Розгляд господарськими судами справ, матеріали яких містять конфіденційну інформацію, може здійснюватись у закритому судовому засіданні в порядку, передбаченому статтею 44 ГПК України, а справи, матеріали яких містяться державну таємницю, розглядаються у закритому судовому засідання з додержанням правил виключної підсудності справ (частина четверта статті 16 ГПК України), відповідно до п.8.3. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.04.2007р. № 01-8/229 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» [6].

    Відповідно до ст..4-5 ГПК України господарські суди  здійснюють  правосуддя  шляхом   прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.  Рішення і  постанови  господарських  судів  приймаються іменем України[19, c. 221].

    Європейський суд з прав людини у справі «Іммобільяре Соффі»проти Італії» від 28.07.1999року наголошує, що право на звернення до суду, передбачає практичне виконання остаточних, обов’язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

    Відповідно до часини п’ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважається законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. (п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади») [7].

    Відповідно до ст..4-6 ГПК України справи  у  місцевих  господарських судах розглядаються суддею одноособово.  Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду,  залежно  від  категорії  і  складності  справи,  може  бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

    Відповідно до ст..4-7 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх  обставин  справи,  а  якщо спір  вирішується колегіально - більшістю голосів суддів.  У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

    Відповідно до п.10 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996р. №02-5/422 «Про судове рішення» рішення господарського суду може прийматись тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи. У разі необхідності заміни суддів в процесі розгляду справи або додаткового введення суддів до складу суду розгляду справи слід починати спочатку, про що головою господарського суду або його заступником повинна виноситись ухвала. У разі необхідності цією ж ухвалою продовжується строк вирішення спору, але не більше як на один місяць (частина третя 69 ГПК). При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності з частиною четвертою статті 20 ГПК України заява про відвід суддя повинна подаватись, як правило, до початку розгляду справи [8].

1.3. Спеціальна правосуб’єктність  місцевого господарського  суду

    Відповідно  до ст. 22 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності [3].

    Місцевим  господарським судам підвідомчі:

    1. справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

    а) спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

    б) спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

    в) інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

    2. справи про банкрутство;

    3. справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції [2].

    Відповідно  до статті 21 Закону України "Про мови в Українській РСР" судове провадження у справах з участю сторін, якi знаходяться на території України, здійснюється в господарських судах українською мовою [4].

    Справи  у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

    Справи  у спорах, що виникають при виконанні  господарських договорів та з  інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються  господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

    Якщо  юридичну особу представляє уповноважений  нею відособлений підрозділ, територіальна  підсудність спору визначається з урахуванням зазначеного та залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу. Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України. Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника [9, c. 4]. 

    Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з  договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

    Справи  у спорах про право власності  на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння  чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

    Справи  у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності  розглядаються господарським судом  за місцем вчинення порушення.

    Справи  у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва [19, c. 227].

2. Організація діяльності  місцевого господарських  суддів

2.1. Принципи діяльності  місцевих господарських судів

    Принципи  визначають основні засади, права, спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ організації правосуддя, а також  правового становища учасників судового процесу. З розвитком держави і права принципи розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних  інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства.

    Зміст цих принципів виражено й закріплено в Законі України "Про судоустрій та статус суддів" та Господарському процесуальному кодексі України. Кожний з цих принципів знаходить своє закріплення та вираження, як правило, не в одній, а в декількох правових нормах і найчастіше в процесуальних, які характеризують зміст даного принципу. Виконання завдань господарського судочинства залежить від правильного застосування господарським судом норм матеріального й процесуального права [3].

    Принципи  знаходять свій прояв і реалізацію у всій діяльності господарських  судів, на всіх етапах господарського процесу. Вони регулюють найбільш важливі  сторони правозастосовчої діяльності господарських судів. Правильне уявлення про сутність і зміст кожного принципу, а також про всю їх систему в цілому допомагає зрозуміти сутність і значення багатьох правил господарського процесу і відповідно обґрунтованого застосування їх на практиці.

    Принципи  правосуддя, хоча й пов’язані між  собою, але поділяються на дві  підсистеми: функціональну (судочинство) та організаційну (судоустрій).

    До  функціональних належать такі принципи:

    Принцип законності є конституційним принципом, оскільки в ч.2 ст.19 Конституції України зазначається, що органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб,  передбачений Конституцією та законами України [1].

      Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей принцип закріплено у п.1 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.4-2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Суд при вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального права щодо всіх учасників однаковою мірою, правовий статус учасників господарського процесу визначається лише процесуальними положеннями [2].

    Принцип рівності учасників є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що виключає будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав.

    Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Цей принцип закріплено в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та в ст.4-3 ГПК України.

    Відповідно  до даного принципу сторонам у господарському процесі забезпечуються широкі можливості у відстоюванні зайнятих ними в спорі  позицій. Сторони мають право наводити юридичні факти, які обґрунтовують їх вимоги й заперечення, а також надавати докази на підтвердження цих фактів.

    Принцип об’єктивної істини - означає вимогу повної відповідності рішення дійсним відносинам сторін. Відповідно до цього принципу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України) [17, c.57].

    Принцип призначення суддів господарських судів вищими органами державної влади. Судді обираються Верховною Радою України безстроково в порядку, встановленому Законом України "Просудоустрій та статус суддів".

    Принцип самостійності судів, незалежності суддів і підкорення їх тільки законові. Цей принцип означає, що суд є незалежним у здійсненні правосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряється тільки закону. Незалежність суддів забезпечується перш за все встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень і звільнення з посади, а також і передбаченою законодавством відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Незалежність суддів забезпечується також правом судді на відставку, недоторканістю суддів, створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності суддів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу, а також особливим порядком фінансування суддів і системою органів суддівського самоврядування.

    Принцип гласності й відкритості господарського процесу. За загальним правилом розгляд справ у господарських судах відкритий, тобто розгляд справ у всіх господарських судах України має проходити у відкритих судових засіданнях. Це означає, що у залі судового засідання можуть бути присутні будь-які особи. Згідно ст.16 ГПК України розгляд справ, що містять державну таємницю, віднесено до виключної компетенції господарського суду міста Києва. Клопотання про закритий розгляд справи має бути заявлено стороною до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справи в закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускається з дозволу суду, в порядку, установленому процесуальним законодавством.