Лекции по "Юридической науки"

 На відміну від моралі, право  характеризується тим, що юридичні  норми підтримуються силою державного  примусу і при необхідності  до порушника можуть бути застосовані  діючі, часом тверді міри. Сила  моралі, виражена в суспільній  думці, дуже значна, але вона  спрацьовує не завжди, а головне  — немає особливого апарата,  який би своєю діяльністю ефективно  забезпечував проведення в життя  необхідних мір.

 

 

 

 

 

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВА

 

Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов’язки учасників правовідносин  та виступають регулятором суспільних відносин.

Право характеризується такими ознаками:

- нормативний характер, тобто право  складається з норм як загальнообов’язкових  правил поведінки; що визначають  права, обов’язки та відповідальність  громадян, посадових осіб та державних  органів;

-    загальнообов’язковий  характер, тобто дія норм права  поширюється на всіх учасників  правовідносин і повинна виконуватися  ними без винятків і незалежно  від ставлення до самих норм;

 

-    системний характер, тобто  право – це не просто сукупність  норм, а чітка система, яка діє  на основі єдиних принципів,  виконує єдині функції та має  чітку внутрішню структуру, яка  включає інститути права та  галузі права;

 

-    формальна визначеність  норм права, тобто зміст норм  права чітко визначений і формально  закріплений у тексті певного  правового документа;

 

-    право сформульоване  у вигляді юридичних прав та  обов ‘язків, а не загальних  принципів, побажань, закликів і  т. д.;

 

-    право виражає волю  держави, тому забезпечується  при потребі силою державного  примусу.

 

Право як соціальне явище  становить єдність об’єктивного та суб’єктивного.

 

Об’єктивне право - це система загальнообов’язкових норм поведінки, яка існує незалежно  від індивідуальної свідомості суб’єкта.

 

Суб’єктивне право – це закріплена правовими засобами можливість здійснювати  певні дії, вимагати дій від інших  суб’єктів та звертатися до держави  за захистом порушених прав.

 

 

12.3. Соціальна цінність  права

 

   Зрозуміти соціальну цінність  права — значить усвідомити, розкрити  його позитивну роль для особистості  та суспільства. Соціальна цінність  права виявляється в наступному:

   - за допомогою права забезпечується  загальний стабільний порядок  у суспільних відносинах, у цьому  виявляється його інструментальна  цінність;

   - завдяки праву досягається  визначеність, точність у самому  змісті суспільних відносин;

   - право, втілюючи спільну  (узгоджену) волю учасників суспільних  відносин, сприяє розвитку тих  із них, у яких зацікавлені  як окремі індивіди, так і суспільство  в цілому. Воно впливає на поводження  і діяльність людей за допомогою  узгодження їхніх специфічних  інтересів;

   - право забезпечує можливість  нормальних активних дій людини, бо воно перешкоджає незаконним  втручанням у сферу її правомірної  діяльності;

   - право в цивілізованому  суспільстві забезпечує оптимальне  сполучення свободи і справедливості;

   - на правовій основі формуються  основні інститути громадянського  суспільства: ринкова економіка,  багатопартійна політична система,  демократична виборча система,  вільні засоби масової інформації  і правова держава;

   - право є основою і  єдино можливим цивілізованим  засобом вирішення проблем міжнародного  і міжнаціонального характеру,  на основі права формується  світовий правопорядок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття, ознаки, сутність і зміст права, його функції та джерела      

Право, як і держава, є продуктом  суспільного роинпку, Юридично воно формується в державно - організованому суспільстві як особливий нормативний  регулятор суспільних відносин. Кожне  суспільство має регулювати відносним  між людьми, здійснювати охорону  і захист таких відносин. Таке регулювання  і охорона суспільних відносин здійснюються за допомогою соціальних норм, серед  яких провідне місце посідає право.

Право-це система загальнообов'язкових, формально визначених, чи санкціонованих державою норм, які встановлюють прана  і обов'язки учасників правовідносин, вистиупають регулятором суспільних відноснії та забезпечуються примусовою силою держави.

В юридичній літературі право розглядають  як загально-соціальне явище і  як волевиявлення держави, тобто  юридичне явище (право).

Як загально-соціальне явище  право характеризується певною свободою й обгрунтованістю поведінки  людей, тобто загальними й рівними  можливостями для всіх однойменних  суб'єктів.

З таких позицій існують:

•    права людини;

•    права соціальних спільностей;

•    права нації, народу;

•    права людства.

Юридичне явище - це складна система, яка складається із загальнообов'язкових  принципів, прав і норм поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які  виражають волю домінуючої частини   соціально-неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і  забезпечуються державою.

Право як соціальне явище становить  єдність об'єктивноного та суб'єктивного.

1 Об'єктивне право - це система загальнообов'язкових, формально визначених норм права, втілених у різних джерелах права і незалежних  від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Застосування права до кожного  конкретного випадку супроводжується  переходом від об'єктивного до суб'єктивного права. Тобто, доки норма  права є загальною і поширюється  на всі випадки конкретної сфери  життєдіяльності, вона є об'єктивною. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації та реалізується в поведінці  суб'єкта, то стає суб'єктивною.

Суб'єктивне право - це закріплена правовими засобами можливість здійснювати  певні дії, вимагати дій від інших  суб'єктів та звертатися до держави  за захистом порушених прав.

Об'єктивне і суб'єктивне право  тісно взаємозв'язані. На підставі об'єктивного  права здобуваються суб'єктивні  права та виникають правовідносини.

 

 

Праву притаманні такі ознаки:

 

1)    загальнообов'язковість,  тобто дія норми права поширюється  на всіх учасників правовідносин  і повинна виконуватися ними  без винятків і незалежно від  ставлення до самих норм;

2)    нормативність, тобто  право складається з норм як  загальнообов'язкових правил поведінки,  що визначають права, обов'язки  та відповідальність громадян, посадових  осіб та державних органів;

3)    формальна визначеність, тобто зміст норм права чітко  визначений і формально закріплений  у тексті певного правового  документа;

4)    системність, тобто  право становить цілісну систему  взаємопов'язаних, взаємопогоджених  і взаємодіючих норм, яка діє  на основі єдиних принципів,  виконує єдині функції та має  чітку внутрішню структуру, що  включає інститути права, підгалузі  права та галузі права;

5)    державна забезпеченість, тобто загальні правила, які  визначаються державою як правові,  підтримується державою та її  органами. Право охороняється державним  примусом;

6)    регулятивність, тобто  право виступає як регулятор  суспільних відносин і в цьому  полягає його головна соціальна  цінність;

7)    вираз міри свободи  і справедливості, тобто право  втілює основні права і свободи  людини, надає людині легальну  можливість реалізувати  свої  інтереси  не  порушуючи  прав  і  свобод  інших людей.   Крім   того,   воно   встановлює  баланс між  поведінкою людини  і її соціальним станом (справедливість ).

Об'єктивне право — це система  загальнообов'язкових норм, що мають  формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування  суспільних відносин.

Об'єктивне та суб'єктивне  право

Об'єктивність права визначається тим, що воно:

— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;

— не належить йому.

Формою виразу об'єктивного права  є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.

Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє  інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється  у тому, що воно:

— залежить від волі суб'єкта;

— реалізується залежно від його бажання та належить йому.

 

 

Поняття й види джерел (форм) права

Джерела (форми) права - це офіційні способи  зовнішнього вираження й закріплення  норм права.

Види основних джерел (форм) права:

а) нормативно-правовий акт;

б) нормативно-правовий договір;

в) правовий звичай;

г) правовий прецедент.

Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить  норми права.

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше  джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові  акти, є відповідні правотворческие  органи держави. Вони приймають і  видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.

У сучасній Україні нормативно-правові  акти колишнього СРСР, які не суперечать Конституції й законам України, застосовуються на підставі Постанови  Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих  актів законодавства СРСР" і  ст. 1 розділу XV Конституції України.

Нормативно-правовий договір - це добровільна  угода двох і більше сторін, що містить  норми права.

Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить  норми права, що є результатом  добровільного, взаємопогоджуваного  волевиявлення правотворческих  органів ( суб'єктів правотворчества).

Нормативно-правовий договір - основне  джерело права в міжнародному праві. Ратифіковані міжнародні договори України - джерело права України, невід'ємна частина її національного  законодавства (ст. 9 Конституції України). У внутрішньодержавному праві України  до нормативно-правових договорів ставиться, наприклад, колективний договір, що укладається профкомом підприємства від імені трудового колективу  із власником або уповноваженим  їм органом.

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним  суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність  спрямованості їхнього регулятивного  впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання  їм таких ознак як загальобов'язковість, охорона державою від порушень. Ці ознаки правових звичаїв властиві й  нормам права безпосередньо встановлених державою

Правові звичаї як джерело права  з'явилися давно. Про це свідчать, наприклад, закони XІІ. таблиць (Древній  Рим V в. до, н.е.). Закони Драконта (Афіни VII в. до н.е.) і інші юридичні пам'ятники. Один зі шляхів виникнення права- поява  так званого звичаєвого права, що складає із правових звичаїв.

У сучасних державах, включаючи Україну, сфера суспільних відносин, регульованих правовими звичаями, помітно мала й обмежена, на відміну від сфери  дії законодавства.

Правовий прецедент - це рішення  державного органа (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад  рішення наступних аналогічних  справ.

Види правових прецедентів:

а) судовий;

б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане  з існуванням у механізмі держави  судових і адміністративних органів.

У ряді сучасних держав судовий прецедент  займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина  правового прецеденту) і США. Однак  правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий прецедент  не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворческих  органів. Публикуемые в Україні  збірники рішень конкретних юридичних  справ вищими судовими інстанціями  служать орієнтиром правильного  розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правова система   Структура  правової системи

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних  засобів, призначених для регулювання  суспільних відносин, а також юридичних  явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові  принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини та ін.).

Риси правової системи

Правова система є одним з  різновидів соціальної системи.

Правова система формується, як правило, у межах певної держави, хоч і  у деяких випадках правова система  може виходити за межі держави і  охоплювати соціальні системи різних країн.

Правові системи мають різний ступінь  розвитку.

Правова система формується під  впливом об’єктивних історичних чинників , які є уні-

 

кальними для кожного суспільства  та зумовлюють різноманітність правових систем.

Правова система складається з  різнорідних елементів.

Правова система характеризується цілісністю.

Правова система має відносно стійкий  характер у часі.

Правонаступництво — в разі зміни  державних форм організації

суспільства, правові системи зберігають свою сутність та основні риси.