Лекции по "Юридической науки"

[ред.]

Структура правової системи

Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків  елементів із цілим.

 Структуру правової системи  становлять:

суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи — комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін.

правові норми і принципи.

правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи.

правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура.

зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії  — законність, правопорядок.

 

. Поняття, основні ознаки  і структура системи права

§ 2. Поняття, основні ознаки і структура  системи права

Право є дуже складною цілісною системою. Як вже зазначалося, є два поняття: «система права» і «правова система», які не є тотожними, їх слід розрізняти. Правова система — поняття  ширше, ніж система права. Система  права входить до правової системи, є засадною системою в системі.

На відміну від правової системи  система права — правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності.

Система права — це об'єктивно  обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка  складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Можна сказати інакше: система права  — це науково організована сукупність правових норм, розподілених за групами  — правовими інститутами, зведеними  у підгалузі, які у свою чергу  утворюють галузі — цілісні нормативні утворення.

Ознаки (риси) системи права:

1. Обумовленість реально існуючою  системою суспільних відносин. Вона  не може створюватися на суб'єктивний  розсуд людей існує об'єктивно;

2. Органічна цілісність, єдність  і взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір.  Норми права, з яких складається  система права, не можуть функціонувати  ізольовано. Вони взаємно узгоджені  та цілеспрямовані;

3. Структурна багатоманітність. Це  означає, що система права складається  з неоднакових за змістом й  обсягом структурних елементів,  які логічно об'єднують, розташовують  нормативний матеріал у певній  функціональній спрямованості.

Дослідження системи права варто  розпочинати з попереднього вирішення  питання про структурні елементи і критерії побудови системи. Під  структурою системи розуміється  єдність елементного складу системи  і взаємодія складових її елементів. Структура — це засіб зв'язку елементів у системі, які забезпечують її спрямоване функціонування та усталеність (стабільність). Структурні елементи системи  права:

-  норми права;

-  інститути права;

-  під галузі права;

-  галузі права.

Норма права — «цеглинка» системи  права, первинний компонент, із якого  складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного  інституту і галузі права. Галузь права є найбільшим елементом  серед тих, з яких складається  система права. Цивільне право, кримінальне  право, трудове право, адміністративне  право та ін. — це галузі права.

Предмет і методи правового  регулювання

 

   Предмет правового регулювання  — це суспільні відносини,  на які звернено правове регулювання.  До сфери правового регулювання  входять відносини, що:

   - відображають як індивідуальні  інтереси членів суспільства,  так і загальні інтереси суспільства  в цілому;

   - реалізують взаємні інтереси  всіх її учасників, кожний з  яких йде на певний утиск  своїх інтересів задля задоволення  інтересів іншого;

   - потребують дотримання  певних правил поведінки, обов’язковість  яких підкріплена силою держави.  Перерахованим ознакам відповідають  такі три види суспільних відносин, як:

   - відносини людей, пов’язані  з обміном цінностями (як матеріальними,  так і нематеріальними). Тут потреба  у правовому регулюванні виражена  найпомітніше, адже у взаємоприйнятному  обміні зацікавлені як окремі  особи, так і суспільство в  цілому. Ці відносини будуються  на основі загальновизнаних правил, обов’язковість яких підкріплена  силою держави;

   - відносини, пов’язані з  владним управлінням суспільством, бо в управлінні суспільними  процесами зацікавлені як окремі  особи, так і суспільство в  цілому. Управління здійснюється  для задоволення як індивідуальних, так і суспільних потреб відповідно  до чітко встановлених правил  та підкріплюються силою примусу  держави;

   - відносини, пов’язані із  забезпеченням правопорядку, покликані  забезпечити нормальне функціонування  усіх сфер суспільного життя.

   Право регулює лише ті  відносини, що носять свідомо-вольовий  характер. Право не може регулювати  дії, що не залежать від волі  та свідомості людей.

   Різноманітність суспільних  відносин, що входять у сферу  правового регулювання, викликають  відмінності в методах та засобах  правового регулювання. Методи  правового регулювання — це  способи, засоби і прийоми,  за допомогою яких правове  регулювання здійснюється. Виділяють  два основних методи правового  регулювання.

   Перший метод — метод  децентралізованого регулювання  — автономний. Він побудований  на координації цілей та інтересів  сторін у суспільних відносинах  та застосовується для регламентації  рівних за становищем (рівноправних) суб’єктів, які задовольняють  свої приватні інтереси. Децентралізований  метод правового регулювання,  як правило, застосовується у  приватно-правових галузях (цивільне, сімейне, трудове право).

   Другий метод — метод  централізованого, або імперативного,  наказового регулювання. Він базується  на відносинах субординації між  учасниками суспільних відносин  — вони не є рівними за  статусом. За його допомогою регулюються  відносини, в яких пріоритет  надається загальносоціальному  інтересу. В державно-організованому  суспільстві загальносоціальні  інтереси виражає держава, яка  здійснює централізоване управління  суспільними процесами та наділена  владними повноваженнями. Тому централізований,  імперативний метод використовується  в публічно-правових галузях (конституційне,  адміністративне, кримінальне право).

Галузь права

- сукупність норм права, які  складають відособлену частину  системи права і регулюють  якісно однорідні суспільні відносини  специфічним методом правового  регулювання.

 Поділ на окремі галузі  зумовлений різноманітністю суспільних  відносин, які врегульовуються правом. Г. п. відрізняються одна від  одної за видами суспільних  відносин. Так, трудові відносини  регулюються нормами трудового  права; майнові відносини - нормами  цивільного права; відносини в  галузі землекористування - нормами  земельного права тощо.

 У своїй сукупності Г. п.  утворюють правову систему даного  суспільства.

 Поділ норм права за галузями  здійснюється за предметом правового  регулювання (сукупність відносин, врегульованих правом) і за методом  правового регулювання (специфічного  способу владного впливу держави  на суспільні відносини).

 Основними галузями сучасного  права є: конституційне (державне), адміністративне, земельне, фінансове  (банківське), екологічне, трудове, цивільне, кримінальне, міжнародне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, виправно-трудове.

Цивільне процесуальне право —  система норм права, яка регулює  порядок розгляду і вирішення  судом цивільних справ, а також  порядок виконання судових рішень.

Кримінально-процесуальне право —  система норм права, яка регулює  порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з  розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом  у суді й винесенням вироку.

Адміністративно-процесуальне право  — система норм права, яка регулює  порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто таких, що складаються  в сфері державного управління.

Міжнародне публічне право і  міжнародне приватне право тісно  пов'язані, оскільки норми цих двох галузей права служать меті оформлення мирного міжнародного співробітництва  в різних галузях.

За субординацією у правовому  регулюванні відрізняють матеріальні  та процесуальні галузі права.

 

Матеріальні галузі права (матеріальне  право) — прямо регулюють суспільні  відносини. До них належать конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.

 

Процесуальні галузі права (процесуальне право) — визначають процедуру реалізації матеріального права і є похідними  від нього.

Адміністративне право — система  правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянам

 

§ 6. Інститут і підгалузь права

Якщо система права складається  з галузей, то самі галузі складаються  з підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взаємозалежними елементами галузі є інститути права.

Інститут права — система  відносно відокремлених від інших  і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.

Інститути права — необхідна  ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має  інститути права як свій самостійний  структурний підрозділ. Наприклад, галузь конституційного права —  «інститут громадянства», «інститут  виборчого права» та ін. Галузь цивільного права — інститути «купівлі-продажу», «представництва», «спадкування», «відшкодування шкоди», «дарування» та ін. Галузь кримінального  права — інститут «необхідної  оборони», інститут «крайньої необхідності», інститут «затримання особи, яка  явно вчинила суспільне небезпечне діяння» та ін. Галузь екологічного права — інститут права власності  на природні ресурси і об'єкти, інститут природокористування, інститут правової охорони природних ресурсів і  навколишнього середовища і т.д.

Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення  інститутів права — у межах  своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання.

Наведемо класифікацію інститутів права.

Інститути права за сферою поширення (або за складом):

— галузеві (інститут спадкування);

—  міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності).

Інститути права за функціональною роллю:

—  регулятивні (інститут міни);

— охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за субординацією  у правовому регулюванні:

—  матеріальні (інститут підряду);

—  процесуальні (інститут порушення  кримінальної справи). Родинні інститути  однієї й тієї самої галузі права  утворюють

підгалузі права.

 

Підгалузь права — система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право та ін.; фінансове  право — банківське і податкове  право; екологічне — лісове, гірниче, водне.

§ 30. Поняття і види систематизації нормативних актів.

 Систематизація — це впорядкування  нормативно-правових актів з метою  зручності в користуванні, внесення  коректив в них і пристосування  до змін, які відбулись в економічному  і політичному житті суспільства,  заміна старих, відживших нормативних  актів новими, комп'ютеризація їх.

 Систематизація законодавства  почала проводитись давно. Історії  відомі чотири головних види  систематизації: консолідація, інкорпорація, кодифікація, створення Зводу  законів.

 Консолідація — це поєднання,  об'єднання нормативних актів  різних епох і пристосування  їх до нових економічних і  політичних відносин. Так, в багатьох  країнах Європи в XVI—XVII століттях  відбулася рецепція (пристосування)  римського цивільного права до  нових відносин. Консолідація широко  використовувалась в Англії.

 Інкорпорація — це така  систематизація нормативних актів,  яка не вносить ніяких змін  в зміст норм права цих актів.

 Вона може проводитись з  різних підстав: хронологічно  — по роках видання, по сферах  правового регулювання, по галузях  права тощо.

 Інкорпорація може бути за  юридичною силою: офіційною (державною), неофіційною — кожна організація  чи юрист самі проводять систематизацію.

 За обсягом вона може бути: генеральна (загальна), галузева, міжгалузева,  спеціальна (по інститутах права).

 За критерієм об'єднання нормативних  актів: предметна, хронологічна, по суб'єктах (хто приймав ці  акти).

 Кодифікація — це така  систематизація або впорядкування  нормативних актів, яка пов'язана  із переробкою їх змісту. Кодифікація  в зв'язку із цим може бути  тільки офіційною.

 За обсягом вона може бути: галузева, міжгалузева, спеціальна;

 за формою вираження: основи  законодавства, кодекси, статути,  закони, положення тощо.

 Звід законів — це така  систематизація, яка включає всі  види систематизації (інкорпорацію, кодифікацію), в т.ч. і прийняття  нових актів, яких не було  раніше.