Зміст 

Вступ

    Нова Конституція України проголосила основні демократичні цінності підґрунтям перебудови у всіх сферах суспільства, давши новий поштовх розбудові української державності. Демократичні перетворення, що здійснюються в українському суспільстві, передбачають відповідні трансформації у всіх гілках державної влади з метою створення в Україні умов для формування демократичної правової держави.

    Але процес становлення незалежної судової влади в Україні проходить важко, у складних соціальних і економічних умовах. Причиною цього є існування факторів, що перешкоджають нормальному функціонуванню системи правосуддя. Практична реалізація законодавства про судоустрій та судово-процесуального законодавства виявила низку проблем, що вимагають спеціального дослідження та теоретичного осмислення. Особливо це стосується діяльності місцевих судів, які найбільш наближені до зацікавлених суб'єктів і на долю яких припадає розгляд переважної більшості судових справ.

    Господарські суди - це елемент системи органів судової влади, роль яких у сучасному суспільстві зростає. Їхня діяльність, що ґрунтується на конституційних принципах, безпосередньо спрямована на забезпечення суверенітету демократичної держави, захист прав та інтересів громадян і організацій, сприяє нормальному функціонуванню і розвиткові ринкової економіки.

    Актуальність дослідження даної теми посилює ще й та обставина, що реформування, яке мало до цього часу недостатньо системний характер, спричинило створення громіздкої й не в усьому узгодженої судової системи, що до певної міри обмежило безпосередній доступ до правосуддя.

    Таким чином, актуальність дослідження питань організації та функціонування місцевих господарських судів зумовлена, з одного боку, практичними проблемами трансформації" суспільства й судової влади в цілому і функціонуванням системи господарських судів України в умовах судової реформи, зокрема, а з іншого – теоретико-методологічними проблемами, пов'язаними із забезпеченням такої трансформації.

    Мета дослідження полягає у науково - теоретичному аналізі насамперед проблем організації та діяльності місцевого господарського суду в Україні, у з'ясуванні його правової природи, статусу та місця в судовій системі України.

    Для досягнення мети були поставлені такі завдання: 1) дослідити методологічну основу організації судової влади і правосуддя в Україні; 2) з'ясувати стан судової реформи, яка триває в Україні; 3) розкрити місце і роль місцевих господарських судів у судовій системі України; 4) проаналізувати організацію місцевих господарських судів як одну з форм втілення конституційної гарантії демократизації судової влади; 5) проаналізувати питання правосуб'єктності місцевого господарського суду; 6) окреслити повноваження місцевого господарського суду, його внутрішню структуру і взаємозв'язки всередині системи.

    Об'єктом дослідження є правові відносини, що складаються в сфері організації судів господарської юрисдикції, організації діяльності місцевого господарського суду у системі органів судової влади, його взаємини з іншими елементами даної системи та окремими гілками державної влади.

    Предметом дослідження визначено правовий статус місцевих господарських судів: питання їх правосуб’єктності, принципи їх організації, діяльності, компетенція, організаційно-правові проблеми управління у системі господарських судів, сучасний стан, можливі перспективи розвитку й вдосконалення.

    В даній роботі ми будемо користуватися  працями таких видатних науковців-правників, як: Жук І. Л., Неживець О. М, Білоус В. Т., Притика Д, Вінник О. М. , Чернадчук В. Д., Сухонос В. В, а також чинними нормативними актами, які регулюють діяльність місцевих господарських судів України.

1. Правовий статус місцевого господарського суду в Україні

1.1. Становлення і розвиток господарських судів та господарського судочинства

    Зміна системи арбітражів арбітражними судами визначалася новими економічними умовами переходу до ринкових відносин, появою різних форм власності. Вирішення спорів між рівними суб’єктами господарювання засобами і методами адміністративно-командної системи стало неможливим. Тому арбітраж було перетворено в суд, діяльність якого по розгляду і вирішенню спорів здійснюється в процесуальній формі, яка створює сталі гарантії захисту прав рівною мірою суб’єктам державної і недержавної форм власності.

    Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 р. уперше започаткував здійснення правосуддя в господарських відносинах спеціалізованими судовими установами. У цьому акті були закріплені прерогативи арбітражного суду саме як самостійної ланки судової влади. Зазначений Закон, а також Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. визначали систему арбітражних судів і процесуальну форму їх діяльності.

    Прийняття Закону України “Про арбітражний  суд” ознаменував якісно новий етап у процесі формування органів  господарського судочинства: система  державного арбітражу припинила своє існування, натомість було створено систему спеціалізованих судів ─ арбітражні суди, як одна з ланок судової влади, покликаної здійснювати правосуддя у господарських відносинах

    У 1992 році Верховною Радою України  приймається «Концепція судово-правової реформи в Україні», що відіграла позитивну роль як у визначенні основних напрямків реформування судів, так і у встановленні кола тих проблем, котрі є супутніми і без вирішення яких неможливе становлення судової влади як самостійної гілки державної влади [11, c.8].

    Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року започаткувала  новий етап у реформуванні системи  судоустрою та процедури провадження  справ у судових органах. Відповідно до ст.124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом Україні та судами загальної юрисдикції. Стаття 125 Конституції України передбачає будівництво системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації [1].

    Законами  України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” та “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. самостійну ланку арбітражних судів було перетворено у ланку господарських — спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції, та відповідно внесено зміни у процесуальну форму їх діяльності. До того ж змінено назву зазначених правових актів на Закон України “Про господарські суди” і на Господарський процесуальний кодекс України.

    Система господарських судів засновується на загальних принципах і положеннях судоустрою і судочинства, як і для судів загальної юрисдикції. Господарські суди здійснюють судову владу шляхом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення. Вони мають свою компетенцію, а порядок їх судочинства — свою специфіку, встановлену Господарським процесуальним кодексом України. Звідси випливає правова природа господарських судів як спеціалізованих судів у рамках системи судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у сфері господарських відносин. Правова природа господарського суду, визначена насамперед Законом України “Про господарські суди”, статтею 1 якого закріплено, що правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.

    Господарські  суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яка складається з місцевих господарських судів; апеляційних господарських судів; Вищого господарського суду України.Всі господарські суди незалежно від рівня здійснюють правосуддя шляхом розв'язання господарських (економічних) спорів, розгляду інших справ, віднесених до їх компетенції чинним законодавством. Основним завданням при розгляді підвідомчих спорів є захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів у сфері підприємництва чи іншої економічної діяльності, сприяння зміцненню законності і попередження правопорушень у цій сфері.

    Відповідно  до вимог ст. 125 Конституції України  та ст.ст. 18, 19 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року місцеві  господарські суди як суди першої інстанції були створені на базі колишніх арбітражних судів областей та прирівняних до них (24 місцеві господарські суди областей, господарський суд Автономної Республіки Крим та міст Києва і Севастополя) [15, c.4].

    На  систему спеціалізованих господарських  судів покладено особливу відповідальність за якість здійснюваного правосуддя, оскільки надійний правовий захист підприємницької діяльності розглядається як одна з необхідних умов успішної інтеграції української економіки у світову і європейські економічні структури.

    7 липня 2010 року був прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про судоустрій та статус суддів». Цей Закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів [11, c.9].

       Отже, саме їх діяльність має істотний вплив  на економіку країни як через прийняття  рішень з конкретних господарських справ, так і через аналіз та узагальнення практики вирішення господарських спорів.

1.2. Головні засади  діяльності місцевих  господарських судів

    Головні засади визначають основні засади, права, спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ організації правосуддя, а також  правового становища учасників судового процесу. З розвитком держави і права засади розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних  інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства.

    Враховуючи вищезазначене, засади господарського судочинства визначають як основні правила діяльності господарського суду, основну базу, за допомогою якої будується господарський процес і відносини, що виникають у галузі судочинства. Принципи діють у межах єдиної цілісної взаємопов’язаної та взаємозалежної системи, тому порушення одного будь-якого принципу тягне за собою порушення й інших [17, c.56].

    Зміст цих засад діяльності місцевих господарських судів виражено й закріплено в Законі України "Про судоустрій та статус суддів" та Господарському процесуальному кодексі України. Діяльність місцевих господарських судів ґрунтується на засадах: законності; незалежності, в тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові; рівності всіх учасників процесу перед законом і господарським судом; гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї зі сторін; обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду; змагальності сторін і свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості; повного фіксування судового процесу технічними засобами в порядку, встановленому законом.

    Відповідно до ст.4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські  суди  вирішують  господарські  спори  у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом [2].

    Господарські  суди  розглядають справи  про банкрутство  у порядку  провадження,  передбаченому  цим Кодексом, з урахуванням особливостей,   встановлених Законом  України  "Про  відновлення платоспроможності    боржника або визнанняйого банкрутом"

    Відповідно до ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя за своєю суттю визначається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

    Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільства. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо [19, c. 213].

    Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст.129 Конституції України) зобов’язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, з’явлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. (п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя») [5].

    Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності [2].

    Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них. Дане положення зазначено у п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 6 вересня 2005 року.

    Відповідно до ст..4-4 ГПК України розгляд справ у господарських судах відкритий,  за винятком випадків,  коли це  суперечить  вимогам щодо  охорони державної, комерційної або банківської таємниці,  або коли сторони чи одна з сторін обгрунтовано вимагають конфіденційного  розгляду  справи  і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті.