіх
членів роду, відсутність протилежних
інтересів дозволяли родовим
зборам без конфліктів вирішувати
усі питання. Відомо, що держави
виникають на певному щаблі
розвитку суспільства, їхнє виникнення
пов'язане з трьома великими
суспільними поділами праці: 1) виділенням
скотарства як відокремленої
сфери суспільної діяльності (засобом
обміну стала худоба, яка набула
функції грошей); 2) відокремленням
ремесла від землеробства (винахід
ткацького верстата, оволодіння
навичками обробки металів); 3) появою
групи людей (купців), зайнятих
лише обміном (зосередження багатства
в їх руках завдяки посередницькій
місії). У результаті суспільного
поділу праці змінилося господарське
життя родової общини (залучення
військовополонених як робочої
сили з метою здобуття додаткового
продукту). Жіночий рід зміняється
чоловічим (патріархат), де споріднення
ведеться за батьківською, а не
за материнською лінією. На зміну
груповому шлюбу приходить парний
шлюб. Інтереси патріархальних сімей
вже не повністю збігаються
з інтересами роду. З появою
сім'ї почалося розкладання родової
общини. Виникла селянська община.
Наявність надлишкового продукту
дозволила зосередити деяким
сім'ям, їх главам, старійшинам, воєначальникам
знаряддя праці, запаси товарів,
стати власниками відокремлених
ділянок землі і рабської сили,
захопленої в результаті війн.
Розвивалася соціальна неоднорідність
суспільства. Майнова нерівність
(спочатку — міжродова, а згодом
внутрішньородова) стала причиною
розшарування суспільства і появи
груп людей, які «спеціалізувалися»
на виконанні загальносоціальних
справ (адміністратори, контролери,
скарбники та ін.). Іншою стає
організація влади. Замість зборів
членів роду все частіше проводилися
лише збори чоловіків. Поступово
усвідомлювалася важливість гарного
управління, керівництва. Відбувся
поділ функцій влади на світську
(управління), військову (військове
керівництво), релігійну. Рада старійшин
стає органом повсякденного управління.
З'являється племінна бюрократія
(управлінська, військова, релігійна),
яка здійснює управління суспільством
вже не лише в його загальних
інтересах, але й у власних,
групових, класових інтересах. Знадобилася
якісно нова організація, спроможна
зберігати і забезпечувати життя
суспільства як цілого організму.
Виникла необхідність у публічній
владі, відокремленій від суспільства,
з особливими загонами людей,
які займаються лише управлінням
і мають можливість здійснювати
організований примус. Такою організацією
стала держава.Слід зважити на
те, що родова організація поступово
еволюціонувала в державу, проходячи
певні перехідні стадії, однією
з ких була «військова демократія»
(органи самоврядування ще зберігаються,
але вже нові додержавні структури
в особі воєначальника і його
дружини набирають сили).
Держава — суверенна політико-територіальна
організація суспільства, що володіє
владою, яка здійснюється державним
апаратом на основі юридичних норм,
що забезпечують захист і узгодження
суспільних, групових, індивідуальних
інтересів зі спиранням, у разі потреби,
на легальний примус.
Загальні ознаки держави.
Держава - єдина політична
організація, яка:
1) охоплює усе населення
країни в просторових межах.
Територія - матеріальна основа
існування держави. Сама територія
не породжує держави. Вона лише
створює простір, у межах якого
держава простирає свою владу
на населення, що мешкає тут.
Територіальна ознака породжує
громадянство - юридичний зв 'я-зок
особи з даною державою, який
виражається у взаємних правах
і обов'язках. Громадянин держави
набуває: а) обов'язок підкорятися
державно-владним велінням; б) право
на заступництво і захист держави;
2) має спеціальний апарат
управління - систему державних органів,
що складаються з особливого
розряду осіб, професіоналів з
управління;
3) має у своєму розпорядженні
апарат легального примусу: збройні
сили, установи і заклади примусового
характеру (армія, поліція, тюремні
і виправно-трудові установи);
4) в особі компетентних
органів видає загальнообов'язкові
юридичні норми, забезпечує їх
реалізацію, тобто держава органі-
зує громадське життя на правових
засадах, виступаючи, таким чином, як
арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові
і суспільні інтереси. Вона забезпечує
і захищає права своїх громадян,
а також інших людей, що перебувають
на її території. Без права, законодавства
держава не в змозі ефективно
керувати суспільством, забезпечувати
здійснення прийнятих нею рішень;
5) має єдину грошову
систему;
6) має офіційну систему
оподаткування і фінансового
контролю;
7) має суверенітет;
8) має формальні реквізити
- офіційні символи: прапор, герб,
гімн.
Слід зважити на те, що
держава може бути світською і
теократичною. Більшість держав світу
- світські, тобто такі, в яких розмежовані
сфери дії церкви і держави (церква
відокремлена від держави). У теократичних
державах влада належить церковній
ієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).
1. Поняття функцій держави
Перед будь-якою
державою постає коло завдань,
на вирішення яких вона спрямовує
свої матеріальні ресурси, ідеологічні
та політичні зусилля. З усієї
сукупності цих завдань можна
виділити такі, що виражають сутність
держави. Ці основні напрями
діяльності держави називаються
її функціями.
Функціональний підхід,
по-перше, допомагає глибше засвоїти
саме поняття держави, побачити
її історичне призначення і
роль у житті суспільства; по-друге,
дає можливість науково окреслити
зміст діяльності держави в
конкретних історичних умовах; по-третє,
служить цілям удосконалювання
організаційної структури держави
й якісного здійснення державного
управління.
Функції держави
— це взяті в комплексі головні
напрями її внутрішньої і зовнішньої
діяльності, що виражають і конкретизують
класову і загальнолюдську сутність
і призначення держави в суспільстві,
цілі й завдання держави по
управлінню суспільством у властивих
їй формах і властивими їй
методами.
Головні завдання
і цілі держави на тій чи
іншій стадії розвитку обумовлюються
економічними, політичними та соціальними
умовами в суспільстві. Здійснення
функцій держави має постійний,
систематичний характер і відбувається
протягом всього часу існування
умов, що спричинили появу тих
чи інших функцій.
Усебічне пізнання
держави припускає вивчення того,
як цей соціальний інститут
діє, змінюється, розвивається, як
реалізує своє соціальне призначення.
Держава тільки тоді функціонує
продуктивно, коли її функції
повною мірою відповідають об’єктивним
потребам суспільства.
Функції держави
відносно суспільства — це
основні напрями її діяльності,
націлені на вирішення загальних
справ суспільства. Необхідність
їх вирішення ставить перед
державою певні завдання. Пояснити
функції держави — значить
пояснити завдання, що постають
перед нею, і способи їх здійснення.
Слід мати на увазі, що і
внутрішні, і зовнішні функції
здійснюються відносно суспільства,
в якому існує держава.
Все це допомагає
виділити наступні найбільш істотні
ознаки функцій держави.
- Функція держави
не будь-який, а саме основний,
головний напрям її діяльності.
- У функціях предметно
виявляється її класова і загальнолюдська
сутність, її соціальне призначення.
Функції держави як вираження
її соціального призначення показують,
у чому знаходить своє виявлення
вплив держави на суспільство,
її регулююча роль.
- Виконуючи свої
функції, держава тим самим
вирішує завдання, що постають
перед нею.
- Функції держави
конкретизують цілі державного
управління. Виконуючи свої функції,
держава вирішує завдання з
управління суспільством.
- Реалізуються функції
у певних формах і особливими,
характерними для державної влади
методами.
- Функції держави
мають об’єктивний, конкретно-історичний
характер.
. Види типів держав
за їх сутністю
Типологія — теорія про
типи тих чи інших явищ. Типологія
держав призначена класифікувати, «розподіляти»
всі держави, що існували в історії
людства або існують і зараз,
на такі види, групи, класи, котрі дають
змогу розкрити їх соціальну сутність.
Соціальна сутність держави
(а втім, як і будь-якого іншого
соціального явища) полягає в
її здатності задовольняти певні
потреби та інтереси тієї чи іншої
спільності (соціальної групи, частини,
а іноді й усього суспільства).
Отже, розкрити соціальну сутність
держави означає виявити і
вказати, інтереси і волю якої саме
частини суспільства (класової, національної
чи іншої) виражає, задовольняє дана
держава. А досягнути цього можна
тільки шляхом наукового, теоретичного
дослідження держави, причому здійснюваного
на основі соціально змістовного, соціально
сутнісного підходу (відомо, що її офіційна
назва, словесна «самореклама», як свідчить
історія, не стільки розкривала, скільки
приховувала, маскувала її справжню
роль); і якби декларативна «зовнішність»
держави, її термінологічна самооцінка
завжди відповідали суті цього явища,
потреби в науці, мабуть, не виникало
б).
Розподіляти держави на певні
різновиди (типи, класи) можна, ясна річ,
і за іншими критеріями, зокрема, за
методами здійснення влади (демократичні
і тоталітарні), за характером та рівнем
технічного, технологічного розвитку
суспільства (до-індустріальні, або
аграрні, індустріальні, постінду-стріальні,
чи, як сьогодні іноді висловлюються,
інформаційні), за ставленням держави
до релігії (теократичні, світські, атеїстичні),
за географічним розташуванням (східні
й західні; європейські, азіатські
та ін.) тощо. Усі зазначені класифікації
можна зустріти у давній та
сучасній літературі. Однак жодна
з подібних типологій, відображаючи,
безперечно, досить важливі риси, параметри
держави, не дає відповіді на питання,—
волю якого населення, якої його частини
виражає даний різновид держави.
А без такої відповіді соціальна
сутність того явища, котре відображається
поняттям держави, залишається нерозкритою,
«прихованою». Тому згадані класифікації
не можуть замінити такої типології
держав, яка б фіксувала відмінності
між ними саме з точки зору їх
соціальної сутності. Історія існування
держав — це, як правило, історія
зміни їх соціальної сутності. Тому
й типи держав є їх історичними
типами.
Історичний тип держави
— це система суттєвих рис, притаманних
усім державам, економічною основою
яких є певний тип виробничих відносин
і які виражають соціально
змістовну (зокрема, класову) сутність
і соціальне призначення держави.